Захава Борис Євгенович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
м суміш розкладок за допомогою AWB
Рядок 6: Рядок 6:
'''З передмови до книги Захави Б. Є. «Майстерність актора і режисера» (про автора):'''<ref>[Захавиа Б. Є. «Майстерність актора і режисера». — Навчальний посібник для інститутів культури, театральних і культ.-просвіт. училищ. Москва, «Просвещение», 1973 р.]</ref>
'''З передмови до книги Захави Б. Є. «Майстерність актора і режисера» (про автора):'''<ref>[Захавиа Б. Є. «Майстерність актора і режисера». — Навчальний посібник для інститутів культури, театральних і культ.-просвіт. училищ. Москва, «Просвещение», 1973 р.]</ref>


Народився в [[Павлоград (місто)|Павлограді]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] в сім'ї представника знаменитої династії тульських зброярів. Батьки захоплювалися [[театр|театром]], брали участь в аматорських драматичних виставах, п'ятирічний хлопчик виступав на сімейних концертах. Навчався в Павлоградській казенній класичній гімназії, а потім був визначений у кадетський корпус у м. [[Орел|Орлі]]. У [[1910]] роцi був прийнятий в 3-й Московський кадетський корпус. Переглянув всі вистави в [[Большой театр|Великому]] і [[Державний академічний Малий театр Росії|Малому]] театрах, ходив в театри [[Корш Федір Адамович|Корша]] і [[Незлобін Костянтин Миколайович|Незлобіна]], але найяскравіші враження пережив на виставах [[Московський художній театр|Московського художнього театру]]. Грав ''[[Наполеон]]а'' в аматорському спектаклі «Не в силі Бог, а в правді».
Народився в [[Павлоград (місто)|Павлограді]] [[Катеринославська губернія|Катеринославської губернії]] в сім'ї представника знаменитої династії тульських зброярів. Батьки захоплювалися [[театр|театром]], брали участь в аматорських драматичних виставах, п'ятирічний хлопчик виступав на сімейних концертах. Навчався в Павлоградській казенній класичній гімназії, а потім був визначений у кадетський корпус у м. [[Орел|Орлі]]. У [[1910]] році був прийнятий в 3-й Московський кадетський корпус. Переглянув всі вистави в [[Большой театр|Великому]] і [[Державний академічний Малий театр Росії|Малому]] театрах, ходив в театри [[Корш Федір Адамович|Корша]] і [[Незлобін Костянтин Миколайович|Незлобіна]], але найяскравіші враження пережив на виставах [[Московський художній театр|Московського художнього театру]]. Грав ''[[Наполеон]]а'' в аматорському спектаклі «Не в силі Бог, а в правді».


Вступив в Комерційний інститут, але, мріючи про [[театр]], записався в студентську театральну студію (в подальшому Мансуровську — по імені провулку, де вона розташовувалася), художнім керівником якої був призначений артист і режисер 1-й Студії МХТ [[Вахтангов Євген Багратіонович|Є. Б. Вахтангов]]. [[26 березня]] [[1914]] р. була зіграна п'єса [[Зайцев Борис Костянтинович|Б. Зайцева]] «Садиба Ланіних» (Захава грав ''студента Євгена''), вистава провалилася. З 10 (23) жовтня [[1914]] р. (перша лекція Вахтангова) почалися систематичні заняття. Самодіяльний гурток став театральною школою, пізніше цей день буде вважатися днем заснування [[Театральний інститут імені Бориса Щукіна|Театрального училища імені Б. В. Щукіна]] при [[Державний академічний театр імені Є. Вахтангова|Театрі ім. Є. Вахтангова]].
Вступив в Комерційний інститут, але, мріючи про [[театр]], записався в студентську театральну студію (в подальшому Мансуровську — по імені провулку, де вона розташовувалася), художнім керівником якої був призначений артист і режисер 1-й Студії МХТ [[Вахтангов Євген Багратіонович|Є. Б. Вахтангов]]. [[26 березня]] [[1914]] р. була зіграна п'єса [[Зайцев Борис Костянтинович|Б. Зайцева]] «Садиба Ланіних» (Захава грав ''студента Євгена''), вистава провалилася. З 10 (23) жовтня [[1914]] р. (перша лекція Вахтангова) почалися систематичні заняття. Самодіяльний гурток став театральною школою, пізніше цей день буде вважатися днем заснування [[Театральний інститут імені Бориса Щукіна|Театрального училища імені Б. В. Щукіна]] при [[Державний академічний театр імені Є. Вахтангова|Театрі ім. Є. Вахтангова]].


У [[1918]] роцi Вахтангов доручив Захаві та [[Завадський Юрій Олександрович|Ю. Завадському]] вести заняття в т. з. ''Мамоновській студії'', вирішивши по режисерському малюнку вже поставленої їм вистави в 1-й Студії, здійснити постановку «Потопу» [[:sv:Henning Berger|Х. Бергера]] зі студентами. Через його хворобу виставу ставив [[Дикий Олексій Денисович|О. Дикий]], Захава грав ''Чарлі''. В якості дипломного спектаклю Вахтангов поставив «[[Чудо Святого Антонія (п'єса)|Чудо Святого Антонія]]» [[Моріс Метерлінк|М. Метерлінка]] ([[1918]]), в [[1920]] роцi відновив цю роботу, доручивши її Завадському. Захава грав ''Доктора'' зі «стопроцентною акторською вірою в правду вимислу». Першою роботою Захави — учня режисерського класу Вахтангова, — був «Ювілей» [[Чехов|А. П. Чехова]]. Після корекції майстра (грати не комедію, а водевіль) зменшився ігровий простір (залишилися всі мізансцени), дія придбала ексцентричний, гротесковий характер.
У [[1918]] році Вахтангов доручив Захаві та [[Завадський Юрій Олександрович|Ю. Завадському]] вести заняття в т. з. ''Мамоновській студії'', вирішивши по режисерському малюнку вже поставленої їм вистави в 1-й Студії, здійснити постановку «Потопу» [[:sv:Henning Berger|Х. Бергера]] зі студентами. Через його хворобу виставу ставив [[Дикий Олексій Денисович|О. Дикий]], Захава грав ''Чарлі''. В якості дипломного спектаклю Вахтангов поставив «[[Чудо Святого Антонія (п'єса)|Чудо Святого Антонія]]» [[Моріс Метерлінк|М. Метерлінка]] ([[1918]]), в [[1920]] році відновив цю роботу, доручивши її Завадському. Захава грав ''Доктора'' зі «стопроцентною акторською вірою в правду вимислу». Першою роботою Захави — учня режисерського класу Вахтангова, — був «Ювілей» [[Чехов|А. П. Чехова]]. Після корекції майстра (грати не комедію, а водевіль) зменшився ігровий простір (залишилися всі мізансцени), дія придбала ексцентричний, гротесковий характер.


Після смерті Вахтангова ([[1922]]) в 3-й Студії почалися суперечки. У [[1923]] р. Захава випустив свій перший самостійний спектакль «Правда добре, а щастя краще» [[Островський Олександр Миколайович|О. М. Островського]], у якому відчувався вплив вахтанговської «Принцеси Турандот». У [[1923]] роцi, після успішних гастролей 3-й Студії у [[Петроград]]і, трупа виїхала за кордон. У гастрольній афіші стояли «Принцеси Турандот» [[Карло Ґоцці|К. Ґоцці]] та «Чудо святого Антонія» в один вечір з «Весіллям» Чехова та «Правда добре, а щастя краще». В [[Стокгольм|стокгольмській]] постановці «Принцеси Турандот» брав участь прем'єр Королівського театру [[:en:Gösta Ekman (senior)|Гесте Екман]], він представляв артистів і перекладав. Після повернення в сезоні [[1923]]—[[1924]] рр. [[Немирович-Данченко Володимир Іванович|В. І. Немирович-Данченко]] призначив Завадського одноосібним директором, але це не розрядило атмосферу в Студії.
Після смерті Вахтангова ([[1922]]) в 3-й Студії почалися суперечки. У [[1923]] р. Захава випустив свій перший самостійний спектакль «Правда добре, а щастя краще» [[Островський Олександр Миколайович|О. М. Островського]], у якому відчувався вплив вахтанговської «Принцеси Турандот». У [[1923]] році, після успішних гастролей 3-й Студії у [[Петроград]]і, трупа виїхала за кордон. У гастрольній афіші стояли «Принцеси Турандот» [[Карло Ґоцці|К. Ґоцці]] та «Чудо святого Антонія» в один вечір з «Весіллям» Чехова та «Правда добре, а щастя краще». В [[Стокгольм|стокгольмській]] постановці «Принцеси Турандот» брав участь прем'єр Королівського театру [[:en:Gösta Ekman (senior)|Гесте Екман]], він представляв артистів і перекладав. Після повернення в сезоні [[1923]]—[[1924]] рр. [[Немирович-Данченко Володимир Іванович|В. І. Немирович-Данченко]] призначив Завадського одноосібним директором, але це не розрядило атмосферу в Студії.


«Вахтангівці» організували «Художній актив» — колективний орган керівництва театром, головою якого став Захава. За п'ять років були поставлені «Вірінея» [[Сейфулліна Лідія Миколаївна|Л. Сейфулліної]], «Разлом» [[Лавреньов Борис Андрійович|Б. Лавреньова]], «Барсуки» {{ref-ru}} [[Леонов Леонід Максимович|Л. Леонова]], «На крові» [[Мстиславський Сергій Дмитрович|С. Мстиславського]], «Змова почуттів» [[Олеша Юрій Карлович|Ю. Олеші]]. Немирович-Данченко мав намір об'єднати 2-у Студію з 3-ю, але вахтангівці відстояли свою самостійність: студія стала називатися ''Державною академічною Студією імені Євгенія Вахтангова''.
«Вахтангівці» організували «Художній актив» — колективний орган керівництва театром, головою якого став Захава. За п'ять років були поставлені «Вірінея» [[Сейфулліна Лідія Миколаївна|Л. Сейфулліної]], «Разлом» [[Лавреньов Борис Андрійович|Б. Лавреньова]], «Барсуки» {{ref-ru}} [[Леонов Леонід Максимович|Л. Леонова]], «На крові» [[Мстиславський Сергій Дмитрович|С. Мстиславського]], «Змова почуттів» [[Олеша Юрій Карлович|Ю. Олеші]]. Немирович-Данченко мав намір об'єднати 2-у Студію з 3-ю, але вахтангівці відстояли свою самостійність: студія стала називатися ''Державною академічною Студією імені Євгенія Вахтангова''.


Тоді ж Захава був прийнятий в трупу [[Державний театр імені Вс. Мейєрхольда|Театру ім. Вс. Мейерхольда]], зберігши за собою ролі у виставах вахтанговскіх «Чудо Святого Антонія» (''Доктор'') і «Принцеса Турандот» (''Тимур''). У Мейерхольда, який одного разу назвав Захаву «біомеханічним актором», відіграв ''Восьмібратова'' в «Лiсi» О. Островського, ''голову французької палати'' в «Д.Є.» за романом [[Еренбург Ілля Григорович|І. Еренбурга]] і ''Ван-Кампердаффа'' в п'єсі «Учитель Бубус» [[Файко Олексій Михайлович|О. Файка]]. Прем'єра «Лісу» відбулася [[19 січня]] [[1924]] р. і мала грандіозний успіх. У «Д.Є.» цікавим було оформлення — вперше були використані рухомі стіни. Захаве пропонувалися дві ролі — ''голови французького парламенту'' та ''англійського лорда'' (від другої він відмовився). В «Учителi Бубусi» в основу виконання ролі великого європейського негоціанта ''Ван-Кампердаффа'' був покладений особливий прийом, який Мейєрхольд називав «предыгрой» {{ref-ru}}. В результаті нескінченних мімічних пауз спектакль йшов у сповільненому ритмі, і удачею майстра його назвати важко.
Тоді ж Захава був прийнятий в трупу [[Державний театр імені Вс. Мейєрхольда|Театру ім. Вс. Мейерхольда]], зберігши за собою ролі у виставах вахтанговскіх «Чудо Святого Антонія» (''Доктор'') і «Принцеса Турандот» (''Тимур''). У Мейерхольда, який одного разу назвав Захаву «біомеханічним актором», відіграв ''Восьмібратова'' в «Лісі» О. Островського, ''голову французької палати'' в «Д.Є.» за романом [[Еренбург Ілля Григорович|І. Еренбурга]] і ''Ван-Кампердаффа'' в п'єсі «Учитель Бубус» [[Файко Олексій Михайлович|О. Файка]]. Прем'єра «Лісу» відбулася [[19 січня]] [[1924]] р. і мала грандіозний успіх. У «Д.Є.» цікавим було оформлення — вперше були використані рухомі стіни. Захаве пропонувалися дві ролі — ''голови французького парламенту'' та ''англійського лорда'' (від другої він відмовився). В «Учителі Бубусі» в основу виконання ролі великого європейського негоціанта ''Ван-Кампердаффа'' був покладений особливий прийом, який Мейєрхольд називав «предыгрой» {{ref-ru}}. В результаті нескінченних мімічних пауз спектакль йшов у сповільненому ритмі, і удачею майстра його назвати важко.


У [[1926]] роцi Захава поставив спектакль «Барсуки» {{ref-ru}} за романом [[Леонов Леонід Максимович|Л. Леонова]], задумавши його як народну трагедію і вимагаючи від акторів «правди внутрішнього почуття» (визначення Вахтангова). У п'єсі «Разлом» Б. Лавреньова ([[1927]]), поставленої А. Д. Поповим, чудово зіграв ''старого матроса Митрича''. У [[1931]] роцi, спільно з І. М. Рапопортом, Захава поставив п'єсу «Безодня» Ю. Сльозкіна (художник [[Акімов Микола Павлович|М. Акімов]]). Подією театрального життя столиці стала постановка в [[1932]] роцi п'єси М. Горького «Єгор Буличов та інші» з [[Щукін Борис Васильович|Б. В. Щукіним]] у головній ролі. Згодом Захава ставив цю п'єсу ще чотири рази — два рази у Вірменії, в Болгарії і знову в Вахтанговскому театрі у [[1951]] р. з [[Лук'янов Сергій Володимирович|С. В. Лук'яновим]] в ролі ''Буличова''. [[25 листопада]] [[1933]] в театрі пройшла прем'єра п'єси Горького «Достигаев та інші», [[17 грудня]] [[1939]] — «Ревізора» М. В. Гоголя, де розкрився талант артистки [[Пашкова Галина Олексіївна|Галини Пашкової]]. Готуючи постановку «Молодої гвардії»Г. Гракова за романом [[Фадєєв Олександр|О. Фадєєва]] ([[1948]]), Захава ставив завдання «поетичною мовою розповісти про абсолютно конкретне, про єдине і неповторне». У [[1950]] роцi вийшла одна з визнаних його вистав «Перші радощі» за романом [[Федін Костянтин Олександрович|К. Федина]].
У [[1926]] році Захава поставив спектакль «Барсуки» {{ref-ru}} за романом [[Леонов Леонід Максимович|Л. Леонова]], задумавши його як народну трагедію і вимагаючи від акторів «правди внутрішнього почуття» (визначення Вахтангова). У п'єсі «Разлом» Б. Лавреньова ([[1927]]), поставленої А. Д. Поповим, чудово зіграв ''старого матроса Митрича''. У [[1931]] році, спільно з І. М. Рапопортом, Захава поставив п'єсу «Безодня» Ю. Сльозкіна (художник [[Акімов Микола Павлович|М. Акімов]]). Подією театрального життя столиці стала постановка в [[1932]] році п'єси М. Горького «Єгор Буличов та інші» з [[Щукін Борис Васильович|Б. В. Щукіним]] у головній ролі. Згодом Захава ставив цю п'єсу ще чотири рази — два рази у Вірменії, в Болгарії і знову в Вахтанговскому театрі у [[1951]] р. з [[Лук'янов Сергій Володимирович|С. В. Лук'яновим]] в ролі ''Буличова''. [[25 листопада]] [[1933]] в театрі пройшла прем'єра п'єси Горького «Достигаев та інші», [[17 грудня]] [[1939]] — «Ревізора» М. В. Гоголя, де розкрився талант артистки [[Пашкова Галина Олексіївна|Галини Пашкової]]. Готуючи постановку «Молодої гвардії»Г. Гракова за романом [[Фадєєв Олександр|О. Фадєєва]] ([[1948]]), Захава ставив завдання «поетичною мовою розповісти про абсолютно конкретне, про єдине і неповторне». У [[1950]] році вийшла одна з визнаних його вистав «Перші радощі» за романом [[Федін Костянтин Олександрович|К. Федина]].


Епіграфом до постановки «Гамлета» [[Шекспір|У. Шекспіра]] ([[1957]]) режисер поставив слова [[Ромен Роллан|Ромена Роллана]]: «Вся драма — грізний обвинувальний акт проти життя. Але вся вона заряджена такою могутньою життєвою силою, що страждання переплавляються в радість і сама гіркота п'янить». ''Гамлета'' зіграв [[Астангов Михайло Федорович|М. Ф. Астангов]]. У всіх своїх спектаклях Захава розвивав творчі пошуки Вахтангова. Одна з його великих акторських перемог — роль ''Кутузова'' у фільмі [[Бондарчук Сергій Федорович|С. Ф. Бондарчука]] «[[Війна і мир (фільм, 1968)|Війна і мир]]» ([[1965]]—[[1967]]) за романом [[Лев Толстой|Л. М. Толстого]].
Епіграфом до постановки «Гамлета» [[Шекспір|У. Шекспіра]] ([[1957]]) режисер поставив слова [[Ромен Роллан|Ромена Роллана]]: «Вся драма — грізний обвинувальний акт проти життя. Але вся вона заряджена такою могутньою життєвою силою, що страждання переплавляються в радість і сама гіркота п'янить». ''Гамлета'' зіграв [[Астангов Михайло Федорович|М. Ф. Астангов]]. У всіх своїх спектаклях Захава розвивав творчі пошуки Вахтангова. Одна з його великих акторських перемог — роль ''Кутузова'' у фільмі [[Бондарчук Сергій Федорович|С. Ф. Бондарчука]] «[[Війна і мир (фільм, 1968)|Війна і мир]]» ([[1965]]—[[1967]]) за романом [[Лев Толстой|Л. М. Толстого]].


Викладацьку діяльність Захава почав ще в [[1918]], в Школі-студії Вахтангова, а у [[1925]] роцi став її керівником. Викладав акторську і режисерську майстерність. Керував узбецькою студією в [[Москва|Москві]] ([[1927]]—[[1930]]), викладав в [[ВГІК|Інституті кінематографії]] ([[1937]]—[[1940]]), був завідувачем кафедри режисури в ГІТІСі ([[1944]]—[[1949]]).
Викладацьку діяльність Захава почав ще в [[1918]], в Школі-студії Вахтангова, а у [[1925]] році став її керівником. Викладав акторську і режисерську майстерність. Керував узбецькою студією в [[Москва|Москві]] ([[1927]]—[[1930]]), викладав в [[ВГІК|Інституті кінематографії]] ([[1937]]—[[1940]]), був завідувачем кафедри режисури в ГІТІСі ([[1944]]—[[1949]]).


Доктор мистецтвознавства, професор.
Доктор мистецтвознавства, професор.

Версія за 21:22, 29 квітня 2013

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (жовтень 2010)

Борис Євгенович Захава (12 травня 1896, Павлоград — 12 листопада[1] 1976, Москва) — російський i радянський театральний актор, режисер, педагог, театрознавець. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1952). Доктор мистецтвознавства (1964). Народний артист СРСР (1967). Нагороджений орденами і медалями.

Біографія

З передмови до книги Захави Б. Є. «Майстерність актора і режисера» (про автора):[2]

Народився в Павлограді Катеринославської губернії в сім'ї представника знаменитої династії тульських зброярів. Батьки захоплювалися театром, брали участь в аматорських драматичних виставах, п'ятирічний хлопчик виступав на сімейних концертах. Навчався в Павлоградській казенній класичній гімназії, а потім був визначений у кадетський корпус у м. Орлі. У 1910 році був прийнятий в 3-й Московський кадетський корпус. Переглянув всі вистави в Великому і Малому театрах, ходив в театри Корша і Незлобіна, але найяскравіші враження пережив на виставах Московського художнього театру. Грав Наполеона в аматорському спектаклі «Не в силі Бог, а в правді».

Вступив в Комерційний інститут, але, мріючи про театр, записався в студентську театральну студію (в подальшому Мансуровську — по імені провулку, де вона розташовувалася), художнім керівником якої був призначений артист і режисер 1-й Студії МХТ Є. Б. Вахтангов. 26 березня 1914 р. була зіграна п'єса Б. Зайцева «Садиба Ланіних» (Захава грав студента Євгена), вистава провалилася. З 10 (23) жовтня 1914 р. (перша лекція Вахтангова) почалися систематичні заняття. Самодіяльний гурток став театральною школою, пізніше цей день буде вважатися днем заснування Театрального училища імені Б. В. Щукіна при Театрі ім. Є. Вахтангова.

У 1918 році Вахтангов доручив Захаві та Ю. Завадському вести заняття в т. з. Мамоновській студії, вирішивши по режисерському малюнку вже поставленої їм вистави в 1-й Студії, здійснити постановку «Потопу» Х. Бергера зі студентами. Через його хворобу виставу ставив О. Дикий, Захава грав Чарлі. В якості дипломного спектаклю Вахтангов поставив «Чудо Святого Антонія» М. Метерлінка (1918), в 1920 році відновив цю роботу, доручивши її Завадському. Захава грав Доктора зі «стопроцентною акторською вірою в правду вимислу». Першою роботою Захави — учня режисерського класу Вахтангова, — був «Ювілей» А. П. Чехова. Після корекції майстра (грати не комедію, а водевіль) зменшився ігровий простір (залишилися всі мізансцени), дія придбала ексцентричний, гротесковий характер.

Після смерті Вахтангова (1922) в 3-й Студії почалися суперечки. У 1923 р. Захава випустив свій перший самостійний спектакль «Правда добре, а щастя краще» О. М. Островського, у якому відчувався вплив вахтанговської «Принцеси Турандот». У 1923 році, після успішних гастролей 3-й Студії у Петрограді, трупа виїхала за кордон. У гастрольній афіші стояли «Принцеси Турандот» К. Ґоцці та «Чудо святого Антонія» в один вечір з «Весіллям» Чехова та «Правда добре, а щастя краще». В стокгольмській постановці «Принцеси Турандот» брав участь прем'єр Королівського театру Гесте Екман, він представляв артистів і перекладав. Після повернення в сезоні 1923—1924 рр. В. І. Немирович-Данченко призначив Завадського одноосібним директором, але це не розрядило атмосферу в Студії.

«Вахтангівці» організували «Художній актив» — колективний орган керівництва театром, головою якого став Захава. За п'ять років були поставлені «Вірінея» Л. Сейфулліної, «Разлом» Б. Лавреньова, «Барсуки» (рос.) Л. Леонова, «На крові» С. Мстиславського, «Змова почуттів» Ю. Олеші. Немирович-Данченко мав намір об'єднати 2-у Студію з 3-ю, але вахтангівці відстояли свою самостійність: студія стала називатися Державною академічною Студією імені Євгенія Вахтангова.

Тоді ж Захава був прийнятий в трупу Театру ім. Вс. Мейерхольда, зберігши за собою ролі у виставах вахтанговскіх «Чудо Святого Антонія» (Доктор) і «Принцеса Турандот» (Тимур). У Мейерхольда, який одного разу назвав Захаву «біомеханічним актором», відіграв Восьмібратова в «Лісі» О. Островського, голову французької палати в «Д.Є.» за романом І. Еренбурга і Ван-Кампердаффа в п'єсі «Учитель Бубус» О. Файка. Прем'єра «Лісу» відбулася 19 січня 1924 р. і мала грандіозний успіх. У «Д.Є.» цікавим було оформлення — вперше були використані рухомі стіни. Захаве пропонувалися дві ролі — голови французького парламенту та англійського лорда (від другої він відмовився). В «Учителі Бубусі» в основу виконання ролі великого європейського негоціанта Ван-Кампердаффа був покладений особливий прийом, який Мейєрхольд називав «предыгрой» (рос.). В результаті нескінченних мімічних пауз спектакль йшов у сповільненому ритмі, і удачею майстра його назвати важко.

У 1926 році Захава поставив спектакль «Барсуки» (рос.) за романом Л. Леонова, задумавши його як народну трагедію і вимагаючи від акторів «правди внутрішнього почуття» (визначення Вахтангова). У п'єсі «Разлом» Б. Лавреньова (1927), поставленої А. Д. Поповим, чудово зіграв старого матроса Митрича. У 1931 році, спільно з І. М. Рапопортом, Захава поставив п'єсу «Безодня» Ю. Сльозкіна (художник М. Акімов). Подією театрального життя столиці стала постановка в 1932 році п'єси М. Горького «Єгор Буличов та інші» з Б. В. Щукіним у головній ролі. Згодом Захава ставив цю п'єсу ще чотири рази — два рази у Вірменії, в Болгарії і знову в Вахтанговскому театрі у 1951 р. з С. В. Лук'яновим в ролі Буличова. 25 листопада 1933 в театрі пройшла прем'єра п'єси Горького «Достигаев та інші», 17 грудня 1939 — «Ревізора» М. В. Гоголя, де розкрився талант артистки Галини Пашкової. Готуючи постановку «Молодої гвардії»Г. Гракова за романом О. Фадєєва (1948), Захава ставив завдання «поетичною мовою розповісти про абсолютно конкретне, про єдине і неповторне». У 1950 році вийшла одна з визнаних його вистав «Перші радощі» за романом К. Федина.

Епіграфом до постановки «Гамлета» У. Шекспіра (1957) режисер поставив слова Ромена Роллана: «Вся драма — грізний обвинувальний акт проти життя. Але вся вона заряджена такою могутньою життєвою силою, що страждання переплавляються в радість і сама гіркота п'янить». Гамлета зіграв М. Ф. Астангов. У всіх своїх спектаклях Захава розвивав творчі пошуки Вахтангова. Одна з його великих акторських перемог — роль Кутузова у фільмі С. Ф. Бондарчука «Війна і мир» (1965—1967) за романом Л. М. Толстого.

Викладацьку діяльність Захава почав ще в 1918, в Школі-студії Вахтангова, а у 1925 році став її керівником. Викладав акторську і режисерську майстерність. Керував узбецькою студією в Москві (1927—1930), викладав в Інституті кінематографії (1937—1940), був завідувачем кафедри режисури в ГІТІСі (1944—1949).

Доктор мистецтвознавства, професор.

Помер Б. Є. Захава в Москві 12 листопада 1976, похований на Новодівичому кладовищі.

Фільмографія

Режисер-постановник

Актор

Пам'ять

  • Ім'ям свого видатного земляка, режисера, педагога і театрального діяча названо муніципальний Павлоградський драматичний театр ім. Б.Є. Захави.[3]

Примітки

  1. ↑ Театр ім. Євгенія Вахтангова: Борис Захава (рос.)
  2. ↑ [Захавиа Б. Є. «Майстерність актора і режисера». — Навчальний посібник для інститутів культури, театральних і культ.-просвіт. училищ. Москва, «Просвещение», 1973 р.]
  3. ↑ Театри України: Павлоградський театр ім. Б.Є. Захави (mir-teatra.net) (рос.)

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Захава_Борис_Євгенович&oldid=12574572