Пластилінова ворона: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 131: Рядок 131:


== Цікаві факти ==
== Цікаві факти ==
* Усі три частини мультфільму об'єднує один другорядний персонаж — старенька з вибивачкою для килимів.
* Усі три частини мультфільму об'єднує один другорядний персонаж — старенька бабуся з вибивачкою для килимів.
* На створення мультфільму пішло близько 800 кг радянського [[пластилін]]у, який через бляклі кольори довелося розфарбовувати фарбами.
* На створення мультфільму пішло близько 800 кг радянського [[пластилін]]у, який через бляклі кольори довелося розфарбовувати фарбами.


Версія за 11:43, 1 березня 2018

Пластилінова ворона
рос. Пластилиновая ворона
Жанр Мальована анімація, пластилінова анімація
Режисер Олександр Татарський
Сценарист Олександр Татарський
Оператор Ернст Гаман
Композитор Григорій Гладков
Кінокомпанія Творче об'єднання «Екран»
Дистриб'ютор Творче об'єднання «Екран»
Тривалість 8 хв 57 сек
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1981
Дата виходу 6 серпня
IMDb ID 0219251

«Пластилінова ворона» — мультиплікаційний фільм 1981 Олександра Татарського: його перша офіційна режисерська робота. Мультфільм включав три сюжети за віршами Олександра Кушнера «Про картини», Овсія Дріза «Гра» й Едуарда Успенського «А може, а може…»[1].

Передісторія

Свій перший особистий мультфільм молодому тоді режисерові Татарському дозволено було створити у виді винятку за допомогу столичному московському телебаченню в розробці анімаційних заставок для Олімпіади в Москві 1980 року[2].

Техніка

Частини «Про картини» і «Гра» становлять собою анімовані малюнки дітей мультстудії Центрального республіканського палацу піонерів м. Києва[3], а частина «А може, а може…» виконана в техніці пластилінової анімації. Також усі частини містять фото- та відео- вставки.

Сюжет

Про картини

Мультфільм у пісенній формі розповідає про жанри картинного живопису — пейзаж, натюрморт і портрет.

Гра

Ця частина мультфільму розповідає про дитячу гру[ru] з періодичним відкриванням і закриванням очей. Усяк раз, відкриваючи очі, оповідач вражається яким-небудь новим побаченим деталям.

А може, а може…

Пародія на байку Крилова «Ворона і Лисиця». Мультфільм розповідає про оповідача, який забув сюжет байки і намагаються згадати його за ходом розповіді. Так, замість ворони з'являються то собака, то корова (й одного разу — навіть бегемот), а замість лисиці — спочатку страус, а потім двірник. Спотворивши сюжет байки, оповідачі спотворили і її мораль:

(рос.) (укр.)
Не стойте и не прыгайте,
Не пойте, не пляшите
Там, где идёт строительство
Или подвешен груз.		 Не стійте і не стрибайте,
Не співайте, не танцюйте
Там, де йде будівництво
Або підвішений вантаж.

Також тут звучить «Футбольний марш» (00:07).

Звук, музика, голоси

  • Пісня третьої частини мультфільму спочатку мала звучати звичайним темпом, проте під час запису Татарський не простежив хронометраж звуку, через що замість необхідних 5 хвилин для створеної анімації вийшло 8 хвилин. Режисер не знав, як бути; поки не мали рішення, записали і голоси. У монтажній Татарський випадково почув, як відновлювався грамофонний запис виступу Леніна — швидкість звучання була то швидше, то повільніше. Режисер поцікавився у реставратора, як це виходить. Технологія була проста — на тонвал котушкового магнітофону намотувалася ізоляційна стрічка, через що плівка подавалася на відтворювальну головку швидше, і темп звучання також прискорювався. Зрозумівши, що в цьому вихід з виниклої ситуації, Олександр Татарський, заплативши реставраторові 70 рублів, стиснув 8-хвилинний запис до необхідних 5 хвилин, внаслідок чого пісня придбала своє знамените «мультяшне» звучання[4].
  • Леонід Бронєвой (разом з Олексою Павловим) заспівав у другій частині мультфільму («Гра») пісню «Закривати й відкривати очі».
  • Основна частина мелодії в третій частині мультфільму («А може, а може…») — злегка змінений куплет ірландської народної пісні «Whiskey in the Jar»●, «бридж» у її середній частині («Аж тут лисиця бігла, а може, і не бігла…»[5]) — цитата пісні Джорджа Харрісона «My Sweet Lord»[ru]. Мелодія також була використана в пісеньці молодшого міністра до х/ф «Казки старого чарівника».

Творчій авторський колектив

режисер Олександр Татарський
сценарист Олександр Татарський
художник-постановник Ігор Ковальов
художники Олена Косарєва,
Олександр Татарський,
О. Распопов
оператор Ернст Гаман
директор Л. Варенцова
композитор Григорій Гладков
звукооператор Неллі Кудріна
редактор Валерія Коновалова
ролі озвучували Григорій Гладков (Про картини),
Альоша Павлов і Леонід Бронєвой (Гра),
Лев Шимелов і Олександр Левенбук (А може, а може…)
монтажник Любов Георгієва
тексти пісень (віршів) Олександр Кушнер («Про картини»),
Овсій Дріз («Гра»),
Едуард Успенський («А може, а може…»)

Цензура

Після того як зйомку фільму було завершено державна цензура його одразу ж заборонила, визнавши його «ідеологічно безідейним». Врятували картину Ксенія Марініна й Ельдар Рязанов, які показали наперекір цензорам «Ворону» в одному з випусків «Кінопанорами».[6]

Нагороди

  • Фільм «Пластилінова ворона» отримав понад 25 призів[7]
    • «Гран-прі» на Всесоюзному фестивалі телефільмів, 1981;
    • Диплом МКФ в Габрово, Болгарія, 1983 та ін.

Цікаві факти

  • Усі три частини мультфільму об'єднує один другорядний персонаж — старенька бабуся з вибивачкою для килимів.
  • На створення мультфільму пішло близько 800 кг радянського пластиліну, який через бляклі кольори довелося розфарбовувати фарбами.
  • Едуард Успенський в одному з телеінтерв'ю сказав, що текст про «А може то ворона…»[8] він написав всього за півгодини.
  • Олександр Татарський спочатку хотів зробити мультфільм за віршем Успенського «Жило собі слоненя»[9], побудованим за принципом плутанини («Одне смішне слоненя, // А може, не слоненя, // А може, порося, // А може, крокодил…»[10]), напрочуд підходить для втілення у пластиліні. Однак мультфільм за цим віршем уже був відзнятий Борисом Ардовим. І тоді Успенський почав імпровізувати, дійсно придумавши нову версію «пластичної» казки протягом того часу, що потрібен був для її запису.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Сергей Капков. Александр Татарский // Наши мультфильмы / Арсений Мещеряков, Ирина Остаркова. — Интеррос, 2006. — ISBN 5-91105-007-2.
  2. ↑ Татарский А. М. — chtoby-pomnili.com(рос.)
  3. ↑ Згідно титрів у мультфільмі.
  4. ↑ Открытие памятника Пластилиновой Вороне и Всемирный День Мультфильмов в Санкт-Петербурге! Пресс-релиз multivision.ru, HTML-версия
  5. ↑ рос. Но тут лиса бежала, а может, не бежала
  6. ↑ Пятачок в прошлом был сарделькой, а Шапокляк — тещей художника (рос.) . Комсомольская правда. 12 січня 2006. Архів оригіналу за 9 лютого 2012. Процитовано 11 грудня 2009Истории о том, как создавались известные мультфильмы
  7. ↑ Александр Татарский Биография Призы
  8. ↑ рос. А может быть ворона
  9. ↑ рос. Жил-был слоненок
  10. ↑ рос. Один смешной слоненок,//А может, не слоненок,//А может, поросенок,//А может, крокодил

Посилання

Пластилиновая ворона на Вікіцитатах

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пластилінова_ворона&oldid=22155506