Соціальна смерть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соціальна смерть — процес і результат самоусунення та / або виключення соціального суб'єкта з життя соціуму.

Головними ознаками соціальної смерті є:

  • втрата свободи, як необхідна умова для самореалізації;
  • втрата соціальної ідентичності, яка веде до неможливості самовизначення;
  • заперечення особистістю загальноприйнятих норм і цінностей;
  • усвідомлена відмова від взаємодії у сфері суспільного життя.

Соціальна смерть проявляється на різних рівнях суспільного життя.

  • На мікрорівні, у малих групах, коли відбувається розрив зв'язків між людьми, наприклад, витіснення з колективу, відхід з сім'ї і т. д.
  • На мезорівні — відмова людини від участі у діяльності соціальних інститутів (державних, громадських, політичних) і його вихід з релігійних, професійних, демографічних та інших спільнот.
  • На макрорівні — неучасть індивіда в суспільному житті (монастирі, місці ув'язнення).
  • На мегарівні — коли соціальні зв'язки між суб'єктами практично відсутні. Це може бути бродяжництво, вимушена робінзонада, відлюдність[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • H. Кабаченко. Соціальне виключення // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.678 ISBN 978-966-611-818-2