Соціопатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дисоціальний розлад особистості
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F60.2
MedlinePlus 000921
MeSH D000987

Соціопаті́я (дисоціальний розлад особистості) — відхилення характеру особистості від соціальних норм, яке спостерігається у близько 3% чоловіків та 1% жінок. Іноді соціопатія трактується як різновид психопатії; інколи — як патологія соціальних властивостей особистості.

Виходячи з принципу соціального натуралізму, український вчений О. М. Костенко визначає соціопатію як стан неузгодженості волі і свідомості людини із законами соціальної природи: неузгодженість волі із зазначеними законами — це стан сваволі; неузгодженість свідомості із законами соціальної природи — це стан ілюзій. В особі утворюється так званий «комплекс сваволі й ілюзій», тобто соціопатія — це ураження особистості комплексом сваволі й ілюзій. Проявами соціопатії у такому розумінні є вчинки, що порушують різноманітні соціальні норми, зокрема норми моралі й права.

Ерік Берн[ред.ред. код]

Згідно з визначенням Еріка Берна, соціопати бувають двох типів:

Перший тип, латентний або пасивний соціопат, більшу частину часу поводиться цілком пристойно, приймаючи керівництво якого-небудь зовнішнього авторитету, наприклад релігії або закону, або прив'язуючись часом до якої-небудь більш сильної особистості, що розглядається як ідеал (мова йде тут не про тих , хто користується релігією або законом для направлення совісті, а про тих, хто користується такими доктринами замість совісті). Ці люди керуються не звичайними, як усі, міркуваннями пристойності і людяності, а всього лише коряться прийнятому ними тлумаченню того, що написано в «книзі».

Другий тип - активний соціопат. Якщо і може на деякий час приборкати себе і надягнути маску доброчесності (особливо в присутності осіб, які очікують від нього пристойної і відповідальної поведінки), але як тільки такі соціопати опиняються поза досяжності авторитетних для них осіб, які потребують гарної поведінки, вони негайно перестають себе стримувати.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Костенко О.М. Культура і закон — у протидії злу. — Київ: Атіка, 2008. — 352 с.