Шпигунство: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 3: Рядок 3:
[[Файл:Mata Hari 2.jpg|thumb|right|200px|[[Мата Харі]] вважають найвідомішою жінкою-шпигункою]]
[[Файл:Mata Hari 2.jpg|thumb|right|200px|[[Мата Харі]] вважають найвідомішою жінкою-шпигункою]]


Кару за шпигунство передбачено [[законодавством]] усіх країн. За радянським кримінальним правом, шпигунство було особливо небезпечним державним злочином.
Кару за шпигунство передбачено законодавством усіх країн. За радянським кримінальним правом, шпигунство було особливо небезпечним державним злочином.


== Перші шпигуни ==
== Перші шпигуни ==

Версія за 09:18, 9 червня 2013

Шпигу́нствозлочин, що полягає у таємному збиранні важливої державної чи економічної інформації на території інших країн чи всередині фірм та компаній. Іноземець чи особа без громадянства, що займається шпигунством, називають шпигуном. Громадянин відповідної держави, що займається шпигунством, називають зрадником.

Мата Харі вважають найвідомішою жінкою-шпигункою

Кару за шпигунство передбачено законодавством усіх країн. За радянським кримінальним правом, шпигунство було особливо небезпечним державним злочином.

Перші шпигуни

Ще у 500 до н.е. старокитайський мислитель Сунь Цзи у своєму трактаті «Мистецтво війни» описував шпигунство як вкрай важливу діяльність. У другій половині XVI ст. правителі таких могутніх держав, як Франція, Англія, Іспанія, вважали шпигунство єдиним способом добування будь-якої інформації. Міністри, їх помічники, посли та інші чиновники були зобов'язані у будь-який спосіб збирати дані з інших державах та передавати їх на батьківщину. У цей же час створюється перша шпигунська організація: її організатором та керівником став французький кардинал Рішельє.

Шпигуни XX сторіччя

Нові види шпигунської діяльності набули розвиток під час Першої світової війни. Тут відначилися такі шпигуни, як Лоуренс Аравійський, Вільгельм Васмус, Марта Ріше, Жуль-Крофорд Зілбер та ін. Події після Першої світової війни, зокрема, підйом лівого руху, більшовицька революцію у Росії, Друга світова війна спричинили посилення шпигунства у світі. Це, зокрема, торкнулося не лише Європи чи Америки, а й Азії. Відомим шпигон цього часу був Ші Пейпу, Ріхард Зорге, Кембриджська п'ятірка (Орло́в Олександр Михайлович - завербував "Кембріджську п'ятірку").

Шпигунство в кримінальному праві України

Відноситься до Роділу 1 КК України проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 КК України ), шпигунство(ст. 114 КК України);

Родовим об'єктом: є національна безпека України в різних її сферах,(розділ 1)

Основним об'єктом - національна безпека у тій чи іншій її сфері,тобто безпосереднім об'єктом шпигунства є зовнішня безпека України, її су­веренітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, дер­жавна, економічна чи інформаційна безпека.

Предметом цього злочину

Предметом цього злочину є відомості, що містять державну таємницю, вичерпний перелік яких міститься в Законі України «Про державну таємни­цю» та у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю.

Об'єктивна сторона шпигунство може виявлятися у двох формах:

1) передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збиранні таких же відомо­стей з метою передачі іноземній державі, її організаціям або їх представникам.

перша форма

Передача зазначених відомостей має місце у випадках, коли особа володіє ними і повідомляє (вручає) їх іноземній державі або її представнику (аген­ту). Способи передачі можуть бути різними (усно, письмово, безпосереднє ознайомлення з будь-якими матеріалами, передача по радіо, телефону, з ви­користанням тайників, кур'єрів та ін.). Для відповідальності не має значен­ня передаються першоджерела (наприклад, оригінали документів, креслен­ня, зразки пального), їх копії чи лише відомості про них (зліпки, макети, опис технічних систем, будь-яких об'єктів та ін.). Тому будь-які дії, виявлені як у формі передачі в буквальному розумінні цього слова, так і у створенні умов для ознайомлення агента іншої держави з ними, підпадають під понят­тя передачі.

друга форма

Збирання відомостей, що становлять державну таємницю, — це будь-які випадки здобуття таких відомостей (наприклад, викрадення, особисте спос­тереження, фотографування, підслуховування телефонних розмов та ін.). Нерідко для отримання таких відомостей використовується найскладніша сучасна техніка (спеціально обладнані літаки, кораблі або автомашини, спеціально встановлені на суші чи на морі прилади для отримання розвіду­вальної інформації та ін.).

Суб'єкт злочину спеціальний

іноземний громадянин або особа без громадянства.

Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111 КК України як державна зрада.

Суб'єктивна сторона цього злочину

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються іноземній державі, організації або їх представникам і що ці відомості є державною таємницею, яка не підлягає передачі. Мотиви злочину на кваліфікацію злочину не впли­вають.

Відповідальності за ст. 114 КК України

Для відповідальності за ст. 114 КК необхідно встановити, що відомості, які становлять державну таємницю, були передані чи збиралися для передачі саме іноземним державам, іноземним організаціям або їх представникам.

Закінченим шпигунство вважається з моменту початку збирання зазначе­них відомостей або з моменту їх передачі.

При цьому звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, що містить ознаки шпигунства, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

Див. також

Джерела

  • Кримінальний кодекс України, ст. 114
  • Нариси з історії розвідки суб'єктів державотворення на теренах України [Текст] / [В. В. Цибулькін, Л. М. Рожен, Д. В. Вєдєнєєв та ін. ; заг. ред. П. Д. Морозов] ; Фонд ветеранів зовніш. розвідки України. - К. : Преса України, 2011. - 534 с. : іл. - Авт. зазнач. на звороті тит. арк. - Бібліогр. : с. 502-532 (552 назви). - ISBN 978-966-472-099-8

Література