Союз 7К-ВІ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Союз 7К-ВІ
7k-p 4.jpg
Союз 7К-ВІ
Опис
Призначення: Доставка екіпажів на орбіту та повернення їх на Землю.
Екіпаж: 2
Габарити
Висота: 8 м
Діаметр: 2,8 м
Об'єм: 11 м³
Експлуатація
Маса: 6700 кг
Носій виведення: Союз
Місце запуску: Байконур
Ресурс
Тривалість автономного польоту: 30 діб

Союз 7К-ВІ (рос. Союз 7К-ВИ «Военний Иследовательский» 11Ф73) — проект військово-дослідницького космічного корабля. Проект передбачав на різних етапах створення та виведення на орбіту Землі пілотованого космічного корабля та космічної станції військового призначення для військово-космічної діяльності.

Рішенням ВПК № 305 першочерговим завданням Філії № 3 на 1967 рік щодо створення космічних апаратів нового типу було прийнято вважати роботи зі створення Військово-дослідного корабля 11Ф73 — 7К-ВІ «Звєзда». Проект так і не був реалізований через протистояння в КБ, Міністерстві оборони СРСР, та його неефективність. Результати були використані при створенні інших комплексів військоговго призначення.

Історія проекту[ред. | ред. код]

Передумови[ред. | ред. код]

Історія створення пілотованого військово-дослідного космічного корабля «Звєзда» бере початок 24 грудня 1962 року. Тоді головний конструктор ОКБ-1 Сергій Павлович Корольов підписав ескізний проект космічного комплексу «Союз», який служив спочатку прототипом 7К-ВІ. Але спочатку трохи про «Союз». Комплекс «Союз» розроблявся для відпрацювання зближення і стикування на навколоземній орбіті і пілотованого обльоту Місяця.

Ця програма стала продовженням теми «Сєвєр», в рамках якої розроблявся пілотований маневруюючий корабель, що носив позначення 7К. На кораблі «Сєвєр» планувалося відпрацювати такі проблеми як маневрування на орбіті, зближення і стикування, керований спуск апарату з аеродинамічнию якістю.

Спочатку (1961 рік) в рамках теми «Союз» планувалося використовувати модернізований корабель серії 3КА «Восток» для обльоту Місяця і повернення космонавта на Землю і три розгінних ракетних блоки.

Однак до грудня 1962 року «Союз» зазнав значних змін. В ескізному проекті, підписаним С. П. Корольовим, комплекс «Союз» повинен був складатися з пілотованого двомісного космічного корабля, що успадкував від «Сєвєра» позначення 7К, (цей апарат вже тоді мав зовнішній вигляд, близький до сучасних «Союзів»), ракетного розгінного блоку 9К і кораблів-танкерів 11К. Всі ці апарати повинні були виводиться на навколоземну орбіту ракетою-носієм 11А511 (типу Р-7). Спочатку на навколоземну орбіту повинен був запускатися розгінний блок 9К. Потім до нього по черзі пристиковується б три або чотири танкера 11К, які заправляли розгінний блок 22 тоннами палива. Останнім повинен був стартувати корабель 7К з космонавтами. Після стикування 7К до розгінному блоку і відділення від 9К блоку орбітального маневрування, запускався двигун блоку 9К, і зв'язка 7К-9К відправилася б в обліт Місяця.

Домогтися фінансування такого складного проекту, малюючи одні лише перспективи обльоту Місяця для досягнення міжнародного пріоритету в ті роки було складно. Корольов розумів, що для успіху необхідно залучити до програми «Союз» багате Міністерство оборони. Тому С. П. запропонував створити на базі корабля 7К дві його модифікації: орбітальний корабель-перехоплювач «Союз-П» і корабель для ведення розвідки з космосу «Союз-Р». Таке «прикладне» використання комплексу «Союз» знайшло у військових розуміння і підтримку. ВПС і Ракетні війська підтримали такий розширений варіант «Союзу». Але займатися цими «побічними» «Союзами» самому Королеву було обтяжливо.

Початок робіт[ред. | ред. код]

КБ Козлова почало активно працювати по «прикладним» проектам теми «Союз». Як носій для пілотованого корабля-перехоплювача 7К-ППК у Філії № 3 в 1964-65 роках розроблялася ракета-носій 11А514.

Тема «Союз-Р» теж цілком перейшла до Козлова. В її рамках Філія № 3 в 1963 році запропонувала створити невелику орбітальну станцію 11Ф71 з апаратурою для фото-і радіорозвідки. Базою для цієї станції послужив корабель 7К, точніше його приладно-агрегатний відсік. Замість спускається апарату і побутового відсіку на станції 11Ф71 розміщувався відсік цільової апаратури.

24 серпня 1965 ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову про розширення військових досліджень в космосі. Було запропоновано створити спеціальні кораблі і станції для ведення військово-дослідних робіт. Поштовхом для цього послужило розширення подібних робіт у США. Штати в той час дуже активно опрацьовували кілька військових пілотованих програм. Зокрема розроблялася орбітальна станція MOL (Manned Orbital Laboratory). Її основною метою була оптична розвідка з космосу. Спеціально для MOL розроблялася спеціальна фотоапаратура «Key Hole-10». У принципі, це був той же «Союз-Р», тільки орбітальний блок станції і пілотований корабель «Gemini В», з'єднані в єдиний блок, планувалося запускати однієї ракетою-носієм «Titan-3М». Лише перед посадкою екіпаж MOL переходив би в спускний апарат «Gemini В» і відокремлював корабель від станції. Варіант «Союзу-Р», а потім і «Алмаза» був краще: екіпажі на орбіту доставлялися в окремих транспортних кораблях. Тим самим термін активної роботи станції в космосі збільшувався, з'являлася можливість зміни екіпажів, хоча для цього і потрібні додаткові корабель і ракета-носій.

Ще в перших числах серпня 1965 голова ВПК Леонід Смирнов підписав розпорядження про негайний початок військових досліджень на кораблях «Восход» і будівництво спеціального корабля на базі «Союзу» (7К-ОК) із завданнями:

  • візуальна і фоторозвідка;
  • інспекція ШСЗ;
  • можливість відбиття атаки противника4
  • відпрацьовування питань раннього попередження про ракетно-ядерний напад.

Роботи по станції «Алмаз» були тоді лише на початковому етапі (перший політ цієї станції намічався тоді на 1968 рік). Тому було запропоновано зробити невеликий військово-дослідний корабель, який можна було б запустити в найближчому майбутньому.

Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 24 серпня 1965 встановило конкретний термін першого польоту такого корабля — 1967 рік. Кораблю був привласнений індекс 11Ф73 і назва «Звєзда».

Враховуючи великий досвід робіт (тема «Союз-Р»), роботу над новим апаратом доручили Куйбишевському філії ОКБ-1. 7 липня 1966 наказом Міністра загального машинобудування № 296сс Філія № 3 був визначений головним розробником з військово-дослідницькому кораблю. Його планували розробити, використовуючи Корольовський 11Ф615 7К-ОК. У КБ Дмитра Ілліча Козлова корабель отримав конструкторське позначення 7К-ВІ.

Таке замовлення не було несподіванкою для Дмитра Козлова. Розмови про спеціальний військовий корабель велися на різних рівнях уже майже рік. Тому ще до прийняття Постанови від 24 серпня 1965 року в Куйбишеві встигли випустити вихідні дані та ескізний проект по кораблю 7К-ВІ і ракети-носія 11А511 для нього.

Навесні 1966 року в філії № 3 разом з опрацюванням нової серії КА «Зеніт» почалася розробка пілотованого космічного апарату 7К-ВІ, для яких стала розглядатися можливість використання БЦВМ в системі управління. Не маючи досвіду розробки БЦВМ, співробітники філії звернулися за допомогою до НДІПМ. Їх представникам на чолі з А.Меркуловим, відрядженим до на тривалий час, було показано все, що НДІПМ на той час мали, а також передано ряд матеріалів, в тому числі і ТЗ на БЦВМ «Салют-3». На основі нашого ТЗ у філії № 3 розробили своє ТЗ на БЦВМ і видали його на опрацювання також в НДІМП.

У серпні 1966 року заступник головного конструктора філії № 3 А. М. Солдатенков звернувся до заступника начальника комплексу ЦКБЕМ Б. В. Раушенбаху і в копії до головного інженера НДІМП Б. Ф. Висоцкому з таким листом:

«Відповідно до попередньої домовленості направляю Вам ТЗ на розробку і виготовлення бортової обчислювальної системи навігаційного комплексу корабля (11Ф732).

У зв'язку зі стислими термінами проектування і виготовлення 7К-ВІ та ідентичністю принципів побудови та призначення бортових обчислювачів, розроблюваних стосовно комплексу Н1-ЛЗ і 7К-ВІ. НДІМП просить розглянути питання про можливість розробки єдиних вимог до бортовим обчислювачам зазначених комплексів в частині структури та принципів зв'язку з зовнішніми пристроями в терміни до 10.09. ц.р.»[1]

Б. В. Раушенбах 25 серпня 1966 направив лист В. П. Легостаеву для підготовки відповіді. Відповідь з підтвердженням згоди на організацію 3-стороннього обговорення вимог була направлена на обидві адреси.

З 1968 по 1970 рік тривала спільна робота з філією. № 3 в сфері та уніфікації апаратури систем керування рухом (СУД) і систем автономної навігації (ЛИС) для кораблів комплексу «Союз ВІ» (розробки філії) та нового транспортіого корабля 11Ф732 (розробки ЦКБЕМ).

За протоколом, утвержденному в жовтні 1968 року В. О. Чертоком і Д. І. Козловим, було нріняго рішення про уніфікацію низки датчиків системи управління рухом ручок керування.

Перший варіант 7К-ВІ[ред. | ред. код]

Досвід роботи над кораблями Союз-П, Союз-ППК, Союз-Р, Союз-ВІ/ОІС дозволив оперативно та адекватно вирішувати всі ті проблеми які виникали перед конструкторським колективом.

Спочатку 7К-ВІ практично не відрізнявся від свого прототипу 7К-ОК. Він складався з тих відсіків і в тій же послідовності, що і «Союз»: нижнього — приладно-агрегатного, де стояв двигун, баки з паливом, службові системи; середнього — спускного апарата для повернення на Землю космонавтів; верхнього — орбітального відсіку, в якому повинна була розташовуватися апаратура для військових досліджень. Але наприкінці 1966 року Дмитро Ілліч Козлов віддав наказ повністю переглянути проект. Причин тому було декілька. У першому орбітальному польоті корабля 7К-ОК «Союз» наприкінці листопада 1966 р. відбулося маса відмов, виявилось безліч недоліків конструкції. Корабель не зміг сісти в розрахунковому районі й був підірваний системою АПО (автоматичний підрив об'єкта).

14 грудня 1966 на космодромі Байконур при спробі запустити другий безпілотний корабель «Союз» сталася аварія ракети-носія. Старт був скасований, але через 27 хвилин після вимкнення двигунів носія, при зведенні ферм обслуговування несподівано спрацювала рухова установка системи аварійного порятунку корабля. Це послужило причиною вибуху ракети, загинула людина. При цій аварії був присутній і Дмитро Козлов. Аналіз причин аварії розкрив безліч недоліків системи аварійного порятунку.

«Звєзда» Д. Козлова[ред. | ред. код]

Щоб не успадкувати недоліки «Союзу» конструкція 7К-ВІ була повністю переглянута. У першому кварталі 1967 були випущені нові вихідні дані на розроблення технічної документації. Новий корабель повинен був важити 6.6 тонни. Тривалість автономного орбітального польоту була визначена в один місяць.

Озброєння[ред. | ред. код]

Оскільки Союз 7К-ВІ «Звєзда» створювалася виключно для військових операцій у космосі, зверху на спусковому апараті була встановлена ​​невелика скорострільна гармата розробки відомого радянського конструктора А. Е. Нудельмана. Вона була пристосована для стрільби у вакуумі і призначалася для захисту військово-дослідного корабля від ворожих кораблів-інспекторів і супутників-перехоплювачів. Наводити гармату можна було керуючи всім кораблем. Для прицілювання в СА був спеціальний візир.

Спершу у конструкторів Філії № 3 було безліч сумнівів: чи зможе космонавт вручну наводити гармату, чи не призведе відбій при стрільбі до перекидання «Звєзди»? Щоб подолати ці сумніви на підприємстві в 1967 році побудували спеціальний динамічний стенд. Його основою була платформа на повітряній подушці На неї ставили макет апарату, що спускається 7К-ВІ з оптичним візиром, засобами управління та кріслами космонавтів і виробляли випробування. Стенд розвіяв всі побоювання і сумніви: ручне управління працювало ідеально, космонавт з невеликими витратами палива міг наводити корабель по візиру на будь-які цілі, гармата не сильно впливала на орієнтацію корабля, яку космонавт міг швидко виправити.

Носій виведення[ред. | ред. код]

Для запуску «Звєзди» ракета 11А511 вже не підходила за вантажопідйомностю. Щоб вписатися в масу 6.3 тонни, яка була тоді межею для цього носія, конструктори запропонували скоротити екіпаж 7К-ВІ до однієї людини. Однак цьому противилися військові. Завдання, які ставилися перед кораблем, один пілот вирішити не зміг би. Другий космонавт без скафандра, але з кріслом і запасами системи життєзабезпечення важив ще 400 кг. Тому в КБ Дмитра Ілліча Козлова розробили нову модифікація ракети 11А511, назвавши її 11А511М «Союз-М». Проект корабля отримав підтримку у керівництва космічної галузі та Міністерства оборони СРСР 21 липня 1967 було прийнято ще одну постанову ЦК КПРС і Радміну по кораблю 7К-ВІ, в якому перший політ комплексу «Звезда» був призначений на 1968 рік. У 1969 році корабель повинен був бути прийнятий на озброєння. У новому варіанті корабля 7К-ВІ спускний і орбітальний відсік помінялися місцями. Тепер зверху розміщувалася капсула з космонавтами. Під їх кріслами був люк, що веде вниз, в циліндричний орбітальний відсік, який став більшим, ніж на кораблях «Союз».

Енергосистема[ред. | ред. код]

Ще одним нововведенням стали на «Звєзді» джерела електроенергії. Замість великих і важких сонячних батарей вирішили поставити два радіоізотопних термогенераторів. В якійсь мірі «Звєзда» нагадувала американську військову орбітальну станцію MOL, яка послужила стимулом для створення власної орбітальної станції.

Спускний апарат[ред. | ред. код]

Екіпаж корабля складався з 2 чоловік. Ложементи розташовувалися в СА таким чином, що космонавти сиділи поруч, але назустріч один одному. Це давало змогу розмістити пульти управління на всіх стінках СА.

Розглядалася можливість установки на спусковому апараті стикувального вузла. Він міг би стати в нагоді для стикування корабля зі станцією «Алмаз». Можливість створення комплексу 11Ф73 7К-ВІ+11Ф71 ОПС «Алмаз» була закріплена навіть власним індексом. Ця конфігурація мала позначення у військових 11Ф711.

Іншим нововведенням корабля «Звєзда» став люк для переходу в орбітальний відсік, розташований в днищі спускного апарату. Адже днище зовні закривалося термостійким екраном для захисту СА від величезних температур, що виникають через гальмування в атмосфері при посадці на Землю. Випробування у Філії № 3 показали, що такий люк не несе загрози життю екіпажу, може спокійно витримати ділянку посадки і не прогоріти по шву.

Орбітальний відсік[ред. | ред. код]

В орбітальному відсіку 7К-ВІ мало розташовуватися обладнання та прилади для військових досліджень. На бічному ілюмінаторі стояв головний прилад корабля — оптичний візир ОСК-4 з фотоапаратом. Космонавт, що всівся за візир в спеціальне сідло, нагадував велосипедиста. Він міг спостерігати за земною поверхнею, а потрібні місця фотографувати. Крім того, на ілюмінатор можна було встановити апаратуру «Свинець» для спостереження за запусками балістичних ракет. На зовнішній поверхні орбітального відсіку на довгій штанзі встановлювався пеленгатор для виявлення наближаються супутників-перехоплювачів і для ведення радіотехнічної розвідки

Зауваження до проекту[ред. | ред. код]

Масу нарікань викликало розташування люка в теплозахисному днищі апарату, що спускається 7К-ВІ. У січні 1967 року під час другого випробувального безпілотного польоту корабля 7К-ОК під назвою Космос-140 в його днищі через порушення технології кріплення однієї з заглушок сталося прогоряння теплозахисного екрану і нижнього днища. На нещастя, апарат приводнився в Аральському морі. У прогорілий отвір стала надходити вода Результат — спускний апарат затонув.

Ставити ж у днищі великий люк діаметром 800 мм було взагалі, на думку багатьох фахівців ЦКБЕМ, божевіллям. Той же аргумент наводився пізніше і проти розміщення люка в днищі апарата, що повертається челомеївський ТКС. І знову наземні випробування і навіть пуски штатних СА на орбіту автономно і в складі ТКС ні до чого не привели.

Роль Мішина в долі проекту[ред. | ред. код]

13 жовтня 1967 року. Мішин написав лист Афанасьєву і Смирнову, в якому просить ні багато ні мало як. "Закрити програму 7К-ВІ і за рахунок його створити в 1968 році додатково 8-10 кораблів «Союз». За 7К-ВІ є рішення ЦК КПРС і Уряду, визначені терміни виготовлення кораблів і рік прийняття його на озброєння. Роботи зі створення корабля йдуть повним ходом, корабель обіцяє бути значно краще «Союзу». Ось це, мабуть, і обурювало Мішина. Він нічого не мав проти 7К-ВІ, коли розраховував, що корабель буде точною копією «Союзу», а коли побачив, що Козлов відмовився від сліпого копіювання «Союзу» і створює принципово новий, значно кращий корабель, то різко змінив своє ставлення і до Козлову, і до його корабля.

Однак просто так закрити чужий проект, нехай навіть і своєї філії, Мішин не міг. Тим більше, що проект підтримувало Міністерство оборони СРСР. Потрібно було обґрунтувати таку пропозицію Тоді з ЦКБЕМ посипалася критика на технічні рішення, запропоновані Філією № 3 та відрізняли проект 7К-ВІ від 7К-ОК Перш за все «Підлипки» не сподобалися радіоізотопні термогенератор енергії Вони викликали занадто великі побоювання в частині радіаційної безпеки екіпажу "Зірки "Потрібно було передбачити такий захист і в штатному випадку 30-добового польоту, і в позаштатних аварійних ситуаціях.

Закриття програми[ред. | ред. код]

Спроби закриття програми[ред. | ред. код]

Ще один спосіб закрити не милий проект — запропонувати свій. Мішин запропонував новий проект орбітальної дослідної станції 11Ф730 «Союз-ВІ». Станція повинна була складатися з орбітального блоку 11Ф731 ОБ-ВІ і кораблі постачання 11Ф732 7К-С. Останній пропонувалося створити на базі вже літаючого 7К-ОК «Союз». Пропонувалося розробити і модифікації корабля 7К-С для автономних польотів з військових програмах: — 11Ф733 7K-CI для короткочасних досліджень; — 11Ф734 7K-C-II для тривалих польотів. Для постачання орбітальної дослідної станції 11Ф730 «Союзу-ВІ» передбачалося створити на базі 7К-С вантажний транспортний корабель 7К-СГ 11Ф735. У майбутньому з цього варіанту з'явився «Прогрес». Тільки через затримку створення 7К-З його базою став корабель 11Ф6157К-Т.

Василь Павлович Мішин все-таки домігся того, чого хотів. 9 січня 1968 згідно з вказівкою Міністерства загального машинобудування Дмитро Ілліч Козлов підписав наказ № 51 по підприємству про припинення робіт з військово-дослідному комплексу 7К-ВІ 11Ф73 і про початок робіт з орбітального блоку 11Ф731 ОБ-ВІ орбітальної дослідної станції 11Ф730 (комплекс «7К-С» — ОБ-ВІ).

Спроби захистити проект[ред. | ред. код]

Спроби повернутися до 7К-ВІ ще робилися. Так на захист проекту став загін військових космонавтів. 27 січня 1968 Микола Каманін разом з Юрієм Гагаріним, Германом Титовим, Павлом Поповичем, Валерій Биковський, Павлом Бєляєвим і Олексієм Леонов вирушили на прийом до першого заступника міністра оборони СРСР маршала Івана Гнатовича Якубовського. Бесіда з маршалом тривала понад півтори години. Якубовський уважно вислухав прохання космонавтів і обіцяв допомогти.

Каманін і космонавти доповіли маршалу про неспокій, викликаним відставанням СРСР від США у військових дослідженнях, і про дії головного конструктора Василя Мішина, який «гальмує виконання рішення Уряду щодо будівництва військово-дослідного корабля 7К-ВІ і намагається підірвати авторитет орбітальної станції» «Алмаз», споруджуваної Челомеєм". Маршал обіцяв переговорити з головою ВПК Леонідом Васильовичем Смирновим і висловив намір викликати до себе головного конструктора Мішина та міністра Загальних машинобудування Афанасьєва Одночасно він сказав, що знає з досвіду про всі труднощі боротьби з головними конструкторами і просив допомогти йому докладно підготувати всі матеріали для цих розмов.

Остаточне закриття програми[ред. | ред. код]

Але 17 лютого 1968 року був поставлений остаточний хрест на «Звєздє». Останніми капітулювали військові. Того дня в Генеральному штабі Міністерства оборони СРСР відбувся Науково-технічна рада з кораблю 7К-ВІ.

17 лютого 1968 року на засіданні НТК Генерального штабу. Обговорювалася пропозиція головного конструктора В.П Мішина: не будувати військово-дослідний космічний корабель 7К-ВІ, а замість нього побудувати військово-дослідний корабель на базі «Союзу». Цю пропозицію підписали Мішин та Д. І. Козлов (головний конструктор 7К-ВІ). Мішин «зґвалтував» Козлова і змусив його підписати «зречення». Склалася дуже важка обстановка: всі військові за корабель 7К-ВІ, але від нього відмовився сам головний конструктор Козлов, і нам нікого захищати від нападок Мішина Я сказав, що пропозиції Мішина підводять міну під всю нашу програму військових досліджень, вони спрямовані не тільки проти 7К-ВІ, а й проти «Алмаза». Мішин мріє зберегти монополію на будівництво пілотованих космічних кораблів і робить все, щоб перешкодити розвитку нових баз будівництва КК (Козлов, Челомей). Він іде на прямий обман, обіцяє, що новий корабель буде дешевше, надійніше і краще 7К-ВІ. Він забуває, що за першим рішенням ЦК КПРС 7К-ВІ повинен був літати в 1967 році, за другим рішенням і за обіцянкою Козлова корабель повинен був літати в 1968 році. Через безвідповідальне ставлення Мішина до військових досліджень і поганий контроль ЦК КПРС (Устинов) за виконанням своїх рішень корабель 7К-ВІ не буде побудований і в 1969 році. Мішин обіцяв побудувати новий корабель в 1969 році.

Роботи над ОІВ 11Ф730 «Союз-ВІ» тривали всього близько двох років. Кінець їх поклав проект довготривалої орбітальної станції ДОС-7К. Роботи по ній у ЦКБЕМ і Филевской філії ОКБ-52 почалися вже в грудні 1969 року. Замовником ДОС-7К формально стала Академія Наук СРСР. 9 лютого 1970 було прийнято постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 105-41. Воно передбачало створення на основі вже виготовлених корпусів орбітальної станції «Алмаз» (їх на замовлення челомеївське ОКБ-52 робив Машинобудівний завод імені М. В. Хрунічева) спрощеної цивільної станції. На підставі постанови було видано наказ міністра Загальних машинобудування № 57сс від 16 лютого 1970 року. Наказ передбачав передачу з ОКБ-52 в ЦКБЕМ шести вже готових льотних і технологічних корпусів орбітальної станції «Алмаз».

Висновки[ред. | ред. код]

Для проведення військових експериментів у космосі в 1965 році в Куйбишевському філії ОКБ-1 (нині Самарський ЦСКБ «Прогрес») на базі корабля 7К-ОК «Союз», розробленого в ОКБ-1, почав створюватися військово-дослідний пілотований космічний корабель "Союз- ВІ "(7К-ВІ). Його характерною особливістю було те, що побутовий відсік циліндричної форми розміщувався між СА і ПАТ. Був виконаний ескізний проект корабля 7К-ВІ, але з різних причин в 1967 році його подальше створення було припинено.

Після цього в листопаді 1967 року Куйбишевський філія ОКБ-1 приступив до розробки військово-дослідного орбітального корабля ОК-ВІ, що отримав позначення 11Ф731. Корабель ОК-ВІ являв собою орбітальний блок, що складався з ПАТ і циліндричного робочого відсіку, в якому мали розміщатися обладнання для військових експериментів. Апарат, що спускається ОК-ВІ не мав і мав запускатися на орбіту в безпілотному режимі РН «Союз». Робота над кораблем ОК-ВІ була припинена в 70-х роках на стадії проектування.

Видається цілком логічним, що для випробувань свого виробу (7К-ВІ або ОК-ВІ) філія ОКБ-1 провела відбір кандидатів у космонавти серед своїх співробітників. За наявною на сьогодні інформацією в групу підготовки до польотів на 7К-ОК «Союз» входили:

  • Шахмістов Володимир Михайлович
  • Хоробрих Світлана Миколаївна

Можливо цей список не повний. Найімовірніше були й інші кандидати, чиї прізвища ми поки не знаємо. Невідомо також, на базі якого медичного закладу проводився відбір кандидатів. Головним медичним закладом в ті роки, що давало «добро» на підготовку до польотів був ЦВНІАГ в Москві. До його архівів доступу поки немає.

Цікаво, що саме в ці роки створювався перший загін самого ОКБ-1, нині РКК «Енергія».

В січні 1968 року відповідно до вказівки Міністерства загального машинобудування у Філії № 1 були припинені роботи з військово-дослідному комплексу 7К-ВІ 11Ф73. Натомість кораблю куйбишевці стали розробляти орбітальний блок 11Ф731 ОБ-ВІ в складі комплексу 11Ф73 «Союз ВІ» (7К-С/ОБ-ВІ). Це був дуже важкий момент для всього колективу Філії № 1.

У зв'язку з розгортанням робіт по орбітальный станції ДОС 7К в лютому 1970 року міністр Загального машинобудування С. А. Афанасьев підписав наказ про припинення робіт над орбітальним блоком 11Ф731 ОБ-ВІ. Тим же наказом була продовжена розробка кораблів серії 7К-С як «перспективних і маючих поліпшені в порівнянні з 7К-ОК характеристиками». З цього часу корабель 7К-С розроблявся як пілотований корабель для проведення військово-прикладних технічних експериментів і досліджень в автономному польоті (базові варіанти 11Ф733 7K-CI і 11Ф734 7K-C-II) з можливістю створення на його основі з мінімальними доробками модифікацій різного цільового призначення.

Основний з цих запланованих модифікацій був транспортний корабель для доставки екіпажу на орбітальні станції — той первісний 11Ф732 7К-С. Пізніше для цієї транспортної модифікації 11Ф732 було прийнято позначення 7К-СТ. Саме ця модифікація і була доведена до реальних космічних польотів. Варіанти 7K-CI і 7K-C-II відпали в середині 70-х років. Була ліквідована і група «Союз-ВІ» в ЦПК. У серпні 1970 року входивші в групу космонавти були переведені в групу «Алмаз». Група космонавтів для польотів на 7К-С була сформована лише наприкінці 1973 року. З космонавтів, які готувалися за програмами 7К-ВІ і «Союз-ВІ» в неї увійшли лише Леонід Кизим, Анатолій Воронов і Михайло Бурдаєв.

Хоча роботи по серії військових кораблів серії 7К-С продовжилися з космонавтами корабель 11Ф732 7К-СТ полетів аж через 10 років після закриття програми «Союз-ВІ» — в червні 1980 року. Однак це вже був зовсім не військово-дослідний корабель. За розпорядженням ВПК від 10 травня 1979 керівництво Державною комісією з завершенням етапу безпілотного відпрацювання корабля 7К-СТ було передано від Міністерства оборони СРСР (голова Держкомісії Г. С. Тітов) Міністерству загального машинобудування (голова Держкомісії К. А. Керімов). Тим же розпорядженням було вирішено надалі використовувати тільки транспортну модифікацію корабля без його варіанту в інтересах Міноборони.

Спадок програми[ред. | ред. код]

Але ще до цього, у III і IV кварталах 1967 року в Куйбишевській філії був розроблений аванпроект космічного апарату 11Ф624 «Янтар-2К». Слідом за цим роботи над новим супутником стали першочерговими для підприємства.

Проте досвід роботи над 7К-ВІ не пропав марно. Він дуже став у нагоді при розробці супутника фоторозвідки «Янтарь-2К».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]