Захава Борис Євгенович

Борис Євгенович Захава (12 травня 1896, Павлоград — 25 листопада 1976, Москва) — російський актор, режисер, педагог, театрознавець. Народний артист СРСР (1967), лауреат Державної премії СРСР (1952).

Біографія

Народився в павлограді Катеринославській губ. в сім'ї представника знаменитої династії тульський зброярів. Батьки захоплювалися театром, брали участь в аматорських драматичних виставах, п'ятирічний хлопчик виступав на сімейних концертах. Навчався в Павлоградській казенної класичної гімназії, а потім був визначений у кадетський корпус у м. Орел. У 1910 був прийнятий в 3-й Московський кадетський корпус. Переглянув всі вистави в Великому і Малому театрах, ходив в театри Корш і Незлобіна, але найяскравіші враження пережив на виставах Московського Художнього театру. Грав Наполеона в аматорському спектаклі Не в силі Бог, а в правді. Вступив в Комерційний інститут, але, мріючи про театр, записався в студентську театральну студію (в подальшому Мансуровскую - по імені провулку, де вона розташовувалася), художнім керівником якої був призначений артист і режисер 1-й Студії МХТ Е. Б. Вахтангов. 26 березня 1914 була зіграна п'єса Б. Зайцева Садиба Ланіних (Захава грав студента Євгена), вистава провалився. З 10 (23) жовтня 1914 (перша лекція Вахтангова) почалися систематичні заняття. Самодіяльний гурток став театральною школою, пізніше цей день буде вважатися днем заснування Театрального училища імені Б. В. Щукіна при Театрі ім. Евг. Вахтангова.

У 1918 Вахтангов доручив Захаве та Ю. А. Завадського вести заняття в т.з. Мамоновской студії, вирішивши по режисерською малюнку вже поставленого їм вистави в 1-й Студії здійснити постановку Потопу зі студентами. З-за його хвороби виставу ставив А. Дикий, Захава грав Чарлі. В якості дипломного спектаклю Вахтангов поставив Чудо святого Антонія М. Метерлінка (1918), в 1920 відновив цю роботу, доручивши її Завадського. Захава грав Доктора зі «стопроцентной акторської вірою в правду вимислу». Першою роботою Захави - учня режисерського класу Вахтангова був Ювілей А. П. Чехова. Після корекції майстра (грати не комедію, а водевіль) зменшилася ігрове простір (залишилися всі мізансцени), дія придбало ексцентричний, гротесковий характер. Після смерті Вахтангова (1922) в 3-й Студії почалися суперечки. У 1923 Захава випустив свій перший самостійний спектакль Правда добре, а щастя краще О. М. Островського, у якому відчувався вплив вахтанговской Принцеси Турандот. У 1923, після успішних гастролей 3-й Студії у Петрограді, трупа виїхала за кордон. У гастрольній афіші стояли Принцеса Турандот Гоцци, Чудо святого Антонія в один вечір з весіллям Чехова та Правда добре, а щастя краще. В Стокгольмському Принцеса Турандот брав участь прем'єр Королівського театру Гесте Екман, він представляв артистів і перекладав. Після повернення в сезоні 1923-1924 Вл.І.Неміровіч-Данченко призначив Завадського одноосібним директором, що не розрядити атмосферу в Студії.

«Вахтанговци» організували «Художній актив» - колективний орган керівництва театром, головою став Захава. За п'ять років були поставлені Вірінея Л. Н. Сейфуліной, Разлом Б. А. Лавренева, барсуки Л. М. Леонова, На крові Мстиславська, Заговор почуттів Ю. К. Олеша. Немирович-Данченко мав намір об'єднати 2-ю Студія з 3-й, але вахтанговци відстояли свою самостійність: студія стала називатися Державної академічної Студією імені Євгенія Вахтангова.

Тоді ж Захава був прийнятий в трупу Театру ім. Вс.Мейерхольда, зберігши за собою ролі у виставах вахтанговскіх Чудо Святого Антонія (Доктор) і Принцеса Турандот (Тимур). У Мейерхольда, одного разу названого Захаву «біомеханіческеім актором», відіграв Восьмібратова в Лесе Островського, голови французької палати в Д.Е. за романом І. Г. Еренбурга і Ван-Кампердаффа в учителей Бубусе А. М. Файко. Ліси прем'єра відбулася 19 січня 1924 і мала грандіозний успіх. У Д.Е. цікавим було оформлення - вперше були використані рухомі стіни. Захаве пропонувалися дві ролі - голови французького параламента та англійського лорда, від другої він відмовився. У Учитель Бубусе в основу виконання ролі великого європейського негоціанта Ван-Кампердаффа був покладений особливий прийом, який Мейєрхольд називав «предигрой». В результаті нескінченних мімічні пауз спектакль йшов у уповільнено ритмі, і удачею майстра його назвати важко.

У 1926 Захава поставив спектакль барсуки за романом Леонова, задумав його як народну трагедію і вимагаючи від акторів «правди внутрішнього почуття» (визначення Вахтангова). У п'єсі Разлом Лавренева (1927), поставленої А. Д. Поповим, чудово зіграв старого матроса Мітріча. У 1931 спільно з І. М. Рапопорта Захава поставив Безодні Ю. Слезкіна (художник Н. Акімов). Подією театрального життя столиці стала постановка в 1932 п'єси М. Горького Єгор Буличов та інші з Б. В. Щукіна в головній ролі. Згодом Захава ставив цю п'єсу ще чотири рази - два рази у Вірменії, в Болгарії і знову в Вахтанговском театрі в 1951 з С. В. Лук'яновим в ролі Буличова. 25 листопада 1933 в театрі пройшла прем'єра п'єси Горького досягати і інші, 17 грудня 1939 - Ревізора Н. В. Гоголя, де розкрився талант артистки Г. Пашкова. Готуючи постановку Молодої гвардії Г. Граково за романом О. О. Фадєєва (1948), Захава ставив завдання «поетичною мовою розповісти про абсолютно кокретном, про єдиний і неповторному». У 1950 вийшов один з визнаних його вистав Перші радості за романом К. Федина.

Епіграфом до постановки Гамлета У. Шекспіра (1957) режисер поставив слова Р. Роллана: «Вся драма - грізний звинувачувальний акт проти життя. Але вся вона заряджена такий могучей життєвою силою, що страждання переплавляють в радість і сама гіркота п'янка ». Гамлета зіграв М. Ф. Астангов. У всіх своїх виставах Захава розвивав творчі пошуки Вахтангова. Одна з його великих акторських перемог - роль Кутузова у фільмі С. Ф. Бондарчука Війна і мир (1965-1967) по роману Л. Н. Толстого. Викладацьку діяльність Захава почав ще в 1918, в Школі-студії Вахтангова, 1925 став її керівником. Викладав акторська та режисерське майстерність. Керував узбецької студією в Москві (1927-1930), викладав в Інституті кінематографії (1937-1940), був завідувачем кафедри режисури в ГІТІСе (1944-1949). Доктор мистецтвознавства, професор.