Дмитро Дедько: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 35: Рядок 35:
}}
}}


'''Дмитро Дедько́''' (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько [[1349]]) — [[Галич|галицький]] боярин за правління королів Русі [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]].
'''Дмитро Дедько́''' (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько [[1349]]) — [[Галич|галицький]] боярин за правління [[Галицько-Волинське князівство|королів Русі]] [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]], воєвода перемишльський. В період [[1340]] - [[1349]] був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом біло відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті Юрія ІІ у 1340 році. <ref>М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Розділ I. Стор. 2</ref>


== Короткий життєпис ==
== Короткий життєпис ==


Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав звання «провізора або управителя Руської землі». За правління Дедька [[Королівство Русі|Руське королівство]] зберігало незалежність. Після його смерті польський король [[Казимир III Великий]], заручившись нейтралітетом татар та за підримки Угорщини, [[1349]] р. загарбав Галицьку Русь і став титулярним «королем Русі».
Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицького-Волинської держави. Головною історичною заслугою Дмитра стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілєрма було захоплено та пограбовано дві найважливіші центри Галичини - Перемишль та Львів. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Носив титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька [[Королівство Русі|королівство]] зберігало незалежність та знаходилось під владою руського короля Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Смерть Дмитра Дедька у [[1349]] р. дала можливість польському королю [[Казимир III Великий|Казимиру]] за підтримкою Угорщини організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Узбек-хан|Узбеком]] про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польщі.


⚫
Похід Казимира навесні [[1340]] р. не змінив нічого в політично-державній приналежності Галичини. Дмитро Детько покликав на допомогу татар [[Узбек-хан]]а, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася в номінальній владі Любарта, під такою ж татарською зверхністю, а фактичну владу виконували в ній бояри, під проводом Дмитра Детька. Близько [[1341]] р. ''видав грамоту, що ясно окреслила державно-правне становище Галичини.'' Видана вона для громади й купців [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], що їх закликає до відновлення порваних революцією торговельних зв'язків з Галичиною: «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю&nbsp;— читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти українського короля, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе».


== Грамота Дмитра Дедька ==
⚫
З грамоти ясно, що ''Казимир не був зверхником Дмитра Детька'', але тільки рівнорядним сусідом, що з ним уклав Детько згоду, як рівний з рівним. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське.

Похід Казимира навесні [[1340]] р. не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись<ref>Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.</ref>. Галичина залишилася у владі Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.
⚫
Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, виднана ймовірно близько [[1341]] р. латинською мовою, що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям [[Тевтонський орден|тевтонського]] міста [[Торунь|Торн]], та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків порваних негараздами попереднього року : «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю&nbsp;— читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки ''мусітиме платити чинш''. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою ''Demetrius Dedko''

==Історичні суперечності==

В дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протріччя у трактуванні дерхавно-правового статусу олігархічного правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності принаймні формального сюзерена. Польсьські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету. Так в польських джерелах даєтсья двояке трактування результатів походу Казимира на Львів. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром сюзеренських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про їх васалітет Дмитро Дедько та деякий Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Угорські джерела, свідчать про сюзеренітет угарського короля над Галичиною, в візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.

⚫
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером по угоді. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король [[Людвік I Великий]] у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське.

== Примітки ==
{{reflist}}


== Джерела ==
== Джерела ==

Версія за 02:10, 15 жовтня 2013

Дмитро Дедько
Ім'я при народженні Дмитро
Народився р.н.невід.
Помер 1349(1349)
Місце проживання Україна
Титул боярин

Дмитро Дедько́ (Детько, Дятько) (р.н.невід. — близько 1349) — галицький боярин за правління королів Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра, воєвода перемишльський. В період 1340 - 1349 був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом біло відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті Юрія ІІ у 1340 році. [1]

Короткий життєпис

Спираючись на підтримку литовського князя Любарта, Дедько у 1340-х рр. очолював боярський уряд Галицького-Волинської держави. Головною історичною заслугою Дмитра стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілєрма було захоплено та пограбовано дві найважливіші центри Галичини - Перемишль та Львів. Проводив умілу політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Носив титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька королівство зберігало незалежність та знаходилось під владою руського короля Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Смерть Дмитра Дедька у 1349 р. дала можливість польському королю Казимиру за підтримкою Угорщини організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом Золотої Орди Узбеком про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польщі.


Грамота Дмитра Дедька

Похід Казимира навесні 1340 р. не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись[2]. Галичина залишилася у владі Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька. Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, виднана ймовірно близько 1341 р. латинською мовою, що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям тевтонського міста Торн, та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків порваних негараздами попереднього року : «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла діявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою Demetrius Dedko

Історичні суперечності

В дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протріччя у трактуванні дерхавно-правового статусу олігархічного правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності принаймні формального сюзерена. Польсьські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету. Так в польських джерелах даєтсья двояке трактування результатів походу Казимира на Львів. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром сюзеренських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про їх васалітет Дмитро Дедько та деякий Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати[3]. Угорські джерела, свідчать про сюзеренітет угарського короля над Галичиною, в візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.

З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером по угоді. Так само не підпала в 1340 р. Галичина під зверхність Мадярщини. Король Людвік I Великий у грамоті з 17 серпня 1340 р. трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське.

Примітки

  1. ↑ М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Розділ I. Стор. 2
  2. ↑ Monumenta Poloniae hist. II c. 621-2, пор. 629.
  3. ↑ Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160

Джерела

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дмитро_Дедько&oldid=13413631