Хотинська війна

Хотинська битва (1621)

Ян Кароль Ходкевич в Хотинській битві

Хотинська війна 1620—1621 років — війна султанської Туреччини проти Польщі, яка завершилася 4-тижневою битвою об'єднаних сил українського козацького і польського шляхетського військ проти турецько-татарських загарбників під Хотином (звідси її назва) і поразкою турків.

Передумови війни

Війну почала Туреччина. Після перемоги над польсько-шляхетським військом у Цецорській битві 1620 р. вона почала готуватися до завоювання Речі Посполитої. Навесні 1621 року султан Осман ІІ зібрав велике військо і рушив до Молдови. Його бойові сили становили близько 100 тис. чол. До турецького війська приєдналася 60-тисячна кримська орда. Ослаблена поразкою під Цецорою Річ Посполита перебувала у політичній ізоляції через ворожі відносини із Московською державою, Швецією та іншими країнами. Вона могла зібрати лише 30-тисячне військо. Потрапивши в скрутне становище, польсько-шляхетський уряд звернувся до українських козаків із закликом взяти участь у війні проти Туреччини, обіцяючи їм розширити права та привілеї. Польський сейм ухвалив козацький реєстр у 20 тис. чол. з платнею 100 тисяч злотих на рік.

Причини війни

Основними причинами Хотинської вiйни стали агресивна зовнiшня полiтика Туреччини щодо слов'янського свiту, безперервні руйнiвнi походи запорожцiв на кримські й турецькі землі, посилення впливу Польщі на Молдовське князівство, яке вважалось васалом Отоманської Порти. Безпосереднім приводом до війни став напад у 1619 р. з території Польщi напiвбандицьких загонiв так званих лiсовчикiв на Семигородчину, князь якої Габор Бетлен був турецьким васалом. Скориставшись цим, султан Осман II планував спочатку покарати про-польськи налаштованого молдавського князя Грацiана i знову пiдпорядкувати Молдавiю своєму впливу.

Цецорська битва

Влітку 1620 р. Iскандер паша на чолi 60-тисячного вiйська почав наступ на Молдавiю. Польський уряд ухвалив рiшення подати Грацiану вiйськову допомогу залучивши до походу значну кiлькiсть українських козакiв. Але коронний гетьман Станiслав Жолкевський не надто бажав бачити їх пiд своїм командуванням i все повторював — «не хочу я з Грицями воювати нехай iдуть до ролi альбо свинi пасти». Але й козаки не прагнули з ним воювати. Незважаючи на успіхи в Московщинi у козацькій пам'яті вiн залишався головним винуватцем розгрому повстання Наливайка i катом українського народу. Тому до походу вдалось вислати не бiльше 1.6 тис. реєстрових козакiв у тому числi й сотню Михайла Хмельницького де перебував i його син Богдан. Все вiйсько Жолкевського налiчувало приблизно 9 тис. жовнiрiв.

24 серпня (3 вересня на н.с.) 1620 р. вiйсько Жолкевського переправилося на правий берег Днiстра i захопило молдавськi фортецi. Тут до нього приєднався господар Молдавiї Грацiан з 600-ма своїми однодумцями. Вiйсько союзникiв зробило стрiмкий марш i 2 вересня зайняло позицiї поблизу с. Цецори, розташованого на березi Прута за 18 верст вiд Ясс. 8 — 11 вересня вiдбулись вирiшальнi бої пiд Цецорою в ходi яких польське вiйсько зазнало поразки. Багато жовнiрiв i козакiв загинуло, серед них i Михайло Хмельницький, чимало потрапило в полон, у тому числi й Богдан Хмельницький. Вiдступаючих до Кам`янця-Подiльського полякiв турки i татари остаточно розгромили 26 вересня бiля с. Савки. Сам коронний гетьман Жолкевський загинув, польний гетьман Станiслав Конецпольський, магнати Микола Потоцький, Ян Тишкевич та iншi були взятi у полон. Головну причину поразки польськi урядовцi вбачали у тому, що Жолкевський не залучив до вiйни необхiдну кiлькiсть козакiв.

Річ Посполита втратила військо i опинилась безборонною перед грізним противником. Татарськi орди розтеклися по Подiллю i Галичинi, дійшли до Львова i Перемишля, грабували населення, руйнували мiста i села. На захист України виступила Запорозька Січ. Частина запорожцiв рушила на Подiлля, дiйшла до кордонiв Молдавiї, завдала низку поразок невеликим татарським загонам i захопила Бiлгород. А 15 тис. козакiв вирушили у похiд на Кримське узбережжя й зруйнували 15 татарських мiстечок, у тому числi Баксей, Бодзек, Зухарей, Земза. Своїми дiями запорожцi витискали татар з українських земель i попереджали можливий наступ.

Перегрупування

Станіслав Жолкевський (портрет)

На початку вересня 1620 року у Варшавi зiбрався сейм, який ухвалив план захисту Речі Посполитої вiд наступу противника. Було вирішено збiльшити коронне вiйсько, довести козацький реєстр до 20 тис., видiлити для нього 100 тис. злотих, зiбравши їх з шляхти. Пiдготовка до вiйни велася мляво, шляхта не поспiшала платити податок на воєннi потреби. I погляди польських урядовцiв знову звернулись до українського козацтва. До запорожцiв на початку зими 1621 року було вiдправлено Бартоша Обалковського з вiдповiдними пропозицiями, на якi козаки спочатку не дали конкретної вiдповiдi. Але самі почали готуватися до воєнних дiй. Заготовляли дерево для чайок, харчi, боєприпаси, потiм вийшли з Сiчi на волость i в панських та королівських маєтках стали брати коней, порох, олово. Велись переговори щодо необхiдностi об'єднання перед ворожою загрозою прихильникiв гетьмана Яцька Бородавки i полковника Сагайдачного. В таких турботах минули для козакiв зима i рання весна 1621 р.

Тим часом турецький султан Осман ІІ вiдмобiлiзував вiйська, наказав головному адміралові прикрити Стамбул ескадрою з 40 галер вiд можливого нападу Чорноморського флоту козакiв i у квiтнi вирушив у похiд на Рiч Посполиту. Шлях був довгим i тяжким. Вiйськовi вантажi перевозились в основному морем.

Невдовзi Запорозька Січ почала активні воєннi дiї на морi. На початку червня запорозька флотилія показалась напроти гирла Днiстра. Турецька ескадра Халiли-пашi потопила 5, захопила 18 козацьких чайок i полонила близько 300 козакiв. Для захисту гирла Дунаю султан вiдправив головного адмiрала з ескадрою. Але козаки минули турецький флот, спалили мiстечко Ахіоль, а потiм на 16 чайках пiшли до Стамбула. Маючи лише три галери, начальник охорони палацу не наважився на морський бiй з козаками i лише з жахом дивився, як ті руйнували найближчі селища. Козаки дошкуляли туркам i в інших місяцях, тримаючи їх у постiйнiй напрузi, змушуючи постiйно звертатись до султана по допомогу.

Тим часом Сагайдачний i Бородавка збирали добровольцiв для участi у воєнних дiях. У червнi в урочищi Суха Дiброва, що мiж Бiлою Церквою i Ржишевом, вiдбулась козацька рада, яка розглядала питання про участь запорожцiв у вiйнi. На неї прибуло понад 40 тис. осiб. У тяжку годину козацькi лiдери припинили суперечки i заради майбутнього вирiшили подати Польщi максимальну допомогу. Рада ухвалила рiшення направити козацьке вiйсько на чолi з гетьманом Бородавкою у Молдавiю, а Сагайдачного — у Варшаву на переговори з польським королем. У 20-х числах липня Сагайдачний кiлька разiв зустрiчався з королем i вiв з ним переговори стосовно задоволення вимог козакiв. Реакцiя Владислава на них була позитивною.

Поки турецька армiя повiльно рухалась по захiдному узбережжю Чорного моря, запорожцi всiляко їй шкодили. У липнi одна частина козакiв морем вiдправилась на Трапезунд, а друга — в район Дунаю, де будувався мiст для переправи турецької армiї. Проти них Халiла-паша 11 липня вiдрядив 150 кораблiв рiзного типу. В морському бою запорожцi вийшли переможцями, потiм висадились на берег над Прутом i зав'язали бої з ордою Кантемiра мурзи. Дiї запорожцiв у Туреччинi та на Подунайщинi вносили тривогу в серця туркiв, гальмували просування турецької армiї.

Досить активно дiяло козацьке вiйсько Бородавки. У липнi — першiй половинi серпня невеликi козацькi загони розiйшлися по територiї Молдавiї й розгорнули активнi воєннi дiї. Вони спалили села в околицях Сорок та iнших багатьох мiст i навiть розбили особисту охорону господаря. Той мусив тiкати за Дунай пiд захист турецьких вiйськ, а козаки взяли пiд свiй контроль мало не всю країну. Основне козацьке вiйсько трималось купи, готове вiдбити напади татарської орди чи турок.

У серединi серпня вся турецька армiя переправилась через Дунай i рушила в глиб Молдавiї. Козацькi загони нав'язували несподiванi бої авангардним частинам турок i таким чином затримували просування всiєї армiї. Один з них чисельнiстю 300 осiб при вiдступi вiд Сучави наштовхнувся на татарську орду i мусив оборонятись табором. Турецький султан кинув проти нього чи не всi вiйська. Приблизно 100 козакiв пробились до р. Прут i засiли там у великiй печерi й кiлька днiв вiдбивали всi штурми ворога. Тiльки димом турки викурили козакiв зi схованки i всiх перебили.

200 козакiв переправились через Прут, i, вiдбиваючись вiд татарської кiнноти, заклали оборонний табiр i цiлий день боронились вiд противника. Пiд прикриттям ночi козаки вислизнули з табора, роздiлились на двi частини i вiдступили лiсом. Але на ранок їх наздогнали ворожi пiдроздiли й змусили знову стати табором. Тiльки пiд вечiр туркам вдалось прорвати оборону захисникiв, увiрватись до табору й захопити 30 зранених i до смертi замучених козакiв. Усього ж до рук турок потрапило до 200 полонених з числа передових козацьких загонiв i майже всiх їх було страчено. Турецький султан будь-що намагався не допустити з'єднання козацького й польського вiйськ i розгромити їх поодинцi.

Хотинська битва

Петро Конашевич Сагайдачний

Польське вiйсько пiд командуванням коронного гетьмана Карла Ходкевича пiдiйшло до лiвого берега Днiстра i зупинилось. Ходкевич запропонував козакам негайно приєднатись до нього i дiяти спiльно. Однак Бородавка побоювався можливого сепаратного миру полякiв з турками i вiдповiв, що дасть згоду, коли польське вiйсько вступить на територiю Молдавiї. Це означало початок Польщею воєнних дiй безпосередньо проти Туреччини. Пiсля цього польському урядовi вже не було куди вiдступати. До 20 серпня (н.с.) Ходкевич переправився на правий берег Днiстра i заклав табiр пiд Хотином.

На другий день до польського табору прибув з Варшави Сагайдачний. Його радо зустрiли i командування, i простi вояки, як видатного воєначальника, прихильного до Речi Посполитої на вiдмiну вiд непевного Бородавки. На чолi невеликого козацько-польського загону Сагайдачний негайно вирушив на пошуки козацького вiйська, щоб прискорити його рух. Вночi вiн наскочив на турецький табiр, пiд час сутички був поранений у руку татарською стрiлою i ледве врятувався. Проблукавши цiлу нiч по лiсу, вiн на ранок вийшов до Днiстра, переправився на лiвий берег i добрався до козацького вiйська, що стояло пiд Могилевом.

На козацькiй радi Сагайдачний розповiв про обiцянки польського короля задовольнити козацькi прохання i тим самим привернув на свiй бiк частину присутнiх. Тут же рада звинуватила Бородавку в невмiлому командуваннi, невиправданих втратах людей, нездатностi забезпечити вiйсько всiм необхiдним i скинула з гетьманства. Бородавку присудили до смертної кари i пiзнiше стратили. Гетьманом знову було обрано Сагайдачного i вiн протягом тиждня, вiдбиваючись вiд татар, вiв козакiв до польськог табору. Першого вересня (н.с.) союзники з'єднались. Наступного дня пiд Хотин пiдiйшов i турецький султан зi своєю армiєю.

Вирішальний чинник Українського війська

Ю.Брандт. Повернення козаків з походу

Усвідомлюючи загрозу поневолення руського (українського) народу турками, скликана 15-17.VI.1621 р. в урочищі Сухій Діброві (на Черкащині) загальна козацька рада прийняла рішення виступити разом з польсько-шляхетським військом проти турецько-татарської агресії. В той же час козацька рада послала у Варшаву посольство у складі П.Сагайдачного та інших козацьких старшин, щоб підписати угоди про розширення козацьких прав, відновлення вищої православної ієрархії на Русі-Україні тощо. Влітку 1621 р. 40 тисяч козаків на чолі з запорізьким гетьманом Я.Бородавкою рушило в Молдову. Одночасно запорожці почали напади на турецькі і кримські чорноморські прибережні міста. Перейшовши Дністер, козацькі загони протягом серпня 1621 р. вели героїчну боротьбу, стримуючи просування турецького війська до Хотина, поблизу якого був укріплений табір польсько-шляхетського війська. Після скинення з гетьманства Я.Бородавки і обрання гетьманом П.Сагайдачного козацьке військо (в складі його було 700 донських козаків), відбиваючи безперервні атаки турецького авангарду, 1.ІХ.1621 р. з'єдналося під Хотином з польсько-шляхетським військом. З 2.ІХ.1621 р. ворог почав штурмувати укріплені табори козацького і польсько-шляхетського військ. В останньому, генеральному штурмі 28.IX.1621, коли турецьким силам вдалося оволодіти польсько-шляхетськими укріпленнями, козацьке військо ударами з флангів розгромило ворога. Побоюючись остаточного знищення своїх військ, султан змушений був припинити воєнні дії і укласти Хотинський мир 1621 р. Головна заслуга в перемозі над турецько-татарськими військами належала українським козакам. Вони своїм безприкладним героїзмом і мужністю врятували польсько-шляхетське військо від розгрому й ліквідували небезпеку турецько-татарського поневолення руського (українського) і польського народів.

Міжнародне значення наслідків Хотинської війни

Перемога в Хотинській Війні мала велике міжнародне значення. Вона примусила Туреччину відмовитися від планів завоювання Європи. Розгром під Хотином привів у султанській Туреччині до народного повстання, заколоту яничарів, ослаблення політичної влади (1622 р. Османа ІІ було вбито яничарами) та до посилення визвольної боротьби слов'янських та арабських народів проти турецьких поневолювачів. Як зазначає Петро Сас:

...на полях Хотинської війни вирішувалась не лише доля Речі Посполитої, але й значною мірою і доля християнської цивілізації

Джерела

• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
• Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - К.: Генеза, 1993
• Чухліб Т. В. Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 — 1700 рр. — К.,2010

Див. також

• Хотинська битва