Велика Британія: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
MaryankoBot (обговорення | внесок)
м виправлення посилання за допомогою AWB
мНемає опису редагування
Рядок 356: Рядок 356:
=== Енергетика ===
=== Енергетика ===
[[Файл:Oil platform in the North SeaPros.jpg|міні|Нафтова платформа у [[Північне море|Північному морі]]]]
[[Файл:Oil platform in the North SeaPros.jpg|міні|Нафтова платформа у [[Північне море|Північному морі]]]]
Британія має більше важливих енергетичних ресурсів, ніж більшість країн Європейського Союзу, в особливості [[нафта|нафту]], [[природний газ]] і [[вугілля]]. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. У порівнянні з піковим 1913 роком, коли понад один мільйон працівників видобув понад 300 мільйонів тонн вугілля, поточний видобуток впав на більше, ніж на чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але із зростанням використання інших видів палива видобуток вугілля зменшився.
Британія має більше важливих енергетичних ресурсів, ніж більшість країн Європейського Союзу, в особливості [[нафта|нафту]], [[природний газ]] і [[вугілля]]. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. У порівнянні з піковим 1913 роком, коли понад один мільйон працівників видобув понад 300 мільйонів тонн вугілля, поточний видобуток впав на більше, ніж на чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але зі зростанням використання інших видів палива видобуток вугілля зменшився.


У 2006 році Велика Британія була дев'ятим найбільшим у світі споживачем енергії і 15 за величиною виробником.<ref>{{cite web |url=http://tonto.eia.doe.gov/country/country_energy_data.cfm?fips=UK |title=United Kingdom Energy Profile |publisher=U.S. Energy Information Administration |accessdate=4 November 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090102203347/http://tonto.eia.doe.gov/country/country_energy_data.cfm?fips=UK |archivedate=2 January 2009 |deadurl=yes }}</ref> Королівство є батьківщиною для цілого ряду крупних енергетичних компаній, у тому числі двох з шести світових гігантів&nbsp;— [[Бритіш петролеум компані|ВР]] та [[Royal Dutch Shell]], а також BG Group.<ref>{{cite news |url=http://www.telegraph.co.uk/finance/newsbysector/energy/6424030/Let-the-battle-begin-over-black-gold.html |title=Let the battle begin over black gold |accessdate=26 November 2010 |work=The Daily Telegraph |date=24 October 2009 |location=London |first=Rowena |last=Mason |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120050152/http://www.telegraph.co.uk/finance/newsbysector/energy/6424030/Let-the-battle-begin-over-black-gold.html |archivedate=20 November 2010 |deadurl=no }}</ref><ref>{{cite news |url=http://www.bloomberg.com/news/2010-11-25/rba-s-stevens-says-inflation-unlikely-to-fall-much-further.html |title=RBA Says Currency Containing Prices, Rate Level 'Appropriate' in Near Term |accessdate=26 November 2010 |work=Bloomberg |location=New York |date=26 November 2010 |first=Michael |last=Heath |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101129025910/http://www.bloomberg.com/news/2010-11-25/rba-s-stevens-says-inflation-unlikely-to-fall-much-further.html |archivedate=2010-11-29 |deadurl=no }}</ref> у 2011 році 40 % електроенергії у Великої Британії було вироблено за допомогою газу, 30 % вугіллям, 19 % атомною енергетикою, а 4,2 % енергією вітру, гідроенергетикою, біопаливом і відходами.<ref name="world-nuclear.org">{{cite web |url=http://www.world-nuclear.org/info/inf84.html |title=Nuclear Power in the United Kingdom |publisher=World Nuclear Association |accessdate=9 April 2013 |date=April 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130214061431/http://www.world-nuclear.org/info/inf84.html |archivedate=14 February 2013 |deadurl=no }}</ref> Альтернативна енергетика значно збільшує свою долю в енергосистемі країни (від 1.5 % у 2008 до 15 %, причому у вітряні дні ВЕС виробляють до 40 % електроенергії, станом на 2018 рік).<ref name=BEIS2017q3>{{cite web |url=https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/669723/Renewables.pdf |title=BEIS renewables statistics |accessdate=16 March 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180309151132/https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/669723/Renewables.pdf |archivedate=9 March 2018 |deadurl=no }}</ref><ref>{{cite web |url=http://electricinsights.co.uk/#/reports/report-2017-q4/detail/wind-power-grows-45?&_k=sw4i0u |title=Wind power grows 45% |accessdate=18 March 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180610115718/http://electricinsights.co.uk/#/reports/report-2017-q4/detail/wind-power-grows-45?&_k=sw4i0u |archivedate=10 June 2018 |deadurl=no }}</ref> Цьому сприяють збудовані на узбережжі та в морі вітрові електростанції. За рівнем розвитку вітроенергетики Велика Британія поступається у Європі хіба що Нідерландам і Данії. [[ВЕС Лондон-Аррай]]&nbsp;— найбільша [[Вітряна електростанція|ВЕС]] у Європі на 2013 рік, на 2020 заплановане відкриття ще більшої ВЕС&nbsp;— [[Hornsea Project Two]], потужність котрої складе 1,8 ГВт і котра є продовження проєкту [[Hornsea Project One]] потужністю 1,2 ГВт.<ref>{{cite web|last=Александра Самуилкина|title=Нидерланды запустили один из крупнейших в мире морских ветряных парков|url=https://hightech.fm/2017/05/10/dutch-offshore-farn|accessdate=12 листопада 2017|archiveurl=https://web.archive.org/web/20171113060202/https://hightech.fm/2017/05/10/dutch-offshore-farn|archivedate=13 November 2017|deadurl=no}}</ref> У 2017 році в країні запустили найбільші на той час у світі вітрові електростанції висотою 195&nbsp;м.<ref>[https://frontnews.eu/news/ua/1392/У-Великобританії-запустили-найбільші-у-світі-вітрові-електростанції У Великій Британії запустили найбільші у світі вітрові електростанції]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}, 22 Травень 2017, frontnews</ref>
У 2006 році Велика Британія була дев'ятим найбільшим у світі споживачем енергії і 15 за величиною виробником.<ref>{{cite web |url=http://tonto.eia.doe.gov/country/country_energy_data.cfm?fips=UK |title=United Kingdom Energy Profile |publisher=U.S. Energy Information Administration |accessdate=4 November 2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090102203347/http://tonto.eia.doe.gov/country/country_energy_data.cfm?fips=UK |archivedate=2 January 2009 |deadurl=yes }}</ref> Королівство є батьківщиною для цілого ряду крупних енергетичних компаній, у тому числі двох з шести світових гігантів&nbsp;— [[Бритіш петролеум компані|ВР]] та [[Royal Dutch Shell]], а також BG Group.<ref>{{cite news |url=http://www.telegraph.co.uk/finance/newsbysector/energy/6424030/Let-the-battle-begin-over-black-gold.html |title=Let the battle begin over black gold |accessdate=26 November 2010 |work=The Daily Telegraph |date=24 October 2009 |location=London |first=Rowena |last=Mason |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101120050152/http://www.telegraph.co.uk/finance/newsbysector/energy/6424030/Let-the-battle-begin-over-black-gold.html |archivedate=20 November 2010 |deadurl=no }}</ref><ref>{{cite news |url=http://www.bloomberg.com/news/2010-11-25/rba-s-stevens-says-inflation-unlikely-to-fall-much-further.html |title=RBA Says Currency Containing Prices, Rate Level 'Appropriate' in Near Term |accessdate=26 November 2010 |work=Bloomberg |location=New York |date=26 November 2010 |first=Michael |last=Heath |archiveurl=https://web.archive.org/web/20101129025910/http://www.bloomberg.com/news/2010-11-25/rba-s-stevens-says-inflation-unlikely-to-fall-much-further.html |archivedate=2010-11-29 |deadurl=no }}</ref> у 2011 році 40 % електроенергії у Великої Британії було вироблено за допомогою газу, 30 % вугіллям, 19 % атомною енергетикою, а 4,2 % енергією вітру, гідроенергетикою, біопаливом і відходами.<ref name="world-nuclear.org">{{cite web |url=http://www.world-nuclear.org/info/inf84.html |title=Nuclear Power in the United Kingdom |publisher=World Nuclear Association |accessdate=9 April 2013 |date=April 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20130214061431/http://www.world-nuclear.org/info/inf84.html |archivedate=14 February 2013 |deadurl=no }}</ref> Альтернативна енергетика значно збільшує свою долю в енергосистемі країни (від 1.5 % у 2008 до 15 %, причому у вітряні дні ВЕС виробляють до 40 % електроенергії, станом на 2018 рік).<ref name=BEIS2017q3>{{cite web |url=https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/669723/Renewables.pdf |title=BEIS renewables statistics |accessdate=16 March 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180309151132/https://www.gov.uk/government/uploads/system/uploads/attachment_data/file/669723/Renewables.pdf |archivedate=9 March 2018 |deadurl=no }}</ref><ref>{{cite web |url=http://electricinsights.co.uk/#/reports/report-2017-q4/detail/wind-power-grows-45?&_k=sw4i0u |title=Wind power grows 45% |accessdate=18 March 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180610115718/http://electricinsights.co.uk/#/reports/report-2017-q4/detail/wind-power-grows-45?&_k=sw4i0u |archivedate=10 June 2018 |deadurl=no }}</ref> Цьому сприяють збудовані на узбережжі та в морі вітрові електростанції. За рівнем розвитку вітроенергетики Велика Британія поступається у Європі хіба що Нідерландам і Данії. [[ВЕС Лондон-Аррай]]&nbsp;— найбільша [[Вітряна електростанція|ВЕС]] у Європі на 2013 рік, на 2020 заплановане відкриття ще більшої ВЕС&nbsp;— [[Hornsea Project Two]], потужність котрої складе 1,8 ГВт і котра є продовження проєкту [[Hornsea Project One]] потужністю 1,2 ГВт.<ref>{{cite web|last=Александра Самуилкина|title=Нидерланды запустили один из крупнейших в мире морских ветряных парков|url=https://hightech.fm/2017/05/10/dutch-offshore-farn|accessdate=12 листопада 2017|archiveurl=https://web.archive.org/web/20171113060202/https://hightech.fm/2017/05/10/dutch-offshore-farn|archivedate=13 November 2017|deadurl=no}}</ref> У 2017 році в країні запустили найбільші на той час у світі вітрові електростанції висотою 195&nbsp;м.<ref>[https://frontnews.eu/news/ua/1392/У-Великобританії-запустили-найбільші-у-світі-вітрові-електростанції У Великій Британії запустили найбільші у світі вітрові електростанції]{{Недоступне посилання|date=серпень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}, 22 Травень 2017, frontnews</ref>

Версія за 13:23, 12 травня 2020

Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії
англ. the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland
Прапор Герб
Гімн: God Save the Queen (Боже, бережи королеву) (неофіційний)

Розташування Великої Британії
Розташування Великої Британії
Столиця
(та найбільше місто)
Лондон
Офіційні мови англійська
Релігія Англіканство
Форма правління Конституційна монархія
 - Монарх Королева Єлизавета II
 - Прем'єр-міністр Борис Джонсон
Площа
 - Загалом 242,495 км² (78)
 - Внутр. води 1,34 %
Населення
 - оцінка 2019  66 273 000 (22)
 - перепис 2011  63 181 775
 - Густота 270 осіб/км² (50)
ВВП (ПКС) 2017 р., оцінка
 - Повний $2,914 трлн.[1] млн. (9)
 - На душу населення $44,117[1] (25)
Валюта Фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс GMT (UTC0)
 - Літній час BST (UTC+1)
Коди ISO 3166 GB / GBR / 826
Домен .uk (але за ISO 3166-1 — .gb)
Телефонний код +44
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Велика Британія

Сполу́чене Королі́вство Вели́кої Брита́нії та Півні́чної Ірла́ндії (англ. the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland), скорочено — Сполу́чене Королі́вство (англ. the United Kingdom), також відома, як Вели́ка Брита́нія (англ. Great Britain) — суверенна держава розташована на північному заході від Континентальної Європи, на Британських островах. Територія включає острів Велика Британія, північну частину острова Ірландія та численні невеликі острови[2]. Північна Ірландія — єдина частина Сполученого Королівства, що має суходільний кордон з іншою суверенною країною — Республікою Ірландією. Всі інші кордони є водними: Сполучене Королівство оточене Атлантичним Океаном, Північним морем, Англійським каналом та Ірландським морем, що утворює 12-у найдовшу берегову лінію у світі. Ірландське море лежить між Великою Британією та Ірландією.

Сполучене Королівство — унітарна держава та конституційна монархія з парламентською системою управління.[3][4] Нинішній монарх — Королева Єлизавета II, яка панує з 1952, що робить її главою держави, що править найдовше.[5] Столиця Королівства, і його найбільше місто — Лондон, глобальний міський та фінансовий центр з населенням у 10,3 мільйони осіб.[6] Інші важливі міста: Бірмінгем, Манчестер, Глазго, Лідс та Ліверпуль.

Королівство об'єднує чотири історичні провінції (англійською — «країни»): Англію, Північну Ірландію, Шотландію[7] та Уельс, столицями яких є Лондоні, Белфасті, Единбурзі та Кардіффі, відповідно. Три з цих країн мають національні уряди[8] з різним ступенем повноважень[9][10], щоправда, їхня влада делегована парламентом Великої Британії, який може ухвалювати закони в односторонньому порядку, однобічно змінюючи або скасовуючи деволюцію (Англія не має жодної делегованої влади). Острів Мен, розташований поблизу, Гернсі та Джерсі не входять до складу Великої Британії, оскільки є коронними володіннями з британським урядом, відповідальним за їхню оборону та міжнародне представництво.[11] Сполучене Королівство володіє 14 заморськими територіями. Британський вплив можна спостерігати в мові, культурі та політичних системах багатьох її колишніх колоній.[12][13][14][15][16]

Сполучене Королівство — розвинена країна, п'ята у світі за номінальним ВВП і дев'ята за ВВП з урахуванням купівельної спроможності. Королівство має економіку з високим рівнем доходу та посідаю дуже високе, 14-те місце в індексі людського розвитку. У ХІХ ст. і в першій половині ХХ ст. країна була економічно найпотужнішою країною світу[17][18] і досі зберігає значний економічний, культурний, військовий, науковий та політичний вплив.[19][20] Велика Британія — ядерна держава і посідає шосте місце у світі за військовими витратами.[21] Сполучене Королівство є постійним членом Ради безпеки ООН з моменту її заснування.

Королівство є провідним членом членом Співдружності націй, Ради Європи, Великої сімки, Великої двадцятки, НАТО, Організації економічного співробітництва та розвитку, Інтерполу та Світової організації торгівлі. До 31 січня 2020 року була членом Європейського Союзу, а до цього — її попередника, Європейської економічної спільноти на протязі 47 років.

Назва

Походження слова «Велика» в назві «Велика Британія»

Клавдій Птолемей у своїй праці «Альмагест» (147—148 н. е.) називає більший острів «Велика Бретань» (дав.-гр. μεγάλης Βρεττανίας), а Ірландію називає «Малою Бретанню». У своїй пізнішій роботі «Географія» (150 р. н. е.) він називає ці острови «Альвіон», «Івернія» і «Мона» (острів Мен), припускають, що ці назви не були відомі йому під час написання «Альмагеста». Назва «Альбіон», мабуть, вийшла з ужитку через деякий час після завоювання островів римлянами, острів стали називати «Великою Британією».

Після Англо-саксонського періоду назва «Британія» стала згадуватися тільки як історичний термін. Джефрі Монмауз у своїй псевдоісторичній праці «Історія правління Британії» називає країну «Великою Британією», яку відділяє від «Малої Британії» — області в континентальній Європі, де селилися кельтські переселенці з Британських островів у 5-6 столітті. Назву «Велика Британія» вперше було використано офіційно в 1474 році, в листі з пропозицією про шлюб між Сесілією дочкою Едуарда IV з Англії і Джеймсом, сином Джеймса III з Шотландії, в якому сказано «цей благородний острів, званий Великою Британією». Офіційно це слово прозвучало знову в 1604 році, коли король Джеймс VI проголосив себе «Королем Великої Британії, Франції та Ірландії».

Використання назви «Велика Британія»

«Великою Британією» також називають острів, на якому розташовані Англія, Шотландія і Уельс; в українській мові термін є також найпоширенішим позначенням Сполученого Королівства.

В англійській мові акроніми GB і GBR використовуються в документах для позначення Сполученого Королівства в деяких міжнародних організаціях, такі як Міжнародна поштова організація, спортивні команди, НАТО, Міжнародна організація стандартизації, також використовується в міжнародних кодах.

В інтернеті домен «.uk» використовується для позначення сайтів, що належать Сполученому королівству. Домен «.gb», який використовувався раніше, застарів, нові реєстрації сайтів на нього не приймаються.

Назва «Команда GB» використовується Британською олімпійською асоціацією для іменування команди Великої Британії та Північної Ірландії на олімпійських іграх. Ще одним прикладом використання назви «Британія» замість «Сполученого Королівства» є використання назви «Гран-прі Великої Британії» в автоспорті.

Географічне положення

Рельєф

Див. Географія Великої Британії

Гори та кам'яний мур в Північній Ірландії

Рельєф центральної, і південно-східної частин Великої Британії горбисто-рівнинний; у Шотландії, Уельсі і Ольстері переважають невисокі гори і височини, сильно згладжені льодовиками та річковою ерозією. Півострів Уельс зайнятий Кебрійськими горами, на південь від Шотландії розташовані Пеннінські та Камберлендські гори. Найвищі гори Великої Британії знаходяться на Північно-Шотландському нагір'ї. Гора Бен-Невіс, розташована недалеко від верхів'я затоки Лох-Лінне, підіймається до висоти 1343 м над рівнем моря, а в районі перетину цього нагір'я і Грампіанських гір декілька вершин перевищують 1200 м. Головні річки: Темза, Северн, Трент, Мерсі.

За особливостями рельєфу територія Великої Британії поділяється на дві основні області. Висока Британія (включаючи Північну Ірландію), розташована на півночі і заході країни, підстилається стійкими древніми корінними породами і являє собою в основному сильно розчленовані височини і менш поширені низовини. На півдні і сході розташована Низька Британія, характерна горбистим рельєфом, невеликими височинами і декількома гірськими районами; в її основі залягають більш молоді осадові породи. Кордон між Високою і Низькою Британією проходить приблизно в південно-західному напрямі від Ньюкасла в гирлі р. Тайн до Ексетера в гирлі р. Екс на півдні Девона.

Клімат

Клімат Сполученого Королівства помірно океанічний з великою кількістю дощів протягом усього року. Температури змінюються в залежності від сезону, проте рідко падають нижче -12 °C або піднімаються вище 35 °C[22]. Основні вітри йдуть з південного заходу і часто приносять холодну і мокру погоду з Атлантичного океану, проте східні частини країни в основному захищені від цих вітрів, і оскільки основна частина опадів випадає в західних регіонах, східні є найсухішими. Атлантичні течії, розігріті Гольфстрімом, приносять м'які зими, іноді взимку і ранньою весною бувають снігопади, хоча сніг зазвичай лежить недовго.

Див. також Геологія Великої Британії, Гідрогеологія Великої Британії.

Історія

Нікола Сансон. Мапа Англії, Шотландії та Ірландії. 1651

Новітня історія

Акт про Союз між Королівством Англія й Королівством Шотландія ухвалений у 1707, Акт про Ірландію 1801 об'єднав Королівство Великої Британії й Королівство Ірландія. До середини XX століття Британія була центром найбільшої у світі Британської імперії.

Закони про Реформу 1832-67 надали право голосу робітничому класу, в 1911 влада Палати лордів була обмежена, Велика Британія брала участь у Першій світовій війні 1914-18. Закон про Внутрішнє управління інкорпорував північно-східну Ірландію (Ольстер) у Об'єднане Королівство Великої Британії й Північної Ірландії. У 1921 Ірландія, крім Ольстера, стала домініоном. Перший лейбористський уряд очолив Рамсей Макдональд, в 1924. Загальний страйк відбувся в 1926; безробіття сягнуло 3 млн в 1931. Друга світова війна 1939-45. Коаліційний уряд з Вінстоном Черчиллем на чолі 1940-45. Держава стала процвітати при лейбористському уряді, який очолював Клементом Аттлі 1945. В 1956 р. Суецька криза. Пряме правління Північною Ірландією з Вестмінстера введене в 1972. Об'єднане Королівство приєдналося до ЄС в 1973. Лейбористи замінили консерваторів після страйку шахтарів 1974; консерватори повернулися до влади властей на чолі з Маргарет Тетчер в 1979. Соціал-демократична партія створена в 1981. Безробіття перевищило 3 млн. Війна на Фолклендських островах в 1982. Страйк шахтарів, найтриваліший в історії Великої Британії в 1984-85. Безладдя в 1990 при введенні подушного податку. Британські війська брали участь у війні в Перській затоці в 1990-91. В 1991 Джон Мейджор замінив Марґарет Тетчер на посаді прем'єр-міністра. Економічний спад триває. Уряд ратифікував Маастрихтський договір в 1993. У грудні 1993 були висунуті мирні пропозиції розв'язання проблеми Північної Ірландії разом з ірландським урядом (Декларація Даунінг Стріт).

Пандемія коронавірусу

У 2020 році Велика Британія стала одним із епіцентрів пандемії коронавірусу у світі і в Європі зокрема. До цього призвела політика уряду країни. Спочатку було оголошено, що населення має перехворіти на новий вірус і виробити до нього імунітет.[23] Згодом від цієї ідеї відмовилися і в країні 23 березня[24] ввели карантин. Станом на 18 квітня в країні було більше 114 000 інфікованих і більше 15 000 смертей.

Адміністративний поділ

Сполучене Королівство складається з 4 головних адміністративно-політичних частин (історичні країни):

Залежні території (столиця):

Європа

Карибські острови

Атлантичний океан

Тихий океан

Індійський океан

Антарктика

Населення

Щільність населення країни

Етнічні групи

Протягом сторіч люди мігрували до Британських островів із багатьох частин світу, деякі, щоб уникнути політичного або релігійного переслідування, інші, щоб знайти краще життя або уникнути бідності. Переселенці з Європейського материка приєднувалися до місцевого населення Британії в часи Римської Імперії й протягом вторгнень англів, саксів, ютів, данців і норманів. Сюди прибувало багато ірландців. Багато євреїв прибули до Британії наприкінці 19-го сторіччя і в 1930-х. Після 1945 року у Великій Британії поселилось багато інших біженців із різних європейських країн. Великі громади переселилися з Вест-Індії і південної Азії в 1950-60-х роках. Є також значні громади американців, австралійців і китайців, а також інших європейців, таких як, наприклад, греки, українці, поляки, серби, естонці, латиші, вірмени, італійці і іспанці, росіяни. На початку 1970-х у країну починають прибувати значні маси іммігрантів із Латинської Америки, Південно-Східної Азії і Шрі-Ланки. Люди з Індії, Пакистану і Бангладешу — це більш ніж половина від загальної етнічної чисельності некорінного населення, а люди Вест-Індійського походження — наступна найбільша група. Населення іноземного походження майже повністю сконцентроване в центрі країни, в особливості, у Лондоні.

Етнічна група Населення у 2011 Відсоток населення, 2011[25]
Білі 55,010,359 87.1
Білі: Цигани/Переселенці/Ірландці 63,193 0.1
Азіати/Азіатобританці: Індійці 1,451,862 2.3
Азіати/Азіатобританці: Пакистанці 1,174,983 1.9
Азіати/Азіатобританці: Бенгальці 451,529 0.7
Азіати/Азіатобританці: Китайці 433,150 0.7
Азіати/Азіатобританці: Інші 861,815 1.4
Чорні/Африканці/Кариби/Афробританці 1,904,684 3.0
Змішані 1,250,229 2.0
Інші 580,374 0.9
Разом 63,182,178 100

Мови

Поширення валлійської мови у різних графствах Уельсу

Всі основні мови, якими розмовляють у Сполученому Королівстві належать до сім'ї індоєвропейських мов.

Із сучасних мов найранішими є дві форми кельтської мови: гельська мова (з якої походить ірландська, шотландська (гельська) та менська) і бритська мова (з якої походить відроджувана корнська та сучасна валлійська мови). Серед сучасних кельтських мов валлійська мова є найпоширенішою: приблизно одна п'ята частина від загальної чисельності населення Уельсу вважає її рідною, і вона є обов'язковим предметом у школах Уельсу. Більшість носіїв шотландської мови серед мешканців Зовнішніх Гебридських островів і Ская. Менше ніж 2 відсотки шотландців можуть говорити шотландською мовою, і вона ніколи не була загальнонаціональною мовою Шотландії. Навіть в північно-західних областях, де вона є мовою релігії, бізнесу і соціальної діяльності, шотландська мова відстає. Так само, менська мова більше не має носіїв, хоча в 1870, близько половини людей говорили нею. Останні носії корнської мови померли в 18-му сторіччі, але зараз ця мова відроджується зусиллями ентузіастів.

Істотно вплинули на англійську мову північна германська прамова і західна германська. Сучасна англійська мова походить переважно від германських діалектів, якими розмовляли англи, сакси і юти (які прибули до Британії в 5-му сторіччі нашої ери). Також на англійську сильно вплинула мова вікінгів, які почали здійснювати набіги на Британські острови близько 790 року і згодом колонізували північні і східні частини Англії.

Під правлінням норманських та анжуйських королів Англія була частиною континентальної імперії, і тривалий зв'язок з Францією, який зберігали нові правителі і землевласники, дуже вплинув на англійську мову. Ця гібридна мова, що комбінувала англосаксонські і нормандські діалекти розвинулася і стала де-факто державною мовою, іноді вона навіть витісняла латинську мову в публічних документах. Так було до середини 14-го сторіччя, коли почала формуватися пізня середня англійська мова, яка згодом стала де-факто державною.

Діалекти англійської мови, якими розмовляє переважна більшість населення Шотландії, часто виділяють у окрему шотландську мову, яка фактично може розглядатися як національна мова Шотландії.

Релігія

Вестмінстерське абатство

У Сполученому Королівстві з'явилися різні християнські напрямки через розкол церкви протягом століть. Найбільша з них з'явилася в Королівстві Англія в 16-му сторіччі, коли Генріх VIII відхилив верховенство папи римського. Цей розрив із Римом полегшив ухвалення деяких протестантських доктрин та утворення англіканської церкви, яка стала державною церквою Королівства Англія, хоча римський католицизм зберіг прихильників. У Шотландії Реформація дала початок шотландській церкві, якою управляли органи місцевого самоуправління, які складались з міністрів і старійшин, а не єпископів, як було прийнято в Королівстві Англія. Римський католицизм в Ірландії був майже не потривожений цими подіями, але на території, що пізніше стали називати Північною Ірландією, англіканські і шотландські (пресвітеріанські) церкви мали багато прихильників. У 17-му столітті подальші схизми розділили англіканську церкву, в особливості, пуританський рух, який дав початок так званим нонконформістським сектам, як, наприклад баптистській і конгреґаціоналістській. Релігійні відродження середини 18-го сторіччя дали Уельсу форму протестантства близько зв'язану з уельською мовою; Пресвітеріанська Церква Уельсу (або Кальвінійський Методизм) залишається найзначнішою релігійною організацією в князівстві. У Нортумберленді, Даремі і Йоркширі в північно-східній Англії і Корнуолі на південно-західному півострові все ще нараховується багато методистів. Секти зі Сполучених Штатів також отримали прихильників і було відмічене збільшення в практиці юдаїстів у Британії.

У 1290 більшість євреїв були вигнані із Британії, це було відображенням середньовічного антисемітизму. Перша єврейська громада повернулася в Британію в 17-му сторіччі і в 19-му ст. євреї вже поселилися в багатьох великих провінційних містах. Більш ніж половина всіх британських євреїв живе в Лондоні. Британія зараз займає друге місце в Європі за кількістю єврейських громад.

Політика

Сполучене королівство — конституційна монархія, яку очолює король або королева. Форма правління — парламентська монархія. Під конституцією розуміється сукупність різних документів, що регулюють питання конституційного характеру. Сюди належать статути або акти парламенту (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року і Білль про права 1689 року), судові прецеденти, неписані звичаї і угоди.

У Великій Британії конституція не кодифікована, тобто у вигляді окремої книжечки з назвою «Конституція» не існує. Проте елементи британської конституції цілком оформлені у вигляді письмових документів. Таким документом можна вважати, наприклад, Велику хартію вольностей, де сказано: «Жодна вільна людина не може бути схоплена, поміщена у в'язницю, позбавлена власності, оголошена поза законом, заслана або будь-яким іншим чином принижена…окрім як на підставі законного рішення суду або за законом країни». Письмовими документами є також конституційні закони, що приймаються парламентом. Ці закони парламент має право як прийняти, так і скасувати в ході довершеної звичайної процедури, так що жодного потрясіння зміни конституції в цьому випадку не викликають. Особливості британської некодифікованої конституції пояснюються тим, що вона формувалася століттями. Зокрема, Вінстон Черчилль писав про час з кінця XVII до початку XVIII століття: «Тоді було зібрано весь великий англійський спадок з періоду Великої хартії вільностей і навіть з самих первісних часів і в абсолютно сучасному для нас вигляді сформульовано ставлення держави до релігії і підпорядкування корони парламенту». Втім, в британській некодифікованій конституції є і окремі елементи, які ніде не записані, а диктуються тільки традицією. Наприклад, проводити загальні вибори по четвергах.

Єлизавета II, Королева Великої Британії та Співдружності Націй

Національні адміністрації

Парламент Шотландії

Шотландія, Уельс та Північна Ірландія мають свої власні органи виконавчої влади, очолювані Першим Міністром і деволюційну однопалатну законодавчу владу. Англія, найбільший регіон Великої Британії, не має ні виконавчої, ні законодавчої влади і управляється безпосередньо Британським урядом і парламентом. Ця ситуація створила так звану проблему пов'язану з тим, що депутати з Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії можуть голосувати, і іноді мати вирішальну роль, що до питань, які стосуються Англії, котрі вирішуються делегованими законодавцями самостійно в своїх регіонах.

Шотландський Уряд і парламент мають широку автономію з усіх питань, включаючи освіту, охорону здоров'я, законодавство та місцеве самоврядування. Після перемоги на виборах 2007 року Шотландська національна партія, яка виступає за незалежність, сформувала шотландський уряд з партійним лідером Алексом Салмондом на чолі. На виборах 2011 року національна партія знову виграла й отримала більшість в Шотландському парламенті. Кабінет міністрів Північної Ірландії та Асамблея мають владу схожу з Шотландією.

Уряд Уельсу та Національна асамблея Уельсу мають менше прав, ніж Шотландія. Асамблея може видавати закони через прийняття Актів Асамблеї без необхідності додаткових дозволів. Нинішній уряд було сформовано після виборів 2011 року. Він має лейбористську адміністрацію.

Правова система

Сполучене Королівство не має єдиної правової системи, оскільки відповідно до пункту 19 угоди про об'єднання 1706 року Шотландія зберегла свою власну правову систему. Сьогодні Велика Британія має три різних правових системи: Англійське право, право Північної Ірландії та право Шотландії. Нещодавні конституційні зміни призвели до створення Верховного суду для заміни Апеляційного комітету Палати лордів. Судовий комітет Таємної ради, що включає в себе всіх членів Верховного Суду, є верховним апеляційним органом для декількох незалежних країн Співдружності націй, Британських заморських територій і Коронних земель.

Королівський судний двір

У Великої Британії не існує єдиної писаної конституції, її заміняє сукупність актів різного характеру, а також норми загального права і деякі конституційні звичаї. Найважливішими актами, що утворюють британську конституцію є Велика хартія вольностей (1215), Габеас корпус акт, Білль про права (1689) і Акт про спадкування престолу (1701).

Велика частина правових норм, що регулюють діяльність британських компаній — корпоративне законодавство, відображена в Законі про компанії (Companies Act). Це один з найбільших актів за всю історію британського законодавства. Він складається з 1300 статей і 16 додатків, що займають близько 700 сторінок. Важливим є той факт, що Закон поширив свою дію і на територію Північної Ірландії, тобто для компаній Великої Британії та Північної Ірландії встановлений єдиний правовий режим.

Англійське право, що застосовується в Англії та Уельсі, і Північно-Ірландське право засновані на загальному праві. Суть загального права полягає в тому, що воно включає в себе велику кількість всіляких прецедентів — винесених судом рішень по конкретній справі, які в подальшому стають правилом, обов'язковим для застосування в аналогічній справі усіма судами тієї ж або нижчої інстанції. Отже, загальне право створюється самими суддями в процесі судового розгляду різних справ шляхом застосування законів (статутів) та їх тлумачення. Рішення судів оголошуються, записуються і використовуються в аналогічних судових процесах у майбутньому. Вищі суди не зобов'язані дотримуватися рішень, винесених нижчими судами, але можуть їх враховувати. Суди Англії й Уельсу очолюються Головним Судом Англії та Уельсу, що складається з Апеляційного Суду, Високого Суду Правосуддя (для цивільних справ) і Суду Корони (для кримінальних справ). Верховний суд є останньою інстанцією і для цивільних, і для кримінальних справ в Англії, Уельсі та Північній Ірландії, і будь-яке прийняте ним рішення є прикладом для будь-якого іншого суду в цих юрисдикціях, а також дуже впливає і на інші юрисдикції.

Право Шотландії є гібридом загального права і континентального права. Головними судами є Сесійний суд для цивільних справ і Вищий кримінальний суд для кримінальних справ (його рішення остаточні). Верховний суд Великої Британії служить останньою апеляційною інстанцією для цивільних справ шотландського права, але не для кримінальних. Шотландське прецедентне право унікальне тим, що в ньому існує три можливих варіанти вердикту присяжних: «винен», «не винен», і «не доведено». Два останніх є виправдувальними без можливості повторного суду, а вердикт «не доведено» також іноді жартома називають «не винен, але більше так не роби».

З 1981 по 1995 рік кількість злочинів в Англії та Уельсі сильно збільшилася, проте потім, до 2008 року, впала від свого пікового значення на 48 %. Кількість ув'язнених за цей же період практично подвоїлася, перевищивши 80 000, що означає, що Англія й Уельс мають найвище число ув'язнених у відносному вираженні в Західній Європі з показником в 147 ув'язнених на 100 000 жителів. У Шотландії кількість злочинів у 2010 році скоротилося до найнижчої кількості за останні 32 роки, впавши на 10 %. Водночас кількість ув'язнених перевищила 80 тисяч, побивши всі рекордні показники.

Зовнішня політика

Велика Британія є постійним членом Ради Безпеки ООН, членом Співдружності націй, G7 (в минулому входила до G8), G20, НАТО, ОЕСР, СОТ, Ради Європи, ОБСЄ. Велика Британія має «Особливі Стосунки» зі США і близьке партнерство з Францією, а також має загальну програму ядерного озброєння з цими двома країнами. Інші близькі союзники це члени ЄС і НАТО та країни Співдружності, а також Японія. Світова присутність і вплив Британії посилюються також завдяки торговельним відносинам, іноземним інвестиціям, офіційній допомозі з метою розвитку та військовим силам.

Збройні сили Великої Британії

Велика Британія має одну з найтехнологічніших і добре навчених армій в світі і на 2008 рік мала близько 20 військових баз по всьому світу. За різними джерелами, Британія має треті або четверті в світі військові витрати, хоча займає лише 27-е місце за чисельністю військ. Загальні військові витрати складають приблизно 2,5 % від ВВП країни. Британська армія, Королівські військово-повітряні сили і Королівський військово-морський флот разом складають збройні сили Великої Британії, які офіційно називаються Збройні сили Її Величності. Всі три види армій управляються Міністерством Оборони і контролюються спеціальною Радою Оборони, очолюваною Державним Секретарем Оборони. Головнокомандувачем Британських Збройних сил є британський монарх, королева Єлизавета II.

Економіка

Банк Англії

Велика Британія — одна з найбільш економічно високорозвинених індустріальних країн світу.

Провідна економіка у сфері фінансових послуг, фармакологічної і військової промисловості. Стабільні ТНК. Високоточні технології і хайтек (телекомунікації і біотехнології). Видобуток нафти і газу з Північного моря. Інновації в розробках програмного забезпечення. Гнучкі умови праці. Успішно уловлює тенденції в зниженні курсів валют. Низьке безробіття (у 2004 р. 4 %).

Основні галузі промисловості: машинобудівна, електрообладнання та автоматика, корабле- та авіабудівна, електроніка, металургія, хімічна, вугільна, нафтова, паперова, харчова, текстильна, легка промисловість. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Головні порти: Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Мілфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем.

Виробництво електроенергії: бл. 305 млрд кВт·год (1992), головним чином на ТЕС. Структура енергозабезпечення країни на початку XXI ст.: природний газ — 37 %; нафта — 35 %, вугілля — 16 %, атомна енергія — 11 %, інше — 1 %.

Країна вийшла з Другої Світової Війни військовим переможцем, але з ослабленим промисловим сектором. Післявоєнне відновлення було відносно повільне і зайняло приблизно 40 років. Британська економіка значно поліпшила свою конкурентоспроможність після 1973 р. через членство в Європейському Економічному Співтоваристві (зараз Європейський Союз [ЄС]). Темпи економічного зростання в 1990-х можна було порівняти з іншими індустріальними країнами.

Протягом 1980-х консервативний уряд Маргарет Тетчер переслідував приватизацію (денаціоналізацію) державних корпорацій, які були націоналізовані попередніми урядами. Приватизація, що супроводжується поширенням неспокою серед робітників, призвела до втрати десятків тисяч робочих місць в кам'яновугільних шахтах і секторах важкої промисловості. Протягом 1980-х і 90-х, невідповідність прибутку також зросла. Безробіття і темпи інфляції були поступово зменшені, але все ж залишалися високими до кінця 1990-х. Роль країни як головного світового фінансового центру залишалась джерелом економічної сили. Окрім того, експлуатація офшорного природного газу починаючи з 1967 р. та нафти з 1975 в Північному морі скоротила залежність країни від вугілля та імпортної нафти і забезпечили подальше економічне зростання.

Файл:British-pound-notes-on-table.jpg
Британські Фунти Стерлінгів

ВВП за 2006 становив 2.151 трлн дол.; за 2007 — 2.215 трлн дол.; за 2008 — 2.231 трлн дол. ВВП Великої Британії у першому кварталі 2009 року скоротився на 1,9 відсотка в порівнянні з попереднім кварталом, що стало рекордним падінням за останні 30 років. У четвертому кварталі 2008 року падіння ВВП країни склало 1,6 відсотка.

Економічно активне населення становить 31.2 млн чол. У сільському господарстві зайняте 1,4 % населення, в промисловості — 18,2 % населення, у сфері послуг — 80,4 % населення. Рівень безробітних — 5,5 %. Грошова одиниця — фунт стерлінгів = 100 пенсів.

Річний дохід бюджету становить 1.107 трлн. дол.; річна витрата бюджету становить 1.242 трлн. дол. Інвестиції в економіку становлять 16,7 % від ВВП. Рівень інфляції за 2008 склав 3,8 %.

Експорт за 2008 склав 468.7 млрд дол. Експорт: машини і устаткування, нафта і нафтопродукти, автомобілі, озброєння, хімічні продукти, медичні препарати, продовольство. Експортні партнери: США − 14,2 %, Німеччина — 11,1 %, Франція — 8,1 %, Ірландія — 8 %, Нідерланди — 6,8 %, Бельгія −5.3 %, Іспанія −4.5 %, Італія −4.1 %. Імпорт за 2008 склав 645.7 млн дол. Імпорт: готові промтовари, машини і устаткування, сировина, метали, продукти харчування. Партнери по імпорту: Німеччина −14 %, США − 8,6 %, Китай − 7,3 %, Нідерланди − 7,3 %, Франція − 6,9 %, Бельгія − 4,7 %, Норвегія − 4,7 %, Італія − 4,2 %.

Країна посіла сьоме місце в рейтингу Світового банку «Doing Business» за 2013 рік[26].

Сільське господарство

Сполучене Королівство відрізняється, навіть серед країн західної Європи, малою часткою населення (близько 2 %), зайнятого в сільському господарстві. Британське сільське господарство інтенсивне та комерційне, з високим рівнем механізації. Його підтримка спочатку національною політикою, а згодом і Єдиною сільськогосподарською політикою (ЄСП) ЄС, призвела до того, що продуктивність виробництва деякої сільськогосподарської продукції перевищила попит. Зайнятість в сільському господарстві поступово знизилася, а, із запровадження політики скорочення надлишків, ця тенденція, ймовірно, продовжуватиметься. Британський уряд вживає заходи, щоб створити можливості альтернативного працевлаштування в сільських областях, особливо в тих, що віддалені від міст. Площі сільськогосподарських угідь (близько три чверті загальної площі країни) також зменшилися, і частина орної землі пішла під пасовища.

Офіційна сільськогосподарська політика узгоджувалась з ЄСП і була покликана поліпшити продуктивність, гарантувати стійкість ринку та забезпечити виробникам сприятливий рівень життя, а також, щоб гарантувати постачання товарів споживачам за прийнятну ціну. Щоб досягти цих цілей, ЄСП надавала систему мінімальних цін для місцевих товарів і оподаткувань на імпорт, щоб підтримати внутрішні ціни. Експорту сприяли субсидії, які оплачували різницю між світовою ринковою ціною і ціною Європейського Союзу. Для деяких товарів, в особливості для яловичини і баранини, були додаткові платежі, які виплачувались безпосередньо виробникам. Пізніші політики включали квоти на молоко, сухопутні державні резерви і опору на ціновий механізм як регулятор.

Найголовніші сільськогосподарські культури — пшениця, ячмінь, овес, цукрові буряки, картопля та ріпак. Тоді як істотний відсоток пшениці, ячменю та ріпаку йдуть на корм тваринам, багато із залишку обробляється для людського споживання. Сполучене Королівство досягло високого рівня самостійності у виробництві основної сільськогосподарської продукції за винятком цукру та сиру.

Лісництво

Майже одна десята частина сухопутної території Сполученого Королівства віддана лісоводству. Комісія Лісоводства підтримується урядом і керує майже половиною всіх лісів, а решта — в основному в приватних руках. Місцеве виробництво лісоматеріалу забезпечує менш ніж одну п'яту частину попиту Сполученого Королівства. Більшість нових насаджень — хвойні ліси в нагірних областях, але комісія заохочує посадку широколистих дерев.

Рибальство

Хоча Сполучене Королівство — одна із провідних держав Європи за виловом риби, риболовна промисловість була в тривалому занепаді. Рибальські межі були розширені до 200 морських миль (370 км) від берега в середині 1970-х. Рибна промисловість Британії зараз забезпечує тільки половину повного попиту країни. Найголовніша для вилову риба — тріска, пікша, макрель, мерлан і камбала, також молюски, зокрема норвезькі омари, омари, краби та устриці.

Транспорт

Аеропорт Хітроу[27][28]

Дорожня мережа Британії досягає 29,145 миль (46,904 км) магістралей, 2173 миль (3497 км) шосе і 213,750 миль (344,000 км) автодоріг. Кругова дорога M25 навколо Лондона є найбільшою та найзавантаженішою у світі.[29] У 2009 році у Великої Британії налічувалося 34 мільйони автомобілів.

Велика Британія має залізничну мережу довжиною 10,072 миль (16,209 км) у Великій Британії та 189 миль (304 км) у Північній Ірландії. Залізниці в Північній Ірландії перебувають у віданні NI Railways, дочірньої компанії державної Translink. У Великій Британії мережа British Rail була приватизована в період між 1994 і 1997. Близько 20 приватних (в тому числі: Deutsche Bahn; SNCF і Nederlandse Spoorwegen) компаній обслуговують в середньому 18000 пасажирських поїздів на добу. Також щоденно курсує близько тисячі вантажних потягів.

З жовтня 2009 року по вересень 2010 року аеропорти країни опрацювали 211,4 мільйонів пасажирів.[30] У цей період найбільшими аеропортами були Лондонський аеропорт Хітроу (65,6 мільйонів пасажирів), Гатвік (31,5 мільйон пасажирів) і Станстед (18,9 млн пасажирів). Хітроу, розташований в 15 милях (24 км) на захід від столиці, приймає більше міжнародних пасажирських перевезень ніж будь-який аеропорт у світі. Тут базується національна авіакомпанія British Airways, а також British Midland International та Virgin Atlantic.[31]

Енергетика

Нафтова платформа у Північному морі

Британія має більше важливих енергетичних ресурсів, ніж більшість країн Європейського Союзу, в особливості нафту, природний газ і вугілля. Вугілля, колись важливий ресурс для британської економіки, зараз стало зменшуватися у важливості. У порівнянні з піковим 1913 роком, коли понад один мільйон працівників видобув понад 300 мільйонів тонн вугілля, поточний видобуток впав на більше, ніж на чотири-п'ятих, з навіть більшим скороченням робочої сили. Електростанції — головні споживачі вугілля, але зі зростанням використання інших видів палива видобуток вугілля зменшився.

У 2006 році Велика Британія була дев'ятим найбільшим у світі споживачем енергії і 15 за величиною виробником.[32] Королівство є батьківщиною для цілого ряду крупних енергетичних компаній, у тому числі двох з шести світових гігантів — ВР та Royal Dutch Shell, а також BG Group.[33][34] у 2011 році 40 % електроенергії у Великої Британії було вироблено за допомогою газу, 30 % вугіллям, 19 % атомною енергетикою, а 4,2 % енергією вітру, гідроенергетикою, біопаливом і відходами.[35] Альтернативна енергетика значно збільшує свою долю в енергосистемі країни (від 1.5 % у 2008 до 15 %, причому у вітряні дні ВЕС виробляють до 40 % електроенергії, станом на 2018 рік).[36][37] Цьому сприяють збудовані на узбережжі та в морі вітрові електростанції. За рівнем розвитку вітроенергетики Велика Британія поступається у Європі хіба що Нідерландам і Данії. ВЕС Лондон-Аррай — найбільша ВЕС у Європі на 2013 рік, на 2020 заплановане відкриття ще більшої ВЕС — Hornsea Project Two, потужність котрої складе 1,8 ГВт і котра є продовження проєкту Hornsea Project One потужністю 1,2 ГВт.[38] У 2017 році в країні запустили найбільші на той час у світі вітрові електростанції висотою 195 м.[39]

У 2009 році Велика Британія виробляла 1,5 млн барелів нафти на добу і споживала 1,7 млн. Виробництво наразі зменшується, і країна імпортує сировину з 2005 року. У 2009 році країна була тринадцята за видобутком природного газу в світі і найбільшим виробником в ЄС. Видобуток вугілля відіграв ключову роль в економіці Великої Британії в 19 і 20 століттях. У середині 1970-х років 130 млн тонн вугілля видобувалося щорічно, ця позначка не падала нижче 100 млн тонн до початку 1980-х років. У 1980-х і 1990-х роках промисловість значно скоротилася. У 2011 році було вироблено 18,3 млн тонн вугілля.[40][41]

Наприкінці 1990-х років атомні електростанції виробляли близько 25 % електроенергії, але ця цифра поступово знижується. У 2012 році працювало 16 реакторів, які виробляли приблизно 19 % електроенергії. Всі, крім одного з реакторів, будуть списані до 2023 року, на відміну від Німеччини та Японії, Велика Британія має намір у 2018 почати будувати нове покоління ядерних фабрик.[35]

Сполучене Королівство має відносно обмежені запаси економічно цінних мінеральних ресурсів. Тут видобувають деякі важливі метали, в особливості олово, яке забезпечує місцевий попит наполовину, і цинк. Є достатні постачання неметалічних мінералів, зокрема піску, гравію, вапняку, доломіту, крейди, сланцю, бариту, тальку, глини і глинистого сланцю.

Культура

Культура Сполученого Королівства багата і різноманітна. Вона значною мірою впливає на культуру в світовому масштабі. Велика Британія має сильні культурні зв'язки зі своїми колишніми колоніями, особливо з тими державами, де англійська мова є державною. Значний внесок в британську культуру за останні півстоліття внесли іммігранти з Південної Азії та з країн Карибського басейну. У процесі формування Сполученого Королівства до його складу увійшли колишні незалежні держави, які відрізняються культурами і які слід розглядати окремо.

Символи

Британія

Прапор Великої Британії це Союзний Прапор (також відомий як Юніон Джек). Він був створений у 1606 році шляхом поєднання прапорів Королівства Англія та Королівства Шотландія, оновлений у 1801 додаванням прапора Святого Патрика. Уельс не представлений на Юніон Джеку, тому що регіон був завойований і приєднаний до Королівства Англія до формування Сполученого Королівства. Можливість зміни прапору іноді обговорюється у суспільстві.[42] Гімном Сполученого Королівства є «Боже, бережи короля», слово «короля» замінюється на «королеву» якщо монархом є жінка.

Британія є національним уособленням Сполученого Королівства, що походять з Римської Британії.[43] Британія зображається як молода жінка з каштановим або золотистим волоссям, одягнена в Коринфський шолом і білий одяг. Вона тримає тризуб Посейдона, щит та Прапор Союзу. Іноді вона зображується сидячи на спині у лева. у золоті часи Британської імперії наприкінці 19-го століття, Британія часто була пов'язана з британським морським пануванням, це було відображено у патріотичній пісні «Прав, Британіє, морями!». До 2008 року лев був зображений за Британією на монеті номіналом п'ятдесят пенсів і на обороті британської дясятипенсової монети. Він також використовується як символ нецеремоніального прапора британської армії. Бульдог іноді використовується як символ Сполученого Королівства і пов'язаний з викликом Вінстона Черчилля нацистській Німеччині.[44]

Філософія

Велика Британія славиться традиціями «британського емпіризму», гілкою філософії пізнання, яка свідчить, що тільки знання перевірені досвідом є справедливими, і «Шотландською філософією», яку іноді називають «шотландською школою здорового глузду». Найвідоміші філософи британського емпіризму це Джон Локк, Джордж Берклі і Девід Юм; в той час як Дугалд Стюарт, Томас Рід і Вільям Гамільтон є основними представниками шотландської школи. Два британці також примітні теоріями моральної філософії утилітаризму, вперше використаної Джеремі Бентамом, а пізніше Джоном Стюартом Міллем в його короткій роботі утилітаризму. Інші видатні філософи з Великої Британії це Дунс Худоба, Джон Лілберн, Мері Уолстонкрафт, сер Френсіс Бекон, Адам Сміт, Томас Гоббс, Вільям Оккам, Бертран Рассел.

Кінематограф

Файл:KubrickForLook.jpg
Режисер Стенлі Кубрик

Велика Британія має великий вплив на історію кінематографа. Британські режисери Альфред Хічкок і Девід Лін вважаються одними з найпопулярніших режисерів в історії, а серед інших відомих режисерів можна відзначити Чарлі Чапліна, Майкла Пауелла, Керола Ріда і Рідлі Скотта. Багато британських акторів здобули світову популярність і визнання, включаючи Джулі Ендрюс, Річарда Бартона, Майкла Кейна, Шона Коннері, Вів'єн Лі, Девіда Найвена, Лоуренса Олів'є, Пітера Селлерса і Кейт Уінслет. Деякі з найуспішніших у світі в комерційному плані фільмів також були створені у Великій Британії, серед яких і найприбутковіші у світі серії фільмів (Гаррі Поттер і Джеймс Бонд). Ealing Studios претендує на звання найстарішої працюючої кіностудії в світі.

Незважаючи на велику і успішну історію, британська індустрія часто характеризується суперечками про наявність її індивідуальності, американський і європейський вплив. Багато британських фільмів створювалося разом з американськими продюсерами, в них часто знімаються американські актори, а британські актори часто знімаються в Голлівуді. Багато успішних голлівудських фільмів ґрунтуються на британцях, літературі чи подіях, як, наприклад, Титанік, Володар перснів та Пірати Карибського моря.

У 2009 році британські фільми зібрали 2 мільярди доларів по всьому світу, отримавши 7 % частку ринку в світі і 17 % всередині самої Великої Британії. Всього в касах Великої Британії було зібрано близько 944 мільйонів фунтів в 2009 році при 173 мільйонах відвідувань кінотеатрів.

Британський інститут кіно склав рейтинг 100 найкращих, на їх думку, британських фільмів. Щорічна премія BAFTA вручається Британською академією телебачення та кіномистецтва.

Медіа

BBC, заснована в 1922 році, державне радіо, телебачення та Інтернет корпорація у Великої Британії, є найстарішим і найбільшим мовником у світі. Вона транслює безліч телевізійних і радіомовних станцій у Великої Британії і за кордоном, побутові послуги фінансуються телевізійною ліцензією. Інші великі змі це ITV і News Corporation, котрій належить ряд національних газет, таких як найпопулярніший таблоїд The Sun, а також The Times.

У 2009 році було підраховано, що англійці в середньому 3,75 години в день дивляться телебачення і 2,81 години слухають радіо. Продажі газет впали з 1970 і в 2009 42 % людей повідомили, що читають щоденні газети. У 2010 82,5 % населення Великої Британії були підключені до інтернету, за цим показником Британія є одним із світових лідерів.

Див. також

Примітки

  1. а б United Kingdom. International Monetary Fund. Архів оригіналу за 22 червня 2013. Процитовано 22 квітня 2009. 
  2. Definition of Great Britain in English (англійською). Oxford University Press. Процитовано 29 жовтня 2014. «Great Britain is the name for the island that comprises England, Scotland and Wales, although the term is also used loosely to refer to the United Kingdom.» 
  3. The British Monarchy, What is constitutional monarchy?. Retrieved 17 July 2013
  4. CIA, The World Factbook. Retrieved 17 July 2013
  5. PA (13 жовтня 2016). Queen takes over longest reign mantle after Thailand's King Bhumibol dies (англійською). AOL (UK). Процитовано 13 жовтня 2016. 
  6. The 30 Largest Urban Agglomerations Ranked by Population Size at Each Point in Time, 1950–2030, World Urbanization Prospects, the 2014 revision [Архівовано 18 February 2015 у Wayback Machine.], Population Division of the United Nations Department of Economic and Social Affairs. Retrieved 22 February 2015.
  7. Королівський герб, що використовується у Шотландії:
  8. Devolution of powers to Scotland, Wales and Northern Ireland (англійською). United Kingdom Government. Процитовано 17 квітня 2013. «In a similar way to how the government is formed from members from the two Houses of Parliament, members of the devolved legislatures nominate ministers from among themselves to comprise executives, known as the devolved administrations...» 
  9. Fall in UK university students. BBC News (англійською). 29 січня 2009. 
  10. Country Overviews: United Kingdom (англійською). Transport Research Knowledge Centre. Архів оригіналу за 4 квітня 2010. Процитовано 28 березня 2010. 
  11. Key facts about the United Kingdom (англійською). Directgov. Архів оригіналу за 15 жовтня 2012. Процитовано 6 березня 2015. «The full title of this country is 'the United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland'. Great Britain is made up of England, Scotland and Wales. The United Kingdom (UK) is made up of England, Scotland, Wales and Northern Ireland. 'Britain' is used informally, usually meaning the United Kingdom.
    The Channel Islands and the Isle of Man are not part of the UK.»
     
  12. Hogg, p. 424 chapter 9 English Worldwide by David Crystal: "approximately one in four of the worlds population are capable of communicating to a useful level in English".
  13. Reynolds, Glenn (28 жовтня 2004). Explaining the 'Anglosphere'. the Guardian (англійською). 
  14. Head of the Commonwealth (англійською). Commonwealth Secretariat. Архів оригіналу за 6 липня 2010. Процитовано 9 жовтня 2010. 
  15. Julian Go (2007). A Globalizing Constitutionalism?, Views from the Postcolony, 1945-2000. У Arjomand, Saïd Amir (ред.). Constitutionalism and political reconstruction (англійською). Brill. с. 92–94. ISBN 978-90-04-15174-1. 
  16. Ferguson, 2004, с. 307.
  17. Mathias, P. (2001). The First Industrial Nation: the Economic History of Britain, 1700–1914 (англійською). Лондон: Routledge. ISBN 978-0-415-26672-7. 
  18. Ferguson, Niall (2004). Empire: The rise and demise of the British world order and the lessons for global power (англійською). Нью-Йорк: Basic Books. ISBN 978-0-465-02328-8. 
  19. T.V. Paul; James J. Wirtz; Michel Fortmann (2005). "Great+power" Balance of Power. State University of New York Press. с. 59, 282. ISBN 978-0-7914-6401-4.  Accordingly, the great powers after the Cold War are Britain, China, France, Germany, Japan, Russia and the United States p. 59
  20. McCourt, David (2014). Britain and World Power Since 1945: Constructing a Nation's Role in International Politics (англійською). США: University of Michigan Press. ISBN 978-0-472-07221-7. 
  21. IISS Military Balance 2017 (англійською). Процитовано 6 березня 2018. 
  22. UK climate (англ.). Met Office. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 1 мая 2011. 
  23. Закриті кордони, "забуті" туристи, мільйони хворих за рік: як у Європі готуються до піка коронавірусу, Європейська правда, 16 березня 2020
  24. Кількість хворих на коронавірус у Британії перевищила 8 тисяч, померли 422 людини, Українська правда, 24 березня 2020
  25. 2011 Census: Ethnic group, local authorities in the United Kingdom. Office for National Statistics. 11 October 2013. Архів оригіналу за 21 October 2013. Процитовано 6 March 2015. 
  26. Doing Business 2013 report. Архів оригіналу за 4 June 2011. Процитовано 1 October 2013. 
  27. Heathrow 'needs a third runway'. BBC News. 25 June 2008. Архів оригіналу за 4 October 2008. Процитовано 17 October 2008. 
  28. Statistics: Top 30 World airports (Пресреліз). Airports Council International. July 2008. Процитовано 15 October 2008.  [Архівовано 19 October 2008 у Wayback Machine.]
  29. Moran, Joe. Reading the Everyday. Routledge. с. 95. ISBN 978-1-134-37216-4. 
  30. Size of Reporting Airports October 2009 – September 2010. Civil Aviation Authority. Архів оригіналу за 27 May 2012. Процитовано 5 December 2010. 
  31. BMI being taken over by Lufthansa. BBC News. 29 October 2008. Архів оригіналу за 28 November 2009. Процитовано 23 December 2009. 
  32. United Kingdom Energy Profile. U.S. Energy Information Administration. Архів оригіналу за 2 January 2009. Процитовано 4 November 2010. 
  33. Mason, Rowena (24 October 2009). Let the battle begin over black gold. The Daily Telegraph (London). Архів оригіналу за 20 November 2010. Процитовано 26 November 2010. 
  34. Heath, Michael (26 November 2010). RBA Says Currency Containing Prices, Rate Level 'Appropriate' in Near Term. Bloomberg (New York). Архів оригіналу за 29 листопада 2010. Процитовано 26 November 2010. 
  35. а б Nuclear Power in the United Kingdom. World Nuclear Association. April 2013. Архів оригіналу за 14 February 2013. Процитовано 9 April 2013. 
  36. BEIS renewables statistics. Архів оригіналу за 9 March 2018. Процитовано 16 March 2018. 
  37. Wind power grows 45%. Архів оригіналу за 10 June 2018. Процитовано 18 March 2018. 
  38. Александра Самуилкина. Нидерланды запустили один из крупнейших в мире морских ветряных парков. Архів оригіналу за 13 November 2017. Процитовано 12 листопада 2017. 
  39. У Великій Британії запустили найбільші у світі вітрові електростанції[недоступне посилання з серпня 2019], 22 Травень 2017, frontnews
  40. Watts, Susan (20 March 2012). Fracking: Concerns over gas extraction regulations. BBC News. Архів оригіналу за 8 March 2013. Процитовано 9 April 2013. 
  41. Quit fracking aboot. Friends of the Earth Scotland. Архів оригіналу за 24 April 2013. Процитовано 9 April 2013. 
  42. Welsh dragon call for Union flag. BBC News. 27 November 2007. Архів оригіналу за 9 June 2009. Процитовано 17 October 2008. 
  43. Britannia on British Coins. Chard. Архів оригіналу за 18 June 2006. Процитовано 25 June 2006. 
  44. Baker, Steve (2001). Picturing the Beast. University of Illinois Press. с. 52. ISBN 0-252-07030-5. 

Посилання