Дмитро Дедько

Дмитро Дедько
Ім'я при народженні	Дмитро
Народився	р.н.невід.
Помер	1349(1349)
Місце проживання	Україна
Титул	боярин
Медіафайли у Вікісховищі

|віросповідування=

Дмитро Дедько́, також Детько, Дятько (р.н.невід. — близько 1349) — галицький боярин за правління королів Русі Юрія ІІ Болеслава і Любарта-Дмитра, воєвода перемишльський. В період 1340 - 1349 був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом було відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті Юрія ІІ у 1340 році.

Короткий життєпис

Спираючись на підтримку литовського князя Любарта, Дедько у 1340-х роках очолював боярський уряд Галицького-Волинської держави. Головною історичною заслугою Дмитра стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини - Перемишль та Львів. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Носив титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька королівство зберігало незалежність та знаходилось під владою руського короля Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Смерть Дмитра Дедька у 1349 дала можливість польському королю Казимиру за підтримкою Угорщини організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом Золотої Орди Джанибеком про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польщі.

Грамота Дмитра Дедька

Похід Казимира навесні 1340 року не змінив політично-державної приналежності Галичини. Дмитро Детько за допомогою татар здійснив узимку відплатні походи у Польщу та Угорщину, що змусило Казимира ІІІ замиритись. Галичина залишилася у владі Любарта при союзницьких відносинах із Ордою. Фактичну владу здійснювали бояри, під проводом Дмитра Детька.

Єдиним документом Дмитра Дедька, що відомий нині є грамота, виднана ймовірно близько 1341 року латинською мовою, що містить важливі відомості про державно-правове становище Галичини. Адресована вона громаді й купцям тевтонського міста Торн, та закликає їх до відновлення торговельних зв'язків, порваних негараздами попереднього року : «Памятаючи святі слова: блаженні смирні, бо вони наслідять землю — читаємо в грамоті — ми, надхнені святим Духом, перемогли спокусителя людського роду й залишили незгоду, що її посіяла диявольська спокуса поміж нами й Казимиром, польським королем. Тому повідомляємо всім, хто хоче їхати в українську землю, що як і за наших попередників, вони можуть безпечно приїздити до Львова, нічого не лякаючися. Коли ж би хто хотів приїхати на життя, дістане громадянство для себе й для своїх дітей, на рік свободу від повинностей, як і давніше бувало, та інші права, тільки мусітиме платити чинш. А шкоди, заподіяні по смерти нашого пана, блаженної памяти руського князя, наскільки заподіяли їх львовяни, беремо тим листом, як і давнішим, на себе». В грамоті також є і ім'я Дмитра Дедька, як він його сам вказав латинською мовою Demetrius Dedko

Історичні суперечності

У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протріччя у трактуванні державно-правового статусу олігархічного правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. Так в польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром сюзеренських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та якийсь Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати. Угорські джерела, свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною, а візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.

З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340-му Галичина під зверхність Угорщини. Король Людвік I Великий у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і угорське. Напис на дзвоні монастиря святого Юра у Львові 1341 року свідчить, що в самій Галичині сюзереном вважався Дмитро.

Див. також

• Володислав Кормильчич

Джерела

• Войтович Л. Дмитро Дедько // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 100-101. — ISBN 978-966-7007-69-0..
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993.
• Дмитро Детько
• Ігор Мицько. Дмитро Дядько: генеалогічний етюд