Георгій Зарубський

Георгій (Юрій), інок Зарубський — був у XII чи на поч. XIII ст. чорноризцем Зарубського монастиря, що стояв над Дніпром біля теперішнього села Трахтемирова, Переяслав-Хмельницького району, Київської області. Автор поученія.

Послання до духовного сина

Ця пам'ятка — єдина, що збереглася після Зарубського монастиря, знищеного татарами. Повчання написане для молодого хлопця, що забажав мати Георгія духовним провідником. Юрій повчає його пам'ятати про смерть і про те, що готує вона людині, зробити в серці місце божому страхові, любити Бога, прикрашувати себе покорою, милосердям, опікою сиріт і вдів, любити всіх, зберігати таємниці приятелів, вистерігатися обмови, берегтися клятьби й заздрості.

Тут чернець виступає проти світських забав того часу, проти скоморохів, весельчаків і музикантів, яких не радить пускати до хати, а заступити гуслі Псалтирею та й повістями й повчаннями святих отців, що потерпіли за Бога. Виступає проти балакучості й почасти проти філософії, вказуючи на найвище християнське подвижництво.

Публікація творів

• у книзі Срезневский И. Поучение Зарубского черноризца Георгия в списке XIII в. Сведения и заметки р малоизвестных и неизвестных памятниках. I—ХI, вып. I.—Сб. отд. рус. яз. и слов. АН, т. I, 1867 на сторінках 54—57 — текст поученія.
• у книзі Владимиров П. В. Обзор южнорусских и западнорусских памятников письменности от XI до XVII ст.— Чтен. в ист. общ. Нестора летоп., кн. 4, 1890, стор. 140—142 (приложение). текст «Поучение Зарубского чернорижца Георгия».

Література

• Лэбукин П. Очерк литературной борьбы представителей христианства с остатками язычества в русском народе (XI—XIV иска).— Рус. филолог, вестн., т. XXVIII, 1892, стор. 133—153; т. XXXV, 1896, стор. 222—272; т. XXXVII, 1897, стор. 229—273; т. XXXVIII, 1897, стор. 322—337; т. XXXIX, 1898, стор. 147—276.
• Возник М. Історія української літератури. Т. І., стор. 145
• Історія української літератури. Т. І, ч. 1, стор. 151—152