Соціальні послуги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соціа́льні по́слуги — комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Соціальні послуги можуть надаватись інституційно — в рамках соціальних служб, установ та закладів — та індивідуально — безпосередньо соціальним працівником чи іншим спеціалістом потребуючій особі (клієнтові).

Соціальні установи і заклади[ред.ред. код]

Найбільш поширені в Україні державні соціальні установи і заклади — це:

  • територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян;
  • центри соціальних служб для молоді;
  • центри зайнятості;
  • центри професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів;
  • притулки для неповнолітніх;
  • центри соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх;
  • будинки нічного перебування бездомних громадян;
  • центри обліку бездомних громадян;
  • соціальні готелі;
  • центри соціальної адаптації;
  • інші заклади[1].

Соціальні послуги можуть надаватись і недержавними організаціями (НДО, НУО, ГО, фондами), релігійними громадами, приватними підприємцями та безпосередньо відповідними спеціалістами в громаді.

Правові підстави[ред.ред. код]

Надання соціальних послуг регламентується нормами законів України «Про соціальні послуги[2]», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», відповідних постанов КМ, стандартами соціальних послуг, етичними нормами відповідних професій.

Види соціальних послуг, принципи обслуговування і процедур[ред.ред. код]

В системі органів праці та соціального захисту населення області соціальне обслуговування та соціальні послуги громадянам надаються через підрозділи територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

У складі відділів соціальної допомоги функціонують: стаціонарні відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян, відділення соціально–медичних послуг, відділення соціально-побутової адаптації, відділення реабілітації дітей–інвалідів, відділення з надання адресної грошової та натуральної допомоги.

З метою надання невідкладної соціальної допомоги одержувачам соціальних послуг відповідно до потреби, без складання індивідуальної програми і без укладення договору про надання соціальних послуг надаються термінові соціальні послуги:

  • забезпечення одягом, взуттям та іншими предметами першої необхідності;
  • сприяння в отриманні тимчасового житла;
  • сприяння в отриманні юридичної допомоги з метою захисту прав і законних інтересів отримувачів соціальних послуг;
  • сприяння в отриманні екстреної психологічної допомоги із залученням до цієї роботи психологів і священнослужителів;
  • надання консультативної допомоги з питань соціально-побутового і соціально-медичного забезпечення життєдіяльності, психолого-педагогічної допомоги, соціально-правового захисту.

В інших країнах соціальні послуги регулюються відповідним законодавством цих країн. У Латвії регулюється Законом про соціальні послуги та соціальну допомогу[3] що регулюють поділ відповідальності у забезпеченні населення соціальними послугами між державними та місцевими органами влади.

Соціальні послуги включають в себе:

  • соціального обслуговування за місцем проживання;
  • догляд за клієнтами, що потребують довгострокового соціального догляду вдома та в установах соціальної реабілітації;
  • послуги з соціальної реабілітації за місцем проживання та в установах;
  • професійну реабілітацію;
  • надання технічних засобів.

Латвійські соціальні послуги надаються при дотриманні керівних принципів:

  • надається за місцем проживання споживача або якомога ближче до нього,
  • послуги соціальної допомоги, соціальної реабілітації та довгострокового догляду надаються в установах у разі, якщо соціальних послуг за місцем проживання недостатньо чи потреби клієнта занадто значні,
  • оцінюються за індивідуальними потребами клієнта,
  • надавач послуг забезпечує міжінституційну (міжвідомчу) і міжпрофесійну (міждисциплінарну) співпрацю і координацію,
  • людина (споживач) бере участь у процесі прийняття рішень,
  • при догляді за дітьми, пріоритет надається догляду в сімейному середовищі.

Соціальні послуги для дітей з особливими потребами[ред.ред. код]

У масштабному проекті Світового банку здійснюваного через Фонд соціальних інвестицій (УФСІ) було розроблено стандарти і пропілотовано кілька інноваційних соціальних послуг:

  • супровід інклюзивного навчання[4]
  • раннє втручання[5]
  • соціальна адаптація випускників інтернатних закладів
  • альтернативна опіка дітей, які зазнали насильства в сім'ї
  • соціальний супровід сімей, які опинились у складних життєвих обставинах
  • функціонування прийомних сімей та ДБСТ
  • кризове втручання[6]

Експертами Фонду соціальних ініціатив окремо був розроблений інструментарій оцінювання потреб клієнтів[7]

Соціальні послуги інвалідам, дітям-інвалідам та особам з розумовою відсталістю[ред.ред. код]

За ініціативою ВГО «Коаліція захисту прав осіб з інвалідністю внаслідок інтелектуальних порушень» було розроблено та затверджено мінімальні державні стандарти ряду соціальних послуг для інвалідів, дітей-інвалідів та осіб з розумовою відсталістю:

  • підтриманого проживання в громаді
  • комплексної реабілітації/абілітації (включаючи фізичну)
  • навчання основних соціальних навичок
  • соціально-побутового патронажу[8]
  • працетерапії
  • психологічної підтримки і супроводу сім'ї[9]
  • кризового та екстреного втручання
  • тимчасового цілодобового догляду.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дубич К.В. Сучасна система надання соціальних послуг України//Державне управління: удосконалення та розвиток. — №3, 2015
  2. Нова редакція Закону про соціальні послуги
  3. http://likumi.lv/doc.php?id=68488,
  4. Луценко Т.М., Крижанівський В.Є. Стандарти соціальних послуг, які надаються під час інклюзивного навчання дітей з особливими потребами (проект)//Як організувати інноваційні соціальні послуги для дітей з особливими потребами. Моделі та документи. Рання інтеграція та інклюзивне навчання. — К.: ТОВ «ЛДЛ», 2007. — С. 10-60.
  5. Кукуруза Г.В. Модель послуг ранньої реабілітації та інтеграції дітей з особливими потребами//Як організувати інноваційні соціальні послуги для дітей з особливими потребами. Моделі та документи. Рання інтеграція та інклюзивне навчання. — К.: ТОВ «ЛДЛ», 2007. — С. 95-116.
  6. Стандарти соціальних послуг: Збірка проектів документів. — Кн. 2./ за ред. Л.Л.Сідєльнік. — К.: ТОВ«ЛДЛ», 2007. — 232 с. ISBN 966-8601-16-05
  7. Оцінювання потреб клієнтів соціальних служб: методичні рекомендації для закладів та установ, що працюють із вразливими групами населення/за ред. Сідєльнік Л.Л. — К.: ТОВ «ЛДЛ», 2007. — 208 с. ISBN 966-9601-17-3
  8. Кравченко Р.І. Соціальна реабілітація інвалідів з розумовою відсталістю: соціально-побутовий патронаж. – К., 2007. – 129с.
  9. Збірник державних стандартів соціальних послуг з реабілітації/абілітації інвалідів, дітей-інвалідів та осіб з розумовою відсталістю. — Суми: Університетська книга, 2009. — 92 с.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Право Це незавершена стаття з права.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.