Емаль

Емаль (також — скли́ця) — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці емалювання. Емаль складається із ряду солей, оксидів металів та силікатів, що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші кременю, піску, оксиду свинцю, соди або поташу, і бури. Оксид свинцю, та поташ (або сода) є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із окисами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають пружність емалі (бура зменшує пружність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб коефіцієнт розширення емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу, яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна.

Прототипом емалювання є кольорові вставки із скла, чи дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, які зустрічаються уже в стародавньому Єгипті. Свого розвитку емалювання зазнало в стародавній Греції. В Україні емалювання зустрічається вже у скіфських виробах. Часто, вони виготовлялися греками на замовлення скіфів.

Можна припускати, що у слов'янську культуру техніка емалі прийшла з Візантії. Проте стародавні українські емалі були яскравіші, з характерним білим фоном, що надавав більшої інтенсивності кольоровій гамі. Поліхромна емаль широко використовувалася ювелірами Київської Русі у 11-13 ст.

Існує кілька різноманітних технік емалювання, що використовується у ювелірній промисловості:

• перебірчаста емаль — техніка нанесення емалі, при якій малюнок позначається тонким дротом, напаяним на пластину, а потім отвори, що утворилися, заповнюють емалями різних кольорів, і виріб обпалюють
• вітражна емаль
• художня емаль
• ліможська емаль

Див. також

• Історія ювелірної справи в Україні
• Скло мистецьке
• Глазур

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Дольницька М. Емаль // Мистецтво. Л., 1932. Ч. 1.
• Петренко М. Українське золотарство XVI–XVIII ст. К., 1970.
• Чегусова З. Емалевий вибух в Україні // ОМ. 2009. № 3.
• Эмалирование: фритта, шликер, подготовка поверхности металла, охрана окружающей среды : монография / Л. С. Савин, А. Н. Пшинько, Ю. Л. Савин [и др.] ; М-во транспорта и связи Украины, Днепропетр. нац. ун-т ж.-д. транспорта им. В. Лазаряна. − Д. : Изд-во Днепропетр. нац. ун-та ж.-д. транспорта им. В. Лазаряна, 2008. − 335 с. : ил. − Бібліогр. : с. 307−332 (369 назв). − ISBN 966-8471-25-3.
• Мороз І. І. Фарфор, фаянс, майоліка. К., 1975.
• Петрикова Ф. С. Украинский художественный фарфор (кон. 18 – нач. 20 вв.). К., 1985.
• Гегінг З. Ф. Стародавня кераміка. К., 1992.
• Рыбаков Б. Ремесло древней Руси. М. 1948;
• Безпалый Л. Ювелирные изделия. М. 1950;
• Untracht Oppi. Enameling on Metal. Chilton Book Company, NY. 1970.

Посилання

• Емаль // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 407. — 1000 екз.
• Емаль і полива // ЕСУ
• Механічні і фізичні властивості вітражної емалі
• Інститут вітражної емалі (UK)
• Німецька асоціація ювелірів (DE))
• Онлайн журнал "Скло на металі" (US)
• CIDAE Центр інформації і поширення мистецтва емалювання (ES)
• Товариство голландських емалістів (NL)
• Американське товариство емалістів (US)