Ясон (Смогожевський): відмінності між версіями

	Ясон Смогожевський; пол. Jason Junosza Smogorzewski
	Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
	Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
1780 — 1788
Церква:	Українська Греко-Католицька Церква
Попередник:	Лев Шептицький
Наступник:	Теодосій Ростоцький
	Архієпископ Полоцький
	Архієпископ Полоцький
1762 — 1780
Попередник:	Флоріян Гребницький
Наступник:	Іраклій Лісовський
	Єпископ Вітебський — вікарій Полоцької єпархії
	Єпископ Вітебський — вікарій Полоцької єпархії
1758 — 1762
Народження:	3 березня 1715; Сілезія
Смерть:	1 листопада 1788 (73 роки); Варшава
Нагороди:

Інтерактивний перегляд історії

[неперевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 10:44, 26 серпня 2016

Я́сон Смогоже́вський (рідше Смогоржевський) (світське ім'я — Ян Смогожевський гербу Юноша, пол. Jan Smogorzewski, Jason Junosza Smogorzewski); (3 березня 1715 (?1714) — 1 листопада 1788) — греко-католицький церковний діяч, василіянин, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси УГКЦ. Кавалер ордену Святого Станіслава (1767).

Життєпис

Батько — Кароль Владислав Смогожевський (пом. до 1733), матір — дружина батька Розалія з Тишкевичів. Походив з польської шляхетської родини католицького обряду з Смогоржева (Смогоржова) (Нижня Силезія, Польща), що володіла маєтками у Волковиському повіті, де й народився майбутній владика. Охрещений за латинським обрядом 25 грудня 1715 року, хресне ім'я невідоме.^[1]

У 1731 р. вступив до ордену Василіян в Битені, змінивши обряд з римського на греко-католицький, і прийняв чернече ім'я Ясон. З 1734 року студіював богослов'я (теологію) в Грецькій Колегії св. Атанасія в Римі, після висвячення (3 липня 1740, з рук єпископа Д. Родіно^[1]) повернувся назад. Був у монастирях василіян в Супраслі та Варшаві (скерований туди Атанасієм Шептицьким в середині 1743 року, очевидно, як ігумен^[1]), проповідником у Полоцьку. В 1747 році став генеральним офіціалом брацлавським та вікарієм Київської митрополії, згодом генеральний вікарій полоцького архієпископа Флоріяна Гребницького. З 1752 по 1758 знову перебував в Римі, як представник Київського митрополита Флоріяна Гребницького. Там же, в 1758 році, був висвячений на єпископа Вітебського — вікарія Полоцької єпархії. Зайнявся відбудовою полоцького Софійського катедрального собору. 1762–1780 — архієпископ Полоцький (по першому розборі Польщі його єпархія опинилася у межах Російської Імперії), пізніше уніатський митрополит Київський та Галицький. В 1764 був електором Станіслава ІІ Августа Понятовського від полоцького воєводства. Перебуваючи на полоцькій кафедрі боровся з наростаючим впливом православ'я. Під час барської конфедерації (1768—1772) був на боці королівської партії в полоцькім воєводстві. Після Першого розбору Польщі (1772), оскільки більшість його полоцької єпархії опинилась в складі Російської імперії, склав присягу (16 вересня) Катерині ІІ, одночасно запевняючи у своїй лояльності короля Станіслава ІІ Августа Понятовського. Після присяги отримав 2 деканати митрополичої єпархії (Гомельський і Рогачівський, 1773) і Смоленську єпархію (1778), що поставило під його владу всі уніятські парафії, що входили до складу Російської імперії. Обороняв позиції греко-католицької церкви як від спроб переводу своїх вірних в православ'я, так і в католицтво. Прагнув обмежити у своїй єпархії діяльність православного єпископа Віктора Садковського, повернути назад ті парфії, котрі прийняли православ'я, заборонити священикам з Росії працювати в приходах. В 1774 домігся від римської курії підтвердження давньої постанови (1624) про заборону уніятам переходити у латинський обряд. Того ж року підготував проект єпархіальної семінарії в селі Струнь біля Полоцька (відкрилась в 1806). Заохочував розвиток василіянських шкіл. З причини спротиву діям влади Російської імперії в релігійній сфері 2 липня 1780 Катерина II позбавила його російського підданства. Змушений був виїхати в Річ Посполиту, жив у своїй резиденції в Радомишлі. Після того, як в 1781 був обраний Київським митрополитом (уніятським), нерідко мав конфлікти з російським послом в Польщі, оскільки активно боровся зі зростаючим впливом православ'я серед уніятів. Розпочав будівництво в Радомишлі уніятського митрополичого центру, до якого входили катедральний собор св. Трійці, митрополичий палац, бібліотека, духовна семінарія і парк. Заснував семінарії в Радомишлі та Житомирі. В приватному житті, більше використовував у спілкуванні польську мову. З 1788 домагався місця в польському сенаті для уніятських митрополитів Київських, але цьому намаганню перешкодила його смерть. Працю Ясона Смогожевського утруднював поділ Київської митрополії поміж 3 державами (Польщею, Росією і Австрією); осідком Смогожевського було с. Струнь біля Полоцька, потім м. Радомишль.

Помер у Варшаві.

Примітки

↑ ^а ^б ^в Zięba Andrzej A. Smogorzewski Jason h. Junosza… — S. 216.

Джерела

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Zięba Andrzej A. Smogorzewski Jason h. Junosza (1715—1788), bazylianin, unicki arcybiskup połocki i metropolita kijowski // Polski Słownik Biograficzny. — t. XXXIX, 1999—2000. — S. 216—225. (пол.)

Попередник:	Митрополит Київський та Галицький (УГКЦ) 1780—1788	Наступник:
Лев Шептицький	Митрополит Київський та Галицький (УГКЦ) 1780—1788	Теодосій (Ростоцький)

[З6-1] а ^б ^в Zięba Andrzej A. Smogorzewski Jason h. Junosza… — S. 216.

[1]

@@ Рядок 55: / Рядок 55: @@
 == Життєпис ==
 Батько&nbsp;— Кароль Владислав Смогожевський ({{†}} до 1733), матір&nbsp;— дружина батька Розалія з Тишкевичів. Походив з польської шляхетської родини католицького обряду з Смогоржева (Смогоржова) (Нижня Силезія, Польща), що володіла маєтками у [[Волковиський повіт (Велике князівство Литовське)|Волковиському повіті]], де й народився майбутній владика. Охрещений за латинським обрядом 25 грудня 1715 року, хресне ім'я невідоме.<ref name="З6">''Zięba Andrzej A.'' Smogorzewski Jason h. Junosza…&nbsp;— S. 216.</ref>
-У [[1731]]&nbsp;р. вступив до [[василіяни|ордену Василіян]] в Битені, змінивши обряд з римського на греко-католицький, і прийняв чернече ім'я [[Ясон]]. З [[1734]] року студіював богослов'я (теологію) в [[Грецька колегія святого Атанасія|Грецькій Колегії св. Атанасія]] в [[Рим]]і, після висвячення (3 липня [[1740]], з рук єпископа Д. Родіно<ref name="З6"/>) повернувся назад. Був у монастирях василіян в [[Супрасльський Благовіщенський монастир|Супраслі]] та Варшаві, проповідником у [[Полоцьк]]у. В [[1747]] році став генеральним офіціалом брацлавським та вікарієм Київської митрополії, згодом генеральний [[вікарій]] полоцького архієпископа Флоріяна Гребницького. З [[1752]] по [[1758]] знову перебував в Римі, як представник Київського митрополита [[Флоріян Гребницький|Флоріяна Гребницького]]. Там же, в [[1758]] році, був висвячений на єпископа [[Вітебськ]]ого&nbsp;— вікарія Полоцької єпархії. Зайнявся відбудовою полоцького [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського катедрального собору]]. [[1762]]–[[1780]]&nbsp;— архієпископ Полоцький (по першому розборі Польщі його єпархія опинилася у межах Російської Імперії), пізніше уніатський митрополит Київський та Галицький. В [[1764]] був електором [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]] від [[Полоцьке воєводство|полоцького воєводства]]. Перебуваючи на полоцькій кафедрі боровся з наростаючим впливом православ'я. Під час [[Барська конфедерація|барської конфедерації]] (1768—1772) був на боці королівської партії в полоцькім воєводстві. Після Першого розбору Польщі (1772), оскільки більшість його полоцької єпархії опинилась в складі Російської імперії, склав присягу (16 вересня) [[Катерина II|Катерині ІІ]], одночасно запевняючи у своїй лояльності короля [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]]. Після присяги отримав 2 деканати митрополичої єпархії (Гомельський і Рогачівський, 1773) і Смоленську єпархію (1778), що поставило під його владу всі уніятські парафії, що входили до складу Російської імперії. Обороняв позиції греко-католицької церкви як від спроб переводу своїх вірних в православ'я, так і в католицтво. Прагнув обмежити у своїй єпархії діяльність православного єпископа [[Віктор Садковський|Віктора Садковського]], повернути назад ті парфії, котрі прийняли православ'я, заборонити священикам з Росії працювати в приходах. В [[1774]] домігся від римської курії підтвердження давньої постанови ([[1624]]) про заборону уніятам переходити у латинський обряд. Того ж року підготував проект єпархіальної семінарії в селі Струнь біля Полоцька (відкрилась в [[1806]]). Заохочував розвиток василіянських шкіл. З причини спротиву діям влади Російської імперії в релігійній сфері [[2 липня]] [[1780]] [[Катерина II]] позбавила його російського підданства. Змушений був виїхати в Річ Посполиту, жив у своїй резиденції в Радомишлі. Після того, як в 1781 був обраний Київським митрополитом (уніятським), нерідко мав конфлікти з російським послом в Польщі, оскільки активно боровся зі зростаючим впливом православ'я серед уніятів. Розпочав будівництво в Радомишлі уніятського митрополичого центру, до якого входили катедральний собор св. Трійці, митрополичий палац, бібліотека, духовна семінарія і парк. Заснував семінарії в Радомишлі та Житомирі. В приватному житті, більше використовував у спілкуванні польську мову. З [[1788]] домагався місця в польському сенаті для уніятських митрополитів Київських, але цьому намаганню перешкодила його смерть. Працю Ясона Смогожевського утруднював поділ Київської митрополії поміж 3 державами (Польщею, Росією і Австрією); осідком Смогожевського було с. Струнь біля [[Полоцьк]]а, потім м. [[Радомишль]].
+У [[1731]]&nbsp;р. вступив до [[василіяни|ордену Василіян]] в Битені, змінивши обряд з римського на греко-католицький, і прийняв чернече ім'я [[Ясон]]. З [[1734]] року студіював богослов'я (теологію) в [[Грецька колегія святого Атанасія|Грецькій Колегії св. Атанасія]] в [[Рим]]і, після висвячення (3 липня [[1740]], з рук єпископа Д. Родіно<ref name="З6"/>) повернувся назад. Був у монастирях василіян в [[Супрасльський Благовіщенський монастир|Супраслі]] та Варшаві (скерований туди [[Атанасій (Шептицький)|Атанасієм Шептицьким]] в середині 1743 року, очевидно, як ігумен<ref name="З6"/>), проповідником у [[Полоцьк]]у. В [[1747]] році став генеральним офіціалом брацлавським та вікарієм Київської митрополії, згодом генеральний [[вікарій]] полоцького архієпископа Флоріяна Гребницького. З [[1752]] по [[1758]] знову перебував в Римі, як представник Київського митрополита [[Флоріян Гребницький|Флоріяна Гребницького]]. Там же, в [[1758]] році, був висвячений на єпископа [[Вітебськ]]ого&nbsp;— вікарія Полоцької єпархії. Зайнявся відбудовою полоцького [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського катедрального собору]]. [[1762]]–[[1780]]&nbsp;— архієпископ Полоцький (по першому розборі Польщі його єпархія опинилася у межах Російської Імперії), пізніше уніатський митрополит Київський та Галицький. В [[1764]] був електором [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]] від [[Полоцьке воєводство|полоцького воєводства]]. Перебуваючи на полоцькій кафедрі боровся з наростаючим впливом православ'я. Під час [[Барська конфедерація|барської конфедерації]] (1768—1772) був на боці королівської партії в полоцькім воєводстві. Після Першого розбору Польщі (1772), оскільки більшість його полоцької єпархії опинилась в складі Російської імперії, склав присягу (16 вересня) [[Катерина II|Катерині ІІ]], одночасно запевняючи у своїй лояльності короля [[Станіслав Август Понятовський|Станіслава ІІ Августа Понятовського]]. Після присяги отримав 2 деканати митрополичої єпархії (Гомельський і Рогачівський, 1773) і Смоленську єпархію (1778), що поставило під його владу всі уніятські парафії, що входили до складу Російської імперії. Обороняв позиції греко-католицької церкви як від спроб переводу своїх вірних в православ'я, так і в католицтво. Прагнув обмежити у своїй єпархії діяльність православного єпископа [[Віктор Садковський|Віктора Садковського]], повернути назад ті парфії, котрі прийняли православ'я, заборонити священикам з Росії працювати в приходах. В [[1774]] домігся від римської курії підтвердження давньої постанови ([[1624]]) про заборону уніятам переходити у латинський обряд. Того ж року підготував проект єпархіальної семінарії в селі Струнь біля Полоцька (відкрилась в [[1806]]). Заохочував розвиток василіянських шкіл. З причини спротиву діям влади Російської імперії в релігійній сфері [[2 липня]] [[1780]] [[Катерина II]] позбавила його російського підданства. Змушений був виїхати в Річ Посполиту, жив у своїй резиденції в Радомишлі. Після того, як в 1781 був обраний Київським митрополитом (уніятським), нерідко мав конфлікти з російським послом в Польщі, оскільки активно боровся зі зростаючим впливом православ'я серед уніятів. Розпочав будівництво в Радомишлі уніятського митрополичого центру, до якого входили катедральний собор св. Трійці, митрополичий палац, бібліотека, духовна семінарія і парк. Заснував семінарії в Радомишлі та Житомирі. В приватному житті, більше використовував у спілкуванні польську мову. З [[1788]] домагався місця в польському сенаті для уніятських митрополитів Київських, але цьому намаганню перешкодила його смерть. Працю Ясона Смогожевського утруднював поділ Київської митрополії поміж 3 державами (Польщею, Росією і Австрією); осідком Смогожевського було с. Струнь біля [[Полоцьк]]а, потім м. [[Радомишль]].
 Помер у Варшаві.

Ясон (Смогожевський): відмінності між версіями

Версія за 10:44, 26 серпня 2016

Життєпис

Примітки

Джерела

Навігаційне меню

Пошук