Соціал-демократична партія «Гнчакян»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Соціал-демократична партія «Гнчакян»

Սոցիալ-Դեմոկրատ Հնչակյան կուսակցությունը (ՍԴՀԿ)
Країна  Вірменія і  Ліван
Голова партії Hampig Sarafian
Засновник Леренцd і Mariam Vardaniand
Дата заснування 1887
Штаб-квартира Єреван, Вірменія
Ідеологія Соціал-демократія
Кількість членів  4,300 (в Вірменії)[1]
Девіз
"Հեռավոր երկիր"
"Heravor Yergir"
Друкований орган «Гнчак»
Офіційний сайт հնչակ.հայ

Соціал-демократична партія «Гнчак»[2] (Гнчак — вірм. «Дзвін», на честь герценівської газети) — одна з найстаріших вірменських політичних партій. Заснована в 1887 р. студентами женевського університету та видавцями вірменської революційної газети «Гнчак» як «Революційна партія Гнчак».[3]

Історія[ред. | ред. код]

Партія стала першою соціалістичною партією, що діяла на території Османської Туреччини та Персії[4] Серед її засновників були Аветіс Назарбекян, Маріам Варданян, Геворг Гараджіян, Рубен Хан-Азат, Крістофер Оганьян, Габріель Кафян і Мануель Мануелян. Її первісною метою було досягнення незалежності Вірменії від Османської імперії під час Вірменського національно-визвольного руху.

В опублікованій в 1888 р. програмі найближчою метою партії визнавалося звільнення Західної Вірменії шляхом загальнонаціонального повстання, за чим мало послідувати встановлення соціалістичного ладу. Гнчакісти були затятими пропагандистами марксизму, вперше у вірменській дійсності з дозволу Ф. Енгельса, опублікували переклад основної частини «Комуністичного маніфесту». З відомих спільних акцій Гнчакянів і РСДРП (б) — страйк в Баку в 1904 р.

Партія активно брала участь у визвольній боротьбі вірменського народу проти Османської імперії, організувала мітинги в Гум-Габу (1890) і Баби-Алі (1895), Сасунське повстання 1904 року, повстання Зейтуна (Сулейманли) і т. ін. Членами партії були відомі гайдуки Мецн Мурад, Жирайр, Грайр, Христофор Оганян, Мурад Себастаци (згодом приєднався до дашнаків) та ін.

20 лідерів партії були повішені в Стамбулі на початковому етапі Геноциду вірмен (1915).

Партія зіграла важливу роль в захисті Першої Республіки Вірменія, її члени брали участь в Сардарапатській битві.

Після окупації більшовиками Вірменії Гнчакісти оголосили про самоліквідацію. Однак в ряді країн партія продовжувала свою діяльність, зокрема, брала участь в самообороні вірменської громади Лівану в 1970 — 80-х р.р.

З початку 1990-х Гнчакісти брали участь в обороні Карабаху, був створений загін «Мецн Мурад».

Закордонні відділення[ред. | ред. код]

Сьогодні партія має відділення в США, Лівані, Сирії, Кувейті, Вірменії, Єгипті, Аргентині, Уругваї, Канаді, Австралії, Британії, у Франції, на Кіпрі і т. ін. Видаються газети: «Арарад» (Ліван), «Нор Серунд» (Вірменія), «Джаакір» (Єгипет), «Масіс» (США), «Занг» (Австралія) та ін. , випускається вірменський телечас (Канада) і радіопрограма (Австралія). Партія виступає за справедливе вирішення вірменського питання і повернення всіх вірмен на історичну батьківщину.

У Вірменії партія входить в опозиційну парламентську фракцію «Справедливість», член партії Егік Джереджян — депутат ліванського парламенту.

Молодіжні та соціальні підрозділи[ред. | ред. код]

  • Спілка A.E.B.U. (англ. The Armenian Educational Benevolent Union) — «Вірменський освітній благодійний союз», що підтримує вірменські школи; оздоровчі та соціальні установи;
  • молодіжні союзи «Дхруні» і «Гайдз»;
  • спортивний клуб «Homenmen»[en].

Вірменське лобі за кордоном[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Յուրաքանչյուր երկրորդ չափահաս հայաստանցին կուսակցակա՞ն. Архів оригіналу за 31 липня 2013. Процитовано 17 лютого 2019.
  2. «Гнчак» // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2007. — Т. 7. Гермафродит — Григорьев. — С. 278. — ISBN 978-5-85270-337-8. (рос.)
  3. «The Hunchakian Revolutionary Party 1887—1896» by Louise Nalbandian. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 15 лютого 2019.
  4. Social Democrat Hunchakian Party. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 17 лютого 2019.

Посилання[ред. | ред. код]