Відмінності між версіями «Дмитро Дедько»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
нема опису редагування
'''Дмитро Дедько́''', також '''Детько''', '''Дятько''' (р.н.невід.&nbsp;— близько [[1349]]) (1340—1344)— [[Галич|галицький]] боярин за правління [[Галицько-Волинське князівство|королів Русі]] [[Юрій II Болеслав|Юрія ІІ Болеслава]] і [[Любарт|Любарта-Дмитра]], воєвода перемишльський. В період [[1340]]–[[1349]] був фактичним правителем королівства та лідером його боярсько-олігархічної верхівки. Під його керівництвом було відбито польсько-угорську навалу на Русь після смерті короля Юрія ІІ у 1340 році<ref>М. Грушевський. Історія України-Руси. Том IV. Розділ I.— Стор. 2</ref>.
 
== Життєпис ==
== Короткий життєпис ==
 
Спираючись на підтримку [[Велике князівство Литовське|литовського]] князя Любарта, Дедько у 1340-х роках очолював [[Бояри|боярський]] уряд Галицько-Волинської держави. Головною історичною заслугою Дмитра стала його роль у відбитті польсько-угорської агресії навесні 1340 року, в ході якої польським королем за допомогою угорського воєводи Вілерма було захоплено та пограбовано два найважливіші центри Галичини&nbsp;— [[Перемишль]] та [[Львів]]. Проводив гнучку політику, захищаючи князівство від нападів Угорщини, Польщі й татар. Мав титул «провізора або управителя землі Руської» (provisor seu capitaneus terre Russie). За фактичного правління Дедька [[Королівство Русі|королівство]] зберігало незалежність та знаходилось під владою руського короля Дмитра-Любарта, що резидував на Волині. Смерть Дмитра Дедька у [[1349]] дала можливість польському королю [[Казимир III Великий|Казимиру ІІІ]] за підтримкою Угорщини організувати новий похід на Русь, анексувати Галичину та укласти угоду із ханом [[Золота Орда|Золотої Орди]] [[Джанибеком]] про щорічні виплати Галичиною данини Орді в обмін на її управління Казимиром. Ці події відкрили сторінку 427-літнього підпорядкування Галичини Польщі.
== Історичні суперечності ==
 
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протріччяпротиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. Так в польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та якийсь Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Угорські джерела, свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною, а візантійські визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Любарта-Дмитра. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
 
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340-му році Галичина під зверхність Угорщини. Король [[Людвік I Великий|Людвік І Угорський]] у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє «Руське Королівство» і Угорське. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині сюзереном вважався Дмитро.
 
[[Кароль Шайноха]] стверджував, що Детько допомагав урядувати Казімежу ІІІ в Галичині.<ref>''[[Кароль Шайноха|Szajnocha K.]]'' [http://www.archive.org/download/jadwigaijagieoo02szajgoog/jadwigaijagieoo02szajgoog.pdf Jadwiga a Jagiełło, [[1374]]–[[1413]]].&nbsp;— T. III.&nbsp;— S. 267. {{ref-pl}}</ref>
 
== У літературі ==
Головний персонаж повісті [[Филипчак Іван|Івана Филипчака]] «Дмитро Детько».<ref>Іван Филипчак. Дмитро Детько / Темні віки.&nbsp;— К. : Україна, 1993.&nbsp;— 444 с.&nbsp;— С. 18-94.&nbsp;— ISBN 5-319-01070-2.</ref>
 
== Див. також ==
162 602

редагування

Навігаційне меню