Анатолій Дімаров: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Yasnodark (обговорення | внесок)
До чого вилучати, ви що не знаєте про фантастичний доробок автора?
Немає опису редагування
Рядок 7: Рядок 7:
| Ім'я при народженні = Анатолій Андроникович Гарасюта
| Ім'я при народженні = Анатолій Андроникович Гарасюта
| Псевдоніми =
| Псевдоніми =

| Дата народження = 5.5.1922
| Місце народження = [[Миргород]], [[Полтавська губернія]], [[Українська Соціалістична Радянська Республіка]]
| Дата смерті = 29.06.2014
| Місце смерті = [[Київ]], [[Україна]]
| Поховання =
| Поховання =
| Національність = українець
| Національність = українець
Рядок 21: Рядок 18:
| Magnum opus = «Біль і гнів»
| Magnum opus = «Біль і гнів»
| Ukrcenter = <!-- посилання на сайт Ukrcenter.com -->
| Ukrcenter = <!-- посилання на сайт Ukrcenter.com -->
| Премії = <!-- головні професійні премії -->
| Премії = {{Премія Тараса Шевченка (до 1992)|1982}}
| Нагороди = {{Премія Тараса Шевченка|1982}}<br/> {{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня}} [[Орден князя Ярослава Мудрого]] V&nbsp;ст. (2006)
| Нагороди = {{ряд2|{{Орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня|2012}}|{{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня|2006}}|{{ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»|2004}}}}
{{ряд2|{{орден Вітчизняної війни I ступеня|1985}}|{{медаль «За бойові заслуги»|1946}}|{{медаль «За перемогу над Німеччиною»|}}|{{медаль «20 років перемоги у ВВВ»|1965}}}}
{{ряд2|{{медаль «30 років перемоги у ВВВ»|1975}}|{{медаль «40 років перемоги у ВВВ»|1985}}|{{медаль «50 років перемоги у ВВВ»|1995}}|{{медаль «60 років перемоги у ВВВ»|2005}}}}
{{ряд2|{{медаль «50 років Збройних Сил СРСР»|1968}}|{{медаль «60 років Збройних Сил СРСР»|1978}}|{{медаль «70 років Збройних Сил СРСР»|1988}}|{{медаль «Ветеран праці»|}}}}
{{ряд2|{{Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»|1982}}}}
| Сайт = <!-- офіційний сайт -->
| Сайт = <!-- офіційний сайт -->
| Signature = <!-- Підпис.jpg -->
| Signature = <!-- Підпис.jpg -->
| Примітки =
| Примітки =
}}
}}
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (при народженні '''Анатолій Андроникович Гарасюта'''; [[5 травня]] [[1922]], [[Миргород]], тепер [[Полтавська область|Полтавської обл.]]&nbsp;— [[29 червня]] [[2014]], [[Київ]])&nbsp;— український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]] (1982).
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (при народженні '''Анатолій Андроникович Гарасюта'''; {{життєпис|brackets=no}}) — український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т. Г. Шевченка]] (1982).


== Життєпис ==
== Життєпис ==
=== Дитинство і юність ===
=== Дитинство і юність ===


Народився [[5 травня]]&nbsp;[[1922]]&nbsp; на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров.<ref>Дімаров А. Прожити й розповісти // Березіль.&nbsp;— '98.&nbsp;— №&nbsp;3/4.&nbsp;— С.&nbsp;71.</ref>
Народився [[5 травня]] [[1922]] року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров<ref>''Дімаров А.'' Прожити й розповісти // Березіль. — '98. — № 3/4. — С. 71.</ref>.


У дитинстві пережив [[Голодомор в Україні 1932—1933]]. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як [[Чорнопіджачники|чорнопіджачник]], стрілець 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни [[орден]]ами й [[медаль|медалями]].
У дитинстві пережив [[Голодомор в Україні 1932—1933]]. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як [[Чорнопіджачники|чорнопіджачник]], стрілець 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни [[орден]]ами й [[медаль|медалями]].


=== Освіта і творчість ===
=== Освіта і творчість ===
У повоєнні роки працював у газеті [[Волинь (газета, Луцьк)|«Радянська Волинь»]]. У 1949&nbsp;р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».
У повоєнні роки працював у газеті [[Волинь (газета, Луцьк)|«Радянська Волинь»]]. У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».


Протягом 1950—1951&nbsp;рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953&nbsp;рр.&nbsp;— у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім'я», «Ідол», «І будуть люди».
Протягом 1950—1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім'я», «Ідол», «І будуть люди».


Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.


У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню&nbsp;— «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А.&nbsp;Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.
У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.


Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські&nbsp;— започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978)&nbsp;— вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978) — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).


У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії&nbsp;— відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974—1980&nbsp;рр.)&nbsp;— історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат&nbsp;— з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974—1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.


[[Український інститут національної пам'яті]] в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до [[Незламні (проект до 83-х роковин Голодомору)|проекту «Незламні»]], як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе<ref>[http://www.ukrinform.ua/rubric-abroad/2125888-u-32-krainah-zapalat-svicki-u-pamat-pro-zertv-golodomoru-v-ukraini.html У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні]</ref>.
[[Український інститут національної пам'яті]] в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до [[Незламні (проект до 83-х роковин Голодомору)|проекту «Незламні»]], як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе<ref>[http://www.ukrinform.ua/rubric-abroad/2125888-u-32-krainah-zapalat-svicki-u-pamat-pro-zertv-golodomoru-v-ukraini.html У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні]</ref>.
Рядок 64: Рядок 65:
=== Захоплення ===
=== Захоплення ===


Хобі Анатолія Дімарова&nbsp;— колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення [[мінерал]]ами почалося ще в 1955 році на [[крим]]ському [[Карадаг|Карадазі]]. Пізніше були [[Ала-Тау]], [[Алтай (гори)|Алтай]], [[Забайкалля]], [[Кавказ]], [[Памір]], [[Тянь-Шань]], [[Урал]]. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків [[Агат (мінерал)|агатів]], [[сердолік]]ів і [[сардонікс]]ів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах&nbsp;— картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.
Хобі Анатолія Дімарова — колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення [[мінерал]]ами почалося ще в 1955 році на [[крим]]ському [[Карадаг|Карадазі]]. Пізніше були [[Ала-Тау]], [[Алтай (гори)|Алтай]], [[Забайкалля]], [[Кавказ]], [[Памір]], [[Тянь-Шань]], [[Урал]]. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків [[Агат (мінерал)|агатів]], [[сердолік]]ів і [[сардонікс]]ів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.


== Бібліографія ==
== Бібліографія ==
Рядок 70: Рядок 71:
=== Видання творів ===
=== Видання творів ===
{{div col}}
{{div col}}
* Гості з Волині.&nbsp;— Львів, 1949.&nbsp;— 48 с.
* Гості з Волині. — Львів, 1949. — 48 с.
* На волинській землі.&nbsp;— Львів, 1951.&nbsp;— 160 с.
* На волинській землі. — Львів, 1951. — 160 с.
* Син капітана.&nbsp;— К., 1958.&nbsp;— 224 с.
* Син капітана. — К., 1958. — 224 с.
* Жінка з дитиною.&nbsp;— К., 1959.&nbsp;— 300 с.
* Жінка з дитиною. — К., 1959. — 300 с.
* Ідол.&nbsp;— К., 1961.&nbsp;— 354 с.
* Ідол. — К., 1961. — 354 с.
* Поверніть мені нареченого.&nbsp;— Львів, 1961.&nbsp;— 43 с.
* Поверніть мені нареченого. — Львів, 1961. — 43 с.
* І будуть люди.&nbsp;— Книга 1.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1964.&nbsp;— 313 с.
* І будуть люди. — Книга 1. — К.: Рад. письменник, 1964. — 313 с.
* І будуть люди.&nbsp;— Книга 2.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1966.&nbsp;— 278 с.
* І будуть люди. — Книга 2. — К.: Рад. письменник, 1966. — 278 с.
* Його сім'я.&nbsp;— К., 1966.&nbsp;— 516 с.
* Його сім'я. — К., 1966. — 516 с.
* І будуть люди.&nbsp;— Книга 3.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1968.&nbsp;— 176 с.
* І будуть люди. — Книга 3. — К.: Рад. письменник, 1968. — 176 с.
* Зінське щеня: Сільські історії.&nbsp;— К., 1969.&nbsp;— 270 с.
* Зінське щеня: Сільські історії. — К., 1969. — 270 с.
* На поруки: Повісті.&nbsp;— К.: Дніпро, 1972.&nbsp;— 440 с.
* На поруки: Повісті. — К.: Дніпро, 1972. — 440 с.
* На коні й під конем: Повісті.&nbsp;— К.: Молодь, 1973.&nbsp;— 214 с.
* На коні й під конем: Повісті. — К.: Молодь, 1973. — 214 с.
* Біль і гнів: Роман.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1974.&nbsp;— 467 с.
* Біль і гнів: Роман. — К.: Рад. письменник, 1974. — 467 с.
* Постріли Уляни Кащук.&nbsp;— К., 1976.&nbsp;— 208 с.
* Постріли Уляни Кащук. — К., 1976. — 208 с.
* І будуть люди: Роман.&nbsp;— К.: Дніпро, 1977.&nbsp;— 648 с.
* І будуть люди: Роман. — К.: Дніпро, 1977. — 648 с.
* Постріли Уляни Кащук: Сільські історії.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1978.&nbsp;— 534 с.
* Постріли Уляни Кащук: Сільські історії. — К.: Рад. письменник, 1978. — 534 с.
* Біль і гнів: Роман. Кн. 1-2.&nbsp;— К.: Дніпро, 1980
* Біль і гнів: Роман. Кн. 1-2. — К.: Дніпро, 1980
* Друга планета.&nbsp;— К., 1980.&nbsp;— 296 с.
* Друга планета. — К., 1980. — 296 с.
* На коні й під конем.&nbsp;— К., 1981.&nbsp;— 320 с.
* На коні й під конем. — К., 1981. — 320 с.
* Вибрані твори: Кн. 1-2.&nbsp;— 1982.
* Вибрані твори: Кн. 1-2. — 1982.
* Три наречені для тата: Містечкові історії.&nbsp;— К.: Дніпро, 1982.&nbsp;— 184 с.
* Три наречені для тата: Містечкові історії. — К.: Дніпро, 1982. — 184 с.
* Містечкові історії.&nbsp;— К., 1983.&nbsp;— 558 с.
* Містечкові історії. — К., 1983. — 558 с.
* Біль і гнів: Роман.&nbsp;— К.: Дніпро, 1984.&nbsp;— 871с.
* Біль і гнів: Роман. — К.: Дніпро, 1984. — 871с.
* Вершини.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1986.&nbsp;— 190 с.
* Вершини. — К.: Рад. письменник, 1986. — 190 с.
* Містечкові історії.&nbsp;— К., 1987.&nbsp;— 557 с.
* Містечкові історії. — К., 1987. — 557 с.
* Сільські історії.&nbsp;— К.: Дніпро, 1987.&nbsp;— 537 с.
* Сільські історії. — К.: Дніпро, 1987. — 537 с.
* Українська вендета: Повісті.&nbsp;— К.: Дніпро, 1995.&nbsp;— 248 с.
* Українська вендета: Повісті. — К.: Дніпро, 1995. — 248 с.
* Боги на продаж: Міські історії.&nbsp;— К.: Рад. письменник, 1988.&nbsp;— 512 с.
* Боги на продаж: Міські історії. — К.: Рад. письменник, 1988. — 512 с.
* В тіні Сталіна.&nbsp;— К., 1990.&nbsp;— 174 с.
* В тіні Сталіна. — К., 1990. — 174 с.
* Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ.&nbsp;— К.: Дніпро, 1997.&nbsp;— 319 с.
* Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1997. — 319 с.
* Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ.&nbsp;— К.: Дніпро, 1998.&nbsp;— 295 с.
* Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1998. — 295 с.
* Самосуд: Повісті, оповідання, етюди.&nbsp;— К.: Укр. письменник, 1999.&nbsp;— 221 с.
* Самосуд: Повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 1999. — 221 с.
* Зблиски: Оповідання та повісті.&nbsp;— К.: Ярославів Вал, 2002.&nbsp;— 512 с.
* Зблиски: Оповідання та повісті. — К.: Ярославів Вал, 2002. — 512 с.
* Біль і гнів.&nbsp;— К.: Україна, 2004.&nbsp;— 928 с.
* Біль і гнів. — К.: Україна, 2004. — 928 с.
* Друга планета.&nbsp;— К.: Школа, 2006.&nbsp;— 304 с.
* Друга планета. — К.: Школа, 2006. — 304 с.
* Єврейські повісті:.&nbsp;— К.: Фенікс, 2007.&nbsp;— 174 с.
* Єврейські повісті:. — К.: Фенікс, 2007. — 174 с.
* Через місточок.&nbsp;— К.: Щек, 2007.&nbsp;— 96 с.
* Через місточок. — К.: Щек, 2007. — 96 с.
* Божа кара: повісті, оповідання, етюди.&nbsp;— К.: Укр. письменник, 2009.&nbsp;— 427 с.
* Божа кара: повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 2009. — 427 с.
* На коні й під конем: повість.&nbsp;— Х.: Фоліо, 2009.&nbsp;— 319 с.
* На коні й під конем: повість. — Х.: Фоліо, 2009. — 319 с.
* Син капітана: Повість // Київ.&nbsp;— 2009.&nbsp;— №&nbsp;10.&nbsp;— С. 21-106.
* Син капітана: Повість // Київ. — 2009. — № 10. — С. 21-106.
* Прожити й розповісти.&nbsp;— К.: Дніпро, 2012.&nbsp;— 831 с.
* Прожити й розповісти. — К.: Дніпро, 2012. — 831 с.
* [http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=search_show_list&author_name=%C4%B3%EC%E0%F0%EE%E2%20%C0%ED%E0%F2%EE%EB%B3%E9 Твори Анатолія Дімарова на сайті Читанка]
* [http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=search_show_list&author_name=%C4%B3%EC%E0%F0%EE%E2%20%C0%ED%E0%F2%EE%EB%B3%E9 Твори Анатолія Дімарова на сайті Читанка]
{{div col end}}
{{div col end}}
=== Інтерв'ю з Анатолієм Дімаровим ===
=== Інтерв'ю з Анатолієм Дімаровим ===
* «Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта …» // День.&nbsp;— 2008.&nbsp;— 31 жовт.&nbsp;— С. 18.
* «Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта …» // День. — 2008. — 31 жовт. — С. 18.
* «Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008.&nbsp;— №&nbsp;5/6.&nbsp;— С. 9-29.
* «Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008. — № 5/6. — С. 9-29.
* «Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо» // Літературна Україна.&nbsp;— 2010.&nbsp;— 9 груд.&nbsp;— С. 1,5.
* «Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо» // Літературна Україна. — 2010. — 9 груд. — С. 1,5.
* «Не люблю нудних творів» // Літературна Україна.&nbsp;— 2010.&nbsp;— 19 серп.&nbsp;— С. 1, 5.
* «Не люблю нудних творів» // Літературна Україна. — 2010. — 19 серп. — С. 1, 5.
* «Стиль письменника&nbsp;— це щоденна каторжна праця» // Літературна Україна.&nbsp;— 2011.&nbsp;— 4 серп.&nbsp;— С. 4-5.
* «Стиль письменника — це щоденна каторжна праця» // Літературна Україна. — 2011. — 4 серп. — С. 4-5.
* Анатолій Дімаров та його книги: Статті, інтерв'ю, відгуки.&nbsp;— К.: Твім інтер, 2012.
* Анатолій Дімаров та його книги: Статті, інтерв'ю, відгуки. — К.: Твім інтер, 2012.
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/842 «Я все життя збираю людські долі» // Українська літературна газета.&nbsp;— 2010.&nbsp;— 23 черв.&nbsp;— №&nbsp;15 (21)]
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/842 «Я все життя збираю людські долі» // Українська літературна газета. — 2010. — 23 черв. — № 15 (21)]
* [http://www.day.kiev.ua/21527/ «На Волині я став українцем!»]
* [http://www.day.kiev.ua/21527/ «На Волині я став українцем!»]
* [http://www.day.kiev.ua/191539/ «На жаль, я не був бандерівцем!»]
* [http://www.day.kiev.ua/191539/ «На жаль, я не був бандерівцем!»]
Рядок 127: Рядок 128:
* [http://www.umoloda.kiev.ua/number/2071/369/73805/ «Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»]
* [http://www.umoloda.kiev.ua/number/2071/369/73805/ «Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»]
* [http://www.unian.ua/news/505571-anatoliy-dimarov-zi-stalinista-ya-stav-perekonanim-natsionalistom.html «Зі сталініста я став переконаним націоналістом»]
* [http://www.unian.ua/news/505571-anatoliy-dimarov-zi-stalinista-ya-stav-perekonanim-natsionalistom.html «Зі сталініста я став переконаним націоналістом»]
* [http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_hto-najbilshij-duren-u-cij-krajini-voni-horom-kuchma-13-spogadiv-anatoliya-dimar/455184 "Хто найбільший дурень у цій країні? Вони хором: «Кучма»&nbsp;— 13 спогадів Анатолія Дімарова]
* [http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_hto-najbilshij-duren-u-cij-krajini-voni-horom-kuchma-13-spogadiv-anatoliya-dimar/455184 "Хто найбільший дурень у цій країні? Вони хором: «Кучма» — 13 спогадів Анатолія Дімарова]
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/3035 «Якщо і правда нас не врятує, то на що нам тоді сподіватися?!»] // «Українська літературна газета» №&nbsp;10 (68), 18.05.2012&nbsp;р.
* [http://www.litgazeta.com.ua/node/3035 «Якщо і правда нас не врятує, то на що нам тоді сподіватися?!»] // «Українська літературна газета» № 10 (68), 18.05.2012 р.
* [http://life.pravda.com.ua/person/2014/07/7/174315/ Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було писати правду // Українська правда. Життя (07.07.2014)]
* [http://life.pravda.com.ua/person/2014/07/7/174315/ Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було писати правду // Українська правда. Життя (07.07.2014)]
* [http://www.youtube.com/watch?v=TOgK3muWf4E Останнє відеоінтерв'ю (жовтень 2013)]
* [http://www.youtube.com/watch?v=TOgK3muWf4E Останнє відеоінтерв'ю (жовтень 2013)]
* [http://litukraina.kiev.ua/nash-vidannya-23 Його голос чути досі (Розмови з Анатолієм Дімаровим) / упорядники Є. Дімарова, С. Козак.&nbsp;— К.: Літ. Україна, 2014]
* [http://litukraina.kiev.ua/nash-vidannya-23 Його голос чути досі (Розмови з Анатолієм Дімаровим) / упорядники Є. Дімарова, С. Козак. — К.: Літ. Україна, 2014]


== Нагороди ==
== Нагороди ==
* [[1982]]&nbsp;— Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т.&nbsp;Г.&nbsp;Шевченка]], за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968)&nbsp;— «Біль і гнів» (1974, 1980).
* [[1982]] — Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т. Г. Шевченка]], за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) — «Біль і гнів» (1974, 1980).
* [[13 жовтня]] [[2006]]&nbsp;— [[Орден князя Ярослава Мудрого]] V&nbsp;ст. ''«за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність»''<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/871/2006 Указ Президента України №&nbsp;871/2006 від 13 жовтня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»]</ref>
* [[13 жовтня]] [[2006]] — [[Орден князя Ярослава Мудрого]] V ст. ''«за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність»''<ref>[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/871/2006 Указ Президента України № 871/2006 від 13 жовтня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»]</ref>
* [[17 травня]] [[2012]]&nbsp;— Президент України [[Янукович Віктор Федорович|В.&nbsp;Ф.&nbsp;Янукович]] підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова [[Орден князя Ярослава Мудрого|орденом князя Ярослава Мудрого]] IV ступеня ''за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність''.<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/14750.html Указ Президента України №&nbsp;321/2012 від 17 травня 2012 року «Про нагородження А.&nbsp;Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого»]</ref> Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки <cite>«Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву»</cite>.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2012/05/22/6965056/ Письменник відмовився від ордена Ярослава Мудрого через Януковича // Українська правда, 22 травня 2012]</ref><ref>[http://podrobnosti.ua/culture/2012/05/22/837878.html Украинский писатель Анатолий Димаров отказался от ордена Ярослава Мудрого IV // podrobnosti.ua, 22 мая 2012]{{ref-ru}}</ref>
* [[17 травня]] [[2012]] — Президент України [[Янукович Віктор Федорович|В. Ф. Янукович]] підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова [[Орден князя Ярослава Мудрого|орденом князя Ярослава Мудрого]] IV ступеня ''за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність''.<ref>[http://www.president.gov.ua/documents/14750.html Указ Президента України № 321/2012 від 17 травня 2012 року «Про нагородження А. Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого»]</ref> Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки <cite>«Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву»</cite>.<ref>[http://www.pravda.com.ua/news/2012/05/22/6965056/ Письменник відмовився від ордена Ярослава Мудрого через Януковича // Українська правда, 22 травня 2012]</ref><ref>[http://podrobnosti.ua/culture/2012/05/22/837878.html Украинский писатель Анатолий Димаров отказался от ордена Ярослава Мудрого IV // podrobnosti.ua, 22 мая 2012]{{ref-ru}}</ref>
* Відзнака «[[Золотий письменник України]]», 2012<ref>[http://goldenwriters.com.ua/ua/news/?pid=1596 Золоті письменники України. Нагороджені]</ref>.
* Відзнака «[[Золотий письменник України]]», 2012<ref>[http://goldenwriters.com.ua/ua/news/?pid=1596 Золоті письменники України. Нагороджені]</ref>.
* [[5 грудня]] [[2012]] року Святійший Патріарх [[Філарет (Патріарх Київський)|Філарет]] нагородив Анатолія Дімарова Орденом Христа Спасителя<ref>[http://cerkva.info/uk/news/patriarkh/2924-filaret-pusmennyky.html Патріарх Філарет зустрівся з письменниками]</ref>.
* [[5 грудня]] [[2012]] року Святійший Патріарх [[Філарет (Патріарх Київський)|Філарет]] нагородив Анатолія Дімарова Орденом Христа Спасителя<ref>[http://cerkva.info/uk/news/patriarkh/2924-filaret-pusmennyky.html Патріарх Філарет зустрівся з письменниками]</ref>.
=== Література про Анатолія Дімарова ===
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров: Літературний портрет.&nbsp;— К.: Дніпро, 1987.&nbsp;— 150 с.
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст.&nbsp;— Кн. 2.&nbsp;— К.: Либідь, 1998.
* ''Баранов В.'' Якби розповісти про все прожите… // Київ.&nbsp;— 2007.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 3-8.
* ''Штонь Г.'' Великий оповідач // Дивослово.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 58-60.
* ''Бондаренко Ю.'' Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;5/6.&nbsp;— С. 3-7.
* ''Слабошпицький М.'' Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;4/5.&nbsp;— С. 127—129.
* ''Наєнко М.'' Діамантами висвічують слова… // Слово і час.&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 84&nbsp;— 89.
* ''Чернов А.'' «Я писав про життя…» // Полтавський вісник.&nbsp;— 2012. −18 трав.&nbsp;— С. 23.
* ''Баранов В.'' На високогір'ї віку // Літературна Україна.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 17 трав.&nbsp;— С. 1, 3; Київ.&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;5.&nbsp;— С. 2&nbsp;— 6.
* ''Аксьом А.'' Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна.&nbsp;— 2012.&nbsp;— 3 трав.&nbsp;— С. 1, 4.
* [http://litukraina.kiev.ua/na-visokog-r-v-ku ''Баранов В.'' До 90-річчя Анатолія Дімарова]
== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров: Літературний портрет. — К.: Дніпро, 1987. — 150 с.
* ''Штонь Г.'' Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
* ''Баранов В.'' Якби розповісти про все прожите… // Київ. — 2007. — № 5. — С. 3-8.
* ''Штонь Г.'' Великий оповідач // Дивослово. — 2002. — № 5. — С. 58-60.
* ''Бондаренко Ю.'' Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час. — 2002. — № 5/6. — С. 3-7.
* ''Слабошпицький М.'' Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ. — 2002. — № 4/5. — С. 127—129.
* ''Наєнко М.'' Діамантами висвічують слова… // Слово і час. — 2012. — № 5. — С. 84 — 89.
* ''Чернов А.'' «Я писав про життя…» // Полтавський вісник. — 2012. −18 трав. — С. 23.
* ''Баранов В.'' На високогір'ї віку // Літературна Україна. — 2012. — 17 трав. — С. 1, 3; Київ. — 2012. — № 5. — С. 2 — 6.
* ''Аксьом А.'' Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна. — 2012. — 3 трав. — С. 1, 4.
* [http://litukraina.kiev.ua/na-visokog-r-v-ku ''Баранов В.'' До 90-річчя Анатолія Дімарова]



{{ВП-портали|Біографії|Українська література|Фантастика|Наукова фантастика|Полтавщина|Україна}}
{{ВП-портали|Біографії|Українська література|Фантастика|Наукова фантастика|Полтавщина|Україна}}

Версія за 08:10, 14 березня 2019

Анатолій Андрі́йович Дімаров
Ім'я при народженні Анатолій Андроникович Гарасюта
Народився 5 травня 1922(1922-05-05)[1]
Миргород, Полтавська губернія, Українська СРР
Помер 29 червня 2014(2014-06-29) (92 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність прозаїк, мемуарист
Мова творів українська
Роки активності з 1949 року
Напрямок реалізм
Жанр роман, повість, оповідання, спогади
Magnum opus «Біль і гнів»
Членство СП СРСР і Національна спілка письменників України
Партія КПРС
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»
Орден Вітчизняної війни I ступеня— 1985
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ» — 1965
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» — 1975Медаль «40 років перемоги у ВВВ» — 1985Медаль «50 років перемоги у ВВВ» — 1995
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1982

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Анато́лій Андрі́йович Діма́ров (при народженні Анатолій Андроникович Гарасюта; 5 травня 1922(1922-05-05), Миргород, Полтавська губернія — 29 червня 2014(2014-06-29), Київ) — український прозаїк. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1982).

Життєпис

Дитинство і юність

Народився 5 травня 1922 року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров[2].

У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як чорнопіджачник, стрілець 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни орденами й медалями.

Освіта і творчість

У повоєнні роки працював у газеті «Радянська Волинь». У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».

Протягом 1950—1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім'я», «Ідол», «І будуть люди».

Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.

У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.

Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978) — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).

У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974—1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.

Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе[3].

Анатолій Дімаров написав кілька захопливих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик».

В оповіданні з казковою формою «Для чого людині серце» йдеться про плем'я дерев'яних чоловічків, які «не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття». Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав серця померлих людей. Він і подарував дерев'яному чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює, що тільки серце відрізняє справжню Людину від дерев'яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі.

Про своє творче кредо письменник говорив так:

Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання.[4]

Відмовився від нагороди (орден Ярослава Мудрого IV ступеня) з рук Януковича у 2012 році. Вважав, що "не може прийняти з рук людей, «які штовхають країну у прірву».[5]

Помер 29 червня 2014 у Києві.

Захоплення

Хобі Анатолія Дімарова — колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.

Бібліографія

Видання творів

  • Гості з Волині. — Львів, 1949. — 48 с.
  • На волинській землі. — Львів, 1951. — 160 с.
  • Син капітана. — К., 1958. — 224 с.
  • Жінка з дитиною. — К., 1959. — 300 с.
  • Ідол. — К., 1961. — 354 с.
  • Поверніть мені нареченого. — Львів, 1961. — 43 с.
  • І будуть люди. — Книга 1. — К.: Рад. письменник, 1964. — 313 с.
  • І будуть люди. — Книга 2. — К.: Рад. письменник, 1966. — 278 с.
  • Його сім'я. — К., 1966. — 516 с.
  • І будуть люди. — Книга 3. — К.: Рад. письменник, 1968. — 176 с.
  • Зінське щеня: Сільські історії. — К., 1969. — 270 с.
  • На поруки: Повісті. — К.: Дніпро, 1972. — 440 с.
  • На коні й під конем: Повісті. — К.: Молодь, 1973. — 214 с.
  • Біль і гнів: Роман. — К.: Рад. письменник, 1974. — 467 с.
  • Постріли Уляни Кащук. — К., 1976. — 208 с.
  • І будуть люди: Роман. — К.: Дніпро, 1977. — 648 с.
  • Постріли Уляни Кащук: Сільські історії. — К.: Рад. письменник, 1978. — 534 с.
  • Біль і гнів: Роман. Кн. 1-2. — К.: Дніпро, 1980
  • Друга планета. — К., 1980. — 296 с.
  • На коні й під конем. — К., 1981. — 320 с.
  • Вибрані твори: Кн. 1-2. — 1982.
  • Три наречені для тата: Містечкові історії. — К.: Дніпро, 1982. — 184 с.
  • Містечкові історії. — К., 1983. — 558 с.
  • Біль і гнів: Роман. — К.: Дніпро, 1984. — 871с.
  • Вершини. — К.: Рад. письменник, 1986. — 190 с.
  • Містечкові історії. — К., 1987. — 557 с.
  • Сільські історії. — К.: Дніпро, 1987. — 537 с.
  • Українська вендета: Повісті. — К.: Дніпро, 1995. — 248 с.
  • Боги на продаж: Міські історії. — К.: Рад. письменник, 1988. — 512 с.
  • В тіні Сталіна. — К., 1990. — 174 с.
  • Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1997. — 319 с.
  • Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1998. — 295 с.
  • Самосуд: Повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 1999. — 221 с.
  • Зблиски: Оповідання та повісті. — К.: Ярославів Вал, 2002. — 512 с.
  • Біль і гнів. — К.: Україна, 2004. — 928 с.
  • Друга планета. — К.: Школа, 2006. — 304 с.
  • Єврейські повісті:. — К.: Фенікс, 2007. — 174 с.
  • Через місточок. — К.: Щек, 2007. — 96 с.
  • Божа кара: повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 2009. — 427 с.
  • На коні й під конем: повість. — Х.: Фоліо, 2009. — 319 с.
  • Син капітана: Повість // Київ. — 2009. — № 10. — С. 21-106.
  • Прожити й розповісти. — К.: Дніпро, 2012. — 831 с.
  • Твори Анатолія Дімарова на сайті Читанка

Інтерв'ю з Анатолієм Дімаровим

Нагороди

  • 1982 — Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) — «Біль і гнів» (1974, 1980).
  • 13 жовтня 2006 — Орден князя Ярослава Мудрого V ст. «за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність»[6]
  • 17 травня 2012 — Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність.[7] Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки «Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву».[8][9]
  • Відзнака «Золотий письменник України», 2012[10].
  • 5 грудня 2012 року Святійший Патріарх Філарет нагородив Анатолія Дімарова Орденом Христа Спасителя[11].

Примітки

Джерела

  • Штонь Г. Анатолій Дімаров: Літературний портрет. — К.: Дніпро, 1987. — 150 с.
  • Штонь Г. Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
  • Баранов В. Якби розповісти про все прожите… // Київ. — 2007. — № 5. — С. 3-8.
  • Штонь Г. Великий оповідач // Дивослово. — 2002. — № 5. — С. 58-60.
  • Бондаренко Ю. Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час. — 2002. — № 5/6. — С. 3-7.
  • Слабошпицький М. Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ. — 2002. — № 4/5. — С. 127—129.
  • Наєнко М. Діамантами висвічують слова… // Слово і час. — 2012. — № 5. — С. 84 — 89.
  • Чернов А. «Я писав про життя…» // Полтавський вісник. — 2012. −18 трав. — С. 23.
  • Баранов В. На високогір'ї віку // Літературна Україна. — 2012. — 17 трав. — С. 1, 3; Київ. — 2012. — № 5. — С. 2 — 6.
  • Аксьом А. Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна. — 2012. — 3 трав. — С. 1, 4.
  • Баранов В. До 90-річчя Анатолія Дімарова