Вахід Халілходжич: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
мНемає опису редагування
Рядок 327: Рядок 327:
{{Склад ФК Трабзонспор}}
{{Склад ФК Трабзонспор}}
{{Найкращі бомбардири Ліги 1}}
{{Найкращі бомбардири Ліги 1}}
{{Склад збірної Югославії на чемпіонаті світу 1982}}
{{Склад збірної Алжиру на кубку африканських націй 2013}}
{{Склад збірної Алжиру на кубку африканських націй 2013}}
{{Склад збірної Алжиру на чемпіонаті світу 2014|nocat=1}}
{{Склад збірної Алжиру на чемпіонаті світу 2014|nocat=1}}

Версія за 08:51, 25 листопада 2014

Ф
Вахід Халілходжич
Особисті дані
Народження 15 жовтня 1952(1952-10-15) (71 рік)
  Ябланиця, СФРЮ
Зріст 182 см
Вага 80 кг
Громадянство  Югославія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1971–1981 Югославія «Вележ» 207 (103)
1971–1972   Югославія «Неретва» 17 (6)
1981–1986 Франція «Нант» 163 (92)
1986–1987 Франція «Парі Сен-Жермен» 18 (8)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1976–1985 Югославія Югославія 15 (8)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1990–1992 Югославія Боснія і Герцеговина «Вележ»
1993–1994 Франція «Бове Уаз»
1997–1998 Марокко «Раджа» (Касабланка)
1998–2002 Франція «Лілль»
2002–2003 Франція «Ренн»
2003–2005 Франція «Парі Сен-Жермен»
2005–2006 Туреччина «Трабзонспор»
2006 Саудівська Аравія «Аль-Іттіхад»
2008–2010 Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар
2010–2011 Хорватія «Динамо» (Загреб)
2011–2014 Алжир Алжир
2014– Туреччина «Трабзонспор»
Звання, нагороди
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Вахід Халілходжич (босн. Vahid Halilhodžić, нар. 15 жовтня 1952, Ябланиця) — югославський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — боснійський футбольний тренер. Наразі очолює тренерський штаб турецького «Трабзонспора». З 1995 року має французьке громадянство[1], кавалер Ордену Почесного легіону (Франція): 2004[2].

Майже усю ігрову кар'єру провів у складі клубів «Вележ» та «Нант», а також виступав за національну збірну Югославії, у складі якої брав участь у чемпіонаті Європи та світу.

На початку 1990-х почав тренерську кар'єру і після короткого перебування на посаді головного тренера його рідного клубу «Вележ» через військовий конфлікт перебрався до Франції[3]. Відтоді він тренував ряд команд з франкомовних країн, здобувши з ними високі результати, зокрема перемога в Лізі чемпіонів КАФ з марокканською «Раджею» (Касабланка) (1997), вигравши Кубка Франції з «Парі Сен-Жерменом» (2004) і кваліфікації на Чемпіонати світу 2010 і 2014 років зі збірними Кот-д'Івуару та Алжиру відповідно.

Клубна кар'єра

Вихованець «Вележа». В основній команді відразу закріпитись не зумів, через що 1971 року був відданий на правах оренди в нижчоліговий клуб «Неретва», де і дебютував на професійному рівні[4].

З 1972 року став виступати за рідний «Вележ», в якому провів дев'ять сезонів, взявши участь у 207 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Вележа», був основним гравцем атакувальної ланки команди і одним з головних бомбардирів команди, маючи середню результативність на рівні 0,5 голу за гру першості. А у 1981 році ще й допоміг клубу виграти перший трофей — Кубок Югославії, забивши у 5 матчах турніру 6 голів, в тому числі зробивши дубль у фіналі проти «Желєзнічара» (3:2).

Своєю грою привернув увагу представників тренерського штабу французького «Нанта», до складу якого приєднався влітку того ж 1981 року. Відіграв за команду з Нанта наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри, двічі стаючи за цей час найкращим бомбардиром французького чемпіонату, і завоювавши 1983 року в його складі звання чемпіона Франції. Граючи у складі «Нанта» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди і був серед найкращих голеодорів, відзначаючись забитим голом в середньому щонайменше у кожній третій грі чемпіонату.

Влітку 1986 року перейшов до «Парі Сен-Жермена», за який відіграв наступний сезон, продовжуючи регулярно забивати — 9 голів у 22 офіційних матчах сезону. По закінченню сезону завершив професійну кар'єру футболіста у віці 34 років.

Виступи за збірну

Виступаючи за молодіжну збірну Югославії, Халілходжіч завоював золото молодіжного чемпіонату Європи в 1978 році. В першому матчі фіналу його гол став єдиним в виїзному матчі проти молодіжної збірної НДР (1:0), а у матчі відповіді його хет-трик допоміг югославам завершити матч внічию 4:4 і здобути трофей. Всього ж на турнірі Халілходжич забив 6 голів, ставши кращим бомбардиром і кращим гравцем змагання. На час турніру Вахіду вже було 26 років і він був гравцем національної збірної, але завдяки правилу, за яким в «молодіжку» на турнір можна було включити двох гравців старше 21-го року, Халілходжич та Велимир Заєць змогли взяти участь у турнірі.

Не маючи в своєму активі жодного матчу за національну збірну, 1976 року був включений в заявку на домашній чемпіонат Європи, де і дебютував в офіційних іграх у складі національної збірної Югославії в матчі за третє місце проти збірної Нідерландів, замінивши у перерві Славишу Жунгула. В підсумку югослави програли той матч в додатковий час з рахунком 3:2 і зайняли останнє 4 місце на турнірі.

В подальшому Вахід досить рідко виходив у футболці національної збірної, проте все ж потрапив у заявку на чемпіонату світу 1982 року в Іспанії, де був дублером форварда Сафета Сушича і лише двічі виходив на заміну: на останні 15 хвилин матчу проти збірної Іспанії, а також на увесь другий тайм матчу зі збірною Гондурасу.

Після цього Халілходжич довгий час взагалі не виступав за збірну і лише 1985 року провів ще один, останній матч. Всього протягом кар'єри у національній команді провів у формі головної команди країни лише 15 матчів, забивши 8 голів. У своїх пізніх інтерв'ю Халілходжич висловлював сум, що так і не отримав шансу в національній збірній 1970-х і 1980-х років, з сарказмом обґрунтовуючи це тим, що його прізвище було занадто довгою для белградських табло. Очевидно натакяючи, таким чином, що причиною невеликого ігрового часу у збірній була його мусульманське віросповідання[5][6][7].

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1990 року, очоливши тренерський штаб рідного клубу «Вележ». Після цього через війну покинув Боснію і Герцеговину[8] і тренував французький клуб «Бове Уаз» з другого за рівнем дивізіону країни.

1997 року очолив марокканський клуб «Раджа» (Касабланка), з яким того ж року виграв національний чемпіонат та африканську Лігу чемпіонів, але 1998 року покинув клуб.

Вахід Халілходжич проти Дідьє Я Конана на тренуванні збірної Кот-д'Івуару. 30 травня 2008 року

В вересні 1998 року очолив французький «Лілль», який 2000 року вивів у Дивізіон 1 і в наступних двох сезонах займав з командою єврокубкові місця (3 і 5 відповідно), але в червні 2002 року покинув команду.

В жовтні 2002 року очолив французький «Ренн» змінивши Філіппа Бержеро, під керівництвом якого клуб здобув лише одну перемогу в 10 турах і йшов на останньому місці Ліги 1. Халілходжич зміг врятувати клуб від вильоту, піднявши команду на підсумкове 15 місце в чемпіонаті і дійшовши з «червоно-чорними» до півфіналу національного кубка.

Влітку 2003 року Халілходжич став тренером «Парі Сен-Жермена», з яким також вдало стартував, зайнявши в першому ж сезоні 2 місце в чемпіонаті (після минулорічного 11), що дозволило клубу вийти в Лігу чемпіонів, а також виграв Кубка Франції, перемігши в фіналі «Шатору» (1:0). Проте у наступному сезоні результат значно погіршився. Команда зайняла останнє місце у груповому етапі Ліги чемпіонів, а в чемпіонаті йшла у нижній частині таблиці, через що на початку лютого, після чергової поразки в чемпіонаті від «Ланса» (0:2), яка опустила команду на 12 сходинку, Халілходжич був звільнений з команди і на його місце був призначений Лоран Фурньє, який до того тренував другу команду парижан.

В жовтні 2005 року очолив турецький «Трабзонспор», з яким закінчив чемпіонат на 4 місці, відразу після стамбульських грандів; «Галатасарая», «Фенербахче» і «Бешикташа» відповідно. Хоча четверта позиція дала право клубу на участь у Кубку УЄФА, Вахід влітку вирішив залишити Туреччину і очолити саудівський клуб «Аль-Іттіхад». Проте вже в листопаді був звільнений з посади, після того як його клуб не зміг потрапити до групового етапу Арабської ліги чемпіонів, програвши майбутньому тріумфатору турніру алжирському ЕС Сетіфу.

В травні 2008 року очолив збірну Кот-д'Івуару, яку вивів на Кубок африканських націй 2010 року в Анголі і чемпіонат світу 2010 року в ПАР. За два роки під керівництвом Халілходжича «слони» не зазнали жодної поразки в 24 матчах, але в чвертьфінальному матчі КАНу проти збірної Алжиру івуарійці несподівано поступились 3:2 в додатковий час і припинили боротьбу за трофей. Розчарування було величезним серед вболівальників у ​​Кот-д'Івуарі, для яких національна збірна з футболу грає центральну соціальну роль. Крім того, країна була в той період у значній політичній кризі. Як наслідок Халілходжич був звільнений з поста за чотири місяці до початку чемпіонату світу з футболу, де збірну тренував вже новий наставник Свен-Йоран Ерікссон.

Вахід Халілходжич на тренуванні збірної Кот-д'Івуару. 4 червня 2008 року

16 серпня 2010 року Вахід підписав контракт на два з половиною роки з хорватським клубом «Динамо» (Загреб), змінивши Велимира Заєця, якого звільнили після того як команда не пройшла кваліфікацію Ліги чемпіонів, програвши по пенальті молдовському «Шерифу», а в чемпіонаті йшла на шостому місці.

Відразу ж клуб почав грати в більш атакуючий футболу і це стало приносити результати. Спочатку «динамівці» розібрались з угорським «Дьйором» і вийшли в груповий етап Ліги Європи, де 16 вересня у першому турі, рівно через місяць після підписання контракту з Халілходжичем, «Динамо» сенсаційно перемогло з рахунком 2:0 іспанський «Вільяреал»[9][10]. Тим не менш, незважаючи на перемогу, «Динамо» не пройшло до наступного етапу турніру, програвши вирішальний матч в грудні вдома грецькому ПАОКу 0:1. Незважаючи на невдачу, Халілходжич залишився в команді завдяки підтримці фанів і керівництва клубу. Проте привів «динамівців» до шостого поспіль національного чемпіонства та перемоги у кубку вже інший тренер. Халілходжич вирішив залишити Загреб на початку травня. Причиною цього стала суперечка між ним і президентом клубу Здравко Мамичем 6 травня 2011 року під час перерви в матчі чемпіонату проти «Інтера» (Запрешич)[11][12].

22 червня 2011 року Федерація футболу Алжиру оголосила, що Халілходжич 1 липня займе вакантне місце тренера збірної Алжиру[13], підписавши контракт на три роки[14]. 14 листопада 2012 року Алжир запросив рідну для Халілходжича збірну Боснії і Герцеговини на товариський матч, який африканці програли з рахунком 0:1.

Під керівництвом Халілходжича збірна вийшла на Кубок африканських націй 2013 року, проте на турнірі не змогла подолати груповий етап. Але того ж року, 19 листопада, Алжир отримав путівку на чемпіонат світу 2014 року в Бразилії, пройшовши в останньому раунді кваліфікації збірну Буркіна-Фасо.

На футбольних полях Бразилії алжирська збірна стала одним з відкриттів турніру. Очолювана Халілходжичем команда успішно подолала груповий етап змагання, а на стадії 1/8 фіналу дала справжній бій майбутнім переможцям чемпіонату збірній Німеччини. Африканці перевели гру в овертайм, в якому, втім, поступилися з рахунком 1:2.

Попри бажання керівництва алжирського футболу залишити тренера національної команди, Халілходжич 7 липня 2014 року залишив Алжир і невдовзі повернувся до клубної роботи, очоливши турецький «Трабзонспор», з яким вже працював в 2005–2006 роках.

Статистика виступів

Клубна кар'єра
Клуб Сезон Ліга Кубки[15] Єврокубки[16] Разом
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
 Неретва 1971/72 17 6 0 0 - - 17 6
Разом 17 6 0 0 0 0 17 6
Вележ 1971/72 0 0 0 0 0 0 0 0
1972/73 9 1 0 0 0 0 9 1
1973/74 24 6 1 0 1 0 26 6
1974/75 30 16 3 2 6 1 39 19
1975/76 34 17 2 1 0 0 36 18
1976/77 22 9 0 0 0 0 22 9
1977/78 27 18 4 3 0 0 31 21
1978/79 28 16 2 1 0 0 30 17
1979/80 11 9 0 0 0 0 11 9
1980/81 22 11 5 6 0 0 27 17
Разом 207 103 17 13 7 1 231 117
Нант 1981/82 28 7 1 0 1 1 30 8
1982/83 36 27 9 5 0 0 45 32
1983/84 29 13 7 7 0 0 36 20
1984/ 85 34 28 4 4 0 0 38 32
1985/86 36 18 1 0 6 2 43 20
Разом 163 93 22 16 7 3 192 112
Парі Сен-Жермен 1986/87 18 8 2 0 2 1 22 9
Разом 18 8 2 0 2 1 22 9
Всього за кар'єру 405 210 41 29 16 5 462 244

Титули і досягнення

Як гравця

«Вележ»: 1980-81
«Нант»: 1982-83

Як тренера

«Раджа» (Касабланка): 1997
«Раджа» (Касабланка): 1997-98
«Парі Сен-Жермен»: 2003-04

Індивідуальні

Примітки

  1. Saïd Fellak, « Vahid Halilhodžić : La face cachée de la vie de Coach Vahid ! » sur bhinfo.fr, consulté le 10 décembre 2012
  2. La Légion d'honneur pour Vahid. L'entraîneur du PSG, a été nommé hier chevalier de la Légion d'honneur
  3. Vahid Halilhodžić u Angoli "Ne bojim se, proživio sam gore u ratu u Mostaru"
  4. Burić, Ahmed (24 May 2002). Vahid Halilhodžić: Moja životna priča (I). BH Dani (Bosnian) . Процитовано 19 August 2010.
  5. Vahin rat i dalje traje;mondo.rs, 7 February 2011
  6. Halilhodžić @ Treće poluvrijeme;tv1, September 2010
  7. Halilhodžić: Robi će imati problem zato što je Hrvat;Press, 6 February 2011
  8. http://www.bhdani.com/arhiva/259/t25904.shtml
  9. http://gol.hr/clanak/hnl/vaha-uoci-gradskog-derbija-tesko-se-vratiti-nakon-emocionalnog-praznjenja.html
  10. http://www.nk-dinamo.hr/vijest/prikaz/2522/Default.aspx
  11. "Mamić mi je spomenuo majku, a to ne opraštam";sarajevo-x.com, 7 May 2011
  12. Halilhodžić vs. Mamić
  13. Vahid Halilhodzic, sélectionneur des Verts (French) . DZFoot. 22 June 2011. Архів оригіналу за 15 February 2013. Процитовано 27 January 2013.
  14. TO (2 July 2011). Halilhodzic signe son contrat de sélectionneur (French) . DZFoot. Процитовано 27 January 2013.
  15. Кубок Югославії, Кубок Франції.
  16. Кубок європейських чемпіонів, Кубок УЄФА.
  17. The Legion of Honor for Vahid. Le Parisien. leparisien.fr-sport. 15 липня 2004. Процитовано 5 January 2014.

Посилання