Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення
оформлення
Рядок 48: Рядок 48:
У 17 — 18 ст. монастир неодноразово піддавався нападам. Під час одного з них церква була зруйнована, монастир пограбовано і спустошено. Однак вже у 1670 г. він відновлюється, а церква відбудовується. Декілька разів Самарський Миколаївський монастир відновлювався та відбудовувався.
У 17 — 18 ст. монастир неодноразово піддавався нападам. Під час одного з них церква була зруйнована, монастир пограбовано і спустошено. Однак вже у 1670 г. він відновлюється, а церква відбудовується. Декілька разів Самарський Миколаївський монастир відновлювався та відбудовувався.


==== Репресії з боку Російської влади ====
У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджено [[Богородицька фортеця|Богородицьку фортецю]].
Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману І.Мазепі та князю Голіцину. Ченці Самарської обителі підтримали козаків, після чого запорозький монастир визнали джерелом збурення.
У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджено [[Богородицька фортеця|Богородицьку фортецю]]. Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману [[Іван Мазепа|Івану Мазепі]] та князю [[Голіцин|Голіцину]]. Ченці Самарської обителі підтримали козаків, після чого запорозький монастир визнали джерелом збурення.


Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам<ref name="javir1"></ref>.
Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам<ref name="javir1"></ref>.
Рядок 55: Рядок 55:
В цьому ж році монастир прийнято під опіку Києво-Межигірського монастиря, але вже не було можливості в такі тяжкі для всього Запоріжжя часи виправити і відновити в обителі монастирський лад.<ref name="feod1">5.Феодосий (Макаревский). Самарський Екатеринославской епархии Пустинно-Николаевский монастырь // Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775–1917 годы.&nbsp;— Днепропетровск: «Січ», 2001.&nbsp;— С.207.</ref>
В цьому ж році монастир прийнято під опіку Києво-Межигірського монастиря, але вже не було можливості в такі тяжкі для всього Запоріжжя часи виправити і відновити в обителі монастирський лад.<ref name="feod1">5.Феодосий (Макаревский). Самарський Екатеринославской епархии Пустинно-Николаевский монастырь // Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775–1917 годы.&nbsp;— Днепропетровск: «Січ», 2001.&nbsp;— С.207.</ref>


==== Після руйнування Січі ====
Кінець XVII&nbsp;— початок XVIII століть&nbsp;— період занепаду монастиря, тісно пов'язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей
Кінець XVII&nbsp;— початок XVIII століть&nbsp;— період занепаду монастиря, тісно пов'язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей час. Участь запорожців у селянській війні 1707-08 рр., а також підтримка [[Північна війна в Україні|антиколоніального повстання]] гетьмана Лівобережної України [[Мазепа Іван|Івана Мазепи]] 1709 року призвели до тяжких наслідків.
час. Участь запорожців у селянській війні 1707-08 рр., а також підтримка
Царські війська здійснили [[Каральна експедиція російських військ в Україну (1709)|каральну експедицію вздовж Дніпра]] та [[Знищення Запорозької Січі (1709)|зруйнували Запорізьку Січ]]. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії [[Прутський похід|Прутського походу]] 1711 року за умовами [[Прутський мир|Прутського миру]] монастирські землі опинились під владою [[Кримське ханство|Кримського ханства]]. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на попіл.<ref name="javir1"></ref>
антиколоніального повстання гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи
1709 року призвели до тяжких наслідків. Царські війська зруйнували Запорізьку
Січ. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на
території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії Прутського
походу 1711 року монастирські землі опинились під владою Кримського
ханства. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на
попіл<ref name="javir1"></ref>.


Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став відбудовуватись. З 1726&nbsp;р. для Самарського Військового монастиря почався новий, найцікавіший період розбудови і облаштування «монастырь … как первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частях более правильное устройство»<ref name="feod1"></ref>.
Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став
Мається на увазі що усі типи будівель розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно.
відбудовуватись. З 1726&nbsp;р. для Самарського Військового монастиря почався
По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених функціональних зон: культову&nbsp;— у центрі, житлову, господарську&nbsp;— на периферії <ref name="vech1">Вечерський В.&nbsp;В.&nbsp;Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона.&nbsp;— К.: Головкиївархітектура&nbsp;— НДІТІАМ, 2001.- ст. 104;</ref>.
новий, найцікавіший період розбудови і облаштування «монастырь … как
первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из
пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частях
более правильное устройство»<ref name="feod1"></ref>.
Мається на увазі що усі типи будівель
розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно.
По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при
наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених
функціональних зон: культову&nbsp;— у центрі, житлову, господарську&nbsp;— на периферії
<ref name="vech1">Вечерський В.&nbsp;В.&nbsp;Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона.&nbsp;— К.: Головкиївархітектура&nbsp;— НДІТІАМ, 2001.- ст. 104;</ref>.


==== За часів Нової Січі ====
Відразу ж після повернення на рідні землі у 1734&nbsp;р. запорожці протягом
літа спорудили біля Чортомлику на р. Підпільній Січ. Після цього взялися за
Відразу ж після [[Нова Січ (центр козацтва)|повернення на рідні землі]] у 1734&nbsp;р. запорожці протягом літа спорудили біля Чортомлику [[Підпільненська Січ|на р. Підпільній Січ]]. Після цього взялися за
облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині.
облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині.


У 1736 році під час турецької війни монастир був укріплений ретраншементами. З 1791 року монастир, як найближчий до [[Катеринослав]]а, призначений місцеперебуванням архієреїв (заміським архієрейським будинком). Обитель виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774&nbsp;рр. Під час останньої з них монастир поселив безліч полонених татар і турок. З ними обходилися так добре, що багато хто з них прийняв в обителі хрещення, а деякі, після закінчення війни, і чернецтво.
У 1736 році під час турецької війни монастир був укріплений ретраншементами. З 1791 року монастир, як найближчий до [[Катеринослав]]а, призначений місцеперебуванням архієреїв (заміським архієрейським будинком). Обитель виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774&nbsp;рр. Під час останньої з них монастир поселив безліч полонених татар і турок. З ними обходилися так добре, що багато хто з них прийняв в обителі хрещення, а деякі, після закінчення війни, і чернецтво.


У 1760 році настоятель обітелі Володимир Сокольський «произведен
У 1760 році настоятель обітелі Володимир Сокольський «произведен в начальникм Сечевых церквей», а у 1774 році по проханню війська і по ходотайству Г.&nbsp;О.&nbsp;Потьомкіна «пожалованный даже в Архимандриты»<ref name="feod1"></ref>.
в начальникм Сечевых церквей», а у 1774 році по проханню війська і по
ходотайству Г.&nbsp;О.&nbsp;Потьомкіна «пожалованный даже в Архимандриты»<ref name="feod1"></ref>.


=== Після козацької доби ===
=== Після козацької доби ===

Версія за 11:35, 7 липня 2014

Самарський Миколаївський монастир
48°37′50″ пн. ш. 35°17′10″ сх. д. / 48.63058611113877561° пн. ш. 35.28611111113877286° сх. д. / 48.63058611113877561; 35.28611111113877286Координати: 48°37′50″ пн. ш. 35°17′10″ сх. д. / 48.63058611113877561° пн. ш. 35.28611111113877286° сх. д. / 48.63058611113877561; 35.28611111113877286
Тип споруди монастир
Розташування Україна УкраїнаНовомосковськ Дніпропетровської області
Початок будівництва 1576
Відбудовано 1993
Належність УПЦ-МП
Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП). Карта розташування: Україна
Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП)
Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ (МП) (Україна)
Мапа
CMNS: Свято-Миколаївський пустельний Самарський чоловічий монастир УПЦ у Вікісховищі

Самарський Миколаївський монастир (Самарський Пустельно (або Пустинно)-Миколаївський монастир), Самарська пустинь, православний український козачий чоловічий монастир, заснований у кінці 16-го — на початку 17-го сторіч біля слободи Самарчук (Новоселиця; нині м. Новомосковськ Дніпропетровської області) у Орловському Куті на території Самарської паланки Запорізької Січі.

Історія

До заснування

З документальних джерел випливає незаперечний факт: ще до появи монастиря на території сучасної обителі існувала невеличка церковця в і'мя Святого Миколая. Саме вона стала після 1576 року тим вихідним вузлом, навколо якого поступово почав утворюватися комплекс основних монастирських споруд. Коли запорожці отримали в своє розпорядження споруд. Коли запорожці отримали в своє розпорядження обширні землі, до складу яких входило і старовинне місто Самарь з прилеглими лісами, вони стали укріплювати місто, а на великому острові, який розташовувався на р. Самара, заснували невеличке укріплення з льохами і підземними ходами. Коло церкви було побудовано декілька житлових приміщень, куди за розпорядженням коша Запорозького поміщали «ранами скалеченных казаков, всех больных, на баталиях раненых». Це була перша на Запорозьких вільностях невеличка дерев'яна церква «с шпиталем, звонницей и школою при ней».[1]

Заснування монастиря

Початок заснуванню монастиря було покладене після 1576 р., коли польско-литовський король Стефан Баторій дарував козакам старовинне місто Самарь. До появи монастиря на означеній території існувала невеличка церква в ім'я Святого Миколая. Вона й стала після 1576 року основою для будівництва монастирських споруд. Коло церкви були збудові житлові приміщення, куди за наказами Коша Запорозького клали поранених козаків. У 1602 році фортеця з церквою перетворилась на монастир.

За часів Запорозької Січі

Монастир підлягав безпосередньо Кошу Запорізької Січі, від якого одержав значні земельні маєтності, на яких вів інтенсивне господарство і постачав Запоріжжю хліб та інші продукти. При Самарській пустелі був шпиталь для хворих і старих козаків.

У 17 — 18 ст. монастир неодноразово піддавався нападам. Під час одного з них церква була зруйнована, монастир пограбовано і спустошено. Однак вже у 1670 г. він відновлюється, а церква відбудовується. Декілька разів Самарський Миколаївський монастир відновлювався та відбудовувався.

Репресії з боку Російської влади

У другій половині XVII ст. для Росії виникла необхідність мати укріплену фортецю на північному кордоні запорозьких земель. У 1687 г. в сусідстві з монастирем було споруджено Богородицьку фортецю. Це будівництво занепокоїло запорожців і вони відкрито висловили своє невдоволення гетьману Івану Мазепі та князю Голіцину. Ченці Самарської обителі підтримали козаків, після чого запорозький монастир визнали джерелом збурення.

Російські війська оточили обитель, захопили багатьох монахів, піддали їх тортурам і допитам[1]. Для монастиря настали важкі часи. У 1690 р. він геть спорожнів, «братские келии были без жильцов и церковь стояла без пения». В цьому ж році монастир прийнято під опіку Києво-Межигірського монастиря, але вже не було можливості в такі тяжкі для всього Запоріжжя часи виправити і відновити в обителі монастирський лад.[2]

Після руйнування Січі

Кінець XVII — початок XVIII століть — період занепаду монастиря, тісно пов'язаний із сумними подіями, що відбувались в Україні в цей час. Участь запорожців у селянській війні 1707-08 рр., а також підтримка антиколоніального повстання гетьмана Лівобережної України Івана Мазепи 1709 року призвели до тяжких наслідків. Царські війська здійснили каральну експедицію вздовж Дніпра та зруйнували Запорізьку Січ. Більшість запорожців перетнули кордон Кримського ханства і осіли на території, яку контролювали татари. Після невдалого для Росії Прутського походу 1711 року за умовами Прутського миру монастирські землі опинились під владою Кримського ханства. Тоді надбання монастиря були пограбовані, а святиня перетворена на попіл.[1]

Запустіння тривало до 1720 року. З цього часу монастир потроху став відбудовуватись. З 1726 р. для Самарського Військового монастиря почався новий, найцікавіший період розбудови і облаштування «монастырь … как первая существеннейшая и необходимая потребность края снова возник из пепла и развалин, скоро принял иной, лучший вид и получил во всех частях более правильное устройство»[2]. Мається на увазі що усі типи будівель розташовувалися в монастирі не мальовничо-хаотично, а строго закономірно. По мірі розвитку монастиря ускладнюється його функціональний устрій: при наявності відповідної території монастир поділяється на кілька відокремлених функціональних зон: культову — у центрі, житлову, господарську — на периферії [3].

За часів Нової Січі

Відразу ж після повернення на рідні землі у 1734 р. запорожці протягом літа спорудили біля Чортомлику на р. Підпільній Січ. Після цього взялися за облаштування Самарського монастиря. Начальник всіх запорозьких церков, ієромонах Межигірського монастиря Павло Маркевич всі сили спрямував на те, щоб у короткий час привести до ладу всі його святині.

У 1736 році під час турецької війни монастир був укріплений ретраншементами. З 1791 року монастир, як найближчий до Катеринослава, призначений місцеперебуванням архієреїв (заміським архієрейським будинком). Обитель виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774 рр. Під час останньої з них монастир поселив безліч полонених татар і турок. З ними обходилися так добре, що багато хто з них прийняв в обителі хрещення, а деякі, після закінчення війни, і чернецтво.

У 1760 році настоятель обітелі Володимир Сокольський «произведен в начальникм Сечевых церквей», а у 1774 році по проханню війська і по ходотайству Г. О. Потьомкіна «пожалованный даже в Архимандриты»[2].

Після козацької доби

Від 1775, по знищенні Січі, монастир був приписаний до Ставропігійського Києво-Межигірського монастиря, 1787 став знову самостійним, а з 1791 приписний до архієрейського дому. Самарський Миколаївський монастир мав дві кам'яні церкви, що з них Миколаївська, побудована 1781, мала особливо шановану ікону Богородиці і багато церковних предметів Запорізької доби.

У радянські часи

Самарський Миколаївський монастир було ліквідовано за часів радянської влади. За часів радянської влади в ньому відкрили будинок пристарілих, потім інтернат для розумово відсталих.

За часів незалежної України

У 1993 році відроджений прихід в будівлях монастиря, через два роки — знов відкритий як жіночий монастир. Зараз монастир відновлено та частково відбудовано УПЦ-МП.

12 березня 1998 Священний Синод Української Православної Церкви на підставі доповіді Ірінея, Архієпископа Дніпропетровського і Павлоградського, перетворив Свято-миколаївський пустинний жіночій монастир Свято-миколаївського приходу в чоловічий Свято-миколаївський пустинний монастир і затвердив намісником ієромонаха Досифея (Савелова) із зведенням його в сан ігумена.

Споруди

У монастирі знаходяться архітектурні памятки національного значення: Пустельно-Миколаївський Самарський монастир 1782–1820 рр.; Миколаївський собор 1787 р.; Братські й настоятельські келії 1816–1820 рр..

Головні святині — Ахтирськая ікона Божієй Матері, іменована «Самарською» і ікона св. Миколи Чудотворця. Храми: Миколаївський з притворами св. Киріка і Іуліти.

Примітки

  1. а б в 1.Яворницький Д. І. Самарський Пустинно-Миколаївський монастир // Історія Запорозьких козаків. — К.: «Наукова думка», 1990. — Т.1. — С.302
  2. а б в 5.Феодосий (Макаревский). Самарський Екатеринославской епархии Пустинно-Николаевский монастырь // Скалозуб Ю. История Екатеринославской епархии 1775–1917 годы. — Днепропетровск: «Січ», 2001. — С.207.
  3. Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона. — К.: Головкиївархітектура — НДІТІАМ, 2001.- ст. 104;

Література

Посилання