Мелодрама: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
м Відкинуто редагування Sergiy Palamarchuk до зробленого 178.150.75.6 |
м Скасування редагування № 17168940 користувача 178.150.75.6 (обговорення) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття|17]]-[[18 століття|18]] ст. у [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]] — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом. |
|||
* Із середини 18 ст. — [[драма (рід)|драматичний]] твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися [[музика|музикою]] («Пігмаліон» [[Руссо Жан-Жак|Ж.-Ж. Руссо]], [[1762]]; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. [[Княжнін]]а, [[1792]] та інші). |
* Із середини 18 ст. — [[драма (рід)|драматичний]] твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися [[музика|музикою]] («Пігмаліон» [[Руссо Жан-Жак|Ж.-Ж. Руссо]], [[1762]]; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. [[Княжнін]]а, [[1792]] та інші). |
Версія за 17:08, 29 грудня 2015
Мелодра́ма (грец. mélos — пісня, drama — дія) — у 17-18 ст. у Франції й Італії — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом.
- Із середини 18 ст. — драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою («Пігмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та інші).
- Різновидність європейської драми 19 ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789-94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.
Починаючи з ранніх робіт Й. Ґете і Ф. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в Англії була «Історія таємниці» 1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У Росії мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).
В українській літературі 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали Іван Гушалевич («Підгоряни»), С. Воробкевич («Гнат Приблуда»), Олекса Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах Михайла Старицького («Циганка Аза») та Марка Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»).
За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець[1], Зцілення коханням[2]
Джерело
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007