Соціалістична партія (Індонезія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соціалістична партія
індонез. Partai Sosialis
логотип
Штаб-квартира:Джакарта
Дата заснування:1945
Дата розпуску:12 грудня 1948(увійшла до складу Комуністичної партії)
Ідеологія:Соціалізм

Соціалістична партія (індонез. Partai Sosialis) — політична партія Індонезії, заснована у грудні 1945 року на з'їзді у Черібоні в результаті об'єднання Соціалістичної партії Індонезії (Parsi) та Соціалістичної народної партії. Головою партії став голова Соціалістичної народної партії Сутан Шарір, заступником голови — голова Parsi й міністр оборони Індонезії Амір Шарифуддін[1].

Історія[ред. | ред. код]

У січні 1946 року партія та її молодіжна організація Народна молодь вступили у фронт, що отримав назву Persatuan Perdjuangan. У лютому того ж року фронт спробував сформувати новий уряд. Президент Сукарно дозволив фронту сформувати кабінет, але він не був утворений через розбіжності всередині фронту[1].

У травні 1946 року новий уряд утворила коаліція Konsentrasi National, що суперничала з Persatuan Perdjuangan, до якої входили Соціалістична партія, Народна молодь, Комуністична партія Індонезії, Мурба, Партія праці Індонезії та інші масові організації[1]. Невдовзі між двома коаліціями почались сутички, Persatuan Perdjuangan почала збройну боротьбу проти уряду. Шарір був викрадений тією організацією, однак, невдовзі був звільнений[2].

У жовтні 1946 року було розширено уряд. До нової урядової коаліції, Sajap Kiri, що виступала на підтримку Лінгаджатських угод з урядом Нідерландів, увійшли Соціалістична партія, Комуністична партія, Народна молодь і Партія праці[2].

До кінця 1946 року був сформований Центральний національний комітет Індонезії, Соціалістична партія отримала в ньому 35 з 514 місць[2].

У травні 1947 року голландський уряд висунув до уряду Індонезії ультиматум з вимогами визнання суверенітету Нідерландів над Індонезією до 1949 року. У Соціалістичній партії стався розкол з питань ставлення до цього ультиматуму. Шарір вважав, що голландцям потрібно піти на поступки, Шарифуддін і його прибічники виступали проти цього. У червні Шарір залишив пост прем'єр-міністра. Після того як Шарір вирушив до Нью-Йорка на сесію ООН, Шарифуддін став головою партії. Коли Хатта сформував новий уряд, фракція прибічників Шаріра підтримала його, хоч Sajap Kiri, в тому числі й фракція Шарифуддіна, виступила проти[3].

Шарір і його прибічники вийшли з партії та 12 лютого 1948 року сформували Соціалістичну партію Індонезію (PSI), до якої перейшли 4 з 5 представників у робочій групі Центрального індонезійського національного комітету, а також 18 із 35 представників соцпартії в самому комітеті. Однак, більша частина партії підтримала Шарифуддіна[4].

У лютому 1948 року Соціалістична партія (фракція Шарифуддіна), Комуністична партія й Партія праці утворили Народно-демократичний фронт. Невдовзі всі ті партії увійшли до складу Комуністичної партії[5][6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 147
  2. а б в Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 148
  3. Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 149
  4. Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. стор. 150
  5. Rose, Saul. Socialism in Southern Asia. London: Oxford University Press, 1959. p. 152
  6. Swift, Ann. The road to Madiun: the Indonesian communist uprising of 1948. Cornell Modern Indonesia Project publications, 69. 1989. стор. 57