Анатолій Дімаров: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
м шаблон |
||
Рядок 17: | Рядок 17: | ||
| Жанр = роман, повість, оповідання, спогади |
| Жанр = роман, повість, оповідання, спогади |
||
| Magnum opus = «Біль і гнів» |
| Magnum opus = «Біль і гнів» |
||
| Ukrcenter = <!-- посилання на сайт Ukrcenter.com --> |
|||
⚫ | |||
| Нагороди = {{ряд2|{{Орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня|2012}}|{{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня|2006}}|{{ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»|2004}}}} |
| Нагороди = {{ряд2|{{Орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня|2012}}|{{Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня|2006}}|{{ювілейна медаль «60 років визволення України від фашистських загарбників»|2004}}}} |
||
{{ряд2|{{орден Вітчизняної війни I ступеня|1985}}|{{медаль «За бойові заслуги»|1946}}|{{медаль «За перемогу над Німеччиною»|}}|{{медаль «20 років перемоги у ВВВ»|1965}}}} |
{{ряд2|{{орден Вітчизняної війни I ступеня|1985}}|{{медаль «За бойові заслуги»|1946}}|{{медаль «За перемогу над Німеччиною»|}}|{{медаль «20 років перемоги у ВВВ»|1965}}}} |
||
Рядок 24: | Рядок 22: | ||
{{ряд2|{{медаль «50 років Збройних Сил СРСР»|1968}}|{{медаль «60 років Збройних Сил СРСР»|1978}}|{{медаль «70 років Збройних Сил СРСР»|1988}}|{{медаль «Ветеран праці»|}}}} |
{{ряд2|{{медаль «50 років Збройних Сил СРСР»|1968}}|{{медаль «60 років Збройних Сил СРСР»|1978}}|{{медаль «70 років Збройних Сил СРСР»|1988}}|{{медаль «Ветеран праці»|}}}} |
||
{{ряд2|{{Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»|1982}}}} |
{{ряд2|{{Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»|1982}}}} |
||
⚫ | |||
| Сайт = <!-- офіційний сайт --> |
| Сайт = <!-- офіційний сайт --> |
||
| Signature = <!-- Підпис.jpg --> |
| Signature = <!-- Підпис.jpg --> |
||
| Примітки = |
|||
}} |
}} |
||
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (при народженні '''Анатолій Андроникович Гарасюта'''; {{життєпис|brackets=no}}) — український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т. Г. Шевченка]] (1982). |
'''Анато́лій Андрі́йович Діма́ров''' (при народженні '''Анатолій Андроникович Гарасюта'''; {{життєпис|brackets=no}}) — український [[прозаїк]]. Лауреат [[Національна премія України імені Тараса Шевченка|Державної премії України імені Т. Г. Шевченка]] (1982). |
||
== Життєпис == |
== Життєпис == |
||
⚫ | |||
⚫ | |||
Народився [[5 травня]] [[1922]] року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров<ref>''Дімаров А.'' Прожити й розповісти // Березіль. — '98. — № 3/4. — С. 71.</ref>. |
Народився [[5 травня]] [[1922]] року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на [[Полтавщина|Полтавщині]] в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров<ref>''Дімаров А.'' Прожити й розповісти // Березіль. — '98. — № 3/4. — С. 71.</ref>. |
||
Версія за 13:07, 26 червня 2019
Анатолій Андрі́йович Дімаров | |||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ім'я при народженні | Анатолій Андроникович Гарасюта | ||||||||||||||||
Народився |
5 травня 1922[1] Миргород, Полтавська губернія, Українська СРР | ||||||||||||||||
Помер |
29 червня 2014 (92 роки) Київ, Україна | ||||||||||||||||
Поховання | Байкове кладовище | ||||||||||||||||
Громадянство | Україна | ||||||||||||||||
Національність | українець | ||||||||||||||||
Діяльність | прозаїк, мемуарист | ||||||||||||||||
Мова творів | українська | ||||||||||||||||
Роки активності | з 1949 року | ||||||||||||||||
Напрямок | реалізм | ||||||||||||||||
Жанр | роман, повість, оповідання, спогади | ||||||||||||||||
Magnum opus | «Біль і гнів» | ||||||||||||||||
Членство | СП СРСР і Національна спілка письменників України | ||||||||||||||||
Партія | КПРС | ||||||||||||||||
Учасник | німецько-радянська війна | ||||||||||||||||
Нагороди |
| ||||||||||||||||
Премії |
| ||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Анато́лій Андрі́йович Діма́ров (при народженні Анатолій Андроникович Гарасюта; 5 травня 1922, Миргород, Полтавська губернія — 29 червня 2014, Київ) — український прозаїк. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1982).
Життєпис
Дитинство і юність
Народився 5 травня 1922 року на хуторі Гараськи (офіційно Миргород) на Полтавщині в сім'ї учителя Андроника Гарасюти. Коли родину розкуркулили, батьки задля безпеки дітей розлучилися: мати вказала, що чоловік помер, змінила документи і дала дітям прізвище сільського вчителя Дімарова, який жив одинаком і помер незадовго до розкуркулення Гарасюти. Мати майбутнього письменника навіть знайшла «свідків», які підтвердили цей факт. Анатолій виріс під прізвищем Дімаров[2].
У дитинстві пережив Голодомор в Україні 1932—1933. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Воював як чорнопіджачник, стрілець 371 стрілецького полку 37 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті з 26 червня 1941 року. 17 липня 1941 року важко поранений. Потрапив до окупації, був командиром партизанського загону. Нагороджений як активний учасник війни орденами й медалями.
Освіта і творчість
У повоєнні роки працював у газеті «Радянська Волинь». У 1949 р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині».
Протягом 1950—1951 рр. А. Дімаров навчався в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві, у 1951—1953 рр. — у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах. А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії», збірки оповідань та новел «На волинській землі», «Волинські легенди», «Через місточок», повісті «Син капітана», збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною», романів «Його сім'я», «Ідол», «І будуть люди».
Творчий доробок письменника становить кілька десятків томів.
У 1960-ті роки виходили частини роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968). За останню — «Біль і гнів» (1974, 1980) автор був удостоєний премії. Утім, читацький загал визнав А. Дімарова ще раніше; перші романи «Його сім'я» (1956) та «Ідол» (1961) завоювали популярність у читача.
Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії»: сільські, містечкові, міські — започатковані збіркою «Зінське щеня» (1969), що народжувалась у поліському хуторі Малий Тікач, мешканці якого «породичалися» з більшістю людських цнот і вад. Соціально та психологічно болючі питання зринають і після знайомства з книжкою «Постріли Уляни Кашук» (1978) — вона разом із попередньою увійшла до 44 підсумкового видання А. Дімарова «Сільські історії» (1987). Про це ж розмірковує автор й у книжках «Містечкові історії» (1987) та «Боги на продаж. Міські історії» (1988).
У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932—1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964) та «Біль і гнів» (1974—1980 рр.) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено близько 300 сторінок (майже ціла книжка!). Та навіть урізаний варіант «Болю і гніву» в 1982 році був удостоєний Шевченківської премії.
Український інститут національної пам'яті в рамках відзначення 83-х роковин Голодомору в Україні у листопаді 2016 року вніс його ім'я до проекту «Незламні», як відзначення на державному рівні 15 видатних людей, що пройшли через страшні 1932—1933 роки та змогли реалізувати себе[3].
Анатолій Дімаров написав кілька захопливих книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик».
В оповіданні з казковою формою «Для чого людині серце» йдеться про плем'я дерев'яних чоловічків, які «не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість і гнів, злість або співчуття». Але доля звела одного з чоловічків із лікарем, який збирав серця померлих людей. Він і подарував дерев'яному чоловічку серце доброї людини. Отримавши це серце, колись байдужий до всього чоловічок навіть жертвує своїм життям заради того, щоб врятувати хлопчика, який замерзає у лісі. Цим оповіданням письменник підкреслює, що тільки серце відрізняє справжню Людину від дерев'яного чоловічка, дає можливість насолоджуватись життям, навіть жертвувати ним заради іншої людини, що саме серце є справжнім багатством людської душі.
Про своє творче кредо письменник говорив так:
Я б ніколи, мабуть, не став би педагогом, бо не люблю повчати людей. Я писав твори не для того, щоб вони втовкмачували вічні цінності, як люблять про це говорити деякі поважні метри, а щоб людина взяла мою книжку, забула про негаразди і їй трошки полегшало на душі від того, що вона прочитала. Оце моє основне завдання.[4] |
Відмовився від нагороди (орден Ярослава Мудрого IV ступеня) з рук Януковича у 2012 році. Вважав, що "не може прийняти з рук людей, «які штовхають країну у прірву».[5]
Захоплення
Хобі Анатолія Дімарова — колекціонувати каміння. У творах письменник не раз звертається до теми каміння (зокрема, в повісті «Вершини», «Поемі про камінь»). Його захоплення мінералами почалося ще в 1955 році на кримському Карадазі. Пізніше були Ала-Тау, Алтай, Забайкалля, Кавказ, Памір, Тянь-Шань, Урал. За словами письменника, його охопила «кам'яна лихоманка». І він вважає цю «хворобу» невиліковною. Робочий кабінет Дімарова схожий на геологічний музей. Тут багато зразків агатів, сердоліків і сардоніксів усюди: на поличках, столі, в шафах. На стінах — картини в камені, які Дімаров творить власноруч. Крім того, письменник має велику колекцію прикрас із різноманітним камінням, зібраним власноруч у горах.
Бібліографія
Видання творів
- Гості з Волині. — Львів, 1949. — 48 с.
- На волинській землі. — Львів, 1951. — 160 с.
- Син капітана. — К., 1958. — 224 с.
- Жінка з дитиною. — К., 1959. — 300 с.
- Ідол. — К., 1961. — 354 с.
- Поверніть мені нареченого. — Львів, 1961. — 43 с.
- І будуть люди. — Книга 1. — К.: Рад. письменник, 1964. — 313 с.
- І будуть люди. — Книга 2. — К.: Рад. письменник, 1966. — 278 с.
- Його сім'я. — К., 1966. — 516 с.
- І будуть люди. — Книга 3. — К.: Рад. письменник, 1968. — 176 с.
- Зінське щеня: Сільські історії. — К., 1969. — 270 с.
- На поруки: Повісті. — К.: Дніпро, 1972. — 440 с.
- На коні й під конем: Повісті. — К.: Молодь, 1973. — 214 с.
- Біль і гнів: Роман. — К.: Рад. письменник, 1974. — 467 с.
- Постріли Уляни Кащук. — К., 1976. — 208 с.
- І будуть люди: Роман. — К.: Дніпро, 1977. — 648 с.
- Постріли Уляни Кащук: Сільські історії. — К.: Рад. письменник, 1978. — 534 с.
- Біль і гнів: Роман. Кн. 1-2. — К.: Дніпро, 1980
- Друга планета. — К., 1980. — 296 с.
- На коні й під конем. — К., 1981. — 320 с.
- Вибрані твори: Кн. 1-2. — 1982.
- Три наречені для тата: Містечкові історії. — К.: Дніпро, 1982. — 184 с.
- Містечкові історії. — К., 1983. — 558 с.
- Біль і гнів: Роман. — К.: Дніпро, 1984. — 871с.
- Вершини. — К.: Рад. письменник, 1986. — 190 с.
- Містечкові історії. — К., 1987. — 557 с.
- Сільські історії. — К.: Дніпро, 1987. — 537 с.
- Українська вендета: Повісті. — К.: Дніпро, 1995. — 248 с.
- Боги на продаж: Міські історії. — К.: Рад. письменник, 1988. — 512 с.
- В тіні Сталіна. — К., 1990. — 174 с.
- Прожити і розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1997. — 319 с.
- Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ. — К.: Дніпро, 1998. — 295 с.
- Самосуд: Повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 1999. — 221 с.
- Зблиски: Оповідання та повісті. — К.: Ярославів Вал, 2002. — 512 с.
- Біль і гнів. — К.: Україна, 2004. — 928 с.
- Друга планета. — К.: Школа, 2006. — 304 с.
- Єврейські повісті:. — К.: Фенікс, 2007. — 174 с.
- Через місточок. — К.: Щек, 2007. — 96 с.
- Божа кара: повісті, оповідання, етюди. — К.: Укр. письменник, 2009. — 427 с.
- На коні й під конем: повість. — Х.: Фоліо, 2009. — 319 с.
- Син капітана: Повість // Київ. — 2009. — № 10. — С. 21-106.
- Прожити й розповісти. — К.: Дніпро, 2012. — 831 с.
- Твори Анатолія Дімарова на сайті Читанка
Інтерв'ю з Анатолієм Дімаровим
- «Моє прізвище не Дімаров, а Гарасюта …» // День. — 2008. — 31 жовт. — С. 18.
- «Тільки рвучи серце і стікаючи кров'ю, можна писати геніальні речі» // Березіль. 2008. — № 5/6. — С. 9-29.
- «Я ціле життя жив, як вояки ОУН-УПА, під псевдо» // Літературна Україна. — 2010. — 9 груд. — С. 1,5.
- «Не люблю нудних творів» // Літературна Україна. — 2010. — 19 серп. — С. 1, 5.
- «Стиль письменника — це щоденна каторжна праця» // Літературна Україна. — 2011. — 4 серп. — С. 4-5.
- Анатолій Дімаров та його книги: Статті, інтерв'ю, відгуки. — К.: Твім інтер, 2012.
- «Я все життя збираю людські долі» // Українська літературна газета. — 2010. — 23 черв. — № 15 (21)
- «На Волині я став українцем!»
- «На жаль, я не був бандерівцем!»
- «Я серцем приріс до Криму…»
- «Я все життя прожив під псевдо, як оунівські вояки»
- «Зі сталініста я став переконаним націоналістом»
- "Хто найбільший дурень у цій країні? Вони хором: «Кучма» — 13 спогадів Анатолія Дімарова
- «Якщо і правда нас не врятує, то на що нам тоді сподіватися?!» // «Українська літературна газета» № 10 (68), 18.05.2012 р.
- Шкодую, що в такий страшний час жив, коли не можна було писати правду // Українська правда. Життя (07.07.2014)
- Останнє відеоінтерв'ю (жовтень 2013)
- Його голос чути досі (Розмови з Анатолієм Дімаровим) / упорядники Є. Дімарова, С. Козак. — К.: Літ. Україна, 2014
Нагороди
- 1982 — Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, за останню частину роману «І будуть люди» (1964, 1966, 1968) — «Біль і гнів» (1974, 1980).
- 13 жовтня 2006 — Орден князя Ярослава Мудрого V ст. «за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу працю та активну громадську діяльність»[6]
- 17 травня 2012 — Президент України В. Ф. Янукович підписав Указ про нагородження Анатолія Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня за значний особистий внесок у розвиток національної літератури, вагомі творчі здобутки, багаторічну плідну діяльність.[7] Анатолій Дімаров відмовився прийняти нагороду. У своїй заяві 90-річний письменник зазначив, що відмовляється від нагороди, оскільки «Письменник повинен бути в опозиції до будь-якої влади, якою б вона не була. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити. Тим більше не можу прийняти цю нагороду з рук людей, які штовхають мою Україну у прірву».[8][9]
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012[10].
- 5 грудня 2012 року Святійший Патріарх Філарет нагородив Анатолія Дімарова Орденом Христа Спасителя.
Примітки
- ↑ National Library of Israel Names and Subjects Authority File
- ↑ Дімаров А. Прожити й розповісти // Березіль. — '98. — № 3/4. — С. 71.
- ↑ У 32 країнах запалять свічки пам'яті про жертв Голодомору в Україні
- ↑ Анатолій Дімаров: «Я все життя збираю людські долі»
- ↑ Письменник Анатолій Дімаров відмовився від нагороди Януковича
- ↑ Указ Президента України № 871/2006 від 13 жовтня 2006 року «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України № 321/2012 від 17 травня 2012 року «Про нагородження А. Дімарова орденом князя Ярослава Мудрого»
- ↑ Письменник відмовився від ордена Ярослава Мудрого через Януковича // Українська правда, 22 травня 2012
- ↑ Украинский писатель Анатолий Димаров отказался от ордена Ярослава Мудрого IV // podrobnosti.ua, 22 мая 2012(рос.)
- ↑ Золоті письменники України. Нагороджені
Джерела
- Штонь Г. Анатолій Дімаров: Літературний портрет. — К.: Дніпро, 1987. — 150 с.
- Штонь Г. Анатолій Дімаров // Історія української літератури ХХ ст. — Кн. 2. — К.: Либідь, 1998.
- Баранов В. Якби розповісти про все прожите… // Київ. — 2007. — № 5. — С. 3-8.
- Штонь Г. Великий оповідач // Дивослово. — 2002. — № 5. — С. 58-60.
- Бондаренко Ю. Жанрова своєрідність повістей-«історій» Анатолія Дімарова // Слово і час. — 2002. — № 5/6. — С. 3-7.
- Слабошпицький М. Про Анатолія Дімарова, який схожий на свої книги // Київ. — 2002. — № 4/5. — С. 127—129.
- Наєнко М. Діамантами висвічують слова… // Слово і час. — 2012. — № 5. — С. 84 — 89.
- Чернов А. «Я писав про життя…» // Полтавський вісник. — 2012. −18 трав. — С. 23.
- Баранов В. На високогір'ї віку // Літературна Україна. — 2012. — 17 трав. — С. 1, 3; Київ. — 2012. — № 5. — С. 2 — 6.
- Аксьом А. Сюжети, видобуті з каменю: З архівних матеріалів Анатолія Дімарова ЦДАМЛМ України // Літературна Україна. — 2012. — 3 трав. — С. 1, 4.
- Баранов В. До 90-річчя Анатолія Дімарова
- Народились 5 травня
- Народились 1922
- Уродженці Миргорода
- Померли 29 червня
- Померли 2014
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Члени Спілки письменників СРСР
- Члени НСПУ
- Члени КПРС
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого IV ступеня
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня
- Нагороджені ювілейною медаллю «60 років визволення України від фашистських загарбників»
- Кавалери ордена Вітчизняної війни I ступеня
- Нагороджені медаллю «За бойові заслуги»
- Нагороджені медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- Нагороджені медаллю «50 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «60 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «70 років Збройних Сил СРСР»
- Нагороджені медаллю «Ветеран праці»
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 1500-річчя Києва»
- Лауреати Шевченківської премії 1982 року
- Золоті письменники України
- Українські прозаїки
- Наукові фантасти України
- Україномовні письменники-фантасти
- Голодомор
- Учасники проекту «Незламні»