Трансаравійський нафтогін: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Zvr (обговорення | внесок) |
Zvr (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
Через важкі умови клімату Аравійського півострова на трасі нафтогону були пробурені 52 водні свердловини . При його будівництві вперше був проведений виборчий [[Радіографія|рентгенографічний]] контроль зварних швів<ref>[http://www.transneft.ru/objectdata/CatalogUnitImpl/9400/10%20(Info).pdf]</ref>. |
Через важкі умови клімату Аравійського півострова на трасі нафтогону були пробурені 52 водні свердловини . При його будівництві вперше був проведений виборчий [[Радіографія|рентгенографічний]] контроль зварних швів<ref>[http://www.transneft.ru/objectdata/CatalogUnitImpl/9400/10%20(Info).pdf]</ref>. |
||
== Технічні характеристики == |
|||
Нафтогін був завдовжки 1214 км (754 миль) і діаметр труби 30 дюймів (760 мм). Коли він тільки був побудований, це був найдовший нафтогін у світі. Його первісна пропускна здатність була 300 000 барелів/добу (48 000 м³/добу), з додаванням ще декількох насосних станцій вона підвищилася до близько 500 000 барелів/добу (79 000 м³/добу). Хоча нафтогін вважався найсучаснішим на час своєї побудови, якби він був задіяний на початок ХХІ сторіччя, він вважався б застарілим - більшість сучасних магістральних трубопроводів, побудованих на початку другої половини XX століття, мають діаметр 42 або 48 дюймів і, отже, в стані транспортувати значно більше сирої нафти на день, ніж Tapline в період свого розквіту. Нафту у нафтогін закачували з родовища [[Абкайк]]. |
|||
Трансаравійський нафтогін прокладений від родовищ Саудівської Аравії, які розташовані на узбережжі [[Перська затока|Перської затоки]] (Абкайк, Дар-хан) через Йорданію, Сирію до порту Сайда (Ліван). Експлуатується з 1950 р., довжина 1200 км, діаметр 762 і 787 мм, пропускна здатність 23 млн. т/рік. У першій половині 60-х і наприкінці 70-х років прокладено додаткові нитки нафтопроводу по цій трасі. |
|||
==Література== |
==Література== |
||
Версія за 19:20, 16 листопада 2017
Трансаравійський нафтогін (Tapline) — неробочий нині нафтопровід, який пролягав від Аль-Кайсума у Саудівській Аравії до Сидону в Лівані. Він служив важливою частиною світової нафтової торгівлі, американської та внутрішньо-близькосхідної політики у період свого існування, а також сприяв економічному розвитку Лівану.
Історія
Будівництво Трансаравійського нафтогону розпочалося в 1947 році і велося, в основному, під керівництвом американською компанією Bechtel. Спочатку він мав закінчуватися у Хайфі яка перебувала тоді під британським мандатом в Палестині, але через створення держави Ізраїль, був обраний альтернативний маршрут через Сирію (Голанські висоти) до Лівану з портовим терміналом у Сидоні. Перекачування нафти по трубопроводу розпочалося в 1950 році.
З 1967 року в результаті Шестиденної війни, частина трубопроводу, яка проходила через Голанські висоти перейшла під ізраїльський контроль, але ізраїльтяни не перекрили трубопровід. Після декількох років постійних диспутів між Саудівською Аравією, Сирією і Ліваном про транзитні збори, появи нафтових супертанкерів , і аварій на нафтопроводі, частина лінії на північ від Йорданії припинила функціонувати в 1976 році. Частина, що залишилася нафтопроводу між Саудівською Аравією і Йорданією продовжувала транспортувати невеликі обсяги нафти аж до 1990 року, коли Саудівська Аравія припинила поставки у відповідь на нейтралітет Йорданії під час першої війни в Перській затоці. На початок ХІІ сторіччя, вся лінія непридатна для транспортування нафти.
Особивості будівництва
Через важкі умови клімату Аравійського півострова на трасі нафтогону були пробурені 52 водні свердловини . При його будівництві вперше був проведений виборчий рентгенографічний контроль зварних швів[1].
Технічні характеристики
Нафтогін був завдовжки 1214 км (754 миль) і діаметр труби 30 дюймів (760 мм). Коли він тільки був побудований, це був найдовший нафтогін у світі. Його первісна пропускна здатність була 300 000 барелів/добу (48 000 м³/добу), з додаванням ще декількох насосних станцій вона підвищилася до близько 500 000 барелів/добу (79 000 м³/добу). Хоча нафтогін вважався найсучаснішим на час своєї побудови, якби він був задіяний на початок ХХІ сторіччя, він вважався б застарілим - більшість сучасних магістральних трубопроводів, побудованих на початку другої половини XX століття, мають діаметр 42 або 48 дюймів і, отже, в стані транспортувати значно більше сирої нафти на день, ніж Tapline в період свого розквіту. Нафту у нафтогін закачували з родовища Абкайк.
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.