Вілла «Диво»: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 49: Рядок 49:
В [[Російська імперія|Російській імперії]] було заведено, що [[вельможа|вельможі]], особливо [[цар]]і, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Набільше такій вислузі раділи [[Військовий|військові]], адже після кожної вдалої військової кампанії [[імперія]] обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли [[землевласник]]ами: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, [[Купецтво|купецькі]] роди та [[Піп|попи]].
В [[Російська імперія|Російській імперії]] було заведено, що [[вельможа|вельможі]], особливо [[цар]]і, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Набільше такій вислузі раділи [[Військовий|військові]], адже після кожної вдалої військової кампанії [[імперія]] обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли [[землевласник]]ами: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, [[Купецтво|купецькі]] роди та [[Піп|попи]].


Саме так сталося і в Сімеїзі, після [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-турецької війни (1768-1774 роки)]] більшість [[Турки|турків]]-[[осман]]ів з [[Кримський півострів|Кримського півострова]] подались в [[Османська імперія|Османську імперію]]. Російська імператриця [[Катерина ІІ]] віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, [[Потоцький Ян|графа Потоцького]], графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова<ref>[http://simeiz.biz/history1.html Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І.&nbsp;А.&nbsp;Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф.&nbsp;Д.&nbsp;Ревеліоті]</ref>. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце і він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. Вже в [[1894 рік|1894]] році його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у [[Спадщина|спадщину]].
Саме так сталося і в Сімеїзі, після [[Російсько-турецька війна (1768—1774)|російсько-турецької війни (1768-1774 роки)]] більшість [[Турки|турків]]-[[осман]]ів з [[Кримський півострів|Кримського півострова]] подались в [[Османська імперія|Османську імперію]]. Російська імператриця [[Катерина ІІ]] віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, [[Потоцький Ян|графа Потоцького]], графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова<ref>[http://simeiz.biz/history1.html Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І.&nbsp;А.&nbsp;Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф.&nbsp;Д.&nbsp;Ревеліоті]</ref>. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце і він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. Вже в [[1894 рік|1894]] році його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.


Брати Мальцеви (столичні [[Придворні чини|придворні]]) не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели [[ландшафт]]ні та [[Геологія|геологічні]] дослідження, провівши [[водогін]], [[Каналізація|каналізацію]], мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (в якому часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до [[1913 рік|1913]] року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).
Брати Мальцеви (столичні [[Придворні чини|придворні]]) не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели [[ландшафт]]ні та [[Геологія|геологічні]] дослідження, провівши [[водогін]], [[Каналізація|каналізацію]], мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (в якому часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до [[1913 рік|1913]] року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Версія за 13:06, 11 жовтня 2015

Вілла «Диво»
44°24′11″ пн. ш. 34°59′47″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 34.99639° сх. д. / 44.40306; 34.99639Координати: 44°24′11″ пн. ш. 34°59′47″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 34.99639° сх. д. / 44.40306; 34.99639
Країна Україна
Місто Сімеїз, Крим
Тип будівлі вілла
Стиль неоренесанс
Будівельник Семенов Яків Павлович
Перша згадка 1902 рік
Початок будівництва 1902
Побудовано 1905 (ймовірно)
Будівлі:
жилий корпус, вежа
Стан жилий будинок
Вілла «Диво». Карта розташування: Україна
Вілла «Диво»
Вілла «Диво»
Вілла «Диво» (Україна)
Мапа

Вілла «Диво» — вілла кінця XIX — початку XX століття в стилі неоренесанс[1], пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.

Історія

Найперша із вілл, зведених за проектом «Новий Сімеїз», має історію, яка тісно пов'язана із розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та його історією останнього століття. Мешканці містечка і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[2].

Передісторія

В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Набільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768-1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[3]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце і він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. Вже в 1894 році його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.

Брати Мальцеви (столичні придворні) не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (в якому часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в містечку Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської двірцевої архітектури ХХ століття[4].

Закладка вілли

Першу ділянку землі нового перспективного курорту (у 669 квадратних сажнів) купив 1902 року Володимир Петрович Семенов, ймовірно, порадником йому став брат, який був упорядником і будівельником у братів Мальцевих в їх новій задумці. Покупку паю навмисне зробили в день заснування курортного містечка Новий Сімеїз[5].

Проектом і будівництвом вілли керував Яків Петрович Семенов (брат Володимира Петровича). І ось, через декілька років, у Сімеїзі постала велика, розкішна вілла на 19 кімнат, яка отримала назву «Диво». Призначенням маєтку було не тільки особисте проживання власників, вони організували тут пансіон, лише згодом Семенов почав здавати усю віллу (і це давало хороший прибуток).

Розквіт

Оперативне зведення будинку і облаштування вілли стало вирішальним для майбутнього курорту. Візитівка Сімеїзу спонукала до рішучих дій майбутніх власників паїв та вілл. «Диво» привертало увагу й відпочивальників, які селилися в його опочивальнях і власникам доводилося з кожним роком збільшувати кількість кімнат, відведених під пансіон. Відтак Семенови купили в 1916 році, поруч, іншу ділянку, на якій збудували невеличкий будинок, де Володимир Семенов жив з сім'єю (роками пізніше, тут зробили кузню, яка до сьогоднішніх днів не збереглася)[6].

Наприкінці 1917 року, 16 листопада, Володимир Семенов продав дачу з будиночком міщанам з Борисоглібська, братам Болховітіновим: Олексію, Василю і Дмитру. Ймовірно, цей продаж спонукали революційні хвилі, або ж інші фінансові чинники. Адже, через півроку, 14 серпня 1918 року Семенови викупили в Івана Мальцева пай на 486 квадратних сажнів, а 3 січня 1920 році в А. Б. Буржинської ділянку площею 761 квадратних сажнів.

Радянські часи

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати в містечку стали націоналізовані. В окремих віллах були облаштовані вже радянські пансіонати і санаторії, а в найкращих поселилися партійні функціонери зі своїми сім'ями. Саме така доля випала на віллу «Диво», яка стала помешканням для більшовиків. Роками пізніше, радянська влада розділила її на багато маленьких квартир, і вона перетворилася на простий будинок з «комуналками»[7].

Сучасність

Сучасна вілла «Диво» продовжує використовуватися за своїм цільовим призначенням, як задумали перші її власники. В одних квартирах живуть прості мешканці Сімеїзу, а інші — як пансіон. Вони мають можливість зі своїх вікон або вежі насолоджуватися краєвидами моря, а також відпочивати в затишку внутрішнього дворику[8].

Будинок № 72 знаходиться на західній околиці містечка Сімеїз, по вулиці Радянській. Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Диво» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[9]

Власники садиби

За всю свою історію вілла «Диво» перебувала в приватній та державній власності:

  • 19 травня 1902 року — 16 листопада 1917 року — Володимир Петрович Семенов (детальних даних про нього не віднайдено) брат головного будівничого Сімеїзу. Після продажі дачі, в 1917 році, частиною коштів викупив дві ділянки (по сусідству одна одної) з наміром побудувати новий будинок, але прихід більшовиків усе перекреслив і Семенови покинули все напризволяще, а про них далі нічого вже не відомо[10].
  • 16 листопада 1917 — 1921 роки — Брати Болховітіни (Олексій, Василь, Дмитро) маловідомі міщани з Борисоглібська придбали дачу і будинок поруч неї.[11]
  • з 1922 року — Сімеїзька селищна рада (в різних її конфігураціях), як за радянських часів, так і за незалежної України перетворила дачу в комунальний будинок[12].

Опис будівлі

Архітектурний ансамбль першої сімеїзької вілли задумав і втілив — Семенов Яків Павлович, без якого не проводилося жодне будівництво курорту Новий Сімеїз[13]. Головний елемент — середньовічна вежа. Двохповерхова споруда вілли, схожа на середньовічний замок на східних схилах гори Кішка.

Земельна ділянка знаходилася у підніжжі гори, відтак вона мала багаторівневий вигляд. Щоби будувати будинок Яків Семенов змушений був зважати на місцевий ландшафт, тому йому довелося змурувати вирівнювальний майданчик (який мимоволі став цоколем) і вже на ньому розміщалася вся споруда. На цоколі уже зводилися стіни. За формою - це прямокутна будівля, складена із двох корпусів такої ж форми: жилий двоповерховий та корпус із чотирьохповерховою вежою. Фасад дачі повернений на зовні, в сторону вулиці[14].

Двоповерховий корпус знаходився по праву сторону будівлі, утворюючи внутрішній дворик усієї садиби. З фасаду, на ньому можна побачити дерев'яні балкони із зображенням мальтійського хреста, широкі і вузькі вікна (прямокутні, округлі, овальні, квадратні за формою) із віконними прорізами оформленими ліпниною та декоративні вежі-димоходи (так автор декоративним елементом підкреслив головну ідею — вежу будівлі).

Центральна візуальна вісь дачі — корпус з чотирьохповерховою вежею з парапетом, що примикає до скали. Подовженість корпусу приховується контурами вежі на фасадній стороні, та горизонтальним шаруванням (у вигляді балкончиків, відкритих терас). Характер вежі передають вузькі вікна та середньовічні зубці на даховому карнизі вежі.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Побудована в стилі неоренесанс з елементами європейської замкової архітектури
  2. ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища
  3. ↑ Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті
  4. ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над "Дівою" і "Ченцем" - оригінальними скелями, живописно обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич "Путеводителе по Крыму" 1913 р.
  5. ↑ Придбання 19 травня 1902 ділянки в Сімеїзі В. П. Семеновим для побудови дачі приурочено до дати заснування курортного селища Симеїз
  6. ↑ З часом Володимир Петрович почав здавати всю віллу Диво відпочиваючим, а для своєї сім'ї звів в 1916 році невеликий будиночок на іншій ділянці. 16 листопада 1917 обидві дачі були продані Боржоглебскім міщанам — Олексію, Василю і Дмитру Болховітінов
  7. ↑ В даний час «вілла Диво» це багатоквартирний житловий будинок
  8. ↑ Зараз вілла «Диво» є однією з найпривабливіших пам'яток Сімеїзу
  9. ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3
  10. ↑ ...коли політична ситуація нормалізувалася, то В. П. Семенов знову купив дві ділянки землі: 14 серпня 1918, площею 486 кв. —саж. у І. С. Мальцова і 3 січня 1920, площею 761 кв. саж. у А. Б. Буржинський. А наприкінці 1920 року кинув все і виїхав з Сімеїзу
  11. ↑ Земельний пай придбаний 19 травня 1902 (цей день вважають датою заснування курорту). Через кілька років брат землевласника і головний зодчий Сімеїзу Я.П. Семенов побудував тут дачу в дусі середньовічних європейських замків...... 16 листопада 1917 обидві дачі були продані Боржоглебскім міщанам - Олексію, Василю і Дмитру Болховітінов.
  12. ↑ Після націоналізації майна в Криму, вілла «Диво» була розділена на багато маленьких квартир
  13. ↑ У 1906 році з ініціативи Я.П.Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора
  14. ↑ Фасад вілли звернений до вулиці - на перехожих дивиться увінчана зубцями чотириповерхова вежа і двоповерхове крило

Джерела

  • «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
  • М. М. Петрова «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006, 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
  • Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911;
  • Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913 - 77 стор;
  • Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вілла_«Диво»&oldid=16885038