Штюкофен: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
IvanBot (обговорення | внесок) м →Історія: суміш розкладок, replaced: VІІ → VII |
link fr |
||
| Рядок 35: | Рядок 35: | ||
[[Категорія:Металургія]] |
[[Категорія:Металургія]] |
||
[[Категорія:Печі]] |
[[Категорія:Печі]] |
||
[[fr:Stückofen]] |
|||
Версія за 11:23, 3 квітня 2013
_-_Um_1700.jpg)
Штюкофен (нім. Stückofen) - металургійна піч для виробництва заліза, в якій в залежності від умов процесу можна було отримувати або сиродутне залізо - крицю, або чавун. В штюкофенах у німців й подібних їм печах у інших народів вперше в історії європейської металургії було отримано залізо не тільки у напівтвердому, а у рідкому стані.
Назва
Назва "штукофен" походить від німецьких слів Stück - "шматок", "криця" й ofen - піч. У німецькій мові також трапляється назва Wolfofen, де Wolf означає "криця". У французів такі печі називалися fourneau a loupe, у англійців high bloomery furnace, у шведів селянськими або осмундівськими від "осмунд" - криця. Штукофенам співставляють також домниці.
Історія
Протягом двох тисячоліть у Європі для виробництва заліза користувалися невеличкими сиродутними горнами. Однак, такі горна були малопродуктивними і зростання попиту на метал примусило металургів шукати методи підвищення продуктивності горен. У Південно-Західній Європі, спочатку у іспанських, а потім і у французьких Перенеях були розроблені горна, що отримали назву каталонських, в яких зростання продуктивності було досягнуто інтенсифікацією подачі дуття і неприривністтю процесу. У Північній Європі, у Скандинавії й у Альпах в VII - VIII століттях металурги почали будувати більші горна, вищі від зросту людини, які на початок 2-го тисячоліття будувалися вже заввишки понад 4 м. В середині ХІІІ століття штукофени використовувалися у Зігені у Німеччині. [1]
На території України з ХІІІ ст. в окремих місцях з’явилися домниці, які можна порівняти з високими печами типу штукофен західного середньовіччя. [2]
Опис штюкофена є у книзі Агріколи "De Re Metallica".
Будова
Штукофени являли собою циліндричну піч, розширену всередині, заввишки від 6 до 15 футів, горішній отвір біля 1 1/3 фута, у широкій частині посередині 4 фути, а знизу на дні 2 1/2 фути.
Робота
Крицю виймали щоденно. Тижнева виробка заліза доходила до 250 пудів. [3] Штюкофен давав від 100 до 150 тон металу на рік, навіть якщо не працював під час посушливого літа, коли річки були не дуже повноводні для забеспечення повітродувних засобів енергією. [1]
Продукт отримували твердим або інколи незначно оплавленим. При відхиленях від процесу отримували чавун, який виходив з печі у рідкому стані під час випуску шлаку. Чавун був ламким і не піддавався куванню й вважався браком. Скоріш за все чавун був несподіванкою для середньовічних металургів. Вважався браком. Його завантажували у штукофен і ще раз переплавляли.
Згодом знайшли застосування й для нього - у виготовленні ливарних виробів. Потім освоїли виробництво заліза з чавуну.
Див. також
Посилання
- ↑ а б Blast furnace – Theory and Practice. Volume I. New York, 1984. Pp. 5 – 8. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>; назва «BF» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ Развитие металлургии в Украинской ССР. – Киев.: Наукова думка, 1980. – 960 с., ил.
- ↑ Энциклопедический словарь. Брокгауз - Ефрон. Том Х А (книга 20). - СПб. - 1893. - стр. 947.