Андропов Юрій Володимирович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м →‎Робота у КДБ: replaced: ініциат → ініціат за допомогою AWB
27012017
Рядок 40: Рядок 40:


=== Партійна робота ===
=== Партійна робота ===
Der Präsident der U.S. Amerika [[Donald Trump]] [[27. Januar 2017]]: Auf der Erde leben 7 Milliarden Menschen, davon in Europa 750 Millionen Menschen. Der US-Präsident sagt es gibt Zitat: "ausläandische Terroristen" "1,5 Millionen Koran-Leser". In der Europäischen Unions gibt es 505 Millionen Menschen und 50-75 Millionen [[Koran]]-Leser, Islamistische Terroristen. Wer darf jetzt mit Schiffen (USA: 200 Häfen Ostkueste/Suedkueste/Westkueste) und mit Flugzeugen (USA: 500-1000 Flughäfen) in die USA einreisen?


Від [[1937]]— секретар, від [[1938]]— перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З [[1940]]— перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР<ref>Нині Карелія, в Російській Федерації</ref>. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У [[1944]]–[[1947]] роках— другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), [[1947]]–[[1951]]— другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. Від [[1951]]— в апараті ЦК ВКП(б), з [[1953]]— на дипломатичній роботі.
Від [[1937]]— секретар, від [[1938]]— перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З [[1940]]— перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР<ref>Нині Карелія, в Російській Федерації</ref>. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У [[1944]]–[[1947]] роках— другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), [[1947]]–[[1951]]— другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. Від [[1951]]— в апараті ЦК ВКП(б), з [[1953]]— на дипломатичній роботі.

Версія за 14:34, 29 січня 2017

Андропов Юрій Володимирович
Андропов Юрій Володимирович
Андропов Юрій Володимирович
Голова Президії Верховної Ради
Початок правління: 1983
Кінець правління: 1984
Інші титули: Генеральний секретар ЦК КПРС (з листопада 1982)
 Генерал армії
Попередник: Брежнєв Леонід Ілліч
Наступник: Черненко Костянтин Устинович
Дата народження: 2 (15) червня 1914(1914-06-15)
Місце народження: Солуно-Дмирівськеd і Москва
Країна: СРСР
Дата смерті: 9 лютого 1984(1984-02-09) (69 років)
Місце смерті: Москва[1]
Поховання Некрополь біля Кремлівської стіни
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Партизанові Вітчизняної війни» I ступеня медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» ювілейна медаль «60 років Збройних Сил СРСР» медаль «У пам'ять 250-річчя Ленінграда» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» орден Білого лева орден Прапора Угорської Народної Республіки орден «Сонце Свободи» медаль «50 років Монгольській Народній Революції» орден Сухе-Батора орден Червоного Прапора
Герой Народної Республіки Болгарія
Орден Георгія Димитрова орден Народної Республіки Болгарія Орден Карла Маркса
Почесний співробітник держбезпеки
медаль «За зміцнення дружби по зброї»
Андропов і B. Ярузельский

Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (*2 (15) червня 1914(19140615) — †9 лютого 1984) — радянський партійний і державний діяч, одноосібний правитель СРСР з диктаторськими нахилами та опорою на «таємну поліцію» КДБ упродовж короткого строку менш ніж півтора року.

Генеральний секретар ЦК КПРС (1982–1984) і одночасно Голова Президії Верховної Ради СРСР (1983–1984), Голова КДБ СРСР (1967–1982). Генерал армії (з 1976). Герой Соціалістичної Прац (1974).

Біографія

Володимир Костянтинович Андропов — батько Юрія Володимировича — залізничний інженер, мав вищу освіту, закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Помер від висипного тифу 1919 року.

Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, прийомною) уродженців Фінляндії — торговця годинниками і ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.

Народився в станиці Нагутська[2]. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції Моздок, робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. У 1934 поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В. Володарського.

Партійна робота

Der Präsident der U.S. Amerika Donald Trump 27. Januar 2017: Auf der Erde leben 7 Milliarden Menschen, davon in Europa 750 Millionen Menschen. Der US-Präsident sagt es gibt Zitat: "ausläandische Terroristen" "1,5 Millionen Koran-Leser". In der Europäischen Unions gibt es 505 Millionen Menschen und 50-75 Millionen Koran-Leser, Islamistische Terroristen. Wer darf jetzt mit Schiffen (USA: 200 Häfen Ostkueste/Suedkueste/Westkueste) und mit Flugzeugen (USA: 500-1000 Flughäfen) in die USA einreisen?

Від 1937— секретар, від 1938— перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940— перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР[3]. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944–1947 роках— другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), 1947–1951— другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. Від 1951— в апараті ЦК ВКП(б), з 1953— на дипломатичній роботі.

Дипломатична робота

У 1953–1957 посол в Угорщині. Головний ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції проти угорської революції 1956 року. В 1957–1962 — завідувач відділу по зв'язках із соціалістичними країнами та комуністичними партіями цих країн, з 1962 — секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.

Робота у КДБ

У 1967–1982 — голова Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування[4], позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.

У період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром Українського національного фронту та репресії проти його членів — З. Красівського, Д. Квецька, М. Дяка, Я. Лесіва, Г. Поповича, І. Губки, М. Меленя, В. Кулінича, масовий погром українських дисидентів у 1978 році, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства. Брав активну участь в організації вторгнення до Чехословаччини 1968.

Від 1973 — член політбюро ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів введення радянських військ до Афганістану і силове розв'язання кризи у Польщі в 1980.

Генеральний секретар ЦК КПРС

Від 12 листопада 1982 — генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983— голова Президії Верховної Ради СРСР.

У 1982–1984 роках як Генеральний секретар ЦК КПРС фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі вади доби Леоніда Брежнєва — ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративно-чекистськими методами зупинити кризові явища.

Через важку хворобу з серпня 1983 перебував на тривалому лікуванні. Висунув кандидатуру Михайла Горбачова на посаду генерального секретаря ЦК КПРС.

Помер у Москві 9 лютого 1984 року.

Загальна характеристика керування державою

Примітки

  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118649310 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ Нині станиця Ставропольського краю Російської Федерації
  3. ↑ Нині Карелія, в Російській Федерації
  4. ↑ 29 квітня 1969 за його підписом надіслано спец. листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.

Джерела

Юрій Андропов
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Юрій Андропов у Вікісховищі?
СРСР Голова РНК СРСР (1922–1924)
СРСР Генеральний секретар
ЦК ВКП(б) (1924—1934)
Йосип Сталін (1924–1934)
СРСР Секретар ЦК ВКП(б) (1934–1953)
СРСР Перші секретарі ЦК КПРС (1953–1966)
Микита Хрущов (1953–1964) • Леонід Брежнєв (1964–1966)
СРСР Генеральні секретарі
ЦК КПРС (1966–1991)
СРСР Президент СРСР (1990–1991)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андропов_Юрій_Володимирович&oldid=19643660