Ротару Софія Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Софія Ротару)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Михайлівна Євдокименко-Ротару
Rotaruretrofm2009.jpg
Ім'я при народженні Софія Михайлівна Ротар
Псевдо сценічне: Софія Ротару
Народилася 7 серпня 1947(1947-08-07) (73 роки)
Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Національність молдованка
Діяльність співачка, кіноактриса, актриса
Галузь естрада
Відома завдяки співачка
Alma mater Чернівецьке музичне училище
Знання мов молдавська, російська, німецька, італійська і українська
Роки активності 1968 — тепер. час
Жанр попмузика, поп-фолкd, Диско, рок-музика і національна музикаd
Родичі

батько Михайло Федорович (1918–2004);
мати Олександра Іванівна (1920–1997);

сестри: Зінаїда, Лідія, Аурелія (Ауріка);
брати: Анатолій, Євгеній.
Брати, сестри Ауріка Ротару
У шлюбі з Євдокименко Анатолій Кирилович (у шлюбі з 1968 по 2002)
Діти Євдокименко Руслан Анатолійович (1970)
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден княгині Ольги І ступеня
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Орден Республіки
Орден Пошани
Орден Дружби народівОрден «Знак Пошани»
Премії
Премія Ленінського комсомолу
Премія ЛКСМУ імені Миколи Островського — 1976
Звання
Народний артист СРСРНародний артист УРСР
IMDb nm0744719
Сайт www.sofiarotaru.com

Софі́я Миха́йлівна Рота́ру (справжнє ім'я Софія Михайлівна Євдокименко-Ротар[1][2]; нар. 7 серпня 1947, Маршинці, Новоселицький район, Чернівецька область) — радянська та українська естрадна співачка молдовського походження, Народна артистка СРСР (11.05.1988), Народна артистка України (1976), Народна артистка Молдавської РСР (1983), Герой України (2002). Нагороджена орденом Святого Миколая-Чудотворця (1998). Нагороджена орденом «Різдво Христове» 2 ступеня (2007).[3] Нагороджена орденом «Співдружність»[ru] (2013).[4]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Софія Михайлівна Ротару. Євпаторія, Крим. 1977.

Біографія[ред. | ред. код]

2009

Народилася 7 серпня 1947 року в селі Маршинці Новоселицького району Чернівецької області в багатодітній родині. Почала співати з першого класу, брала участь у шкільному і церковному хорі. У юності займалася в драмгуртку, співала народних пісень в художній самодіяльності, перемагаючи в районних і республіканських конкурсах.

1964 року вступила та 1968 року закінчила Чернівецьке музичне училище. Щойно потрапивши на навчання, уперше виступила на сцені Кремлівського палацу.

Після знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком, студентом Чернівецького університету й одночасно сурмачем у студентському естрадному оркестрі, співачка вирішує випробувати свій талант як солістка.

Водночас вона продовжувала виконувати і народні пісні, що дотепер займають головні місця в її репертуарі.

1968 року стала лауреатом IX Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Софії (Болгарія), одержавши золоту медаль за виконання української народної пісні «На камені стою» і молдавської «Люблю весну», а також «Степом, степом» А. Пашкевича і «Валентини» Г. Георгіце (присвячена жінці-космонавту Валентині Терешковій).

Разом з тим починає викладати теорію і сольфеджіо в Чернівецькому культосвітньому училищі, а у 1974 році закінчує заочне відділення Кишинівського державного інституту мистецтв.

У 1971 році знялася в головній ролі у музичному телефільмі «Червона рута», названому так за піснею, що звучала у картині, композитора Володимира Івасюка, з яким у Софії склалася плідна творча співпраця. Однойменно був названий і вокально-інструментальний ансамбль, сформований Ротару та Євдокименком при Чернівецькій філармонії (Анатолій закінчив пізніше режисерський факультет Київського інституту культури, став потім режисером-постановником усіх концертних програм Софії).

Співачка в 1972 році співпрацювала з італійським співаком Доном Бакі, виконавши український варіант його хіта 1960-х років: «L'immensità» («Нескінченність») — «Сизокрилий птах».

Епоха «Червоної рути»[ред. | ред. код]

З «Червоною рутою» Ротару починає свої виступи по всій країні. Вона створює свій унікальний стиль, що характеризується тонким і гармонічним змішанням народного мелосу і сучасних естрадних ритмів. Її відкрита, експресивна, піднесена манера виконання, оптимізм і ліричність (не позбавлена і драматичних нот), хвилюючий голос, яскрава зовнішність скоряють слухачів усіх віків і національностей.

Музично-акторське обдаровання Ротару вшановане численними нагородами та преміями: у 1973 році в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона одержала Першу премію за виконання пісень «Моє місто» Є. Доги і «Птах» Т. Русєва та Д. Дамянова, у 1974 році в Сопоті завоювала Другу премію за виконання польської пісні з репертуару Галіни Фронцковяк «Ktoś/Хтось» (російський текст А. Дементьєва).

Визнання[ред. | ред. код]

Софія Ротару

У 1973 році вона стає заслуженою артисткою УРСР, у 1976 — народною артисткою УРСР, у 1983 — Народною артисткою Молдови, а в 1988 — народною артисткою СРСР.

Як говорить сама Софія Михайлівна, її душа — у піснях. «Пісня для мене — маленька новела зі своїм світом почуттів, драматургічним ладом, героями…» Такими новелами стали для неї пісні В. Івасюка («Водограй», «Два перстені», «Пісня буде поміж нас»), А.Бабаджаняна («Поверни мені музику», «Твої сліди»), Є.Доги («Моє місто»), О. Мажукова («Червона стріла»), Е.Мартинова («Яблуні в цвіті», «Лебедина вірність», «Балада про матір»), М. Блантера («Вороги спалили рідну хату»), Д.Тухманова («Родина моя», «Дамо земну кулю дітям»).

У 1980-і роки Ротару, продовжуючи експерименти з естрадною стилістикою, працює з В. Матецьким («Лаванда», «Луна, Луна, цветы, цветы», «Было, было, было и прошло»), Ю.Саульським («Осіння пісня»), Є. Птичкиним («Присвята») і навіть бере участь у спільному проєкті з Д.Тухмановим і групою «Машина часу».

У 1970-1980-і роки на фірмі «Мелодія» у Ротару виходять вінілові платівки: «Червона Рута» (1972), «Софія Ротару» (однойменні — 1974, 1975, 1980, 1981), «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару» (1975, 1977), «Ніжна мелодія» (1985), «Монолог про любов» (1987), «Золоте серце» (1988) та інші, випускаються диски також за кордоном.

У 1990-і роки Ротару продовжує активну сценічну діяльність, бере участь у «Пісні року», випускає компакт-диски («Хуторянка», 1995, «Люби меня», 1998).

2001 року виходить нова концертна програма «Моє життя — моє кохання», присвячена 30-річчю сценічної діяльності. Виходять нові диски «Я тебя по-прежнему люблю» 2002, «Єдиному» 2003, «Небо — это я!» 2004, «Я же его любила» 2005, «Я — твоя любовь» 2008.

2011 рік — Софія Ротару стала головою журі пісенного конкурсу, що проходить в рамках щорічного Міжнародного музичного фестивалю Crimea Music Fest в Ялті (Крим, Україна).

У серпні 2018 року Софія Ротару пережила гіпертонічний криз. Після лікування з березня 2019 року продовжила виступи, зокрема на фестивалі радянської та російської пісні «Пісня року» у Німеччині (Дюссельдорф, 2 березня 2019)[5], на конкурсі «Нова хвиля»[6] (Сочі, 28 та 29 серпня)[7], на концерті «Пісня року» (Москва, ВТБ АРЕНА, 7 грудня 2019)[8].

Родина[ред. | ред. код]

  • Батько — Михайло Федорович Ротарь (1918 — 12 березня 2004), учасник війни, кулеметник, дійшов до Берліна; був бригадиром виноградарів.
  • Мати — Олександра Іванівна Ротарь (17 квітня 1920 — 16 вересня 1997).
    • Брати — Анатолій Михайлович Ротарь та
    • Євгеній Михайлович Ротарь (бас-гітаристи та співаки), працювали у Кишинівському ВІА «Оризонт»;
    • Сестри — Зінаїда Михайлівна Ротарь (народ. 11 жовтня 1942 року),
    • Лідія Михайлівна Ротарь, співачка
      • Племінниця — Софія Хлябич, відоміша як Sonya Kay,
    • Аурелія Михайлівна Ротару (народ. 22 жовтня 1958 року), українська поп-співачка, заслужена артистка України (199).
  • Чоловік — Анатолій Кирилович Євдокименко (20 січня 1942 — 23 жовтня 2002), народний артист України. У шлюбі були з 1968 по 2002 роки.
    • Син — Руслан Євдокименко (народ. 24 серпня 1970) — музичний продюсер.
    • Невістка — Світлана Євдокименко, продюсер.
      • Онук — Анатолій (народ. 23 березня 1994 року),
      • Онука — Софія (народ. 30 травня 2001 року).

Наставники[ред. | ред. код]

Своєю другою мамою Ротару називала визначну єврейську актрису та співачку Сіді Таль, що разом з чоловіком Пінкусом Фаліком були її професійними та духовними наставниками в Чернівцях[9].

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Зірка Софії Ротару на Алеї зірок в Києві

Фільмографія[ред. | ред. код]

Окрім фільму «Червона рута», Софія Ротару знялася в картинах «Пісня буде поміж нас», «Монолог про любов», у головних ролях художніх фільмів «Де ти, любов?», автобіографічному фільмі «Душа», брала участь у декількох музично-документальних стрічках.

Фільмографія
«Соловей із села Маршинці», 1966
«Червона рута», 1971
«Пісня буде поміж нас», 1975
«Монолог про любов»,
«Де ти, любове?», 1980
«Душа», 1981
Сорочинський ярмарок, 2004 — циганка
Зоряні канікули, 2006 — Діва

В художній літературі[ред. | ред. код]

Героїня роману Мирослава Лаюка «Баборня» – 71-річна вчителька біології Марія Василівна фанатка Софії Ротару, в наслідок цього співачка постає одним з наскрізних образів творів.

П’єса Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро»[16] містить згадку про Софію Ротару.

Відзначення 70-річного ювілею[ред. | ред. код]

З 70-ти річним ювілеєм співачку привітали Міністерство культури України[17], Президент Росії[18], Президент Білорусі[19].

Критика[ред. | ред. код]

Російсько-українська війна з 2014[ред. | ред. код]

У 2019 році критикувалась росіянами за можливе спонсорування АТО, звинувачувалась в підтримці України, коли стало відомо, що Ротару хоче виступити у Росії. Пізніше концертний директор артистки Сергій Лавров заявив, що артистка ніколи не спонсорувала АТО.[20]

У 2020 році Ротару виступила у Росії попри російсько-українську війну з 2014 року, чим викликала обурення українського суспільства.[21][22]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Що приховує Софія Ротару? Секрет із Маршинців // За матеріалами www.vsemisto.info
  2. РОТАРУ-ТВ: Семья Ротару. www.rotaru-tv.narod.ru. Процитовано 2017-01-14. 
  3. biography, 2007 // Официальный сайт Софии Ротару
  4. О награждении орденом Межпарламентской Ассамблеи государств — участников Содружества Независимых Государств «Содружество», с. 109.
  5. СОФИЯ РОТАРУ ВЫСТУПИЛА НА "ПЕСНЕ ГОДА" ПОСЛЕ СЕРЬЕЗНОЙ БОЛЕЗНИ. ВИДЕО
  6. София Ротару : НОВАЯ ВОЛНА 2019 ЗАКРЫТИЕ / СОЧИ / «МУЗЫКА МОЕЙ ЛЮБВИ», «ТОЛЬКО ЭТОГО МАЛО»
  7. Программа конкурса «Новая волна 2019»
  8. Софии Ротару стало плохо после выступления на фестивале "Песня года-2019" в Москве
  9. Сиди Таль. Как еврейская актриса дала путёвку в жизнь Софии Ротару. 17 жовтня 2018. Процитовано 15 квітня 2020. 
  10. Про присвоєння звання Герой України | від 07.08.2002 № 691/2002. zakon5.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  11. Про нагородження С. Євдокименко-Ротару орденом "З... | від 06.08.2007 № 682/2007. zakon3.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  12. Про нагородження Почесною відзнакою Президента України | від 08.08.1996 № 686/96. zakon2.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  13. Про відзначення державними нагородами України | від 06.03.2002 № 222/2002. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  14. Про нагородження відзнакою Президента України "Ор... | від 09.08.1999 № 970/99. zakon.rada.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  15. PREŞEDINTELE REPUBLICII MOLDOVA. DECRET Nr. 267 din 08.08.1997 Cu privire la conferirea «Ordinului Republicii» doamnei Sofia ROTARU(рум.)
  16. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. – Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. – 306 с.
  17. Міністерство культури України :: Міністерство культури сердечно вітає народну артистку України Софію Ротару з Днем народження. mincult.kmu.gov.ua. Процитовано 2018-05-24. 
  18. Поздравление Софии Ротару с Днём рождения. Президент России (ru). Процитовано 2018-05-24. 
  19. Новости | Официальный интернет-портал Президента Республики Беларусь. president.gov.by (ru-RU). Процитовано 2018-05-24. 
  20. «Ніколи не спонсорувала АТО». Софія Ротару виправдалася перед Росією. nv.ua. 25 листопада 2019. 
  21. Софія Ротару виступила на концерті в Росії. УНІАН. 6 грудня 2020. 
  22. Ротару взяла участь у концерті «95 Кварталу» одразу після виступу в Москві: фото. Букви (інформагентство). 25 грудня 2020. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]