Сохраб Сепехрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сохраб Сепехрі
перс. سهراب سپهری
Sohrab Sepehri (1975).jpg
Народився 7 жовтня 1928(1928-10-07)[1]
Кашан, Ісфахан (остан), Іран
Помер 21 квітня 1980(1980-04-21)[2][1] (51 рік)
Тегеран, Іран
·лейкоз
Громадянство Іран Іран
Діяльність поет, художник
Мова творів перська
Напрямок модернізм, сучасна іранська поезія
Жанр вірш, поема

CMNS: Сохраб Сепехрі на Вікісховищі

Сохраб Сепехрі (перс. سهراب سپهری‎; нар. 6 жовтня 1928, Кашан - 21 квітня 1980, Тегеран) - іранський поет, художник, філософ. Один із найвизначніших представників сучасної перської поезії, чиї вірші перекладено на багато мов світу, серед яких: англійська, французька, іспанська та італійська[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Сохраб Сепехрі народився 6 жовтня 1928 року в Кашані (Іран). Його дід, Мірза Насраллах Хан Сепехрі, був першим директором місцевого телеграфу. Його батька звали Асдаллах а матір Махджабін і їх життя також було пов'язане зі світом мистецтва і поезії.

У травні 1940 року Сепехрі отримав початкову освіту в школі Хаяма, де вчився шість років, а через три роки середню освіту в школі Пехлеві в Кашані. У травні 1943 майбутній поет вирушає до Тегерана, де вступає до педагогічного училища для юнаків. Після закінчення дворічного навчання знову повертається до рідного міста для проходження педагогічної практики. Паралельно з роботою в Управлінні виховання і освіти Кашана Сепехрі продовжує вчитися і, склавши екстерном іспити, отримує диплом про повну середню освіту. Восени 1948 Сохраб вступає на факультет витончених мистецтв Тегеранського університету[4], який з відзнакою закінчує в 1953 році.

Першим поетичним досвідом Сепехрі стала опублікована в 1947 році збірка «На краю лугу або мавзолей кохання», в якій відчувається сильне наслідування романтикам, з притаманними їм схильністю до любовної лірики й прагненням до самоти. До цього ж періоду часу належить і перша відома художня робота Сепехрі - ідилічний «пасторальний» пейзаж, написаний в класичній малювальній техніці, яка відповідає класичному Арузу першої поетичної збірки. За роки навчання в університеті Сохраб серйозно захопився кубізмом і встиг випустити дві поетичні збірки «Смерть кольору» (1951), в стилі так званого вірша німаї[fa][4], і «Життя снів» (1953). Поезія першої з них відбила символістські умонастрої поета, а ілюстраціями до сюрреалістичних мрій другої якнайкраще прислужилися експерименти Сепехрі в області кубізму, з його метафоричним побудовою образу за принципом розгалуженої асоціативності і вільного відповідності виразності форми характером запам'ятовується переживань.

У серпні 1957 року Сохраб здійснює свою першу сухопутну подорож до Європи через Туреччину, Болгарію, Югославію (Австрія, Німеччина, Швейцарія, Париж, Лондон) і вступає на відділення літографії в школі витончених мистецтв у Парижі[4] як вільний слухач. Після відвідин Франції та ближчого знайомства з «паризькою малювальною школою», однією з характерних рис якої був пильний інтерес до мистецтва Сходу, Сепехрі захоплюється східною філософією, розробляючи цю тему як у поезії - «Обвалення сонця» (збірник був готовий до друку вже в 1958, але вийшов тільки в 1961) і «Схід печалі» (1961), так і в малярстві.

Найбільш плідними для Сепехрі як у поезії, так і в малярстві вважають середину 60-х. Саме тоді він написав найзначніші з своїх поетичних творів «Звук кроків води» (1965), «Мандрівник» (1966) і «Зелений об'єм» (1968). Поворотним етапом в художніх і містико-філософських пошуках Сохраба стало відвідування Японії та Індії (1960-61, 1964 рр.) І його безпосереднє знайомство з культурними традиціями цих країн.

Під час навчання і після його закінчення, тобто від 1948 до 1960 року Сепехрі працював у багатьох державних установах, у тому числі: в англо-іранській нафтовій компанії, художником-проектувальником в Організації сприяння охороні здоров'я, у відділах музеїв Міністерства культури і мистецтва, викладачем у вищому художньому училищі декоративних мистецтв, в рекламному відділі Головного управління інформації Міністерства сільського господарства. Повернувшись з Японії в березні 1962 року, Сохраб приймає рішення остаточно залишити державну службу і стати вільним художником, що живе на доходи від продажу своїх віршованих збірок і художніх полотен. До кожної виставки він готував від 50 до 150 нових робіт, які, на щастя, користувалися попитом серед іранської інтелігенції і знавців мистецтва, дозволяючи художнику утримувати себе і рідних.

У 70-тих роках, коли виросла і майстерність художника, і черга охочих придбати його роботи, він пише невелику, в порівнянні з 60-ми роками, кількість картин, причиною чому - численні поїздки Сепехрі по країні і за кордон з метою прийняття участі в художніх виставках, бієнале, фестивалях. Художник і його картини (іноді без самого автора) побували в Туреччині, Болгарії, Югославії, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Франції, Англії, Італії, Гонконгу, Японії, Індії, Ізраїлі, Бразилії, Пакистані, Афганістані, Іспанії, Голландії, США, Греції та Єгипті. Попри часті подорожі Сохраб практично ніде не затримувався довше ніж два місяці, тому що починав тужити за батьківщиною, і в першу чергу за своєю малою батьківщиною Кашаном, поселеннями Чінар і Голестан, які були для нього джерелом і творчого натхнення й витрачених у дорозі душевних і фізичних сил.

Дослідники літературної творчості Сохраба не мають інформації про десять років, які розділяють вихід у світ передостанньої «Зелений об'єм» (1968) і останньої «Ми - ніщо, ми - погляд» (1977) поетичних збірок Сепехрі. За свідченнями рідних і друзів Сохраб присвячував весь цей час творчості та самоосвіті. Усамітнившись у своїй кімнаті, він писав картини, складав вірші, читав поезію і праці з філософії та історії релігії на фарсі, а також, французькою, англійською і трохи японською мовами, які вивчив самостійно.

Про останні роки життя поета відомо дуже мало. Він жив з матір'ю і сестрою в маленькому будинку на околиці селища Гіша, на 53-му кілометрі південної автостради. 1979 року в Сепехрі виникли проблеми зі здоров'ям і він пройшов обстеження в лікарні «Парс» в Тегерані. Виявилося, що у поета рак крові і хвороба дуже запущена. Спроба провести лікування в Англії успіху не принесла, і Сепехрі повернувся на батьківщину, де 21 квітня 1980 його не стало. Днем пізніше він був похований у селищі Машхад-е-Ардахан в околицях Кашана. Надгробний камінь один з провідних майстрів каліграфії Ірану Реза Мафі прикрасив рядками з вірша Сохраба «Оазис у миті»:


Вирушиш якщо мене шукати,
Наближайся повільно і обережно, не дай Бог потріскається
Крихка порцеляна моєї самотності.
(пер. М.Сатаров)


Після себе поет залишив велику колекцію живописних і графічних робіт, які можна побачити в різних музеях світу і вісім літературних збірок, які увійшли до книги «Хашт кетаб». Вірші з цієї книги відомі й улюблені в Ірані, їх цитують у пресі а також багато літераторів та діячів мистецтва, деякі з них увійшли в шкільні підручники і повсякденну мову іранців, а назву вірша «Будинок де де?» (1987) отримав фільм, який зняв відомий режисер, лауреат премії «Золота гілка» Каннського кінофестивалю Аббас Кіаростамі.

Література[ред. | ред. код]

  • Николаевская, М. Ю. Синтез культурных традиций в поэзии Сохраба Сепехри. Восток-Запад: притяжение, отталкивание. М.: ИВАН, 1998. — 83 с.
  • Сатаров, М. Р. Творчество Сохраба Сепехри в контексте литературы XX века. Исследования по иранской филологии. М.: ИСАА, 1999. — 117—141 с.
  • عابدی کامیار. از مصاحبت آفتاب. تهران، نشر روایت، 1375

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Сепехрі, поет образів і кольорів(англ.)
  4. а б в Біографія Сохраба Сепехрі. Архів оригіналу за 24 травень 2015. Процитовано 24 травень 2015. 

Посилання[ред. | ред. код]