Вілла «Діва»: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Insider (обговорення | внесок)
802 редагування
м вилучена Категорія:Сімеїз за допомогою HotCat
Рядок 117: Рядок 117:
[[Категорія:Вілли Симеїзу]]
[[Категорія:Вілли Симеїзу]]
[[Категорія:Парки України]]
[[Категорія:Парки України]]
[[Категорія:Сімеїз]]

Версія за 07:02, 16 травня 2017

Вілла «Діва»

44°24′11″ пн. ш. 33°59′50″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 33.99722° сх. д. / 44.40306; 33.99722Координати: 44°24′11″ пн. ш. 33°59′50″ сх. д. / 44.40306° пн. ш. 33.99722° сх. д. / 44.40306; 33.99722
Країна Україна
Місто Сімеїз, Крим
Тип вілла
Тип будівлі вілла
Стиль неокласицизм
Будівельник Василь Михайлович Кузьменко і Семенов Яків Павлович (ймовірно)
Перша згадка 1904 рік ст.
Початок будівництва 1904
Побудовано 1905
Вілла «Діва». Карта розташування: Україна
Вілла «Діва»
Вілла «Діва»
Вілла «Діва» (Україна)
Вілла «Діва». Карта розташування: Росія
Вілла «Діва»
Вілла «Діва»
Вілла «Діва» (Росія)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Вілла «Діва» — вілла початку XX століття в стилі неокласицизму, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.

Історія

Історія вілли «Діва» тісно пов'язана із життям її власників, розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією містечка в минулому столітті. Мешканці селища і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[1].

Передісторія

В Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Набільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.

Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[2]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.

Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).

Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в селищі Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської двірцевої архітектури ХХ століття[3].

Закладка вілли

Сімеїзькі краєвиди запали в душу Василю Кузьменку ще з дитинства, коли він з батьками проводив літній відпочинок на березі моря. Вже будучи статечним чоловіком і царським чиновником він не раз відвідував ці місцини, а коли доля закинула його до Криму працювати в Сімферополі, то він вирішив пов’язати останні роки житя в Сімеїзі. Працюючи на залізниці, він подружився з Іваном Мальцевим (який опікувався прокладкою залізничної колії через Сімеїз) і піддався на його пропозицію стати частинкою Нового Сімеїзу. Інженер-залізничник Кузьменко був в числі перших покупців земельних паїв у Мальцевих, ділянка №%5, загальною площею 319 квадратних сажнів, була придбана в 1904 році, а через кілька років там уже виріс великий дім з колонами та ротондами в стилі неокласицизму[4].

Родина Василя Михайловича Кузьменка в'їхала в новий дім, а частину приміщень зарезервовували для своїх родичів чи знайомих, коли ті приїжджали на відпочинок. Так на віллі «Діва» відпочивали: Іван Іванович Пузанов (вчений природознавець), Іван Самсонович Щербаков (архітектор-інженер) та інші гості[5]. Невдовзі, коли курорт Новий Сімеїз став популярним, родина мала ще й додатковий дохід, перетворивши частину приміщень в пансіон, куди селилися відпочиваючі із купецьких та міщанських родин. Маючи хороші стосунки в Товаристві курорту Сімеїз та з братами Мальцевими, Василь Кузьменко пригледів собі і викупив ще одну ділянку, яка знаходилася ближче до моря та упиралася в скелі.

Розквіт вілли і зміна власників

Розквіт вілли припав на початок ХХ століття та часи Першої світової війни, коли велика кількість ранених та травмованих російських офіцерів були спрямовані до Криму, щоби поправити їхнє здоров'я. Контраст між лихом війни та відпочинком в поєднанні з цілющими властивостями Кримських гір та моря популяризував Новий Сімеїз, як серед знаті так і простих росіян. Власники маєтків радо віддавали свої будівлі під пансіони для військових (хто з патріотичних мотивів, а хто і з фінансових), хоч частина з них так і не виживала[6]. Через військові дії, які охопили всю Європу, російські вельможі не мали змоги їздити на відпочинок до Італії, Франції, Балкан, тому Крим став для них чи не єдиною місциною для мандрів, а ще до того, про перші вілли Сімеїзу заговорили в Росії. Побудована однією з перших, «Діва» приваблювала гостей та мандрівників:

Майже всі дачі Нового Сімеїзу з теплими сонячними кімнатами і балконами з прекрасним видом на море, гори і скелі. Стіл, найрізноманітніший за якістю, від кухарського до домашнього, можна мати за 9 — 10 рублів страву на місяць. На деяких дачах є хороші, що користуються заслуженою популярністю, пансіони. Пансіон — сніданок з 2-х страв, обід з 3-х страв 45 рублів в місяць; повний пансіон — 55 — 60 рублів у місяць. Між Алупкою і Новим Сімеїзом (через Старий Сімеїз) курсує по 2 — 3 рази на день постійний мальпост по 25 копійок за місце. Крім того, невеликі пароплави підтримують сполучення між Сімеїзом, Алупкою і Ялтою по 2 — 3 рази на день. Завжди можна дістати автомобіль, екіпажі, верхових коней і човни. Облаштовані морські та прісні ванни. Є бібліотека, аптека, постійний лікар. У Новому Сімеїзі з успіхом застосовується крім кліматичного лікування повітрям, озонованим рясними зарослями диких кипарисів і багаторічних ялівців, — лікування морськими ваннами і купанням, сонячними ваннами, масажем, виноградом і (взимку) стерилізованим виноградним соком. Перевага Нового Сімеїзу — відсутність всієї тієї метушні, штовханини і шуму, які роблять нестерпними чимало курортних місць. Він скромно відсунувся вбік від метушливої смуги, щоб дати своїм приїжджим тишу, спокій, відпочинок без розгулу ресторанного життя, без грубості міської черні, без марнославства й манірності так званих модних курортів[7]

Місцеві власники користалися виниклою ситуацією в країні, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в кілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста, до селища потягнулися відомі в країні багачі, які вважали ці вілли вдалим вкладенням капіталу, одним з них був власник маєтку Карпівка (неподалік Сімеїзу) — М.І Карпов, який і викупив «Діву» у Кузьменків (які тепер мали вільні кошти для розбудови своєї нової ділянки). Землевласник Карпов володів віллою недовго, вже в 1916 році вона була продана смоленському купцю І-ї гільдії[8] Дмитру Віталійовичу Кувшинникову, відомому на Смоленщині, який, розбагатівши на військових підрядах, понадіявся вкласти свій капітал в курорт Новий Сімеїз. Всі плани нових та старих власників вілл перекреслили революційні часи та громадянська війна в Росії.

Радянські часи

Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів, то таким чином поповнювала казну). Ймовірно, що лікар Карпов, який уже мав нову віллу та залишався впливовим ще й за більшовиків міг посприяти родині Лансере в їх намірі створити оздоровчий пансіонат «Селям» на базі кількох вілл, що залишилися після еміграції їх власників. Комісарам було того мало і під різними приводами вони вигадували нові побори, так в часи НЕПу в кримських власників вілл і садиб майно вилучили і запропонували його вже винаймати (мотивуючи тим, що в Країні Рад приватного немає нічого, а все суспільне)[9]. Довелося власникам кримського майна пристати й на такі умови, облаштовуючи свої вілли під уже радянські пансіонати й санаторії. Посилення більшовицької влади (кінець 20-х років XX століття) закінчилося остаточним відбором власності[10], тоді ж втрачаються сліди сімей Лансере, Карпова в Криму, а більшовики передали «Діву» до складу комплексу протитуберкульозного пансіонату «Селям». В часи Другої світової війни вілла не постраждала.

Після війни радянська влада поновила в містечку Сімеїз курорт і передала вілли пансіонату «Селям» (в тому числі віллу Павлова-Кувшинникова) під санаторій «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу і постійно проводили ремонтно-реставраційні роботи в його корпусах (колишніх сімеїзьких віллах). Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «імені В. І. Леніна» і вважали другим «Артеком»[11].

Сучасність

З дня проголошення незалежності України, санаторій «Юність» переданий на баланс міністерства охорони здоров'я України, і вілли (корпуса санаторію) також. Сам будинок вілли «Діва» знаходиться на захід від центру містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 35 і в ньому навчаються діти санаторію (санаторна школа для дітей, які цілий рік перебувають на лікуванні). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року вілла «Діва» занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення [12]

На жаль, пам’ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці: не проводилися ні капітальні ремонти, ні поточні, як наслідок споруда занепадає, як й інші вілли курорту Новий Сімеїз[13], ймовірно, це робиться навмисне[14], аби перепродати уже "приміщення без господаря" приїжджим багатіям чи владним персонам[15][16].

Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму [17].

Власники садиби

За всю свою історію вілла «Діва» перебувала в приватній та державній власності:

  • Кузьменко Василь Михайлович (1880-1964) — російський інженер-залізничник[18], дослідник Криму. Керував Московсько-Київсько-Воронезькою залізницею, але за підтримку страйкарів (в 1905 році) був розжалуваний та відправлений у відставку. Після відставки подався до Криму, де ще кілька років пропрацював на залізниці в Сімферополі, а потім переселився до Сімеїзу. Побудувавши одним з перших власну віллу, був зачинателем і натхненником подальшого розвитку курорту Сімеїз. Популяризував Крим, зокрема Сімеїз, видавши дві книжки-путівники «Новый Симеиз и его окрестности на Южном Берегу» (1913) и «Очерки Южного берега и горной части Крыма» (1915)[19] Перед війною знову повернувся на залізницю і дослужився до першого заступника начальника Південної залізниці, з присвоєння статусу радника. За чималі вислуги вихідця з селянської родини удостоєно дворянського чину[20] Оскільки, Кузьменко виходець з селянської родини і фахівець-залізничник, більшовики не одразу позбулися його, підтвердженням тому є перебування його сім'ї на віллі «Нюкта» (хоча й невідомо в яких умовах). Очевидно, Василь Кузьменко налагоджував залізничний транспорт для більшовиків в СРСР;
  • М. І. Карпов — кримський землевласник (XIX-XX століть), власник маєтку поблизу Сімеїзу;
  • Кувшинников Дмитро Віталійович — смоленський купець І-ї гільдії;
  • Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, а пізніше облаштували пансіонат для хворих на різні болячки. Пансіонат носив ту ж назву «Селям» і саме до нього було долучено віллу «Хризоліт» разом із територією, проіснував до початку 2-ї світової війни;
  • Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала одним із корпусів протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України.

Опис будівлі

Архітектурний ансамбль вілли (в стилі неокласицизму) створив Василь Михайлович Кузьменко (спроектував та збудував), якому, ймовірно, допомагав Яків Семенов, відомий забудовник Нового Сімеїзу[21].

Земельна ділянка знаходилася на складному ландшафті, щоби побудувати віллу Василю Кузьменку довелося спроектувати вирівнювальний майданчик, який згодом став цоколем і вже на ньому розміщалася вся двоповерхова споруда. На цоколі зводилися стіни і, за формою, постала прямокутна будівля з великими й широкими вікнами. Стиль неокласицизму поєднував елементи античності і раннього класицизму: колони, ротонди, портики та горизонтальне шарування, завдяки перепадам висот по фасаду та вкрапленням відкритих терас[22].

Вхід до «Діви» починався з високих фасадних сходів, які вели в парадну залу. Всередині, на території вілли висаджені декоративні рідкісні саджанці дерев і кущів, які сформували внутрішній парковий двір.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища
  2. ↑ Симеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті
  3. ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над "Дівою" і "Ченцем" — оригінальними скелями, живописно обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич "Путеводителе по Крыму" 1913 р.
  4. ↑ Весь цей час він мріяв про дачу в Сімеїзі Віддавши довгих 40 років роботи на залізниці, нарешті в 1904 році Василь Кузменко набуває ділянку № 5 у братів Мальцевих площею 319 квадратних сажнів
  5. ↑ Як тільки дача була побудована — вона тут же гостинно відкрила свої двері друзям, знайомим і рідним. Влітку 1905 на цій дачі відпочивав зі своєю сім'єю студент-природник Московського університету І. І. Пузанов: у них не було ще своєї дачі. У своїх спогадах про мешканців дачі він писав: «На цій дачі на правах гостей проводила літо і сім'я одного і товариша по службі В. М. Кузьменко — Івана Самсоновича Щербакова
  6. ↑ Перша світова війна сприяла зростанню популярності міста як курорту та залученню інвестицій для його розвитку. По знову відкритій залізниці (1915) везуть до Євпаторії на лікування поранених офіцерів і нижніх чинів. Громадянська війна, за існуючим тоді висловом, перетворила Крим на всеросійське кладовище
  7. ↑ З книжки-путівника Григорія Москвича «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911р
  8. ↑ Про купця Дмитра Віталійовича Кувшинникова
  9. ↑ І. І. Пузанов жив у Криму постійно до 1932 року. За всю виконану наукову і громадську роботу він був удостоєний звання професора без захисту дисертації. Але незважаючи на його звання і положення в суспільстві, Наказом № 2 від 20 грудня 1920 РНК Криму вілла його була націоналізована як і всі інші на півострові. Потім власників дач змусили їх викупити, після чого взяти в оренду і, врешті-решт, відібрали повністю
  10. ↑ Після встановлення Радянської влади Вилежинський брав участь у створенні курорту, добудовував і ремонтував маєтки, стежив за джерелами, зсувами, відновлював Симєїзськую обсерваторію, зруйновану під час землетрусу 1927 На всі роботи були дані підтверджуючі документи. І, тим не менш, бідняцькі-батрацьких комітет порахував його експлуататором і дармоїдом відібравши у нього все: будинок, одяг, профспілкову картку, яка забезпечувала отримання продовольчого пайка, позбавили права голосу. Рік він з дружиною відсидів у масандрівському концтаборі. Коли Вацлав Едуардович вийшов на свободу, йому було 75 років. У нього нічого не залишилося і йому довелося оселитися з дружиною в будинку Мемета Ресуля. Він вимагав повернення майна та прав, але бідняцько-батрацьких комітет вимагав його виселення. Як склалася його доля надалі - невідомо. Але все, що з ним сталося - типово для багатьох власників дач залишилися жити в Сімеїзі після встановлення Радянської влади
  11. ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку
  12. ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3
  13. ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року
  14. ↑ Також на території санаторію досі перебувають "ліві" будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфініспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП "Спецсервіс". Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем "Юності" Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця
  15. ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми — В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому климатопавильоне на пляжі, в якому продавали спиртні напої і т. —д... В 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільони на пляжі. Відданий і третій корпус — дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту як культурну спадщину України
  16. ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій "Юність" розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Газпрому»
  17. ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз
  18. ↑ Кузьменко, Василій Михайлович, студент Інституту шляхів сполучення в Петербурзі. Влітку 1874 був в Таганрозі; його знайомий Юркевич пропонував йому вступити в кружок Іс. Павловського та постачав йому заборонені книжки. Свідок у процесі 193-х
  19. ↑ Також Кузьменко присвятив книги Криму і Сімеїзу зокрема, це «Новий Сімеїз і його околиці на Південному Березі» (1913) і «Нариси Південного берега та гірській частині Криму» (1915). У цих книгах він висвітлив життя Сімеїзу, його вулиці, алеї, історію його забудови, персон причетних до розквіту Сімеїзу.
  20. ↑ Інженер шляхів сполучення Південних залізниць у 1910 — 1915 рр., З 1916 р. перший заступник начальника залізниці. Виходець із простої селянської родини, завдяки наполегливій праці і природженій кмітливості зміг дослужитися до чину дійсного радника, що дає право на спадкове дворянство (4 клас табелі про ранги).
  21. ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора
  22. ↑ Дача — двоповерхова, прикрашена античними портиками і колонадами. В архітектурі Василь Михайлович Кузменко дотримувався стилю — неокласицизм

Джерела

  • «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. — Киев. 1987.;
  • Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма «Салта» ЛТД», 2012. – 88 с.: 175 іл.;
  • Петрова М. М. «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006. — 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
  • Григорій Москвич «Путеводитель по Крыму». Путівник, «Редакция "Путеводителей"», 1911;
  • Кузьменко В. М. «Новый–Симеиз и его окрестности на Южном берегу Крыма». «Т-во скоропечатны А. А. Левинсон», 1913. — 77 стор;
  • Кузьменко В. М. «Очерки Южного берега и горной части Крыма».

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вілла_«Діва»&oldid=20361368