Вільгельм Штекель: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м додано Категорія:Науковці-самогубці за допомогою HotCat |
доповнення |
||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
{{у планах}} |
{{у планах}} |
||
Штекель пішов з життя добровільно в 1940 році. |
Штекель пішов з життя добровільно в 1940 році через тяжку хворобу, прийнявши велику дозу [[аспірин]]у. |
||
== Творчість == |
== Творчість == |
||
Версія за 19:54, 18 січня 2020
| Вільгельм Штекель | |
|---|---|
| Wilhelm Stekel | |
 | |
| Народився |
25 березня 1868 Бояни,Чернівецька область |
| Помер |
25 червня 1940 (72 роки) Лондон, Велика Британія ·інтоксикація[d] |
| Країна | Австро-Угорщина, Австрія, Велика Британія |
| Діяльність | психолог, лікар, психоаналітик, психіатр |
| Alma mater | Віденський університет |
| Галузь | психіатрія |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | докторський ступінь[1] |
| Війна | Перша світова війна |
| Відомий завдяки: | автор терміну парафілія |
| У шлюбі з | Malvine Stekeld[1] |
| Діти | Éric-Paul Stekeld |
 Вільгельм Штекель у Вікісховищі | |
Вільгельм Штекель (англ. Wilhelm Stekel; 18 березня 1868, Бояни — 25 червня 1940, Лондон) — австрійський психіатр і композитор — самоук, один з піонерів психоаналізу, винахідник терміну «парафілія».
Велику роль у створеному Вільгельмом Штекелем активному психоаналізі грає ефект раптовості, бо саме через те інтерпретації робляться активніше. Також для підходу Штекеля є характерною опора безпосередньо на інтуїцію. Штекель твердо дотримувався теорії Едипового комплексу і невпинно підкреслював роль несвідомих процесів у виникненні невротичних розладів. Завдяки дослідженням і працям Штекеля психоаналітична короткострокова терапія збагатилася новими знаннями[2].
Біографія
 | Цей розділ статті ще не написано. |
Штекель пішов з життя добровільно в 1940 році через тяжку хворобу, прийнявши велику дозу аспірину.
Творчість
Вільгельм Штекель відрізнявся поміж інших науковців свого часу величезною літературною плодючістю. Як приклад — праця Штекеля під назвою «Розлади в життя потягів і афектів» (Stekel, 1908) складається з десяти томів.[3]
Для Вільгельма Штекеля незаперечним авторитетом серед колег був Зигмунд Фрейд, але той часто публічно критикував активну техніку Вільгельма Штекеля, де він легковажно використовував мало аргументовані інтерпретації несвідомих мотивів.[4]Розбіжності між позиціями Штекеля і Фрейда незабаром стали настільки непереборними, що Штекель, слідом за науковцем Альфредом Адлером, був змушений покинути членство у Віденському психоаналітичному товаристві.[5]
У 1911 році Вільгельм Штекель опублікував головну наукову працю свого життя — «Мова сновидінь». У ній Штекель розвинув свою теорію символів. Книга мала вирішальний вплив на формування психоаналізу.
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118617605 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ 3.2. Вильгельм Штекель. Психоанализ [Введение в психологию бессознательных процессов]. psy.wikireading.ru (рос.). Процитовано 6 липня 2018.
- ↑ Эрнест, Джонс. Вильгельм Штекель (1868–1940) - Жизнь и творения Зигмунда Фрейда. www.e-reading.club. Процитовано 6 липня 2018.
- ↑ Sceptic-Ratio. Вильгельм Штекель. sceptic-ratio.narod.ru. Процитовано 6 липня 2018.
- ↑ 3.2. Вильгельм Штекель. Психоанализ [Введение в психологию бессознательных процессов]. psy.wikireading.ru (рос.). Процитовано 6 липня 2018.
|
 | В іншому мовному розділі є повніша стаття Wilhelm Stekel(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
|