Сохань Павло Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сохань Павло Степанович
Народився 18 листопада 1926(1926-11-18)
Новоіванівка
Помер 14 червня 2013(2013-06-14) (86 років)
м. Київ
Громадянство Україна Україна
Діяльність славіст
Відомий завдяки історія, славістика, джерелознавство, археографія
Alma mater Харківський педагогічний інститут
Науковий ступінь доктор історичних наук
Науковий керівник Шевченко Федір Павлович
Відомі учні Репринцев Володимир Федорович
Терентьєва Наталія Олексіївна
Заклад Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Членство Національна академія наук України
Посада директор Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
У шлюбі з Сохань Лідія Василівна
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки  Державна премія України в галузі науки і техніки
Орден «Знак Пошани»

Соха́нь Павло́ Степа́нович (18 листопада 1926, Новоіванівка — 14 червня 2013, Київ) — український історик-славіст, джерелознавець, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України (1985), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1980).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 листопада 1926 року в селі Новоіванівці (тепер Білопільського району Сумської області). Помер 14 червня 2013 року в м. Києві у віці 86 років. У 1943–1951 роках служив у армії СССР. Учасник радянсько-німецької війни 1941–1945 років.

1953 року закінчив Харківський педагогічний інститут. З 1956 викладав історію у вишах Харкова. 1963 року закінчив аспірантуру Інституту історії АН УРСР за спеціальністю «загальна історія».

З 1974 до 1991 року — заступник директора з наукової роботи Інституту історії АН УРСР. З 1991 року Павло Степанович Сохань очолює заснований ним Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Автор понад 400 праць у галузі всесвітньої історії, археографії та джерелознавства. Головний редактором «Українського археографічного щорічника» та видання «Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів», член редколегії журналу «Східний світ» і наукової ради «Українського історичного журналу».

Вибрані публікації[ред. | ред. код]

  • М. С. Грушевський і Academia: Ідея, змагання, діяльність. — К., 1993 (у співавт.).
  • Народная Республика Болгария в содружестве стран социализма. — К., 1984.
  • Георгій Димитров і Україна. — К., 1982.
  • Очерки истории украинско-болгарских связей. — К., 1976.
  • Вогонь вічної дружби. — К., 1966.
  • Пламенный революционер. Жизнь и революционная деятельность Георгия Димитрова. — К., 1962.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Маврін О. О. Сохань Павло Степанович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 726. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Українські архівісти: Біобібліогр. довід.: У 3 вип. — Вип. 2: 1940-1960-ті рр. — К., 2002.
  • Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довід. / Серія «Українські історики». — Вип. 1. — К., 1998.
  • Павло Степанович Сохань (До 70-річчя від дня народження та 40-річчя науково-педагогічної діяльності). — К., 1996.
  • Сохань Павел Степанович // Историки-слависты СССР: Биобиблиографический справочник / Академия наук СССР; Ответственный редактор В. А. Дяков. — Москва: Наука, 1981. — С.151—152.
  • 50-річчя П. С. Соханя // УІЖ. — 1977. — № 1.

Посилання[ред. | ред. код]