Брустури (Тячівський район)

село Лопухів
Вигляд на Лопухів Вигляд на Лопухів
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячівський район
Рада	Лопухівська сільська рада
Основні дані
Засноване	1638
Населення	3317 (2001 р.)
Площа	25 км²
Густота населення	132,68 осіб/км²
Поштовий індекс	90522
Телефонний код	+380 03134
Географічні дані
Географічні координати	48°21′49″ пн. ш. 23°57′59″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	655 м
Водойми	р. Брустурянка
Відстань до районного центру	70 км км
Найближча залізнична станція	Тересва
Відстань до залізничної станції	51 км
Місцева влада
Адреса ради	с. Лопухів, вул. Калініна, 100
Карта
Лопухів
Лопухів
Мапа
Брустури у Вікісховищі

Лопу́хів (до 1946 року Брустури) — село в Тячівському районі Закарпатської області (Україна). Розташоване до обидва боки річки Брустурянки, за 67 км від районного центру Тячів.

Кількість населення — 3750 осіб.

Назва села

Брустури — так до 1946 року називалося село Лопухів. Це також назва місцевого державного лісового господарства («Брустурянський держлісгосп») — одного з найбільших в Україні (26,5 тис. га. лісів).

Походження назви «Брустури» — від румунського brusture (лопух). Отже, українська назва є перекладом з румунської.

Проте Юрій Андрухович (український письменник) має цілковито іншу думку щодо правильності перекладу назви села на українську мову.

Румунською мовою brustur - це sympytum cordatum, тобто живокіст серцевидний, багаторічна трав'яниста рослина родини шорстколистих. Це аж ніяк не те саме, що brusture - arctium lappa L, себто лопух великий, дворічна трав'яниста рослина родини складноцвітих. Оскільки, тодішні перекладачі не вдавалися до тонкощів своєї справи, і без уточнень що маться на увазі: brustur чи brusture - переклали назву як Лопухів.

Питання повернення історичної назви вже двічі виносилося на розгляд сільради, але не вирішується за браком коштів.

Історія

Вперше село згадується в письмових джерелах XVII століття (приблизно з 1638 року). Село Брустури, а з 1946 року Лопухово, вперше згадується у письмових джерелах у 1638 році. Але його історія починається ще у давні часи, коли до приходу угорців (896 рік), руські і волоські пастухи в наших полонинах випасали худобу та овець, упродовж століть освоювали полонинні, низинні території на берегах рік Брустурянка та Яблуниця і поселялися там.

Якщо в період кочового скотарства переходу на осіле життя переважали волохи, які на початку та в середині XIV  століття масово почали переселятися на землі Буковини та на території створеної у 1349 році Молдови, то на їхні території колишніх поселень почали осідати гуцули – наші давні предки. З кінця XVІ століття волохів-переселенців майже не залишилось, а ті, які все ж якимось чином залишились серед гуцулів, асимілювалися серед переважної більшості русинів.

Через місцеві полонини проходили гірські стежки опришків. Хуторські поселення виникали високо під полонинами і поступово розселювалися вниз до річкових долин. Спочатку були заселені присілки Бистрик (його назва походить від села Бистриця нині Надвірнянського району Івано-Франківської області) і Яблуниця, чия назва, ймовірно походить від села Яблуниця біля Яблунецького перевалу. Саме з цим присілком пов*язана перша згадка про село, коли жителі Яблуниці (Портошу) просили угорського короля про надання дозволу на будівництво церкви. До німецької колонізації (1775 – 1776 роки) зв*язки з іншими поселеннями підтримувались через перевал Легіонів, у бік Чорної Тиси та Кобилецької Поляни.

Після заснування Німецької Мокрої німецькі колоністи розселяються також між русинами. Завданням поселенців була організація сплаву лісу з верхів*я приток річки Яблуниця, Турбат, Плайська, Биртянка. За часів Марії-Терезії почали готувати гати з шлюзами, які називались «кляузурами», для сплаву лісу по річці Брустурянка в напрямку до Тересви. Ліс використовувався до укріплення соляних шахт у Солотвині. Такий «кляузур» побудований у 1779 році у Турбаті, а в 1784 році у Плайську, пізніше у Яблуниці і Биртянці.

Появилося багато знарядь праці, яких населення до цього не використовувало: різні види сокир (планкачі, барти, колуни, тислиці), пили (поперечна, повздовжня, дратовка), цапіни, грифи, коси та інше. Німці керували всіма ділянками робіт, а виконавцями були русини. Після введення грошової оплати русини отримували нижчу платню , аніж німці.

Перші статистичні відомості, де говориться про село Брустури, відноситься до 1839 року. Більш детальні відомості про Брустури знаходимо у географічному та статистичному огляді Мараморошанського комітату, що був виданий у 1901 році у Мармарош-Сигеті. В цей час в селі проживало 1378 мешканців, а у 1913 році налічувалось 1655 жителів.

Головна релігія Брустур до кінця 40-х років ХХ століття була греко-католицькою, але перша церква була побудована у присілку Яблуниця ще у першій половині XVІІ століття. У 1805 році побудована дерев*яна церква Михайла Архангела в центрі села, яка була знесена після побудови у 1941 році цегляної церкви, яка діє по сьогоднішній час як православна.

26 лютого 1792 року виданий указ короля Угорщини, згідно з яким для збереження духу вірних горян потрібно відкрити 23 школи з руською мовою навчання, в тому числі і в Брустурах. До цього часу школа була королівською і фінансувалась з казни короля.

Буремними були роки для жителів села у Першій світовій війні, адже вона залишила сліди кладовищ в урочищі  «Перехресний» та на перевалі Легіонерів. У 1920 році Брустури разом із жителями всієї Підкарпатської Русі увійшли до складу Чехословаччини. У 1925 році жителі взяли участь у виборах до Національних зборів Чехословаччини. Уже в той час кількість виборців становила 889 жителів.

Велике значення для нашого краю мала побудова вузькоколійної залізниці, яка за роки Чехословаччини була побудована під самі вершини Карпат, у Биртянці до Сухого, в Плайську до Великого Горгана та Подишурного, в Турбаті до самого заднього Турбату, Довгий звур, Гладин та Турбацил, в Яблуниці до Шасиного. Ця вузькоколійка існувала до руйнівного паводку 1998 року.

Важким тягарем лягла на долю нашого краю угорсько-фашистська окупація, яка існувала з березня 1939 року по жовтень 1944 року. Це і побудова лінії Арпада, залишки якої залишились на сьогоднішній час, де важка праця горян, які під наглядом окупантів вирубували ліс для потреб війни. Саме в ці роки проходили стежки втікачів через Брустури до Радянського Союзу, який окупував Західну Україну, шукали кращого життя, а знайшли його в таборах ГУЛАГу, серед них і жителі Брустур.

Серед жителів села у довоєнний час майже чверть складали євреї. Та 1942 рік став для них одним із чорних, адже угорсько-фашистські війська відправили їх до Німеччини, а після вивезення до села не повернувся жодний єврей.

Найбільшою трагедією для жителів було спалення Брустур у жовтні 1944 року військами фашистської Угорщини. Більше ста жителів пішли воювати добровольцями до корпусу Людвіка Свободи та до лав Червоної Армії, багато з них не повернулось на батьківщину. Їхні імена залишились викарбуваними на обеліску у центрі села.

Нова історія села пишеться після відбудови села та возз*єднання краю з Радянською Україною. У 1946 році село отримало нову назву – Лопухово, на честь загиблого лейтенанта-мінера. Лише у 80-х було доведено, що прізвище загиблого лейтенанта – Калінін.

Для відбудови народного господарства у післявоєнні роки потрібно було багато лісу, і сотні наших горян із сокирами та пилами пішли на лісосіки. Праця лісоруба є важкою, але в той час вона була ще важчою. Багато жителів села загинули в мирні роки, працюючи на залізниці та в лісі.

У 1952 році розпочав свою трудову діяльність майбутній Герой Соціалістичної праці, переможець міжнародних змагань лісорубів на виставці «Експо-67» у Монреалі Іван Васильович Чуса, який залишив вагомий слід в історії України та нашого села. Багато видатних людей входить у когорту почесних орденоносців Радянського Союзу:  І.І. Фабрицій, Д.Д. Дзюзяк, І.В. Бурса, І.С. Бодня, Д.М. Бурса, Д.Д. Петруняк, Ю.В. Золотар та багато інших, які своєю героїчною працею звеличили професію лісоруба.

На сьогоднішній день село налічує 3900 жителів села. На території діє ДП «Брустурянський ЛМГ», з його підрозділами: Плайське лісництво, Турбатське лісництво, Кедрянське лісництво, Лопухівське лісництво.

Велика кількість населення села займається збором дикоростучих: грибів, ягід, лікарських рослин. Працює Лопухівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Яблунецький навчально-виконавчий комбінат, Прочківська ЗОШ І ступенів, ясла-садок «Ромашка», Лопухівська лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Будинок культури, при якому діє народно-інструментальний ансамбль «Брустури», сільська бібліотека та поштове відділення.

У 2010 році за ініціативи сільського голови М.М. Фіцая та за підтримки Брустурянського ЛМГ відкрито пам*ятник Т.Г. Шевченку.

У 2008 році започатковано святкування Дня села, а у 2011 році фестивалю «Брусторянська кедровиця».

Пам'ятки природи

На північно-західній околиці села розташований Кедринський ботанічний заказник, на схід від села — Гладинський заказник, на північ — заказники Бертяник та Аршична, на північний схід — заказник «Горгани і Тавпіширка».