Лев Данилович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Шюлжич (обговорення | внесок) у Войтовича 2014 вже 1225; виправляю |
Шюлжич (обговорення | внесок) |
||
Рядок 50: | Рядок 50: | ||
== Біографія == |
== Біографія == |
||
=== Ранні роки === |
=== Ранні роки === |
||
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр |
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр і Л. Войтович припускають, що він народився близько [[1225]] року<ref name="ЕІУ">Котляр 2009: 72</ref><ref name="В14">Войтович 2014.; у ранніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).</ref>. Лев був другим сином руського короля [[Данило Романович|Данила]] і галицької князівни [[Анна Мстиславна|Анни]], доньки галицького князя [[Мстислав Удатний|Мстислава Удатного]]<ref name="ЕІУ"/>. По батьківський лінії він був нащадком великих київських князів [[Роман Мстиславич|Романа]] і [[Мстислав Ізяславич|Мстислава]], а також візантійського імператора [[Ісаак II Ангел|Ісаака II Ангела]]. По лінії матері його прадідами були новгородський князь [[Мстислав Ростиславич]] та [[половці|половецький]] хан [[Котян]]. |
||
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком<ref name="Войтович"/>. |
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком<ref name="Войтович"/>. |
Версія за 08:28, 9 лютого 2020
Лев | ||
Лев у великокняжій короні на фоні Львова | ||
| ||
---|---|---|
1240 — 1269 | ||
Попередник: | уділ утворено | |
Наступник: | вернулось в склад Галицького князівства | |
| ||
1245 — 1269 | ||
Попередник: | Данило Романович | |
Наступник: | Юрій Львович | |
| ||
1264 — 1301 | ||
Попередник: | Данило Романович | |
Наступник: | Юрій Львович | |
Народження: | бл. 1225 | |
Смерть: |
бл. 1301 Львів | |
Рід: | Романовичі | |
Батько: | Данило Романович | |
Мати: | Анна Мстиславна | |
Шлюб: | Констанція Угорська | |
Діти: | Юрій, Анастасія, Святослава | |
Лев Дани́лович (бл. 1225 — бл.1301) — князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301). Представник дому Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син руського короля Данила і галицької князівни Анни. Чоловік угорської принцеси Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Батько руського короля Юрія. Вперше відзначився у поході проти Куремси[1]. Після розпаду Руського королівства по смерті Данила (1264) успадкував Галицьку і Перемишльську землі, ставши найсильнішим серед членів дому[1]. Визнав себе васалом Золотої Орди[1]. Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267)[1]. Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів[1]. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття (1283)[1]. Прославився як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик[1]. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами[1]. За переказом у старості прийняв чернецтво[2]. Іменем Лева названо місто Львів[2]. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався[3].
Імена
- Ле́в Дани́лович — в українській традиції з патронімом[1].
- Ле́в І — у західній традиції з номером правителя.
- Ону́фрій — хрещене ім'я[2].
- Ле́в-Ону́фрій Дани́лович — складене ім'я[2].
Біографія
Ранні роки
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр і Л. Войтович припускають, що він народився близько 1225 року[1][4]. Лев був другим сином руського короля Данила і галицької князівни Анни, доньки галицького князя Мстислава Удатного[1]. По батьківський лінії він був нащадком великих київських князів Романа і Мстислава, а також візантійського імператора Ісаака II Ангела. По лінії матері його прадідами були новгородський князь Мстислав Ростиславич та половецький хан Котян.
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком[2].
У 1240 році разом з батьком був в Угорському королівстві, де Данило шукав союзників проти монголо-татар.
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. 1244 року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Взяв участь у битві під Ярославом 1245 року, у якій війська Данила Галицького розбили Ростислава Михайловича.
У 1247 році (за іншими даними, в 1251—1252) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою Бели IV Констанцією. Можливо, на знак цієї події було засновано місто Львів, назване іменем Лева Даниловича.
1249 року брав участь у поході на Слонім в ході втручання галицько-волинських військ в литовські усобиці на стороні князя Товтивіла.
У 1252—1254 роках разом з батьком воював з монголо-татарським баскаком Куремсою.
В цей ж час, 1252 року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата Романа в ході війни за австрійську спадщину Бабенбергів.
Зимою 1253—1254 року очолив похід у ятвязьку землю проти князя Стекинта. В ході цієї війни з наказу Данила швидким маршем перекидує військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком.
Наступної зими здійснив каральний похід у Болохівську землю, князі якої як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу) у верхів'я Південного Бугу.
У кінці 1255 року вирушив до Новогрудка на допомогу братові Роману, який претендував на литовський престол, після чого розбив ятвягів.
Самостійне правління
Після смерті короля Данила у 1264 р. в додачу до Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке[5]. Як виглядає[де?][джерело?], верховним князем Руського Королівства тоді був Василько.
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович і Лев успадкував Холм і Дорогичин, та передав останні своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів де-факто став верховним князем Галицько-Волинського князівства.
Лев не був коронований Папською короною, адже в Золотій Орді на той час зміцнів темник Ногай, який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в 1300 році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися.
За деякими даними, Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова. Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича та іншими давніми документами[якими?], Лев близько 1271 року відбудував Львів, спорудивши Високий замок, навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі Полтви.
У 1272—1273 роках разом з братом Мстиславом та володимирським полком Володимира Васильковича втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, Болеслава V Сором`язливого. Тоді ж об'єднанні галицько-волинські полки виступили проти ятвягів та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир.
Весною 1275 року війська литовського князя Тройдена спустошила Дорогичин. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом, смоленський князь Гліб Ростиславич, турово-пінські князі та татари очолювані воєводою Ягурчином. Під час походу Лев разом з татарами здобув Новогрудок не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи.
В кінці 1277 р. послав загін під керівництвом свого сина Юрія у новий похід проти Литви, організований татарами, який закінчився невдалою облогою Гродна.
Після смерті краківського князя Болеслава V Сором'язливого (1279), одруженого з Кунегундою Угорською — сестрою його дружини Констанції, в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава II Мазовецького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. В кінці 1279 — на початку 1280 за підтримки татар та інших Романовичів здійснив похід на Польщу в ході якого русько-татарські сили спустошили околиці Сандомира, проте були розбиті поляками у битві під Гозліцами зазнавши значних втрат.
У 1281 році приєднав жупу Берег та інші володіння на Закарпатті до своїх земель.
1282 року брав участь у поході Ногая в Угорщину.
1285 року в союзі з Володимиром Васильковичем та литвою воював проти мазовецького князя Болеслава Земовитовича. 1287 року ходив на Польщу в складі татарської армії Телебуги.
1289 року Лев знову вирядився на Краків, тепер підтримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників ходив аж у Сілезію. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети — зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. залишалася при Галицькому князівстві. Під час цих подій Лев увійшов у близьке порозуміння з чеським королем Вацлавом ІІ: «держав з ним велику дружбу і склав з ним мир до кінця життя»
Остання згадка про Лева в джерелах — друга зустріч з Вацлавом ІІ в Брно 1299 року.
Лев підтримував союзні стосунки із Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського[джерело?].
Смерть і поховання
Докладав багато зусиль до створення Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за короля Юрія I Львовича.
За легендою, похований у Онуфріївському монастирському храмі, що у селі Лаврів (Старосамбірський район, Львівська область).[6]. Однак каплиця, до якої традиція прив'язувала його могилу, виявилася будовою XVII-XVIII ст.[2][7] Більш рання церква у Лаврові не знайдена, хоча монастир був закладений у XIII ст[2].
Відомості про смерть Лева у Спаському монастирі, так само як і версія віднайдення у 1767 р. багатої гробниці князя, срібло з якої пішло на відновлення монастиря, дуже непевні[2].
Сім'я
- Батько: Данило (1202—1264), князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), київський (1239—1240), галицько-волинський (1238—1264), король Русі (1253—1264)
- Брати і сестри:
- Іраклій (бл. 1223—до 1240), помер молодим
- Переяслава (?—1283) ∞ Земовит І, мазовецький князь
- NN (?—?) ∞ Андрій, володимиро-суздальський князь
- Софія (?—?) ∞ Генріх V, шварцбурзький граф
- Роман (бл. 1230—бл. 1261), князь новогрудський (1251—1256), холмський (?—1261), герцог австрійський (1252—1254)
- Мстислав (?—після 1292), князь луцький (1264—1292), володимирський (1288—1292)
- Шварн (?—після 1292), князь холмський і великий князь литовський (1264—1269)
- NN (?—бл. 1253), помер немовлям
- NN (?—бл. 1253), померла немовлям
Дружина — Констанція Угорська, дочка угорського короля Бели IV.
- Діти:
- Юрій (1252/1257—1308), князь белзький (бл. 1269—1301), володимирський (1301—1308), король Русі (1301—1308)
- Святослава (?—1302), черниця
- Анастасія (?—1335) ∞ Земовит, добжинський князь
Родовід
8. Мстислав, великий князь київський | ||||||||||||||||
4. Роман, великий князь київський | ||||||||||||||||
9. Агнешка, польська князівна | ||||||||||||||||
2. Данило, король Русі | ||||||||||||||||
10. Ісаак II, візантійський імператор | ||||||||||||||||
5. Анна, візантійська принцеса | ||||||||||||||||
11. Ірина, візантійська аристократка | ||||||||||||||||
1. Лев, галицький князь | ||||||||||||||||
12. Мстислав, новгородський князь | ||||||||||||||||
6. Мстислав, галицький князь | ||||||||||||||||
13. N Глібівна, рязанська князівна | ||||||||||||||||
3. Анна, галицька князівна | ||||||||||||||||
14. Котян, половецький хан | ||||||||||||||||
7. Марія, половецька князівна | ||||||||||||||||
15. невідомо | ||||||||||||||||
У культурі
Кіно
- 1987: Данило, князь Галицький
- 2018: Король Данило
Вулиці
- На честь нього названа Вулиця Князя Лева у місті Львів.
- Вулиця Князя Лева у м. Городенка.
- На честь нього названа Перша міська клінічна лікарня імені Князя Лева у місті Львів
- На честь нього названо 71 курінь УПЮ імені князя Лева.
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м Котляр 2009: 72
- ↑ а б в г д е ж и Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>
: для виносок під назвоюВойтович
не вказано текст - ↑ Войтович 2003: 66.
- ↑ Войтович 2014.; у ранніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).
- ↑ Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — С. 105.
- ↑ Таємниця могили князя Лева Даниловича zik.ua 11.11.2018
- ↑ Площанский 1866: 78—106.
Бібліографія
Джерела
- Полное собрание русских летописей (ПСРЛ), Т.2. III. Ипатьевская летопись. Санкт-Петербург, 1843.
- Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. Київ: Дніпро, 1989.
- Купчинський, О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004.
Монографії
- Войтович Л. 3.15. Волинська гілка Мономаховичів. Болохівські князі. Острозькі. Заславські. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [1]. — Біла Церква, 2006.
- Войтович, Л. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 ;— бл. 1301). Львів, 2014.
Статті
- Войтович, Л. Королівство Русі: факти і міфи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. 2003. Вип. VII. С. 63—71.
- Малевская М. В. Архитектурно-археологичемкие исследования в Львовской области // Археологические открытия за 1980 г. Москва, 1981, С. 278.
- Площанский В. Лавров село и монастырь в Самборском округе // Научнный сборник изданый Литературным обществом Галицко-Русской матицы. — Львов, 1866. С. 78—106.
Довідники
- Котляр, М.Ф. Лев Данилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 72. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Котляр, М.Ф. Лев І Данилович // Українська дипломатична енциклопедія, 2004, Т. 1.
- Лев Данилович // Довідник з історії України. Київ, 1993.
- Лев Данилович // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 813. — 1000 екз.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лев Данилович
|
|