Рева Віталій Михайлович: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Рядок 106: | Рядок 106: | ||
=== Громадська діяльність === |
=== Громадська діяльність === |
||
* голова української науково-технічної спілки працівників автотранспорту та дорожнього господарства; |
* голова української науково-технічної спілки працівників автотранспорту та дорожнього господарства; |
||
* |
* президент [[Федерація гандболу України|Федерації гандболу України]]. |
||
* почесний президент [[Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників|Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників]] |
* почесний президент [[Всеукраїнська асоціація автомобільних перевізників|Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників]] |
||
* Академік Транспортної Академії України, |
* Академік Транспортної Академії України, |
Версія за 09:18, 4 грудня 2012
Віталій Михайлович Рева | |
---|---|
Народився |
25 лютого 1938 с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, УРСР |
Помер |
4 січня 2012 м. Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Громадянство | СРСР → Україна |
Діяльність | автомобільний транспорт |
Alma mater | Київський автомобільно-дорожний інститут |
Науковий ступінь | кандидат технічних наук |
Посада | Президент Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників (1997—2011) |
Партія | КПРС (1965—1991) |
Нагороди | |
Народний депутат України | |||
---|---|---|---|
1-го скликання | |||
КПРС | 15 травня 1990 | — | 10 травня 1994 |
Віталій Михайлович Ре́ва (нар.25 лютого 1938, с. Якушинці Вінницького району Вінницької області – пом.4 січня 2012, м. Київ) — український автотранспортник, державний службовець і громадський діяч. Народний депутат України першого скликання, заслужений працівник транспорту України.
Біографія
Родина
Народився в сім'ї службовців, українець. Був одружений, мав дитину.
Освіта
Протягом 1954–1959 років навчався у Київському автомобільно-дорожному інституті, здобувши фах інженера-експлуатаційника автотранспорту.
1984 року закінчив Академію управління народним господарством у Москві.
Мав вчений ступінь кандидата технічних наук, був почесним професором Національного транспортного університету.
Кар'єра
По закінченню Київського автомобільно-дорожного інституту у 1959—1967 роках працював механіком, старшим інженером, начальником відділу, головним інженером автотранспортного підприємства м. Перм РРФСР.
З 1967 по 1975 рік обіймав посаду заступника начальника Київського обласного автоуправління, а у 1975—1988 роках — заступника начальника управління, начальника пасажирського управління, заступника міністра, Першого заступника міністра автомобільного транспорту УРСР.
У 1986 році був учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У 1988—1990 роках був Першим заступником міністра транспорту УРСР.
1992 року став першим віце-президентом Української державної корпорації «Укравтотранс».
У 1993—1996 роках — заступник міністра транспорту України, директор департаменту автомобільного транспорту України.
У 1997 році заснував Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників, яку очолював до грудня 2011 року, коли за станом здоров'я склав з себе повноваження президента ВААП.
Помер 4 січня 2012 року після тяжкої хвороби[1]
Політична діяльність
У 1990 році був висунутий кандидатом в народні депутати трудовим колективом автопідприємства 14312 м. Феодосії, і обраний 18 березня 1990 обраний Народним депутатом України по 249-му Феодосійському виборчому округу, отримавши у 2-му турі 52,23% голосів[2].
Входив до групи «За соціальну справедливість», був членом Комісії Верховної Ради України з питань розвитку базових галузей народного господарства. На цій посаді перебував до травня 1994 року.
Громадська діяльність
- голова української науково-технічної спілки працівників автотранспорту та дорожнього господарства;
- президент Федерації гандболу України.
- почесний президент Всеукраїнської асоціації автомобільних перевізників
- Академік Транспортної Академії України,
- член колегій Державтотрансадміністрації та Головавтотрансінспекції,
- член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України
- член громадської колегії Укравтодору.
Нагороди
- Орден «Знак Пошани», 1973
- Орден Трудового Червоного Прапора, 1986
- орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, 1997
- Почесною грамотою Верхової Ради України, 2003
- орденом «За заслуги» ІІ ступеня, 2003
- орденом «За заслуги» І ступеня, 2010
- Заслужений працівник транспорту УРСР
Мав вісім медалей.
Примітки
Джерела
- Поховані на Байковому кладовищі
- Кандидати технічних наук
- Кавалери ордена «За заслуги» I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Кавалери ордена «Знак Пошани»
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Заслужені працівники транспорту України
- Уродженці Вінницького району