Андропов Юрій Володимирович: відмінності між версіями

Юрій Володимирович Андропов
	Юрий Владимирович Андропов
	Юрій Володимирович АндроповЮрій Володимирович Андропов
Голова Президії Верховної Ради
Початок правління:	10 листопада 1982 р.
Кінець правління:	9 лютого 1984 р.
Інші титули:	Генеральний секретар ЦК КПРС (з листопада 1982); Генерал армії
Попередник:	Леонід Ілліч Брежнєв
Наступник:	Костянтин Устинович Черненко
Дата народження:	2 (15) червня 1914
Місце народження:	станція Нагутська, Ставропольська губернія, Російська імперія
Країна:	СРСР
Дата смерті:	9 лютого 1984 (69 років)
Місце смерті:	Москва, СРСР
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Нагороди:	; ; ; ; ;

Інтерактивний перегляд історії

(Переглянути усі неперевірені зміни)

[перевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 02:50, 3 червня 2019

Ю́рій Володи́мирович Андро́пов (рос. Юрий Владимирович Андропов; 2 [15] червня 1914(19140615), станція^[1] Нагутська, Ставропольська губернія, Російська імперія — 9 лютого 1984, Москва, СРСР) — радянський партійний і державний діяч. Генеральний секретар ЦК КПРС (1982—1984), голова Президії Верховної Ради СРСР (1983—1984), голова КДБ СРСР (1967—1982). Генерал армії (з 1976). Герой Соціалістичної Праці (1974).

Біографія

Володимир Костянтинович Андропов — батько Юрія Володимировича — залізничний інженер, мав вищу освіту, закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. Помер від висипного тифу 1919 року.

Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, прийомною) уродженців Фінляндії — торговця годинниками і ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.

Народився в станиці Нагутська^[2]. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції Моздок, робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. 1934 року поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В. Володарського.

Партійна робота

З 1937 року секретар, з 1938 року — перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940 року — перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР^[3]. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944—1947 роках — другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), у 1947—1951 роках — другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. З 1951 року в апараті ЦК ВКП(б), з 1953 року — на дипломатичній роботі.

Дипломатична робота

У 1953—1957 роках — посол СРСР в Угорщині. Головний ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції в Угорщину з метою придушення угорського повстання 1956 року. У 1957—1962 роках — завідувач відділу по зв'язках із соціалістичними країнами та комуністичними партіями цих країн, з 1962 року — секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.

Робота у КДБ

У 1967—1982 роках — голова Комітету державної безпеки СРСР при Раді Міністрів СРСР. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Брав активну участь в організації вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини (1968). Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування^[4], позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.

У період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром Українського національного фронту та репресії проти його членів — Зиновія Красівського, Дмитра Квецька, Михайла Дяка, Ярослава Лесіва, Івана Губки, Мирослава Меленя, В. Кулінича, Г. Поповича, масовий погром українських дисидентів 1978 року, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства.

З 1973 року — член політбюро ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів введення радянських військ до Афганістану і силового розв'язання кризи в Польщі (1980).

Генеральний секретар ЦК КПРС

З 12 листопада 1982 року — генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983 року — голова Президії Верховної Ради СРСР.

У 1982—1984 роках як Генеральний секретар ЦК КПРС фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі вади доби Леоніда Брежнєва — ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративно-чекистськими методами зупинити кризові явища.

Через важку хворобу з серпня 1983 року перебував на тривалому лікуванні. Висунув кандидатуру Михайла Горбачова на посаду генерального секретаря ЦК КПРС.

Помер у Москві 9 лютого 1984 року.

Примітки

↑ У деяких джерелах — станиця, у деяких — залізнична станція козачої станиці.
↑ Нині станиця Ставропольського краю Російської Федерації.
↑ Нині Республіка Карелія у складі Російській Федерації.
↑ 29 квітня 1969 року за його підписом надіслано спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.

Джерела

Ю. І. Шаповал. Андропов Юрій Володимирович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.

Юрій Андропов у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах^?
	Теми у Вікіджерелах^?
	Генеалогія на Родоводі^?
	Юрій Андропов у Вікісховищі^?

Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України

Література

Ю. Шаповал . Андропов Ю. В. // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 29. — ISBN 978-966-611-818-2.

Портал «Біографії» Портал «СРСР»

[1] У деяких джерелах — станиця, у деяких — залізнична станція козачої станиці.

[2] Нині станиця Ставропольського краю Російської Федерації.

[3] Нині Республіка Карелія у складі Російській Федерації.

[4] 29 квітня 1969 року за його підписом надіслано спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.

[1]

[2]

[3]

[4]

@@ Рядок 4: / Рядок 4: @@
 |ім'я                   = Юрій Володимирович Андропов
 |оригінал імені         = Юрий Владимирович Андропов
 |порядок                =
 |порядок-жін            =
 |зображення             = Yuri_Andropov_-_Soviet_Life,_August_1983.jpg
 |підпис                 = [[Файл:Yuri Andropov Signature.svg|100px]]
-|початок повноважень    = 10 листопада 1982 р.
+|початок повноважень    = 10 листопада 1982&nbsp;р.
-|закінчення повноважень = 9 лютого 1984 р.
+|закінчення повноважень = 9 лютого 1984&nbsp;р.
 |попередник             = [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Ілліч Брежнєв]]
 |наступник              = [[Черненко Костянтин Устинович|Костянтин Устинович Черненко]]
 |коронація              =
 |інші титули            = [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] (з листопада 1982)<br/>{{ранг|країна=СРСР|звання=Генерал армії}}
 |віце-президент         =
 |партія                 =
 |дата народження        = 15.6.1914(2)
 |місце народження       = станція [[Нагутська]], {{місце народження|Ставропольська губернія}}, [[Російська імперія]]
 |дата смерті            = 9.2.1984
 |місце смерті           = {{місце смерті|Москва}}, [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]
 |в шлюбі                =
 |діти                   =
 |династія               =
 |батько                 =
 |мати                   =
 }}
 [[Файл:00595309(Andropov&Jaruzelski).jpeg|thumb|Юрій Андропов і [[Войцех Ярузельський]]]]
-'''Ю́рій Володи́мирович Андро́пов''' ({{lang-ru|Юрий Владимирович Андропов}}; {{ДН2|15|6|1914|2}}, станція<ref>У деяких джерелах — станиця, у деяких — залізнична станція козачої станиці.</ref> [[Нагутська]], [[Ставропольська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— [[9 лютого]] [[1984]], [[Москва]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]])&nbsp;— радянський партійний і державний діяч. [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] (1982—1984), голова [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] (1983—1984), голова [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ СРСР]] (1967—1982). Генерал армії (з 1976). [[Герой Соціалістичної Праці]] (1974).
+'''Ю́рій Володи́мирович Андро́пов''' ({{lang-ru|Юрий Владимирович Андропов}}; {{ДН2|15|6|1914|2}}, станція<ref>У деяких джерелах&nbsp;— станиця, у деяких&nbsp;— залізнична станція козачої станиці.</ref> [[Нагутська]], [[Ставропольська губернія]], [[Російська імперія]]&nbsp;— [[9 лютого]] [[1984]], [[Москва]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]])&nbsp;— радянський партійний і державний діяч. [[Генеральний секретар ЦК КПРС]] (1982—1984), голова [[Президія Верховної Ради СРСР|Президії Верховної Ради СРСР]] (1983—1984), голова [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ СРСР]] (1967—1982). Генерал армії (з 1976). [[Герой Соціалістичної Праці]] (1974).
 == Біографія ==
@@ Рядок 34: / Рядок 34: @@
 Мати Андропова, вчителька музики Євгенія Карлівна Флекенштейн, була дочкою (можливо, прийомною) уродженців Фінляндії&nbsp;— торговця годинниками і ювелірними виробами Карла Францевича Флекенштейна і Євдокії Михайлівни Флекенштейн, яка після смерті Карла Флекенштейна в 1915 році займалася справами чоловіка.
-Народився в станиці Нагутська<ref>Нині станиця [[Ставропольський край|Ставропольського краю]] Російської Федерації.</ref>. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції [[Моздок]], робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. 1934 року поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В. Володарського.
+Народився в станиці Нагутська<ref>Нині станиця [[Ставропольський край|Ставропольського краю]] Російської Федерації.</ref>. Після закінчення семирічки Андропов працював помічником кіномеханіка при залізничному клубі на станції [[Моздок]], робітником на телеграфі. З 1931 року працював матросом річкового флоту на Волзькому пароплавстві. 1934 року поступив в Рибінський технікум водного транспорту, після його закінчення (1936) працював на Рибінській судноверфі імені В.&nbsp;Володарського.
 === Партійна робота ===
-З 1937 року секретар, з 1938 року — перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940 року — перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР<ref>Нині [[Республіка Карелія]] у складі Російській Федерації.</ref>. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944—1947 роках — другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), у 1947—1951 роках — другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. З 1951 року в апараті ЦК ВКП(б), з 1953 року — на дипломатичній роботі.
+З 1937 року секретар, з 1938 року&nbsp;— перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ. З 1940 року&nbsp;— перший секретар ЦК ЛКСМ Карело-Фінської РСР<ref>Нині [[Республіка Карелія]] у складі Російській Федерації.</ref>. Під час гітлерівської окупації брав участь у партизанському русі в Карелії. У 1944—1947 роках&nbsp;— другий секретар Петрозаводського міськкому ВКП(б), у 1947—1951 роках&nbsp;— другий секретар ЦК Компартії Карело-Фінської РСР. З 1951 року в апараті ЦК ВКП(б), з 1953 року&nbsp;— на дипломатичній роботі.
 === Дипломатична робота ===
-У 1953—1957 роках — посол СРСР в [[Угорщина|Угорщині]]. Головний ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції в Угорщину з метою придушення [[Угорська революція 1956 року|угорського повстання 1956 року]]. У 1957—1962 роках — завідувач відділу по зв'язках із соціалістичними країнами та комуністичними партіями цих країн, з 1962 року — секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.
+У 1953—1957 роках&nbsp;— посол СРСР в [[Угорщина|Угорщині]]. Головний ініціатор та співорганізатор радянської інтервенції в Угорщину з метою придушення [[Угорська революція 1956 року|угорського повстання 1956 року]]. У 1957—1962 роках&nbsp;— завідувач відділу по зв'язках із соціалістичними країнами та комуністичними партіями цих країн, з 1962 року&nbsp;— секретар ЦК КПРС. Спочатку підтримував антисталінський курс, однак після повалення Микити Хрущова переорієнтувався.
 === Робота у КДБ ===
-У 1967—1982 роках — голова [[Комітет державної безпеки СРСР|Комітету державної безпеки СРСР]] при [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік#Рада Міністрів СРСР|Раді Міністрів СРСР]]. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Брав активну участь в організації [[вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини]] (1968). Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування<ref>29 квітня 1969 року за його підписом надіслано спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.</ref>, позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.
+У 1967—1982 роках&nbsp;— голова [[Комітет державної безпеки СРСР|Комітету державної безпеки СРСР]] при [[Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік#Рада Міністрів СРСР|Раді Міністрів СРСР]]. Тоді ж обраний кандидатом у члени політбюро ЦК КПРС. Брав активну участь в організації [[вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини]] (1968). Під керівництвом Андропова органи безпеки знову перетворилися на потужну систему, що контролювала практично всі сфери життя суспільства. Активна боротьба КДБ проти інакодумства, дисидентів та інтелектуальної опозиції режиму, застосування проти останніх примусового психіатричного лікування<ref>29 квітня 1969 року за його підписом надіслано спеціального листа до ЦК КПРС з планом розгортання мережі психіатричних лікарень і пропозиціями щодо їх використання для захисту державного і суспільного ладу.</ref>, позбавлення громадянства, арешти, звільнення з роботи сприяли негативному іміджу Андропова у колах ліберальної інтелігенції, а також на Заході.
 У період керівництва КДБ Андропов був організатором переслідувань противників комуно-тоталітарного режиму. На цей час припадають, зокрема, розгром [[Український національний фронт|Українського національного фронту]] та репресії проти його членів&nbsp;— [[Красівський Зиновій|Зиновія Красівського]], [[Квецько Дмитро|Дмитра Квецька]], [[Дяк Михайло|Михайла Дяка]], [[Лесів Ярослав Васильович|Ярослава Лесіва]], [[Губка Іван|Івана Губки]], [[Мелень Мирослав|Мирослава Меленя]], В.&nbsp;Кулінича, Г.&nbsp;Поповича, масовий погром українських дисидентів 1978 року, постійний правовий і психічний терор проти учасників Гельсинських груп в Україні. Як голова КДБ приділяв багато уваги зовншній розвідці, контррозвідці, розробці нових форм і методів науково-технічного шпигунства.
-З 1973 року — член політбюро ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів [[Війна в Афганістані (1979—1989)|введення радянських військ до Афганістану]] і силового розв'язання [[Воєнний стан у Польщі (1981—1983)|кризи в Польщі]] (1980).
+З 1973 року&nbsp;— член політбюро ЦК КПРС. Був одним з ініціаторів [[Війна в Афганістані (1979—1989)|введення радянських військ до Афганістану]] і силового розв'язання [[Воєнний стан у Польщі (1981—1983)|кризи в Польщі]] (1980).
 === Генеральний секретар ЦК КПРС ===
-З 12 листопада 1982 року&nbsp;— генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983 року — голова Президії Верховної Ради СРСР.
+З 12 листопада 1982 року&nbsp;— генеральний секретар ЦК КПРС. З червня 1983 року&nbsp;— голова Президії Верховної Ради СРСР.
 У 1982—1984 роках як Генеральний секретар ЦК КПРС фактично був керівником СРСР. На посту глави держави почав проводити реформи. Андропов прагнув виправити деякі вади доби Леоніда Брежнєва&nbsp;— ініціював антикорупційну кампанію, заходи щодо зміцнення дисципліни, намагався адміністративно-[[Комітет державної безпеки СРСР|чекистськими]] методами зупинити кризові явища.
@@ Рядок 70: / Рядок 70: @@
 * {{МСІУ}}
 * [http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Andropov_Y&abcvar=1&bbcvar=17 Стаття на сайті Інституту історії України Національної академії наук України]
-==Література==
+== Література ==
-* ''Ю. Шаповал ''.  Андропов Ю. В. // {{ПолЕ|сторінки =29}}
+* ''Ю. Шаповал ''. Андропов Ю. В. // {{ПолЕ|сторінки =29}}
 {{бібліоінформація}}
 {{Лідери СРСР}}

Андропов Юрій Володимирович: відмінності між версіями

Версія за 02:50, 3 червня 2019

Зміст