Мелані Кляйн

Мелані Кляйн
Melanie Klein
Ім'я при народженні	англ. Melanie Reizes
Народилася	30 березня 1882 Відень, Австро-Угорщина
Померла	22 вересня 1960 Лондон, Великобританія
Громадянство	австрійка
Національність	єврейка
Діяльність	психоаналітикиня
Галузь	психоаналіз, теорія об'єктних відносин, ігрова психоаналітична терапія
Alma mater	Віденський університет
Знання мов	англійська і німецька
Членство	Magyar Pszichoanalitikus Egyesületd, Британське психоаналітичне товариствоd і Berliner Psychoanalytische Vereinigungd
Батько	Моріц Райзес
Мати	Любуша Дейч
Діти	Мелітта Шмідеберґ
IMDb	невідомо
Сайт	melanie-klein-trust.org.uk
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|портрет=

Ме́лані Кляйн (нім. Melanie Klein; 30 березня 1882, Відень — 22 вересня 1960, Лондон) — впливовий британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії і теорії об'єктних відносин.

Біографія

Мелані була наймолодшою із 4 дітей в єврейській родині лікаря Моріца Райзеса і Любуші Дейч.

Вона із захопленням ставилася до незалежного духу і науковим поглядам свого батька, проте їх відносини ніколи не були близькими головним чином через різницю у віці більше, ніж у п'ятдесят років. Ближче до неї була мати — прекрасна і освічена жінка. Мелані було лише чотирнадцять, коли вона вирішила присвятити себе медицині. Будучи підготовлена братом, вона склала вступні іспити до Віденської гімназії — єдиний тоді в місті навчальний заклад, що готував до вступу в університет.

В юності Мелані входила до гуртка інтелігентної молоді, котра цікавилася філософією, наукою, літературою, мистецтвом. Протягом двох років вона вивчала гуманітарні науки у Віденському університеті. Вона мріяла отримати медичну освіту, однак заміжжя, життя в невеликих провінційних містечках і народження дітей перешкодили цьому. Лише оселившись в 1910 р. в Будапешті, вона знову поринула в інтелектуальну атмосферу великого міста і незабаром зацікавилася психоаналізом, приєднавшись до психоаналітичного кружка Шандора Ференці і пройшовши у нього особистий аналіз.

Випадково їй до рук потрапила книга Фрейда «Тлумачення сновидінь». Кляйн стала однією з лише кількох сотень читачів першого видання. Саме в психоаналізі, підкупивши її глибиною проникнення в суть людських проблем, Кляйн угледіла можливість вирішення власних психологічних проблем, періодично, що загострювалися в силу перипетій особистого життя. Практикував у ту пору в Будапешті Шандор Ференці, що і виступив її психоаналітиком, причому лікувальний аналіз пацієнтки плавно переріс у дидактичний. Згодом Кляйн згадувала, що хоча Ференці, безумовно, допоміг їй освоїти основи аналітичної майстерності, в цілому його аналізом вона залишилася не задоволена.

У 1917 р. вона познайомилася з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств, а в 1919 р. вступила в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини». Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні «пацієнтом» — власним сином.

У 1920 р. Мелані Кляйн, на конгресі в Гаазі, познайомилася з Карлом Абрахамом, особистість і ідеї якого справили на неї велике враження.

У 1921 р., у віці 38 літ, Мелані Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до Берліну. Це запрошення збіглося з від'їздом її чоловіка в чергове тривале відрядження до Швеції. Не побажавши поїхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком наростаючого відчуження між подружжям і стало прелюдією офіційного розлучення, що послідувало кілька років потому.

У Берліні вона почала працювати як психоаналітик не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама дуже допомогло її успіхам. Карл Абрахам володів особливим становищем всередині аналітичного співтовариства, оскільки він, поряд з Карлом Г. Юнгом (працював в Цюріху), Шандором Ференці (в Будапешті) і Ернстом Джонсом (у Лондоні), був одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня. Його авторитетові сприяла багаторічна репутація досвідченого клініциста, а також особиста близькість до Фрейда. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його протеже.

У 1926 р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927 р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги,.

У 20-30-і рр.. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики психоаналізу. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку.

Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У 1951 р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в 1961 р., вже посмертно, — «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У 1960 р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії.

Наукове вчення

Свою роботу сама Кляйн розцінювала як розвиток теорії і методу З. Фрейда, постійно підкреслюючи свою вірність його ідеям. Так, вона була однією з небагатьох психоаналітиків, хто без вагань підтримав саму спірну доктрину Фрейда, що стосувалася інстинкту смерті. Більш того, Кляйн нібито вдалося угледіти прояви даного інстинкту в самому ранньому віці, що у ортодоксальних фрейдистів викликало сильне здивування. Ще однією її спірної ідеєю стало уявлення про виникнення едипового комплексу в більш ранньому віці, ніж це передбачав сам Фрейд.

У своїй теорії розвитку Мелані Кляйн виходила з того, що у дитини із самого початку діють два основних потяги: любовно-сексуальна і руйнівно-агресивне. Его немовляти, що тільки ще з'являється вирішує завдання не тільки взаємодії із зовнішнім світом, але й оволодіння цими інстинктами, причому сам процес розвитку проходить завдяки взаєминам дитини з його першими об'єктами — грудьми, а потім матір'ю. Поглинаючи їх, ідентифікуючи з первинними об'єктами і з виникаючими з ними об'єктними відносинами, дитина будує свій внутрішній світ, опановує своїми потягами.

Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини в якості позицій, які відображають його ставлення до самому собі і навколишньому світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і як наслідок різкі і зовні не мотивовані зміни в почуттях і поведінці по відношенню до себе і іншим людям на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганий, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна важко порушеним пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарциссические розладами.