Відмінності між версіями «Дмитро Дедько»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
нема опису редагування
== Історичні суперечності ==
 
У дослідженнях, що стосуються періоду правління Дмитра Дедька та його самого, часто зустрічаються протиріччя у трактуванні державно-правового статусу [[Олігархія|олігархічного]] правління галицьких бояр, що в тодішніх умовах феодальної ієрархії було неможливим без наявності формального сюзерена. Польські, угорські та візантійські джерела дають суперечливу інформацію про характер такого сюзеренітету та саму його наявність. УгорськіНа перший погляд<ref>''Волощук М.'' [http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/k-doba_6/016-voloshchuk.pdf Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовика І]… — С. 271.</ref>, угорські джерела, зокрема лист до Дедька [[Людовик Угорський|короля Людовика]], свідчать про сюзеренітет угорського короля над Галичиною<ref>Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis / Studio et opera G. Fejer.&nbsp;— Budae, 1833.&nbsp;— T. 9, V. 1.&nbsp;— S. 209—210. (''«Ludouicus, Dei gratia Rex Hungariae, fideli suo viro Magnifico, Comiti Dechk, Capitaneo Ruthenorum salutem et gratiam»'')</ref>. У польських джерелах дається двояке трактування результатів походу Казимира ІІІ на Львів 1340 року. З одного боку, вони стверджують про отримання Казимиром [[сюзерен]]ських прав, а з іншого свідчать про те, що поки король вів з галицькими боярами перемовини про васалітет, Дмитро Дедько та Данило з Острова таємно вирушили до хана і привели орду, що змусила Казимира втікати<ref>Zeissberg Die polnische Geschichtschreibung des Mittelalters c. 160</ref>. Візантійські джерела визнають сюзереном Дмитра Дедька князя Дмитра-Любарта. Крім того, не до кінця ясними є взаємини, що склались на той час між Галицько-Волинським князівством та Ордою.
 
З єдиної відомої донині грамоти самого Дмитра випливає, що тоді Казимир не був його сюзереном, а рівнорядним партнером угоди. Так само не підпала в 1340 році Галичина під зверхність Угорщини. Король Людовик Угорський у грамоті з 17 серпня 1340 року трактує руських купців як «заграничних» і розрізняє Руське Королівство і Угорське. За версією [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], тлумачення Людовиком свого сюзеренітету пояснюється не стільки тогочасними реаліями, скільки традиційними претензіями угорських монархів на територію Галичини<ref>''Грушевський М.'' Історія України-Руси: В 10 т., 11 кн.&nbsp;— Київ, 1993.&nbsp;— Т. 4.&nbsp;— С. 29.</ref>. Напис на дзвоні [[Собор святого Юра|монастиря святого Юра]] у Львові [[1341]] року свідчить, що в самій Галичині формальним сюзереном вважався Дмитро-Любарт<ref>Въ Лѣ Sωмθ сольѧнъ бы колоколъ сиї Стому Юрьюпри кнѧзи '''Димитріи''' игумєномъ Євьфимьємъ. А писалъ Скора Ѧковъ</ref>.
163 132

редагування

Навігаційне меню