Мелодрама: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м робот додав: eu:Melodrama |
орфографія |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого). |
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого). |
||
В [[українська література|українській літературі]] 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали [[Гушалевич Іван |
В [[українська література|українській літературі]] 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали [[Гушалевич Іван Миколайович|Іван Гушалевич]] («Підгоряни»), [[Сидір Воробкевич|С. Воробкевич]] («Гнат Приблуда»), [[Суходольський Олекса|Олекса Суходольський]] («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах [[Михайло Старицький|Михайла Старицького]] («Циганка Аза») та [[Марко Кропивницький|Марка Кропивницького]] («Дай серцю волю, заведе в неволю»).<br/>За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. [[Лессінг]], М. [[Гоголь]], [[Михайло Щепкін|М. Щепкін]], [[Іван Франко|І. Франко]], [[Карпенко-Карий Іван Карпович|І. Карпенко-Карий]], П. [[Саксаганський]]. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних страстей. |
||
== Література == |
== Література == |
||
Версія за 21:50, 7 липня 2008
Мелодра́ма (грец. mélos — пісня, drama — дія) — у 17-18 ст. у Франції й Італії — те ж саме, що й опера.
- Із середини 18 ст. — драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою («Пігмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та інші).
- Різновидність європейської драми 19 ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789-94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.
Починаючи з ранніх робіт Й. Ґете і Ф. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в Англії була «Історія таємниці» 1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У Росії мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).
В українській літературі 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали Іван Гушалевич («Підгоряни»), С. Воробкевич («Гнат Приблуда»), Олекса Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах Михайла Старицького («Циганка Аза») та Марка Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»).
За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних страстей.
Література
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 447-448