Вулиця Листопадового чину: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 29: Рядок 29:
|тролейбус = №&nbsp;22, 29<ref name="транспорт"/>
|тролейбус = №&nbsp;22, 29<ref name="транспорт"/>
|залізниця =
|залізниця =
|маршрутні таксі = №&nbsp;33, 38<ref name="транспорт">
|маршрутні таксі = №&nbsp;33, 38<ref name="транспорт"/>
|зупинки = «вул. Листопадового Чину»<ref name="транспорт">
|зупинки = «вул. Листопадового Чину»<ref name="транспорт"/>
|будівлі =
|будівлі =
|архітектурні пам'ятки =
|архітектурні пам'ятки =

Версія за 06:27, 22 серпня 2019

Вулиця Листопадового чину
Львів
Вигляд з площі святого Юра
Вигляд з площі святого Юра
Район Галицький, Залізничний
Назва на честь Листопадового чину
Колишні назви
Святоюрська дорога (кін. XVII ст.), Цісарська (кін. XVIII ст.), Св. Юра (не пізніше 1825), Міцкевича (1871), Паркштрасе (листопад 1941), Міцкевича (липень 1944)
Загальні відомості
Протяжність 670 м
Координати початку 49°50′28″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8413583° пн. ш. 24.0223333° сх. д. / 49.8413583; 24.0223333
Координати кінця 49°50′15″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8375806° пн. ш. 24.0148694° сх. д. / 49.8375806; 24.0148694
поштові індекси 79000 [1]
Транспорт
Автобуси № 2А, 2Н[2]
Тролейбуси № 22, 29[2]
Маршрутні таксі № 33, 38[2]
Зупинки громадського транспорту «вул. Листопадового Чину»[2]
Рух односторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Заклади культури «Будинок вчених»
Поштові відділення вул. Словацького 1 [1]
Забудова класицизм, історизм
Парки Парк імені Івана Франка, Святоюрський парк
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r2636318
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Листопадового чину у Вікісховищі

Ву́лиця Листопа́дового Чи́ну — вулиця у Львові на межі Галицького і Залізничного районів.

Будівлі

№ 6. Попередній будинок на цьому місці був зведений 1879 року за проектом Войцеха Гаара.[3][4] Тут від 1896 року діяла адвокатська контора Євгена Петрушевича.[5] У 1897—1898 роках тут споруджено Національне казино (тепер «Будинок вчених»). Проект Германа Гельмера і Фердинанда Фельнера.[6] 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[7]

№ 7. В будинку у 1928 року містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно». За радянських часів була встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщала про це.[8] Тут протягом 1938—1967 років мешкала Олена Кульчицька. 1971 року тут відкрився меморіальний музей художниці. В експозиції понад 80 картин, бібліотека, килими, зіткані за її проектами, меблі, створені за ескізами Кульчицької.[9] 23 вересня 2008 року дім внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[7]

№ 8. Будинок споруджено за проектом архітекторів Едмунд Жихович та Міхал Лужецький у 1912—1913 роках для філії «Австро-угорського банку», згодом тут містився «Польский банк».[10] За часів СРСР — залізничне відділення «Держбанку».[11]. Рельєфи Уздовж фасадів над першим поверхом встановлена серія горельєфних композицій з алегоріями Ощадності, Праці, Торгівлі, Гірництва, Техніки, Рільництва та Промисловості авторства Юліуша Белтовського.[12] За часів незалежності тут містилося відділення «Промінвестбанку»[13], від 2016 року приміщення банку знаходилося на реконструкції.[14]. 8 червня 2018 року у відреставрованій будівлі відкрився новий п’ятизірковий «Банк Готель», головним інвестором та власником котрого є Вячеслав Юткін. Реконструкція будівлі обійшлася його власнику майже 20 мільйонів доларів. На нижніх поверхах облаштувано рецепцію, ресторан та конференц-хол на 300 осіб, а на верхніх — сто номерів. Серед інших п’ятизіркових готелів Львова, «Банк Готель, у першу чергу, орієнтуватиметься на бізнес-клієнтів, проведення конференцій та ділових заходів[15].

№ 10. Наріжна кам'яниця споруджена у 1891—1892 роках у стилі історизму, за проектом архітектора Йоганна Шульца для графині Марії Дрогойовської. Фасад будинку прикрашений скульптурами Марса та Венери роботи Петра Віталіса Гарасимовича. До 1939 року тут містилося почесне консульство Голландії. Під час німецької окупації в цьому будинку перебував Український центральний комітет — допомогова організація, що діяла під керівництвом професора Володимира Кубійовича. 1993 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця, сповіщає, що тут у 1941—1944 року працював видатний український історик, географ, громадсько-політичний діяч Володимир Кубійович (скульптор Ярослав Скакун, архітектори Олег Чамара і Василь Каменщик). З повоєнних часів тут міститься з'єднання залізничних військ.[16][11]

№ 11. Житловий будинок, споруджений за проектом Юліана Захаревича у 1889 році як заміська вілла художника Яна Стики●.[17] Нині частину приміщень займає художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. 1972 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю на честь Олекси Новаківського, авторства Еммануїла Миська[18], відлиту на Львівській кераміко-скульптурній фабриці.[19] 23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[7]

№ 12. Будинок споруджено 1874 року за проектом Войцеха Гаара і перебудовано 1892 року.[4] За польських часів містилися Староство гродське та Дирекція поліції, нині тут працює благочинна організація «Карітас».[11]

№ 14. Житловий будинок у стилі історизму, споруджений 1880 року за проектом Владислава Галицького. Скульптурне оздоблення Леонарда Марконі.[20]

№ 16. Палац, споруджений у 1862—1865 роках за проектом архітектора Карла Омана для колишнього намісника Галичини Агенора Голуховського. Це перша споруда у Львові у стилі італійського неоренесансу.[21] Нині в палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.

№ 20. Дирекція залізниць.[22] За Польщі тут містилась Молочарська спілка Малопольщі, зараз цієї адреси не існує.[23]

№ 22. Інженерний корпус Укрзалізниці, споруджений у 1978 року за проектом Романа Сивенького.[24]

№ 28. Житловий будинок у стилі ампір, споруджений у 1835—1838 роках архітектором Вільгельмом Шмідом для Владислава Єльського. На фасаді знаходилась статуя Матері Божої, виконана Йоаном Шімзером або Павлом Евтельє. Згодом використовувався як дитячий шпиталь, пізніше належав товариству «Скала».[25]

Галерея

Примітки

  1. ↑ а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти [Архівовано 22 вересень 2010 у Wayback Machine.] Переглянуто 11 вересня, 2010
  2. ↑ а б в г Маршрути громадського транспорту м. Львова
  3. ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 339. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  4. ↑ а б Бірюльов Ю. О. Гаар // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 448. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  5. ↑ Павлишин. О. Адвокатська діяльність Євгена Петрушевича // Збірник матеріалів всеукраїнського круглого столу Адвокатура України: історія та сучасність / уклад. І. Б. Василик, І. С. Яковець. — К. : КВІЦ, 2015. — С. 94. — ISBN 978-617-697-039-2.
  6. ↑ Архітектура Львова… — С. 313.
  7. ↑ а б в Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010
  8. ↑ Драк М. Революції безсмертя. Місцями революційної слави на Львівщині. — Львів : Каменяр, 1977. — С. 45.
  9. ↑ З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 159.
  10. ↑ Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 271. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  11. ↑ а б в Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 97. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  12. ↑ Енциклопедія Львова / за редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 205. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  13. ↑ Проект «Інтерактивний Львів»: вул. Листопадового Чину, 08 — будинок Промінвестбанку
  14. ↑ У центрі Львова філію «Австро-угорського банку» перетворять на готель. Архів оригіналу за 8 березень 2018. Процитовано 7 березень 2018.
  15. ↑ У Львові колишній працівник спецслужб та банкір відкрив преміум-готель
  16. ↑ Романюк П. «Свій храм» Архітектор Василь Каменщик на тлі історії та нашої доби. — Львів : ЛА «Піраміда», 2015. — С. 260. — ISBN 978-966-441-384-5.
  17. ↑ Архітектура Львова… — С. 346.
  18. ↑ Вуйцик В., Липка Р. Зустріч зі Львовом. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 150.
  19. ↑ Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 27.
  20. ↑ Бірюльов Ю. О. Галицький Владислав // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 474.
  21. ↑ Архітектура Львова… — С. 359—360.
  22. ↑ Архітектура Львова… — С. 501.
  23. ↑ Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці… — С. 98.
  24. ↑ Архітектура Львова… — С. 636.
  25. ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 27. — ISBN 978-83-7543-009-7.

Джерела

Посилання

Вулиця Листопадового чину
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Львів»
CMNS: Вулиця Листопадового чину у Вікісховищі?


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Листопадового_чину&oldid=25948441