Українська Гельсінська спілка: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
{{Картка організації
|назва = Українська Гельсінська спілка
|назва_укр =
|зображення =
|розмір_зображення =
|підпис =
|мапа =
|розмір_мапи =
|підпис_мапи =
|абревіатура = УГС
|гасло =
|заснована = [[7 липня]] [[1988]]
|розпущена =
|тип =
|статус =
|мета =
|штаб-квартира = [[Львів]]. [[Київ]]
|розташування =
|координати =
|регіон =
|членство =
|мови =
|секретар =
|лідер_позиція = Голова
|лідер_ім'я = [[Левко Лук'яненко]]
|лідер_позиція2 =
|лідер_ім'я2 =
|лідер_позиція3 =
|лідер_ім'я3 =
|лідер_позиція4 =
|лідер_ім'я4 =
|ключові_особи =
|центральний_орган =
|материнські =
|дочірні =
|бюджет =
|штат =
|добровольці =
|ЄДРПОУ =
|колишні назви =
|сайт =
|примітки =
}}
[[Файл:Levko Lukyanenko.JPG|right|thumb|150px|Левко Лук'яненко — голова УГС.]]
[[Файл:Levko Lukyanenko.JPG|right|thumb|150px|Левко Лук'яненко — голова УГС.]]
[[Файл:Газета «Центральна Рада» Ч2 С1.pdf|thumb|200px|Газета [[Центральна рада (газета)|«Центральна Рада»]] позаструктурне видання УГС. 1990 рік]]
[[Файл:Газета «Центральна Рада» Ч2 С1.pdf|thumb|200px|Газета [[Центральна рада (газета)|«Центральна Рада»]] позаструктурне видання УГС. 1990 рік]]

Версія за 20:09, 10 травня 2018

Українська Гельсінська спілка
Абревіатура УГС
Тип організація
Засновано 7 липня 1988
Країна  Україна
Штаб-квартира Львів. Київ
Голова Левко Лук'яненко
Левко Лук'яненко — голова УГС.
Газета «Центральна Рада» позаструктурне видання УГС. 1990 рік

«Украї́нська Ге́льсінська спі́лка» — українська громадсько-політична і правозахисна організація, заснована 7 липня 1988 року у Львові членами Української Гельсінської групи. Головою Спілки було обрано Левка Лук'яненка. На базі УГС згодом була створена Українська республіканська партія.

Українська Гельсінська група

Масові репресії 1972 р. на деякий час паралізували активність дисидентів. Однак уже в 1974 р. побачили світ 7 та 8 випуски «Українського вісника», у відновленні якого значну роботу провів Степан Хмара. За кордоном було видано низку книжок правозахисників, що не змогли побачити світ в Україні. У 1975 р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали Гельсінські угоди[1], що були покликані закріпити нові відносини в Європі, забезпечити виконання у кожній з них високих принципів демократії, прав людини. Розуміючу, що за умов Радянської України це практично неможливо, в листопаді 1976 р. група правозахисників об'єдналася в Українську групу сприяння використанню Гельсінських угод в Україні, або Українську Гельсінську групу. На їі основі в 7.07.1988 р. на 50-тисячному мітинзі у Львові було проголошено створення Української Гельсінської спілки (УГС).

Вона стала найбільшою правозахисною організацією в республіці. Її керівником став письменник Микола Руденко, а серед 36 членів були такі відомі дисиденти, як Петро Григоренко, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична, В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус, Святослав Караванський, Оксана Мешко, Олесь Бердник та ін.

Як зазначає історик О. Субтельний, дану групу відрізняли від попередніх дві важливі риси. Перша полягала в тому, що УГС була відкритою громадською організацією, яка, хоч і не була визнана владою, проте вважала, що має законне право на існування. Іншою її рисою були контакти з аналогічними групами по всьому СРСР.

У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалося, що організація має за мету вирішення чотирьох головних завдань:

  • Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини.
  • Виходячи з переконань, що мир між народами не можна забезпечити без вільних контактів поміж людьми, а також без вільного обміну інформацією та ідеями, активно сприяти виконанню статей Прикінцевого Акта з питань безпеки і співпраці в Європі.
  • Домагатися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод. Україна, як суверенна європейська держава і член ООН, була представлена окремою делегацією.
  • З метою вільного обміну інформацією та ідеями домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.

У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету бачить в ознайомлені світового співтовариства з порушенням прав людини в Україні.

Незважаючи на цілковиту законність діяльності спілки, її підтримку західними демократіями, акції групи проходили в обстановці постійного тиску з боку владних структур. Особливу ненависть викликали у КДБ поширювані на Заході меморандуми про незаконні арешти, списки політичних в'язнів, їхнє становище у в'язницях тощо.

Уже через 3 місяці, у лютому 1977 р., було заарештовано керівників Української Гельсінської групи — Миколу Руденка та Олексу Тихого. Незабаром їх було засуджено відповідно на 12 і 15 років неволі; згодом — Мирослава Мироновича, Миколу Матусевича, Левка Лук'яненка. Їх було засуджено до тривалих строків ув'язнення. До 1980 року близько ¾ членів групи були засуджені на строки від 10 до 15 років. На той час 15 років було найбільшим строком ув'язнення.

У 1980 році арешти розгорнулися з новим розмахом. Того ж року були заарештовані за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді О. Шевченко, В. Чорновіл, В. Стус, С. Хмара. Ланцюг заарештованих продовжується аж до початку перебудовчих процесів в середині 80-х років. Лише деяким членам організації ціною неймовірних зусиль пощастило емігрувати за кордон. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О.Тихий, Ю. Литвин.

Фільмографія

Див. також

Примітки

Джерела