Натуральна віспа: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 74: | Рядок 74: | ||
{{Disease-stub}} |
{{Disease-stub}} |
||
{{Бібліоінформація}} |
|||
[[Категорія:Інфекційні захворювання]] |
[[Категорія:Інфекційні захворювання]] |
||
Версія за 09:12, 27 квітня 2016
| Натуральна віспа | |
|---|---|
 | |
| Спеціальність | інфекційні хвороби |
| Симптоми | перевтома[1], висип[1], головний біль[1], біль у животі[1], блювання[1], пухир[1], гноячок[1], гарячка і рубець |
| Причини | Variola virusd |
| Метод діагностики | фізикальне обстеження, електронний мікроскоп і РПГА / РНГА |
| Препарати | метисазон і тековірімат |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
| МКХ-11 | 1E70 |
| МКХ-10 | B03 |
| МКХ-9 | 050 |
| DiseasesDB | 12219 |
| MedlinePlus | 001356 |
| eMedicine | emerg/885 |
| MeSH | D012899 |
 Smallpox у Вікісховищі | |
Ві́спа (часто натуральна віспа, лат. Variola vera) — вірусне захворювання, збудник віспи — складний вірус, він має власну ДНК, розмножується в цитоплазмі клітин. В 1979 році Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно повідомила, що віспа людини ліквідована за допомогою вакцинації[2], попри це, все ще існує можливість внутрішньолабораторного зараження при проведенні наукових досліджень з подальшим розповсюдженням хвороби.
Історія
Віспа — одне з найдавніших захворювань. Опис віспи було знайдено в єгипетському папірусі Аменофіса I, складеному близько 4 тис. років до нашої ери.
В Російській імперії вакцинація (рання, небезпечна вакцина) була проведена після смерті від віспи 15-літнього імператора Петра II. Першими щепленими від віспи були Катерина II, Великий князь Павло Петрович, Велика княгиня Марія Федорівна, а через кілька днів і онуки Катерини — Олександр і Костянтин Павловичі. Звичайному селянському хлопчині Олександру Маркову, від якого була щеплена віспою Катерина II, було даровано дворянство, прізвище Оспєнний і герб.[3]
В кінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер винайшов безпечне щеплення від віспи на основі вірусу коров'ячої віспи, яка потім була щеплена в Європі масово.
Епідеміологія
Роль джерела інфекції грають хворі, які у перші дні захворювання виділяють збудника у зовнішнє середовище з частинками слизу з носоглотки (повітряно-краплинний шлях передачі інфекції), а пізніше — при відпаданні кірочок, що містять вірус, зі шкіри та слизових оболонок (контактним шляхом).
Етіологія
Збудник віспи відноситься до вірусів родини Poxviridae, підродини Chordopoxviridae, роду Orthopoxvirus; містить ДНК, має розміри 200—350 нм, розмножується у цитоплазмі з утворенням включень[4]. Вірус натуральної віспи має антигенну споріденість із еритроцитами групи А крові людини, що зумовлює слабкий імунітет, високу захворюваність та смертність. Він стійкий до впливу зовнішнього середовища, особливо до висушування та низьких температур. Він може тривалий час, упродовж місяців, зберігатися у кірочках, взятих з оспин на шкірі хворих, у замороженому та ліофілізованому стані залишається життєздатним декілька років.
Патогенез
Проникнувши через шкіру або слизові, вірус починає циркулювати у крові; при вкоріненні його у клітини шкіри або слизових оболонок на них утворюються характерні висипання. Вірус викликає глибокі порушення діяльності серцево-судинної системи.
Класифікація і клінічні ознаки
Розрізняють такі клінічні форми:
- поширена форма з достатньо рясним висипом на шкірі та слизових оболонках (зустрічається найчастіше);
- геморагічна форма;
- зливна віспа;
- віспяна пурпура (вкрай тяжка форма віспи з летальним кінцем);
- варіолоїд — атипова, легка, стерта форма хвороби у людей, в яких є імунітет після профілактичних щеплень.
Інкубаційний період від 5 до 15 днів.
При поширеній формі початок хвороби завжди гострий — з остудою, болем у ділянці крижів, швидким підвищенням температури тіла до 40-40,5 °C. Цей продромальний період триває 3-5 днів; приблизно у 20-25 % хворих є продромальні висипи, які зберігаються упродовж 3-4 днів, не маючи нічого спільного зі справжнім віспяним висипом, що з'являється пізніше.
Після продромального періоду температура знижується до норми або до 37,2 °C, зберігаючись на цьому рівні упродовж 3-4 днів. За цей період встигають утворитися справжній віспяний висип. Він має характерну локалізацію, з'являючись на волосяній частині голови, частіше на чолі, на обличчі, кистях рук, у проміжках між пальцями рук та ніг. З 2-го дня від початку висипу його елементи з'являються на тулубі, потім поширюються на верхні та нижні кінцівки. Спочатку вони мають вигляд круглих, до 3 мм у діаметрі рожевих плям, що швидко перетворюються на папули.
Через 1-2 дні на верхівці кожної папули утворюється пухирець (везікула), наповнений мутною рідиною. Пухирці мають подовжену форму, обведені тонкою смужкою гіперемії. Якщо проштрикнути пухирець тонкою голкою, то повного випорожнення пухирця не настає, тому що він багатокамерний. Кожний пухирець розміщується на ущільненій ділянці шкіри, дно його інфільтроване. Більшість везікул та пустул розташовуються на периферійних (дистальних) ділянках тіла. Висипання на слизових ротової порожнини, носоглотки, гортані та трахеї мають такі ж особливості.
Через 1-2 дні вміст пухирців нагноюється, мутнішає, виникають гнійні пустули, при цьому температура збільшується до 40-41 °C та тримається на цьому рівні (з тими або іншими коливаннями) упродовж 10-15 днів та більше. Пухирці лопаються, гній витікає на шкіру, викликаючи свербіж, подразнення та мацерацію шкіри.
Нерідко самі хворі пошкоджують гнійні пустули, переносячи гній на здорові ділянки шкіри. Стан хворого стає нестерпним, його непокоїть свербіж шкіри, він втрачає апетит, страждає від безсоння.
Тяжке ураження серцево-судинної системи може призвести до летального кінця. Прогноз завжди серйозний.
У випадках одужання на ділянках, де відбувся витік гною з пустул, утворюються сухі темно-бурі кірочки, що відокремлюються від поверхні шкіри або слизових до кінця 3-4-го тижня від початку хвороби, коли хворий починає одужувати. Для картини крові характерна лейкопенія або нормоцитоз; у формулі крові — відносний лімфоцитоз. Різко виражена тромбоцитопенія.
При геморагічній формі хвороби («чорна віспа») порожнини пухирців та пустул містять домішки крові, яка змінює свій колір до чорного.
Варілоїд — легка форма віспи в людей, в яких є частковий імунітет, набутий внаслідок щеплень, характеризується відсутністю продромального періоду, короткочасним підвищенням температури (на 2-4 дні), невеликим висипом, що розташовується тільки на чолі, шиї, між пальцями рук та ніг; елементи висипу досягають неповного розвитку (пустул не спостерігається). Хвороба закінчується повним одужанням.
Діагностика
Хвороба розпізнається на основі епідеміологічних даних, анамнезу та клінічної картини. Для підтвердження діагнозу можна дослідити зіскоб папул, вміст пухирців та пустул на специфічний антиген збудника, що виявляється у реакції зустрічної дифузії та преципітації в гелі. З метою екстреної діагностики використовується реакція пасивної гемаглютинації з вмістом віспяних елементів. Для виявлення вірусу використовуються методи електронної мікроскопії. Для підтвердження діагнозу натуральної віспи проводиться також дослідження парних сироваток крові в реакції гальмування гемаглютинації.
Лікування
Усі хворі підлягають госпіталізації та суворій ізоляції. Терапія симптоматична. Необхідне суворе дотримання гігієнічних вимог до натільної та постільної білизни. З моменту утворення пустул їх тушують 2 % розчином перманганату калія на ватному тампоні. Шкіру повік протирають 1 % розчином борної кислоти, в очі закрапують сульфацил-натрій (альбуцид), а у період гнійних висипань через день застосовують офіцинальну тетрациклінову очну мазь. Слизову оболонку ротової порожнини та язик протирають 3 % розчином боракс-гліцерину. Необхідні комплексна вітамінотерапія, анальгетики, снодійні. За відповідними показаннями застосовують серцево-судинні препарати, в/в вливання сольових розчинів. При тяжкому перебігу віспи в ослаблених хворих для придушення вторинної бактеріальної інфекції застосовують антибіотики.
Профілактика
Госпіталізація хворих, проведення карантинних заходів. Персонал, що наглядає за хворими, повинен носити марлеві пов'язки, подвійні халати, гумові хірургічні рукавички. При появі випадку захворювання у вогнищі встановлюється карантин на 17 днів, за людьми, що контактували з хворим, встановлюють медичне спостереження з розміщенням їх у карантині.[5]
Примітки
- ↑ а б в г д е ж https://www.cdc.gov.tw/Category/Page/9R0up7FaJ7BXOgAqgwoYmg
- ↑ Smallpox. WHO Factsheet. Архів оригіналу за 29 травня 2012. Процитовано 22 вересня 2007.
{{cite web}}: Недійсний|deadurl=403(довідка) - ↑ щеплення Катерини II
- ↑ Atkinson W, Hamborsky J, McIntyre L, Wolfe S (eds.) (2005). Smallpox. Epidemiology and Prevention of Vaccine-Preventable Diseases (The Pink Book) (PDF) (вид. 9th). Washington DC: Public Health Foundation. с. 281—306. Архів оригіналу (PDF) за 9 квітня 2010.
- ↑ Довідник фельдшера/під ред. А. Н. Шабанова. — 4-е вид., стереотип. — М.: Медицина, 1984.
|
Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
