Відмінності між версіями «Карл Піпер»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
вікіфікація
м (Перенесено 5 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q557843))
(вікіфікація)
== Походження, освіта та кар'єра ==
 
Народився в сім'ї [[скарбник|скарбничого]] Воєнної колегії, окружного судді Карла [[Піпер (рід)|Піпера]] та Інгрід Шарлотти Екенбом. Став студентом [[УппсальськийУпсальський університет|Упсальського університету]] в 1660 р. і почав свою кар’єрукар'єру службовця у Канцелярії 1668 р. Працелюбний та вправний він з самого початку здобув ґрунтовні знання про управління королівством. 1673 року він як канцелярист супроводжував посольство Густава Оксенстірна до Росії та став у ньому секретарем створеної у тому самому році комісії з питань оборони [[Ліфляндія|Ліфляндії]], [[Естляндія|Естляндії]] та [[Інгерманляндія|Інгерманляндії]]. Під час війни [[КарлДансько-шведська XIвійна (1675—1679)|війни Карла ХІ]] за [[Сконе]] він 1677 р. одержав посаду реєстратора польової канцелярії. Починаючи з того часу він був наближеним до [[Карл XI|Карла XI]] та поступово заволодів його великими таємницями. Піпера було призначено секретарем Камерної колегії 1679 р.; у тому самому році він здобув дворянський титул. Його служба у Камерній колегії набула характеру завдань, пов’язаних з переворотами, які призвели до скорочень та слідств у справах опікунства, і він потрапив до нового кола службовців низького дворянського походження, яких Карл ХІ зібрав навколо себе. Призначений у 1689 р. державним секретарем і радником канцелярії П. складає і оформляє королівські ухвали.
 
Піперу довелося бути, згідно з непевною традицією, тією рушійною силою неочікуваної [[інавгурація|інавгурації]] [[Карл XII|Карла XII]] у листопаді 1697 р.; проте це не підтверджується збереженими офіційними документами. Однак стрімке підвищення Піпера безпосередньо після того витлумачували як свідчення цього.
 
У кінці грудня 1697 р. він призначається разом з Томасом Полюсом королівським радником та державним радником, водночас обійнявши посаду державного секретаря внутрішніх справ. Тим самим він став у дійсності першим міністром Карла XII. На новий рік 1698 р. його нараз підвищили в чин барона і графа.
 
== Участь у Великій Північній війні ==
 
Коли спалахнула Велика Північна війна, Піпер став єдиним з кола радників, який супроводжував Карла XII у походах. Як шеф Канцелярії він не лише виконував прямі обов’язки Канцелярії, а й також залучався до переговорів з польськими магнатами та іноземними посланцями. Таким чином він, зокрема, уклав мир з Польщею 1705 р. і Саксонією 1706 р., а також вів після того значущі дипломатичні [[Альтранштадський мир|переговори під час перебування в Альтранштедті]], зокрема, з Мальборо. Погляди Піпера на ведення війни та політичне становище, здається, полягали, швидше за все, в тому, щоб на розумних умовах створити мир на заході для того, щоб опісля напасти на царя у прибалтійських провінціях. Суперечність, яка у цьому відношенні існувала між Піпером і політикою, що проводилася, нічого не змінила в його позиціях. Піпер супроводив армію проти Росії і його як і Канцелярію було захоплено в полон росіянами в битві під Полтавою у червні 1709 р. У тій Великій тріумфальній ході по Москві він очолив шведських бранців. У полоні він енергійно працював для товаришів по нещастю, серед яких були й відомі полководці [[Адам Людвіг Левенгаупт]], [[Аксель Юленкрук]], [[Гуґо Юган Гамільтон]], [[Карл Густаф Крейц]], [[Карл Густав Рос]]. Зокрема, він вів розлоге листування з [[Петро І|царем]] та Карлом ХІІ.
 
1702 р. Піпер дістав посаду канцлера УппсальськогоУпсальського університету, і, хоча й був удалині від Швеції, обстоював університетські інтереси та збагатив його, зокрема, суттєвими стипендіями.
 
== Особисте життя ==
Був одружений 1690 р. з Крістіною Піпер, уродженою Тьорнфлихт (нар. 1673, помер 1752), яка в тривалу відсутність графа Піпера та після його смерті доглядала і стерегла його майно. Вона придбала, зокрема, завод Андрарум з виготовлення галуну в Сконе 1715 р., яким вона з успіхом управляла, звела там замок Крістінегоф та в 1747 р. оформила майоратне успадкування на нього, а також на садиби Торупс, Гьоґестад і Бальдрінґе, a Енґшьо – на іншого представника роду Піперів. У тому самому році вона оформила майоратне успадкування на Стурефорс і Віґґебигольм для його внука від дочки, графа Нільса Адама Більке.
 
Завдяки його одруженню та шляхом різноманітних оборудок Піпер накопичив великі багатства (його противники крім того звинувачували його великою мірою у тому, що він брав хабарі), здебільшого розміщені в маєтку. На момент смерті він володів, зокрема, Стурефорс і Віґґебигольм у [[Естерйотланд]]і, Краґегольм, Гьоґестад і Бальдрінґе в [[Сконе (ландскап)|Сконе]], а також Енґшьо у [[Вестерманланд]]і.
 
== За вічною межею ==

Навігаційне меню