Спасо-Преображенський собор (Житомир)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 50°15′27″ пн. ш. 28°39′26″ сх. д. / 50.25750° пн. ш. 28.65722° сх. д. / 50.25750; 28.65722

Свято-Преображенський кафедральний собор
Svyato-Preobrajenskiy-Sobor Zhytomyr 2008-2.jpg
Свято-Преображенський кафедральний собор. Житомир
50°15′ пн. ш. 28°39′ сх. д. / 50.250° пн. ш. 28.650° сх. д. / 50.250; 28.650
Тип споруди церква і церква східної традиції
Розташування Україна УкраїнаCoat of Arms of Zhytomyr.svg Житомир
Архітектор К. К. Рохау, Е.Жибер та В. Г. Шаламов
Художник Васильєв Михайло
Поч. будівництва 1866
Кін. будівництва 1874
Стиль російсько-візантійський
Належність УПЦ МП
Адреса м. Житомир, вул. Перемоги, 12
Епонім Преображення Господнє
Спасо-Преображенський собор (Житомир). Карта розташування: Україна
Спасо-Преображенський собор (Житомир)
Спасо-Преображенський собор (Житомир) (Україна)
Спасо-Преображенський собор у Вікісховищі?

Спа́со-Преображе́нський собо́р — пам'ятник архітектури державного значення у м. Житомирі, один з найбільших православних храмів України. Кафедральний собор Житомирської єпархії УПЦ (МП).

Історія[ред. | ред. код]

Вказівку про будівництво собору в Житомирі дав імператор Олександр II. Місцем будівництва головного храму Волинської губернії — Преображенського кафедрального собору в Житомирі вибрали площу Торговиця (нинішня площа Перемоги), де знаходилися заміські торгові ряди та лавки, а в центрі її стояв василіанський греко-католицький храм, побудований ще в другій половині XVIII століття. Через площу протікала річка Рудавка.

Первинний проєкт собору був складений у Петербурзі в 1844 році зі включенням в його стіни залишків старої Василіанської церкви, зруйнованої у 1771 році. Почали будувати собор в 1851 році, а в 1853 вже майже закінчена будівля несподівано завалилася. Унаслідок помилок у розрахунках і недостатньої міцності місцевої цегли-сирцю в одну з ночей впала дзвіниця і зруйнувала всю будівлю. Довелося будувати храм наново. З правого боку початку нинішньої вулиці Грушевського (там, де тепер сквер) як тимчасовий собор у 1858 році на добродійні пожертвування, зібрані ще при діяльній участі колишнього губернатора Синельникова, побудували дерев'яну церкву в ім'я Святого великого князя Олександра Невського (розібрана в кінці XIX століття). А на протилежній стороні вулиці використовували старі дерев'яні будинки колишнього заїжджого двору для розміщення церковних служителів.

Другий раз будували собор з 1866 по 1874 роки за проєктом академіка архітектури Карла Карловича Рахау, з участю професора архітектури Ернеста Івановича Жібера і відомого петербурзького архітектора В. Г. Шаламова. Місце на площі вибрали трохи південніше за колишній.

Цього разу в будівництві брали участь фахівці, які будували Ісаакіївський собор у Санкт-Петербурзі в 18181858 роках. Авторський нагляд в період будівництва вели автори проєкту Карл Рахау та Ернест Жибер. За ініціативою волинського губернатора в 1866 році була створена спеціальна комісія для технічного контролю за ходом будівництва собору й обстеження полягання його конструкцій на чолі з інженер-полковником Оттобальдом Андрійовичем Глазером (дідусь відомого поета і художника Максиміліана Волошина). До складу комісії ввійшли також інженери Грошев, Аврінській і Людвіг. Головним підрядчиком на будівництві кафедрального собору був Житомирський купець першої гільдії Кипріян Аврамович Ляшков. За успішне завершення будівництва собору йому указом імператора був привласнений особистий статус дворянина, а також він був призначений Житомирським міським головою, і перебував на цій посаді з 1876 до 1883 року. Споруда обійшлася в 336 тисяч 865 рублів, не враховуючи церковного начиння та ікон[1].

Екстер'єр[ред. | ред. код]

Цегляний, в російсько-візантійському стилі, хрестовий у плані, тринефний, п'ятиголовий (з шатровим завершенням), з чотириярусною дзвіницею, що примикає до західного фасаду.

Висота собору 53 метри. На дзвіниці був установлений головний дзвін вагою 500 пудів.

Інтер'єр[ред. | ред. код]

В художньому оформленні інтер'єрів собору була закладена ідея показу мінеральних багатств Волині, використані граніти та лабрадорити Житомирщини. В інтер'єрі пам'ятки — настінний олійний живопис XIX ст.

Ікони собору написано російським академіком Михайлом Васильєвим.

Zhytomyr6.JPG

Служителі[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Кафедральний собор | Житомирська Єпархія. zhytomyr-eparchy.org. Процитовано 2019-08-04. 
  • (рос.) Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. К.: «Будивельник», 1983—1986. — Т.2 — С.145.