Мелодрама: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
LeonNef (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
{{Otheruses|Мелодрама (значення)}} |
|||
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття|17]]-[[18 століття|18]] ст. у [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]] — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом. |
'''Мелодра́ма''' ({{lang-el|mélos}} — пісня, drama — дія) — у [[17 століття|17]]-[[18 століття|18]] ст. у [[Франція|Франції]] й [[Італія|Італії]] — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом. |
||
Рядок 7: | Рядок 8: | ||
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого). |
Починаючи з ранніх робіт [[Ґете Йоганн Вольфґанґ фон|Й. Ґете]] і [[Шіллер Йоганн-Фрідріх|Ф. Шіллера]], мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в [[Англія|Англії]] була «Історія таємниці» [[1802]] у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У [[Росія|Росії]] мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями ([[п'єса|п'єси]] Н. Кукольника, М. Полевого). |
||
В [[українська література|українській літературі]] 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали [[Гушалевич Іван Миколайович|Іван Гушалевич]] («Підгоряни»), [[Сидір Воробкевич|С. Воробкевич]] («Гнат Приблуда»), [[Суходольський Олекса|Олекса Суходольський]] («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах [[Михайло Старицький|Михайла Старицького]] («Циганка Аза») та [[Марко Кропивницький|Марка Кропивницького]] («Дай серцю волю, заведе в неволю»).<br/>За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували [[Готгольд Ефраїм Лессінг|Г.-Е. Лессінг]], М. |
В [[українська література|українській літературі]] 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали [[Гушалевич Іван Миколайович|Іван Гушалевич]] («Підгоряни»), [[Сидір Воробкевич|С. Воробкевич]] («Гнат Приблуда»), [[Суходольський Олекса|Олекса Суходольський]] («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах [[Михайло Старицький|Михайла Старицького]] («Циганка Аза») та [[Марко Кропивницький|Марка Кропивницького]] («Дай серцю волю, заведе в неволю»).<br/>За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували [[Готгольд Ефраїм Лессінг|Г.-Е. Лессінг]], [[Гоголь Микола Васильович|М. Гоголь]], [[Михайло Щепкін|М. Щепкін]], [[Франко Іван Якович|І. Франко]], [[Карпенко-Карий Іван Карпович|І. Карпенко-Карий]], П. [[Саксаганський]]. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей. |
||
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець<ref>[http://kino-teatr.ru/kino/movie/ros/10526/annot/ Кіно-Театр]</ref>, [[Зцілення коханням]]<ref>[http://www.world-art.ru/cinema/cinema.php?id=6921 - World-Art]</ref> |
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець<ref>[http://kino-teatr.ru/kino/movie/ros/10526/annot/ Кіно-Театр]</ref>, [[Зцілення коханням]]<ref>[http://www.world-art.ru/cinema/cinema.php?id=6921 - World-Art]</ref> |
Версія за 15:07, 3 червня 2017
Мелодра́ма (грец. mélos — пісня, drama — дія) — у 17-18 ст. у Франції й Італії — жанр художньої літератури, театрального мистецтва і кінематографу, твори якого розкривають духовний і чуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних обставинах на основі контрастів: добро і зло, любов і ненависть тощо. Також супроводжується трагічними сценами, в більшості випадків закінчується хеппі-ендом.
- Із середини 18 ст. — драматичний твір, у якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою («Пігмаліон» Ж.-Ж. Руссо, 1762; «Орфей» Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та інші).
- Різновидність європейської драми 19 ст., характерними рисами якої були: відверта морально-дидактична тенденція, гіперболізоване зображення пристрастей («сльозливість»), прямолінійний поділ героїв на «добрих» і «злих». Як жанр драматургії бере початок в міщанській драмі. Особливої популярності набула в часи французької революції 1789-94, суперечливо відобразивши потяг мас до мистецтва та їхню ідейну й естетичну незрілість.
Починаючи з ранніх робіт Й. Ґете і Ф. Шіллера, мелодрама широко популяризувалася у Франції; першою мелодрамою в Англії була «Історія таємниці» 1802 у вільному перекладі Т. Холкрофта. Мелодрами часто виконувалися на фоні гористих пейзажів чи зруйнованих замків. У Росії мелодрама з'явилась у 20-их роках 19 ст., проймалася монархічними тенденціями (п'єси Н. Кукольника, М. Полевого).
В українській літературі 19 ст. побутово-етнографічні мелодрами писали Іван Гушалевич («Підгоряни»), С. Воробкевич («Гнат Приблуда»), Олекса Суходольський («Помста, або Загублена доля») та багато інших. Елементи мелодрами наявні і в деяких п'єсах Михайла Старицького («Циганка Аза») та Марка Кропивницького («Дай серцю волю, заведе в неволю»).
За поверховість характерів і змісту мелодраму критикували Г.-Е. Лессінг, М. Гоголь, М. Щепкін, І. Франко, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський. У сучасній критиці мелодрамою називають недосконалі п'єси, в яких глибина драматичних конфліктів підмінюється зіткненням банальних пристрастей.
У сучасному кінематографі так називають фільми та серіали, в яких ідеться про стосунки між людьми, кохання. Наприклад, мелодраматичними можна вважати українські серіали Янгол-охоронець[1], Зцілення коханням[2]
Джерело
- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007