Електромеханіка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Shynkar (обговорення | внесок) |
Shynkar (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Знання історії розвитку електромеханіки необхідно для глибокого розуміння ідей і закономірностей, що визначають майбутнє електротехнічної науки та її практичне застосування. Історія електромеханіки переконливо свідчить про те, як наукові відкриття і теоретичні дослідження дають нові інженерні рішення, а практичні досягнення забезпечують подальший розвиток теорії. |
Знання історії розвитку електромеханіки необхідно для глибокого розуміння ідей і закономірностей, що визначають майбутнє електротехнічної науки та її практичне застосування. Історія електромеханіки переконливо свідчить про те, як наукові відкриття і теоретичні дослідження дають нові інженерні рішення, а практичні досягнення забезпечують подальший розвиток теорії. |
||
До розвитку сучасної електроніки, електромеханічні пристрої широко використовувалися як частина складних систем, у тому числі електричних [[Друкарська машинка|друкарських машинок]], [[телетайп]]ів, дуже ранніх телевізійних систем і самих ранніх електромеханічних цифрових обчислювальних машин. |
До розвитку сучасної [[електроніка|електроніки]], електромеханічні пристрої широко використовувалися як частина складних систем, у тому числі електричних [[Друкарська машинка|друкарських машинок]], [[телетайп]]ів, дуже ранніх телевізійних систем і самих ранніх електромеханічних цифрових обчислювальних машин. |
||
Розвиток електромеханіки веде до створення нових ЕМП з рідким, газоподібним ротором, електричних машин з незвичайною геометрією і незвичайних застосувань. |
Розвиток електромеханіки веде до створення нових ЕМП з рідким, газоподібним ротором, електричних машин з незвичайною геометрією і незвичайних застосувань. |
||
Версія за 07:59, 11 червня 2014
Електромеханіка - фундаментальна наука, що вивчає електромеханічне перетворення енергії. Технічне застосування електромеханіки базується на глибоких знаннях фізики й математики, електротехніки й електроніки, механіки та матеріалознавства, кібернетики й обчислювальної техніки та наочно виявляється в таких складних і екологічно чистих електромеханічних перетворювачах, як електричні машини[1].
Електромеханіка - узагальнене вчення про сили, що діють в електромагнітному полі і про проблеми, пов'язані з проявом цих сил. Широта цього поняття робить його і дуже невизначеним: окрім електричних машин і електроприводу, які природним чином відносяться до електромеханіки, до неї ж відносяться електроакустика, магнітна гідро- і аеродинаміка і багато іншого[2].
Динамічні рівняння руху на основі квазістатичних полів
Електромеханіка знаходиться десь між теорією електромагнітних явищ і механікою. Загальні явища - рух частинок і тіл, визначаються не тільки взаємодією сил механічного походження, а й електромагнітними силами. Це обумовлено тим, що рух зазначених частинок і тіл відбувається в області простору, зайнятої електромагнітним полем, а самі рухомі тіла несуть електричні заряди або струми.
Таким чином, електромагнітна сила виявляється функцією механічних величин - швидкості та положення тіла в просторі. Тому «розділити» систему рівнянь, що описують стан ЕМП (електромагнітного перетворювача), на чисто електричну або механічну частини не є можливим. Найбільш загальний підхід до вирішення завдань електромеханіки полягає в розгляді тіла, що несе струм або заряд, в електромагнітному полі. Це може бути зроблено за допомогою основних рівнянь електродинаміки - рівнянь електромагнітного поля Максвелла. Однак необхідність визначення граничних умов при вирішенні цих рівнянь робить такий підхід досить складним навіть у найпростіших випадках.
Тому краще виходити з можливості подання будь-якого ЕМП у вигляді «сукупності» електричних і магнітних кіл із зосередженими параметрами. Це виявляється допустимим, внаслідок «малих» швидкостей перебігу фізичних процесів і «низьких» частот зміни величин. Зазначене дозволяє формулювати динамічні рівняння руху на основі параметрів, визначених з розрахунку статичних (квазістатичних) полів.
Історія розвитку електромеханіки
Історія розвитку електромеханіки свідчить про існування двох крайніх підходів до теорії електромеханічного перетворення енергії: на базі теорії поля і теорії електричних кіл. Теорія поля розвивається на основі рівнянь Максвелла, а теорія кіл - на основі рівнянь Кірхгофа.
Знання історії розвитку електромеханіки необхідно для глибокого розуміння ідей і закономірностей, що визначають майбутнє електротехнічної науки та її практичне застосування. Історія електромеханіки переконливо свідчить про те, як наукові відкриття і теоретичні дослідження дають нові інженерні рішення, а практичні досягнення забезпечують подальший розвиток теорії.
До розвитку сучасної електроніки, електромеханічні пристрої широко використовувалися як частина складних систем, у тому числі електричних друкарських машинок, телетайпів, дуже ранніх телевізійних систем і самих ранніх електромеханічних цифрових обчислювальних машин.
Розвиток електромеханіки веде до створення нових ЕМП з рідким, газоподібним ротором, електричних машин з незвичайною геометрією і незвичайних застосувань.
