Дмитро Дедько: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 2: Рядок 2:
| ім'я = Дмитро Дедько
| ім'я = Дмитро Дедько
| місце_проживання = [[Україна]]
| місце_проживання = [[Україна]]
| інші_імена =
| інші_імена = король[[Всеслав II]]
| зображення = Detko cr.jpg
| зображення = Detko cr.jpg
| розмір_зображення = 250px
| розмір_зображення = 450px
| підпис_зображення =
| підпис_зображення =
| ім'я_при_народженні = Дмитро
| ім'я_при_народженні = Дмитро
| дата_народження = р.н.невід.
| дата_народження = [[1269]]
| місце_народження =
| місце_народження =
| дата_смерті = [[1349]]
| дата_смерті = [[1349]]
| місце_смерті =
| місце_смерті = вбивство
| причина_смерті =
| причина_смерті =
| громадянство =
| громадянство =
| національність =
| національність = русин
| відомий_(відома) =
| відомий_(відома) =
| рід_діяльності =
| рід_діяльності =
| титул = [[боярин]]
| титул = [[боярин]],[[воевода Київський]]
| платня =
| платня =
| термін =
| термін = 1340-1349рр.
| попередник =
| попередник =
| наступник =
| наступник =
| партія =
| партія = [[Вратислав Влачко]]
| головував_(-ла) =
| головував_(-ла) =
| віросповідування = [[православний]]
| віросповідування = [[православний]]
| чоловік =
| чоловік =
| дружина =
| дружина = фетира
| діти =
| діти = [[Борис]],Марія?
| родичі =
| родичі =
| батько =
| батько = [[Роман Дитько]]
| матір =
| матір =
| зріст =
| зріст = 176,8
| вага =
| вага = 89кг.
| герб =
| герб =
}}
}}


'''Дмитро Дедько́''' (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько [[1349]]) — [[Галич|галицький]] боярин за правління королів Русі [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]]. Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька [[Королівство Русі|Руське королівство]] зберігало незалежність. Після його смерті польський король [[Казимир III Великий]], заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, [[1349]] р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».
'''Дмитро Дедько́''' (Детько, Дятько) (р.н.[[1269]] — близько [[1349]]) — [[Галич|галицький]] боярин за правління королів Русі [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]]. Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «[[префект]]-а або управителя Русинської землі». За правління Дедька [[Королівство Русі|Руське королівство]] зберігало незалежність. Після його смерті польський король [[Казимир III Великий]], заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, [[1349]] р. загарбав Галицьку Русь вигнавши сина Бориса([[Всеслава III]]) і став тираном «королем Русі».


Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар [[Узбек-хан]]а, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. видав цей галицький воєвода грамоту, що дуже ясно окреслила державно-правне становище Галичини. Видана вона для громади й купців міста Торуня, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних звязків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».
Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини та Ладомерії. Дмитро Детько покликав на допомогу татар [[Узбек-хан]]а, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. видав цей галицький воєвода грамоту, що дуже ясно окреслила державно-правне становище Галичини. Видана вона для громади й купців міста Торуня, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних звязків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».


З грамоти ясно, що Казимир не був зверхником Дмитра Детька, але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує українських купців як «заграничних» і розрізняє «українське Королівство» і угорське.
З грамоти ясно, що Казимир не був зверхником Дмитра Детька, але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує українських купців як «заграничних» і розрізняє «українське Королівство» і угорське.

Версія за 20:25, 14 жовтня 2012

Дмитро Дедько
Ім'я при народженні Дмитро
Псевдо корольВсеслав II
Народився 1269
Помер 1349
вбивство
Національність русин
Місце проживання Україна
Титул боярин,воевода Київський
Термін 1340-1349рр.
Партія Вратислав Влачко
Батько Роман Дитько
У шлюбі з фетира
Діти Борис,Марія?
Вага 89кг.
Зріст 176,8

Дмитро Дедько́ (Детько, Дятько) (р.н.1269 — близько 1349) — галицький боярин за правління королів Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра. Спираючись на підтримку литовського князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював боярський уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «префект-а або управителя Русинської землі». За правління Дедька Руське королівство зберігало незалежність. Після його смерті польський король Казимир III Великий, заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, 1349 р. загарбав Галицьку Русь вигнавши сина Бориса(Всеслава III) і став тираном «королем Русі».

Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини та Ладомерії. Дмитро Детько покликав на допомогу татар Узбек-хана, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько 1341 р. видав цей галицький воєвода грамоту, що дуже ясно окреслила державно-правне становище Галичини. Видана вона для громади й купців міста Торуня, що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних звязків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».

З грамоти ясно, що Казимир не був зверхником Дмитра Детька, але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король Людвік I Великий у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує українських купців як «заграничних» і розрізняє «українське Королівство» і угорське.

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дмитро_Дедько&oldid=10629766