Закон відкритого складу: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 22: | Рядок 22: | ||
[[Категорія:Історичне мовознавство України]] |
[[Категорія:Історичне мовознавство України]] |
||
[[Категорія:Фонетика]] |
[[Категорія:Фонетика]] |
||
[[en:Slavic liquid metathesis and pleophony#Law of open syllables]] |
|||
Версія за 08:44, 8 листопада 2016
Закон відкритого складу — закон, за яким звуки в межах складу розташувалися за принципом висхідної звучності із голосним чи р, л у кінці або ж склад містив один складотворчий сонант[1].
Наприклад, стѣ-на, сто-лъ, зр-но, го-р-дъ.
Загальний опис
Тенденція до відкритого складу виникла в спільнослов’янській мові ще в ранній період її розвитку. Вона виявилася в зміні складотворчих сонантів [r], [l], [n], [m] і перетвореннях давніх сполучень із [j]. Однак тоді цей процес не набув значення загального закону. Пізніше він охопив усі зміни, пов’язані зі структурою складу (переміщення приголосних на межі складу, втрата кінцевого приголосного в слові, монофтонгізація дифтонгів, розвиток протези, спрощення в групах приголосних, поява носових голосних), перетворившись на універсальний фонетичний закон праслов’янської мови.
Дослідженнями займалися мовознавці А. Мейе, Г. Півторак, С. Бернштейн тощо. Останній зазначав, що тенденція до відкритого складу діяла як безумовний закон, що не знав винятків[2].
Див. також
Примітки
Література
- Супрун А. Е., Скорвид С. С. Славянские языки // Языки мира: Славянские языки. М., 2005.