Закон відкритого складу: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
→Література: шаблон |
м →Загальний опис: вікіфікація |
||
| Рядок 4: | Рядок 4: | ||
== Загальний опис == |
== Загальний опис == |
||
Тенденція до відкритого складу виникла в спільнослов'янській мові ще в ранній період її розвитку. Вона проявилася в зміні складотворчих сонантів [r], [l], [n], [m] і перетвореннях давніх сполучень із [j]. Однак тоді цей процес не набув значення загального закону. Пізніше він охопив усі зміни, пов'язані зі структурою складу (переміщення приголосних на межі складу, втрата кінцевого приголосного в слові (що, зокрема, призвела до нерозрізнення форм називного і знахідного відмінків у деяких іменників), [[монофтонгізація|монофтонгізація дифтонгів]], розвиток [[протеза|протези]], [[спрощення груп приголосних|спрощення в групах приголосних]], поява [[носові голосні в праслов'янській мові|носових голосних]]), перетворившись на універсальний фонетичний закон праслов'янської мови. |
Тенденція до відкритого складу виникла в спільнослов'янській мові ще в ранній період її розвитку. Вона проявилася в зміні складотворчих сонантів [r], [l], [n], [m] і перетвореннях давніх сполучень із [j]. Однак тоді цей процес не набув значення загального закону. Пізніше він охопив усі зміни, пов'язані зі структурою складу (переміщення приголосних на межі складу, втрата кінцевого приголосного в слові (що, зокрема, призвела до нерозрізнення форм називного і знахідного відмінків у деяких іменників), [[монофтонгізація|монофтонгізація дифтонгів]], розвиток [[протеза|протези]], [[спрощення груп приголосних у праслов'янській мові|спрощення в групах приголосних]], поява [[носові голосні в праслов'янській мові|носових голосних]]), перетворившись на універсальний фонетичний закон праслов'янської мови. |
||
Дослідженнями займалися мовознавці [[Антуан Мейє|А. Мейе]], [[Півторак Григорій Петрович|Г. Півторак]], [[Бернштейн Самуїл Борисович|С. Бернштейн]] тощо. Останній зазначав, що тенденція до відкритого складу діяла як безумовний закон, що не знав винятків<ref>Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. — М.,1961</ref>. |
Дослідженнями займалися мовознавці [[Антуан Мейє|А. Мейе]], [[Півторак Григорій Петрович|Г. Півторак]], [[Бернштейн Самуїл Борисович|С. Бернштейн]] тощо. Останній зазначав, що тенденція до відкритого складу діяла як безумовний закон, що не знав винятків<ref>Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. — М.,1961</ref>. |
||
Версія за 20:22, 5 вересня 2017
Закон відкритого складу — закон, за яким звуки в межах складу розташувалися за принципом висхідної звучності із голосним чи р, л у кінці або ж склад містив один складотворчий сонант[1].
Наприклад, стѣ-на, сто-лъ, зр-но, го-р-дъ.
Загальний опис
Тенденція до відкритого складу виникла в спільнослов'янській мові ще в ранній період її розвитку. Вона проявилася в зміні складотворчих сонантів [r], [l], [n], [m] і перетвореннях давніх сполучень із [j]. Однак тоді цей процес не набув значення загального закону. Пізніше він охопив усі зміни, пов'язані зі структурою складу (переміщення приголосних на межі складу, втрата кінцевого приголосного в слові (що, зокрема, призвела до нерозрізнення форм називного і знахідного відмінків у деяких іменників), монофтонгізація дифтонгів, розвиток протези, спрощення в групах приголосних, поява носових голосних), перетворившись на універсальний фонетичний закон праслов'янської мови.
Дослідженнями займалися мовознавці А. Мейе, Г. Півторак, С. Бернштейн тощо. Останній зазначав, що тенденція до відкритого складу діяла як безумовний закон, що не знав винятків[2].
Див. також
- Закон складового сингармонізму
- Квантитативне вирівнювання голосних
- Метатеза плавних у слов'янських мовах
- Тенденція до зростаючої звучності
Примітки
Література
- Супрун А. Е., Скорвид С. С. Славянские языки // Языки мира: Славянские языки. М., 2005.
| ||||||||||||||||||||||