Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР: відмінності між версіями

[неперевірена версія]

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

Лінійно

Версія за 17:05, 3 липня 2020

Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР — практика боротьби радянської влади з дисидентами та правозахисниками, яка полягала у зловживанні психіатричним діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції. Винесення психіатричного діагнозу дозволяло владі уникати гласного судового процесу над інакодумцями шляхом відправлення їх у психіатричні лікарні без суду й на невизначений строк. Крім того, оголошення незгодних психічно хворими дозволяло владі ігнорувати питання про політичних в'язнів.

За визначенням психіатра, президента Асоціації психіатрів України, колишнього дисидента й політв'язня Семена Глузмана, зловживанням психіатрією, зокрема в політичних цілях, є ще й навмисна екскульпація (визнання неосудними) громадян, які за своїм психічним станом не потребують ані психіатричних заходів обмеження, ані психіатричного лікування^[1]. За визначенням всесвітньої організації «Глобальна ініціатива у психіатрії», під використанням психіатрії в політичних цілях розуміється зловживання психіатричним діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції з метою обмеження фундаментальних прав людини для певних осіб або груп у суспільстві^[2].

В СРСР траплялися систематичні зловживання психіатрією в політичних цілях^[1]^[3]^[4]^[5]^[6]^[7]^[8]^[9]^[10]^[11]. Протягом XIX століття в Росії відзначені лише поодинокі випадки використання психіатрії в політичних цілях^[12], поодинокими такі випадки були також у перші роки існування радянської держави^[13]. Набагато частішого характеру політичні зловживання психіатрією набули у 30–50-х роках XX століття^[12]^[13], та лише в 1960-х роках психіатрія стала одним із головних інструментів репресій в СРСР^[13].

Психіатрія брежнєвського періоду використовувалася як знаряддя для усунення політичних опонентів (дисидентів) — людей, які відкрито висловлювали погляди, що суперечили офіційно декларованим догмам^[14]. Політичні зловживання психіатрією в СРСР були засуджені світовою психіатричною спільнотою^[11]^[12]^[15]^[16]^[17]^:330^[18], що призвело до виходу Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів з Всесвітньої психіатричної асоціації в 1983 році^[16].

Систематичне використання психіатрії в політичних цілях в СРСР припинилося в кінці 1980-х років, і на початку XXI століття в Росії та інших колишніх радянських республіках відзначаються лише окремі випадки такого роду^[13].

Передісторія. 1920–50-ті роки

Протягом перших років існування СРСР було кілька поодиноких спроб використовувати психіатрію в політичних цілях^[13]. Найпримітнішим випадком такого роду став випадок одної з лідерів Партії лівих соціалістів-революціонерів Марії Спірідонової^[16], поміщеної до Пречистенської психіатричної лікарні за наказом Дзержинського 1921 року^[19]^[20].

Мария Спиридонова, революционерка, одна из руководителей партии левых эсеров

Політичні зловживання психіатрією почастішали в 1930-х роках. У політичних цілях використовувалася перша тюремна (спеціальна) лікарня в СРСР — Казанська тюремна психіатрична лікарня НКВС СРСР. За деякими даними, у ній містилося як безліч осіб, що страждали на психічні розлади, так і багато людей без психічних порушень^[13]. Існувало ще декілька тюремних психіатричних лікарень у 1940–50-ті роки, до яких належали, зокрема, створена в 1951 році в будівлі колишньої жіночої в'язниці (поруч зі знаменитими «Хрестами») Ленінградська ТПЛ; тюремно-психіатричне відділення Бутирської в'язниці; тюремно-психіатрична лікарня в районі міста Томська.^[21].

У тюремних психіатричних лікарнях у сталінські часи й перші післясталінські роки перебували, зокрема, поміщені туди з політичних причин О. Г. Гойхбарг^[19], перший президент Естонії Костянтин Пятс^[13]^[22], відомий партійний працівник С. П. Писарев, генерал КДБ СССР Павло Судоплатов (який брав участь у репресіях у сталінські часи і в середині 1950-х років симулював психічне захворювання, щоб уникнути відповідальності)^[19], двоюрідний брат першого секретаря Ізраїльської комуністичної партії Мікуніс, колишній начальник штабу ВМС адмірал Л. М. Галлер, знаменитий радянський інженер і авіаконструктор А. М. Туполєв^[21].

У 1955 році С. П. Писарев, який піддався репресіям за критику КДБ у зв'язку з так званою справою лікарів, почав після свого звільнення кампанію проти політичних зловживань психіатрією^[13]. Він домігся призначення спеціальної комісії ЦК Компартії, яка прийшла до висновку, що зловживання дійсно відбувалися, і підтвердила висловлені Писаревим звинувачення у визначенні помилкових діагнозів, яке призвело до того, що психічно здорові люди піддавалися ізоляції в тюремних психіатричних лікарнях. Унаслідок сотні здорових людей були випущені з лікарень, а винуватці їхніх діагнозів були відсторонені від справ. Однак згодом відсторонені комісією лікарі та адміністратори повернулися на свої місця, учасники комісії — видалені під різними приводами з апарату ЦК^[23]. Практика госпіталізації інакодумців, які не страждали на психічні захворювання, тривала^[22].

Основний період. 1960–80-ті роки

Юридична ситуація

У жовтні 1960 року Верховна Рада РРФСР прийняла Кримінальний кодекс РРФСР, який замінив собою Кримінальний кодекс 1926 р. Для засудження дисидентів використовувалося понад 40 статей КК РРФСР, до того ж у республіканських КК змінювався лише номер статті, але зміст був ідентичним. «Найвживанішою» статтею, за якою проходили дисиденти, у КК РРФСР 1960 року була стаття 70 КК «Антирадянська агітація і пропаганда».^[24]

Стаття КК 64 «Зрада Батьківщині», що містила згадування про «втечу за кордон або відмову повернутися з-за кордону в СРСР», дозволяла піддати репресіям, зокрема, тих, хто намагався емігрувати за кордон. Завдяки статті 72 «Організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації» в ув'язненні опинялися члени організацій (у тому числі соціалістичних і комуністичних), створених не за вказівкою влади, а з ініціативи пересічних громадян. Особи, засуджені за статтями 70, 64 й 72, нерідко опинялися у психіатричних лікарнях.^[21]

У 1966 році був виданий Указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про внесення доповнення до Кримінального Кодексу РРФСР», що доповнював низку статей, які використовувалися для засудження дисидентів, статтями 190.1, 190.2, 190.3 такого змісту: стаття 190.1 — «Поширення завідомо неправдивих вигадувань, що ганьблять радянський державний і суспільний лад»; стаття 190.2 — «Наруга над Державним гербом або прапором»; стаття 190.3 — «Організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок»^[21].

У Кримінальному кодексі РРФСР існувала (проте в 1960-ті роки була вилучена з кодексу) стаття 148, згідно з якою «поміщення до лікарні для душевнохворих завідомо здорової людини з корисливих або особистих цілей» мало каратися позбавленням волі на строк до трьох років^[21].

Як зазначає історик-архівіст, консультант Комісії з реабілітації жертв політичних репресій при Президентові РФ^[25] А. Прокопенко, оголошення неугодних людей неосудними дозволяло без привернення уваги світової громадськості й пов'язаного з цим шуму ізолювати їх у психіатричних лікарнях. До того ж можна було заявляти, що в СРСР сповідається найліберальніша концепція права, оскільки правопорушник у подібних випадках розглядається скоріше як хворий, якого слід лікувати, ніж як злочинець, який підлягає кримінальному покаранню^[19].

Окрім політичних статей, до інакодумців, зокрема тих, які поміщалися до психіатричних лікарень, часом застосовувалися і кримінальні статті — наприклад, стаття 209 «Систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом»^[21]; звинувачення в «хуліганстві», «паразитизмі», «участі в незаконній торгівлі»^[10]. Використання кримінальних статей було ще одним способом уникнути широкого громадського резонансу, який в низці випадків отримували політичні справи^[21].

Примусові заходи медичного характеру (поміщення осіб, звинувачених за кримінальними й політичними статтями та визнаних неосудними, до психіатричних лікарень) в РРФСР офіційно регулювалися статтями 11, 58-61 Кримінального кодексу 1960 року, статтями 403—413 Кримінально-процесуального кодексу й підзаконними нормативними актами (інструкціями)^[21]. У статті 58 КК РРФСР зазначалося:^[26]

«До осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності або вчинили такі діяння у стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:

1. поміщення в психіатричну лікарню загального типу;

2. поміщення в психіатричну лікарню спеціального типу»

Існував і інший варіант розвитку подій — госпіталізація без порушення кримінальної справи, у межах медичних нормативних положень.^[27] У 1961 році набула чинності «Інструкція з невідкладної госпіталізації психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку»^[24], затверджена МОЗ СРСР (від 10 жовтня 1961 року 04-14/32). Вона фактично легітимувала позасудове позбавлення волі й насильство над здоров'ям людей через владне свавілля^[24] й застосовувалася в тих випадках, коли будь-які законні підстави для арешту були відсутні або ж коли влада прагнула уникнути судового процесу, який міг би привернути увагу громадськості. Надалі ця інструкція перевидавалася (для внутрішньовідомчого користування) з незначними змінами.^[21]

Людина, госпіталізована відповідно до «Інструкції з невідкладної госпіталізації…», могла перебувати у психіатричному стаціонарі як завгодно довго. В інструкції було відсутнє право людини, яка госпіталізується, на захист, користування послугами адвоката і періодичний перегляд рішень про недобровільну госпіталізацію^[28].

Розширення мережі психіатричних лікарень

У радянській психіатрії переважала така тенденція, як посилене будівництво все більшої кількості психіатричних лікарень^[17]. У 1935 році на території СРСР функціонувало 102 психіатричні лікарні і 33 772 койко-місця; до 1955-го — близько 200 психіатричних лікарень, які мали 116 тисяч ліжок^[29]. З 1962 року по 1974-й кількість койко-місць зросла з 222 600 до 390 тисяч^[17].

29 квітня 1969 року Ю. В. Андропов направив до ЦК партії проєкт плану розширення мережі психіатричних лікарень і пропозиції щодо вдосконалення використання психлікарень для захисту інтересів радянської держави і суспільного ладу. Крім того, приймалися й відповідні закриті постанови ЦК партії й Ради Міністрів.^[24]

Спеціальні (тюремні) психіатричні лікарні (скорочено — СПЛ, ТПЛ) були створені в 1930-х роках з ініціативи А. Вишинського.^[30] З початку 1960-х рр. створюється широка й постійно зростаюча мережа тюремних психіатричних лікарень.^[22] . Динаміка їхнього будівництва в 1960-ті роки виглядала таким чином:

1961 рік — Сичовська ТПЛ (Смоленська область)^[19];
1964 рік — Благовіщенська ТПЛ (Амурська область)^[19];
1965 рік — Черняхівська ТПЛ (Калінінградська область) і Костромська ТПЛ (Костромська область)^[19];
1966 рік — Мінська СПЛ^[28];
1968 рік — Дніпропетровська СПЛ^[28];
1970 рік — Орловська СПЛ^[28].

Також проводилося розширення площ лікарень, у зв'язку з чим збільшувався рівень їхнього заповнення. Наприклад, у 1956 році в Казанській і Ленінградській ТПЛ був відзначений найнижчий рівень заповнення — відповідно 324 і 384 хворих, а до 1970 року він зріс більш ніж у 2 рази: 752 хворих у Казанській і 853 в Ленінградській^[19]. Загальна кількість людей, які перебували на лікуванні в психіатричних лікарнях спеціального типу МВС СРСР у 1968 році, за архівними даними, становила 2465 осіб, а до кінця 1979 року вона виросла більш ніж у 2,5 раза і склала 6308 осіб^[19]^[31]. У 1986 році тільки в шести найбільших спеціальних психіатричних лікарнях МВС СРСР — Казанській, Ленінградській, Орловській, Сичовській, Черняхівській, Благовіщенській — знаходилося в ув'язненні 5329 людей^[19].

За словами докторки історичних наук Л. О. Корольової, до середини 1980-х рр. було відомо про існування 11 психлікарень спеціального типу, до числа яких входили Дніпропетровська, Казанська, Ленінградська, Мінська, Орловська, Сичовська, Черняхівська, два «спецсанаторії» в Київській та Полтавській областях та ін.^[24] Однак Жак Россі у книзі «Довідник з ГУЛАГу» згадує, що до кінця 1970-х рр. у СРСР було вже близько сотні «психотюрем»; крім власне «психотюрем», у багатьох лікарнях Міністерства охорони здоров'я були камери в розпорядженні органів держбезпеки або внутрішніх справ^[32].

Доктор історичних наук Г. Чернявський пише, що найвідомішими серед «психотюрем і в'язниць із психвідділеннями» були лікарня при Інституті ім. Сербського, Новослободська й Бутирська в'язниці, в'язниця «Матроська тиша» (усі в Москві й під Москвою), психіатрична лікарня в місті Білі Стовпи Московської області, психвідділення в'язниці «Хрести» й лікарня ім. І. І. Скворцова-Степанова в Ленінграді, лікарні й в'язниці в Дніпропетровську, Казані, Калініні, Черняховську, Алма-Аті, Ташкенті, Великих Луках, Запоріжжі, Челябінську, Кишиневі, Мінську, Орлі, Полтаві, Києві (Дарниця), Ризі та інших місцях.^[25]

Психіатричні лікарні спеціального типу були установами закритого типу і перебували у віданні МВС СРСР — юридично й фактично безконтрольні з боку лікарської спільноти загалом. Фактично ж усі СПЛ були в підпорядкуванні 5-го управління Комітету держбезпеки, і тому всі санкції стосовно ув'язнених для «вилікування» дисидентів застосовувалися з відома комітетчиків.^[24]

Діаґнози

Аналіз конкретних випадків психіатричного репресування інакодумців свідчить про те, що діагностичними «масками», використовуваними в репресивних цілях, найчастіше були «сутяжно-паранояльний розвиток особистості» та «повільноплинна шизофренія»^[1]^[33]. Решта діагнозів (зокрема, параноїдна шизофренія: в окремих випадках цей діагноз ставився інакодумцям, які ніколи не виказували психотичної симптоматики і згодом були визнані психічно здоровими) дисидентам майже не виставлялися^[1]^[27]. Особливо часто для обґрунтування неосудності дисидентів використовували діагноз повільноплинної (малопрогредієнтної) шизофренії^[18]^[34]^:18.

Повільноплинна шизофренія

Часто висловлюється думка, що саме розширювальні діагностичні критерії повільноплинної шизофренії, які поширювалися А. В. Снєжневським та іншими представниками московської школи, зумовили використання цього діагнозу в репресивних цілях^[18]^[33]^[34]^[35]^:259^[36]^[37].

Російський психіатр Микола Пуховський називає концепцію м'якої (мляво, повільно і непомітно протікаючої) шизофренії міфологізованою і вказує на те, що захоплення нею російських психіатрів збіглося з правовим дефіцитом, який дозволив державі використовувати цей діагноз з метою політичних репресій^[35]^:259.

Відомий український психіатр та правозахисник, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман зазначає, що в 1960-ті роки різноманіття радянських психіатричних шкіл і напрямів змінилося диктатом школи академіка Снєжневського, що поступово став абсолютним: альтернативна діагностика переслідувалася. Цей фактор сприяв масовим зловживанням у психіатрії, частому використанню в судовій і позасудовій психіатричній практиці діагнозу «повільноплинна шизофренія» й поставленню його політичним інакодумцям. За словами української судової психіаторки, кандидатки медичних наук Ади Коротенко, розпливчасті діагностичні критерії даної нозологічної одиниці, відсутність стандартів діагностики і існування в СРСР власної класифікації форм шизофренії дозволяли укладати в межі хвороби індивідуальні особистісні прояви та визнавати душевнохворими практично здорових людей^[34]^:18,46.

Відомий петербурзький лікар-психіатр, доктор медичних наук, професор Юрій Нуллер зазначає, що концепція школи Снєжневського призвела до надмірного розширення діагностики повільноплинної шизофренії й тої шкоди, яку воно принесло. Ю. Л. Нуллер додає, що в межах концепції повільноплинної шизофренії будь-яке відхилення від норми (за оцінкою лікаря) можна розглядати як шизофренію, з усіма наслідками для обстежуваного, що з цього випливали. Це створює широку можливість для вільних і мимовільних зловживань психіатрією. Однак ні А. В. Снєжневский, ні його послідовники, як стверджує Нуллер, не знайшли в собі цивільної й наукової мужності переглянути свою концепцію, що явно зайшла у глухий кут.^[36]^[37]

Американський психіатр Волтер Райх зазначив, що у зв'язку з характером політичного життя в Радянському Союзі й соціальних стереотипів, сформованих цим життям, нонконформістська поведінка там дійсно здається дивною та що у зв'язку з характером діагностичної системи Снєжневського ця дивина в деяких випадках стала кваліфікуватися як шизофренія. На думку Райха, у багатьох і, можливо, у більшості випадків, коли ставився такий діагноз, не тільки КДБ та інші відповідальні особи, а й самі психіатри дійсно вважали, що дисиденти хворі.^[18]

Серед ключових фігур, які очолювали використання психіатрії з метою придушення вільнодумства в Радянському Союзі, відомий австралійський психіатр С. Блох і американський політолог П. Реддауей називають Г. В. Морозова, Д. Р. Лунца й А. В. Снєжневського^[17]^:219, відзначаючи, що Снєжневский запровадив нове тлумачення хвороби, яке дало можливість розглядати ідеологічне інакомислення як симптом тяжкого психічного розладу^[17]^:220. С. Блох і П. Реддауей згадують, що прихильники інших напрямів у радянській психіатрії (переважно представники київської та ленінградської шкіл) тривалий час рішуче виступали проти концепції Снєжневського і пов'язаної з цією концепцією гіпердіагностики шизофренії; впродовж 1950–60-х років представники ленінградської школи психіатрії відмовлялися визнавати шизофреніками дисидентів, яким був поставлений діагноз повільноплинної шизофренії в Москві^[17].

Французький історик психіатрії Ж. Гаррабе зазначає, що критеріям шизофренії, прийнятим на Заході, цей діагноз не відповідав: пацієнти, яким був поставлений діагноз «повільноплинна шизофренія» представниками московської школи психіатрії, не розглядалися як шизофреніки психіатрами в західних країнах на підставі прийнятих там діагностичних критеріїв, незабаром офіційно закріплених в МКХ-9^[38].

Діагноз застосовувався у випадках, коли обвинувачені заперечували вину, не співпрацювали зі слідством і було незручно засуджувати правозахисників до тюремного ув'язнення^[24]^[27]^[39].

В. Буковський і С. Глузман наводять слова професора Тимофєєва, який писав, що інакомислення може бути обумовленим хворобою мозку, коли патологічний процес розвивається дуже повільно, м'яко, а інші його ознаки до певного часу, іноді до скоєння кримінального вчинку, залишаються непомітними^[27].

Згідно з радянськими правилами, «усі хворі на шизофренію повинні перебувати на обліку в психоневрологічному диспансері»^[40]. Отже, хоча повільноплинна шизофренія є неважким розладом, особи, які отримали цей діагноз, піддавалися постановці на облік у ПНД. Далі: «невідкладної госпіталізації відповідно до спеціальної інструкції Міністерства охорони здоров'я СРСР потребують хворі на шизофренію, які внаслідок особливостей клінічної картини (марення, імперативні галюцинації, збудження різного типу, гебоїдний стан з асоціальною поведінкою, депресії з суїцидальними тенденціями та ін.) становлять соціальну небезпеку для оточуючих або самих себе»."^[40]. Тому, якщо психіатр трактував якусь суспільно-політичну самодіяльність як прояв марення або «гебоїдного стану з асоціальною поведінкою», таке трактування могло автоматично спричинити недобровільну госпіталізацію.

Сутяжно-паранояльний розвиток особистості

Сутяжно-паранояльний розвиток особистості радянськими психіатрами виділявся як один із різновидів патологічного розвитку психопатичної особистості^[41] й передбачав виникнення після реальних психічних травм (зокрема, конфліктних ситуацій) паранояльних реакцій, з яких, як стверджувалося, згодом формується струнка система марення^[27]^[41]: домінуюча ідея змінюється надцінною і врешті — маячною^[27]. С. Глузман та В. Буковський зазначали, що сутяжно-паранояльний розвиток особистості виявився вельми зручним діагнозом для психіатричного репресування інакодумців^[1]: ті чи інші прояви нонконформістського мислення й поведінки (наприклад, невдоволення «звільненням» людини від займаної посади після підписання нею «заяви протесту»; судження про окупацію Чехословаччини або про відсутність в СРСР демократичних свобод) легко могли бути діагностовані як «марення сутяжництва» або ж «марення реформаторства» у рамках паранояльного розвитку особистості^[27].

Під поняттям «марення сутяжництва», як підкреслюють С. Глузман та В. Буковський, могло матися на увазі переконання інакодумця (яке нібито не відповідає дійсності), що особисті права індивіда порушуються, зневажаються; написання ним численних скарг і заяв з вимогою відновити «справедливість». Відомими судово-медичними експертами прямо висловлювалися твердження, що нібито ідеї боротьби за правду і справедливість найчастіше формуються саме в особистостей паранояльної структури, твердження, що судові засідання особами із сутяжно-паранояльним станом можуть використовуватися в ролі трибуни для промов і звернень тощо.^[27]

А. Коротенко згадує, що до людей, які мали паранояльний склад особистості, відносили, якщо слідувати думці А. В. Снєжневського, «фанатиків правди», переконаних у правоті своїх поглядів^[34]^:46. За паранояльний розвиток трактувалися властиві дисидентам впевненість у своїй правоті, потреба у справедливості, загострене реагування на ситуацію, що принижує людську гідність^[34]^:79.

За твердженням С. Глузмана, сам собою діагноз паранояльного розвитку особистості ще не означає необхідність визнання особи, якій інкримінується вчинення правопорушення, неосудною: в осіб, які вчинили загальнокримінальні делікти, діагностування цього розладу майже ніколи не призводило до екскульпації й подальшого примусового лікування. Згідно з офіційною статистикою Інституту судової психіатрії, осудними визнавали 95,5 % правопорушників, яким був поставлений цей діагноз. Однак поставлення діагнозу сутяжно-паранояльного розвитку дисидентам, як зазначає С. Глузман, майже завжди призводило до визнання їх неосудними^[1]^[27]. Аналогічно неосудними зазвичай визнавалися й дисиденти, яким була діагностована повільноплинна шизофренія, — незважаючи на слабку окресленість діагностичних критеріїв, які передбачали невиразність, стертість симптоматики, що не заважає успішній адаптації в соціумі, професійній та творчій реалізації^[1]^[27].

Відомий психіатр В. Я. Гіндикін у книзі «Лексикон малої психіатрії» згадує, що несумлінне використання діагнозу «сутяжно-паранояльний розвиток особистості» у репресивних цілях під час епохи застою призвело до його дискредитації і, як наслідок, — до відмови від виділення цього діагнозу в рамках МКХ-10^[41].

Ю. С. Савенко, відомий російський психіатр, президент Незалежної психіатричної асоціації, пише, що «найбільш злощасною помилкою радянської психіатрії» стало ігнорування критерію зрозумілості К. Ясперса і, як наслідок, — стирання межі між паранояльним розвитком особистості й паранояльним маренням — діагнозом, що часто виставлявся дисидентам^[42].

Спогади колишніх в'язнів

Абовин-Егидес П. М. Паралогизмы полицейской психиатрии и их соотношение с медицинской этикой
Белов Ю. С. Размышления не только о Сычёвке
Ветохин Ю. А. Склонен к побегу
Буковський В. К. И возвращается ветер…
Горбаневская Н. Е. Полдень. Дело о демонстрации 25 августа 1968 года на Красной площади
Григоренко П. Г. В подполье можно встретить только крыс…
Григоренко П. Г. Мысли сумасшедшего: Избранные письма и выступления
К 65-летию Иосифа Бродского // Независимый психиатрический журнал. — 2005. — Вип. 4.
Кукобака М. И. Заметки о Сычёвской психбольнице
Мальцев Ю. В. Репортаж из сумасшедшего дома
Медведев Ж. А., Медведев Р. А. Кто сумасшедший?
Некипелов В. А. Институт дураков
Николаев Е. Б. Предавшие Гиппократа
Новодворская В. И. Над пропастью во лжи
Плющ Л. І. На карнавале истории
Потылицын С. А. Ум и безумие
Рафальский В. П. Репортаж из ниоткуда
Стефанович Е. В. Дурдом
Тарсис В. Я. Палата № 7
Что было: свидетельствует Наталья Горбаневская. Интервью Валерия Абрамкина
Шатравка А. И. Побег из рая
Шиманов Г. М. Записки из красного дома

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Глузман С.Ф. Этиология злоупотреблений в психиатрии: попытка мультидисциплинарного анализа : [арх. 17 листопада 2015] : [рос.] // Нейponews: Психоневрология и нейропсихиатрия : журнал. — 2010. — № 1 (20) (январь).
↑ Van Voren R. Political Abuse of Psychiatry—An Historical Overview : [арх. 26 липня 2011] : [англ.] // Schizophrenia Bulletin : journal. — 2010. — Vol. 36, № 1 (January). — С. 33—35. — DOI:10.1093/schbul/sbp119. — PMID 19892821. Архівовано липень 26, 2011 на сайті Wayback Machine.
↑ British Medical Association. {{{Заголовок}}}. — ISBN 1-85649-104-8.
↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Bonnie не вказано текст
↑ {публікація|стаття|автор=Van Voren R|заголовок=Ending political abuse of psychiatry: where we are at and what needs to be done|видання=BJPsych Bull|рік=2016 Feb|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4768845/%7Cissue=1%7Cvolume=40%7Cpages=30–33%7Cpmid=26958357%7Cdoi=10.1192/pb.bp.114.049494}}
↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Gershman не вказано текст
↑ Knapp, Martin. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-335-21467-3.
↑ {{{Заголовок}}}.
↑ {{{Заголовок}}}.
↑ ^а ^б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою hearing-1983 не вказано текст
↑ ^а ^б Ван Ворен Р. От политических злоупотреблений психиатрией до реформы психиатрической службы // Вестник Ассоциации психиатров Украины. — 2013. — № 2.
↑ ^а ^б ^в Ougrin D, Gluzman S, Dratcu L. Psychiatry in post-communist Ukraine: dismantling the past, paving the way for the future // The Psychiatrist. — February 16, 2007.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Ван Ворен Р. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-92-823-4595-5. — DOI:10.2861/28281. Архівовано грудень 30, 2013 на сайті Wayback Machine. См. также: Ван Ворен Р. Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах // Вестник Ассоциации психиатров Украины. — 2013. — № 5.
↑ Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. Психиатрия советского периода. — В кн.: Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. Социодинамическая психиатрия. — Новосибирск: Издательство НГПУ, 1999 г.; Академический проект, 2000 г., ISBN 5-8291-0015-0; Деловая книга, 2000 г. ISBN 5-88687-070-9
↑ Merskey, Harold. Political neutrality and international cooperation in medicine : [англ.] // Journal of Medical Ethics^[en] : journal. — 1978. — Vol. 4, № 2. — С. 74—77. — PMID 671475.
↑ ^а ^б ^в Bloch, Sidney; Reddaway, Peter. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-8133-0209-9.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е Блох С., Реддауэй П. {{{Заголовок}}}. — 418 p. — ISBN 0903868334.
↑ ^а ^б ^в ^г Reich W. The World of Soviet Psychiatry : [англ.] // The New York Times (USA). — 1983. — Помилка: неправильний час. Перевод: Мир советской психиатрии. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л {{{Заголовок}}}. — ISBN 5170301723.
↑ Меленберг А. Карательная психиатрия : [арх. 16 січня 2008] : [рос.] // Новая газета. — 18 августа 2003. — № 60.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Подрабинек А.П. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0897200225. Шаблон:Архивировано
↑ ^а ^б ^в Блох С., Реддауэй П. Диагноз: инакомыслие : [арх. 22 березня 2006] // Карта: Российский независимый и правозащитный журнал. — 1996. — № 13—14. — С. 56—67.
↑ Шаблон:Книга:Алексеева Л. М.: История инакомыслия в СССР
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Королева Л.В, докт. ист. наук. Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 1 : [рос.] // Электронный журнал «Полемика» : журнал. — № 11.
↑ ^а ^б Петрюк П. Т., Петрюк А. П. Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») // Психічне здоров’я. — 2006. — Вип. 4. — С. 89—94.
↑ Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. Первая редакция, исходный текст кодекса (без изменений и дополнений).
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л 'Буковский В., Глузман С.. Пособие по психиатрии для инакомыслящих // Хроника защиты прав в СССР. — 1975. — № 13 (Помилка: неправильний час). — С. 36—61.
↑ ^а ^б ^в ^г Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою zaprava не вказано текст
↑ Ястребов В. С. {{{Заголовок}}}.
↑ Сахаров А.Д. Часть вторая. {{{Заголовок}}}.
↑ Центральный архив Федеральной службы безопасности РФ, д. Н685; ф. 55, оп. 2, д. 739, 852
↑ Росси Ж. {{{Заголовок}}}.
↑ ^а ^б Глузман С. Ф. Украинское лицо судебной психиатрии // Новости медицины и фармации. — Издательский дом «ЗАСЛАВСКИЙ», 2009. — № 15 (289).
↑ ^а ^б ^в ^г ^д Коротенко А. И., Аликина Н. В. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9667841367.
↑ ^а ^б Пуховский Н.Н. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5829101548.
↑ ^а ^б Нуллер Ю.Л. {{{Заголовок}}}. Архівовано серпень 25, 2011 на сайті Wayback Machine.
↑ ^а ^б Нуллер Ю.Л. О парадигме в психиатрии // Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В.М. Бехтерева : научный журнал. — Л. : Институт им. В.М. Бехтерева, 1991. — № 4. — С. 5—13.
↑ Garrabé J. Histoire de la schizophrénie. — Paris, 1992. Перевод: История шизофрении. См. Вялотекущая шизофрения (в гл. XI).
↑ Королева Л.В., докт. ист. наук. Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 2 : [арх. 21 лютого 2014] : [рос.] // Электронный журнал «Полемика» : журнал. — № 12. Архівовано лютий 21, 2014 на сайті Wayback Machine.
↑ ^а ^б Наджаров Р. Я. {{{Заголовок}}}. — 235 000 прим.
↑ ^а ^б ^в {{{Заголовок}}}.
↑ {{посилання=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1999.pdf%7Cстраницы=15—16}}

Література

Подрабинек А. П. Карательная медицина. — Нью-Йорк : Хроника, 1979. — 223 с. — ISBN 0897200225. [Архівовано 2014-03-24 у WebCite]
Прокопенко А. С. Безумная психиатрия // Карательная психиатрия: Сборник. — АСТ, Харвест, 2005. — 608 с. — ISBN 5170301723.
Петрюк П. Т., Петрюк А. П. Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») // Психічне здоров’я. — 2006. — Вип. 4. — С. 89—94.
'Буковский В., Глузман С.. [1] // Хроника защиты прав в СССР. — 1975. — № 13 (січень — лютий). — С. 36—61.
Карательная психиатрия в России: Доклад о нарушениях прав человека в Российской Федерации при оказании психиатрической помощи. — Москва : Изд-во Международной Хельсинкской федерации по правам человека, 2004. — 496 с. Архівовано квітень 18, 2013 на сайті Wayback Machine.

Посилання

'Чернявский Г., докт. іст. наук. // Интернет-приложение к газете «Каскад». — № 193 (11—25 июля). Архівовано з джерела 19 січня 2015.
'Чернявский Г., докт. іст. наук. [2] // Интернет-приложение к газете «Каскад». — 2003. — № 194 (24 липня — 8 серпня). Архівовано з джерела 19 січня 2015.
Терновский Л. Б. Сага о «Хронике»: «Психи»Шаблон:Недоступная посилання // Терновский Л. Б. Воспоминания и статьи. — Москва: Возвращение, 2006. — 288 с. — ISBN 5-7157-0199-6. — С.74—186.
Черепанов М. Казанская психушка
Жирнов Е. [3].
Кашин О. Хроника утекших событий. Наталья Горбаневская: немонотонная речь // Русская жизнь, 22.05.2008
Меленберг А. [4]. — № 60. Архівовано з джерела 16 січня 2008.
Карательная психиатрия в СССР. Agentura.ru
Советский диссидент. Бывший политический узник психиатрического ГУЛАГа Лашкин Вадим Иванович (история в документах)
ВИДЕО: «Тюремная психиатрия»^{[недоступне посилання з Июнь 2018]} // Документальный фильм. Программа «Совершенно секретно», НТВ.
ВИДЕО: «Карательная психиатрия» // Сюжет из программы «Сегодня», НТВ, 2009.
Был бы человек, а диагноз найдется // Русская служба БиБиСи, 09.10.2009 г.
3.6. Репрессивная психиатрия (документы) // Soviet archives, collected by Vladimir Bukovsky
Карательная психиатрия в СССР (К 60-летию О. Н. Москвина) // Петербургский исторический клуб «Радио Петербург» (MP3).

[Этиология_злоупотреблений-1] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Глузман С.Ф. Этиология злоупотреблений в психиатрии: попытка мультидисциплинарного анализа : [арх. 17 листопада 2015] : [рос.] // Нейponews: Психоневрология и нейропсихиатрия : журнал. — 2010. — № 1 (20) (январь).

[van_Voren-2] Van Voren R. Political Abuse of Psychiatry—An Historical Overview : [арх. 26 липня 2011] : [англ.] // Schizophrenia Bulletin : journal. — 2010. — Vol. 36, № 1 (January). — С. 33—35. — DOI:10.1093/schbul/sbp119. — PMID 19892821. Архівовано липень 26, 2011 на сайті Wayback Machine.

[3] British Medical Association. {{{Заголовок}}}. — ISBN 1-85649-104-8.

[Bonnie-4] Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Bonnie не вказано текст

[Van_Voren-Ending-5] {публікація|стаття|автор=Van Voren R|заголовок=Ending political abuse of psychiatry: where we are at and what needs to be done|видання=BJPsych Bull|рік=2016 Feb|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4768845/%7Cissue=1%7Cvolume=40%7Cpages=30–33%7Cpmid=26958357%7Cdoi=10.1192/pb.bp.114.049494}}

[Gershman-6] Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Gershman не вказано текст

[7] Knapp, Martin. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-335-21467-3.

[8] {{{Заголовок}}}.

[9] {{{Заголовок}}}.

[hearing-1983-10] а ^б Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою hearing-1983 не вказано текст

[От_политических-11] а ^б Ван Ворен Р. От политических злоупотреблений психиатрией до реформы психиатрической службы // Вестник Ассоциации психиатров Украины. — 2013. — № 2.

[Ougrin-12] а ^б ^в Ougrin D, Gluzman S, Dratcu L. Psychiatry in post-communist Ukraine: dismantling the past, paving the way for the future // The Psychiatrist. — February 16, 2007.

[post-Soviet-13] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Ван Ворен Р. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-92-823-4595-5. — DOI:10.2861/28281. Архівовано грудень 30, 2013 на сайті Wayback Machine. См. также: Ван Ворен Р. Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах // Вестник Ассоциации психиатров Украины. — 2013. — № 5.

[СДП-14] Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. Психиатрия советского периода. — В кн.: Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. Социодинамическая психиатрия. — Новосибирск: Издательство НГПУ, 1999 г.; Академический проект, 2000 г., ISBN 5-8291-0015-0; Деловая книга, 2000 г. ISBN 5-88687-070-9

[Merskey-15] Merskey, Harold. Political neutrality and international cooperation in medicine : [англ.] // Journal of Medical Ethics^[en] : journal. — 1978. — Vol. 4, № 2. — С. 74—77. — PMID 671475.

[shadow-16] а ^б ^в Bloch, Sidney; Reddaway, Peter. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0-8133-0209-9.

[Блох,_Реддауэй-17] а ^б ^в ^г ^д ^е Блох С., Реддауэй П. {{{Заголовок}}}. — 418 p. — ISBN 0903868334.

[Reich-18] а ^б ^в ^г Reich W. The World of Soviet Psychiatry : [англ.] // The New York Times (USA). — 1983. — Помилка: неправильний час. Перевод: Мир советской психиатрии. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |datepublished= (довідка)

[Прокопенко-19] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л {{{Заголовок}}}. — ISBN 5170301723.

[Melenberg-20] Меленберг А. Карательная психиатрия : [арх. 16 січня 2008] : [рос.] // Новая газета. — 18 августа 2003. — № 60.

[Подрабинек-21] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к Подрабинек А.П. {{{Заголовок}}}. — ISBN 0897200225. Шаблон:Архивировано

[Диагноз-карта-22] а ^б ^в Блох С., Реддауэй П. Диагноз: инакомыслие : [арх. 22 березня 2006] // Карта: Российский независимый и правозащитный журнал. — 1996. — № 13—14. — С. 56—67.

[Алексеева._III-23] Шаблон:Книга:Алексеева Л. М.: История инакомыслия в СССР

[Королева-24] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж Королева Л.В, докт. ист. наук. Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 1 : [рос.] // Электронный журнал «Полемика» : журнал. — № 11.

[Петрюк-рец-25] а ^б Петрюк П. Т., Петрюк А. П. Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») // Психічне здоров’я. — 2006. — Вип. 4. — С. 89—94.

[26] Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. Первая редакция, исходный текст кодекса (без изменений и дополнений).

[Буковский,_Глузман-27] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и ^к ^л 'Буковский В., Глузман С.. Пособие по психиатрии для инакомыслящих // Хроника защиты прав в СССР. — 1975. — № 13 (Помилка: неправильний час). — С. 36—61.

[zaprava-28] а ^б ^в ^г Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою zaprava не вказано текст

[Организация-29] Ястребов В. С. {{{Заголовок}}}.

[СахаровII-6-30] Сахаров А.Д. Часть вторая. {{{Заголовок}}}.

[ЦА_ФСБ-31] Центральный архив Федеральной службы безопасности РФ, д. Н685; ф. 55, оп. 2, д. 739, 852

[32] Росси Ж. {{{Заголовок}}}.

[Глузман-33] а ^б Глузман С. Ф. Украинское лицо судебной психиатрии // Новости медицины и фармации. — Издательский дом «ЗАСЛАВСКИЙ», 2009. — № 15 (289).

[Коротенко-34] а ^б ^в ^г ^д Коротенко А. И., Аликина Н. В. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9667841367.

[Пуховский-35] а ^б Пуховский Н.Н. {{{Заголовок}}}. — ISBN 5829101548.

[Нуллер-36] а ^б Нуллер Ю.Л. {{{Заголовок}}}. Архівовано серпень 25, 2011 на сайті Wayback Machine.

[О_парадигме-37] а ^б Нуллер Ю.Л. О парадигме в психиатрии // Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В.М. Бехтерева : научный журнал. — Л. : Институт им. В.М. Бехтерева, 1991. — № 4. — С. 5—13.

[Гаррабе-вялотекущая-38] Garrabé J. Histoire de la schizophrénie. — Paris, 1992. Перевод: История шизофрении. См. Вялотекущая шизофрения (в гл. XI).

[Королева2-39] Королева Л.В., докт. ист. наук. Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 2 : [арх. 21 лютого 2014] : [рос.] // Электронный журнал «Полемика» : журнал. — № 12. Архівовано лютий 21, 2014 на сайті Wayback Machine.

[Наджаров-40] а ^б Наджаров Р. Я. {{{Заголовок}}}. — 235 000 прим.

[Лексикон-41] а ^б ^в {{{Заголовок}}}.

[42] {{посилання=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1999.pdf%7Cстраницы=15—16}}

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]

[25]

[26]

[27]

[28]

[29]

[30]

[31]

[32]

[33]

[34]

[35]

[36]

[37]

[38]

[39]

[40]

[41]

[42]

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
-'''Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР''' — практика боротьби радянської влади з [[Дисидент|дисидентами]] та [[Правозахисник|правозахисниками]], яка полягала у зловживанні [[Психіатрія|психіатричним]] діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції. Винесення психіатричного діагнозу дозволяло владі уникати гласного судового процесу над інакодумцями шляхом відправлення їх у психіатричні лікарні без суду й на невизначений строк. Крім того, оголошення незгодних психічно хворими дозволяло владі ігнорувати питання про політичних в'язнів.
+'''Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР'''&nbsp;— практика боротьби радянської влади з [[Дисидент|дисидентами]] та [[Правозахисник|правозахисниками]], яка полягала у зловживанні [[Психіатрія|психіатричним]] діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції. Винесення психіатричного діагнозу дозволяло владі уникати гласного судового процесу над інакодумцями шляхом відправлення їх у психіатричні лікарні без суду й на невизначений строк. Крім того, оголошення незгодних психічно хворими дозволяло владі ігнорувати питання про політичних в'язнів.
 За визначенням психіатра, президента Асоціації психіатрів України, колишнього дисидента й політв'язня Семена Глузмана, зловживанням психіатрією, зокрема в політичних цілях, є ще й навмисна екскульпація (визнання неосудними) громадян, які за своїм психічним станом не потребують ані психіатричних заходів обмеження, ані психіатричного лікування<ref name="Этиология злоупотреблений">{{статья |заглавие=Этиология злоупотреблений в психиатрии: попытка мультидисциплинарного анализа |издание=Нейponews: Психоневрология и нейропсихиатрия |номер=1 (20) |ссылка=http://neuronews.com.ua/page/etiologiya-zloupotreblenij-v-psihiatrii-popytka-multidisciplinarnogo-analiza |язык=ru |тип=журнал |автор=Глузман С.Ф. |месяц=1 |год=2010 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20151117022255/http://neuronews.com.ua/page/etiologiya-zloupotreblenij-v-psihiatrii-popytka-multidisciplinarnogo-analiza |archivedate=2015-11-17 }}</ref>. За визначенням всесвітньої організації «Глобальна ініціатива у психіатрії», під використанням психіатрії в політичних цілях розуміється зловживання психіатричним діагнозом, лікуванням і утримуванням в ізоляції з метою обмеження фундаментальних прав людини для певних осіб або груп у суспільстві<ref name="van Voren">{{статья |заглавие=Political Abuse of Psychiatry—An Historical Overview |издание=[[Schizophrenia Bulletin]] |том=36 |номер=1 |страницы=33—35 |pmid=19892821 |doi=10.1093/schbul/sbp119 |ссылка=http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |archiveurl=https://web.archive.org/web/20110726102504/http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |archivedate=2011-07-26 |accessdate=2010-06-17 |язык=en |тип=journal |автор=Van Voren R. |месяц=1 |год=2010}} {{Wayback|url=http://www.gip-global.org/images/46/516.pdf |date=20110726102504 }}</ref>.
@@ Рядок 5: / Рядок 5: @@
 В [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] траплялися систематичні зловживання психіатрією в політичних цілях<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref>{{книга |заглавие=Medicine betrayed: the participation of doctors in human rights abuses |год=1992 |издательство={{Нп3|Zed Books}} |isbn=1-85649-104-8 |ссылка=https://books.google.com/books?id=bMTu_oIfVsIC&pg=PA66 |страницы=66 |язык=en |автор=British Medical Association}}</ref><ref name="Bonnie"/><ref name="Van Voren-Ending">{публікація|стаття|автор=Van Voren R|заголовок=Ending political abuse of psychiatry: where we are at and what needs to be done|видання=BJPsych Bull|рік=2016 Feb|посилання=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4768845/|issue=1|volume=40|pages=30–33|pmid=26958357|doi=10.1192/pb.bp.114.049494}}</ref><ref name="Gershman"/><ref>{{книга |заглавие=Mental health policy and practice across Europe: the future direction of mental health care |год=2007 |издательство=McGraw-Hill International |isbn=0-335-21467-3 |ссылка=https://books.google.com/books?id=_KnuP8OwJbMC&pg=PA406 |страницы=406 |язык=en |автор=Knapp, Martin}}</ref><ref>{{книга |заглавие=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Part 1 |год=1972 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=CQ42AAAAIAAJ |язык=en}}</ref><ref>{{книга |заглавие=Abuse of psychiatry for political repression in the Soviet Union: Hearing, Ninety-second Congress, second session, Volume 2 |год=1975 |издательство=U.S. Government Printing Office |место=Washington, D.C. |ссылка=https://books.google.com/books?id=yjgTAAAAIAAJ |язык=en}}</ref><ref name="hearing-1983"/><ref name="От политических">{{статья|автор=Ван Ворен Р. |заглавие=От политических злоупотреблений психиатрией до реформы психиатрической службы |ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/36250 |издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины |год=2013 |номер=2}}</ref>. Протягом XIX століття в Росії відзначені лише поодинокі випадки використання психіатрії в політичних цілях<ref name="Ougrin">{{статья|автор=Ougrin D, Gluzman S, Dratcu L |заглавие=Psychiatry in post-communist Ukraine: dismantling the past, paving the way for the future |ссылка=http://pb.rcpsych.org/content/30/12/456.short|издание=The Psychiatrist|год=February 16, 2007}}</ref>, поодинокими такі випадки були також у перші роки існування радянської держави<ref name="post-Soviet">{{книга|автор=Ван Ворен Р.|заглавие=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=https://web.archive.org/web/20131230233134/http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf|издательство=Европейский парламент. Департамент политики. Генеральное управление по внешней политике|год=2013|страниц=28|isbn=978-92-823-4595-5|doi=10.2861/28281}} {{Wayback|url=http://www.gip-global.org/images/46/665.pdf |date=20131230233134 }} См. также: {{статья|автор=Ван Ворен Р.|заглавие=Психиатрия как средство репрессий в постсоветских странах|ссылка=http://www.mif-ua.com/archive/article/37543|издание=Вестник Ассоциации психиатров Украины|год=2013|номер=5}}</ref>. Набагато частішого характеру політичні зловживання психіатрією набули у 30–50-х роках XX століття<ref name="Ougrin"/><ref name="post-Soviet"/>, та лише в 1960-х роках психіатрія стала одним із головних інструментів репресій в СРСР<ref name="post-Soviet"/>.
-Психіатрія брежнєвського періоду використовувалася як знаряддя для усунення політичних опонентів (дисидентів) — людей, які відкрито висловлювали погляди, що суперечили офіційно декларованим догмам<ref name="СДП">Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. [http://azps.ru/hrest/80/5050550.html Психиатрия советского периода.] — В кн.: Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. Социодинамическая психиатрия. — Новосибирск: Издательство НГПУ, 1999 г.; Академический проект, 2000 г., ISBN 5-8291-0015-0; Деловая книга, 2000 г. ISBN 5-88687-070-9</ref>. Політичні зловживання психіатрією в СРСР були засуджені світовою психіатричною спільнотою<ref name="От политических"/><ref name="Ougrin"/><ref name="Merskey">{{статья |заглавие=Political neutrality and international cooperation in medicine |ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1154638/pdf/jmedeth00167-0020.pdf |издание={{Нп3|Journal of Medical Ethics}} |том=4 |номер=2 |страницы=74—77 |pmid=671475 |pmc=1154638 |язык=en |тип=journal |автор=Merskey, Harold |год=1978}}</ref><ref name="shadow">{{книга|автор=Bloch, Sidney; Reddaway, Peter |заглавие=Soviet psychiatric abuse: the shadow over world psychiatry|ссылка=http://www.books.google.com.ua/books?id=rgc1AAAAMAAJ|издательство=Westview Press|год=1985|isbn=0-8133-0209-9}}</ref><ref name="Блох, Реддауэй">{{книга |автор=Блох С., Реддауэй П. |заглавие=Диагноз: инакомыслие. Как советские психиатры лечат от политического инакомыслия |ссылка= |место=Лондон |издательство=Overseas Publications Interchange |год=1981 |pages= |allpages=418 |isbn=0903868334}}</ref>{{rp|330}}<ref name="Reich">{{статья |заглавие=The World of Soviet Psychiatry |издание=The New York Times (USA) |5=issue |ссылка=https://www.nytimes.com/1983/01/30/magazine/the-world-of-soviet-psychiatry.html?&pagewanted=print |язык=en |автор=Reich W. |месяц=January 30 |год=1983 }} Перевод: {{cite web|author=|datepublished=|url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|title=Мир советской психиатрии|format=|work=|publisher=|accessdate=|archiveurl=https://www.webcitation.org/65NUhc2Bz?url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|archivedate=2012-02-11}}</ref>, що призвело до виходу Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів з Всесвітньої психіатричної асоціації в 1983 році<ref name="shadow"/>.
+Психіатрія брежнєвського періоду використовувалася як знаряддя для усунення політичних опонентів (дисидентів)&nbsp;— людей, які відкрито висловлювали погляди, що суперечили офіційно декларованим догмам<ref name="СДП">Короленко Ц. П., Дмитриева Н. В. [http://azps.ru/hrest/80/5050550.html Психиатрия советского периода.]&nbsp;— В кн.: Короленко Ц. П., Дмитриева Н.&nbsp;В.&nbsp;Социодинамическая психиатрия.&nbsp;— Новосибирск: Издательство НГПУ, 1999 г.; Академический проект, 2000 г., ISBN 5-8291-0015-0; Деловая книга, 2000 г. ISBN 5-88687-070-9</ref>. Політичні зловживання психіатрією в СРСР були засуджені світовою психіатричною спільнотою<ref name="От политических"/><ref name="Ougrin"/><ref name="Merskey">{{статья |заглавие=Political neutrality and international cooperation in medicine |ссылка=https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1154638/pdf/jmedeth00167-0020.pdf |издание={{Нп3|Journal of Medical Ethics}} |том=4 |номер=2 |страницы=74—77 |pmid=671475 |pmc=1154638 |язык=en |тип=journal |автор=Merskey, Harold |год=1978}}</ref><ref name="shadow">{{книга|автор=Bloch, Sidney; Reddaway, Peter |заглавие=Soviet psychiatric abuse: the shadow over world psychiatry|ссылка=http://www.books.google.com.ua/books?id=rgc1AAAAMAAJ|издательство=Westview Press|год=1985|isbn=0-8133-0209-9}}</ref><ref name="Блох, Реддауэй">{{книга |автор=Блох С., Реддауэй П. |заглавие=Диагноз: инакомыслие. Как советские психиатры лечат от политического инакомыслия |ссылка= |место=Лондон |издательство=Overseas Publications Interchange |год=1981 |pages= |allpages=418 |isbn=0903868334}}</ref>{{rp|330}}<ref name="Reich">{{статья |заглавие=The World of Soviet Psychiatry |издание=The New York Times (USA) |5=issue |ссылка=https://www.nytimes.com/1983/01/30/magazine/the-world-of-soviet-psychiatry.html?&pagewanted=print |язык=en |автор=Reich W. |месяц=January 30 |год=1983 }} Перевод: {{cite web|author=|datepublished=|url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|title=Мир советской психиатрии|format=|work=|publisher=|accessdate=|archiveurl=https://www.webcitation.org/65NUhc2Bz?url=http://inosmi.ru/inrussia/20080515/241381.html|archivedate=2012-02-11}}</ref>, що призвело до виходу Всесоюзного наукового товариства невропатологів і психіатрів з Всесвітньої психіатричної асоціації в 1983 році<ref name="shadow"/>.
 Систематичне використання психіатрії в політичних цілях в СРСР припинилося в кінці 1980-х років, і на початку XXI століття в Росії та інших колишніх радянських республіках відзначаються лише окремі випадки такого роду<ref name="post-Soviet"/>.
@@ Рядок 12: / Рядок 12: @@
 Протягом перших років існування СРСР було кілька поодиноких спроб використовувати психіатрію в політичних цілях<ref name="post-Soviet"/>. Найпримітнішим випадком такого роду став випадок одної з лідерів Партії лівих соціалістів-революціонерів Марії Спірідонової<ref name="shadow"/>, поміщеної до Пречистенської психіатричної лікарні за наказом Дзержинського 1921 року<ref name="Прокопенко"/><ref name="Melenberg">{{статья |автор=Меленберг А. |заглавие=Карательная психиатрия |ссылка=http://2003.novayagazeta.ru/nomer/2003/60n/n60n-s24.shtml |издание=[[Новая газета]] |год=18 августа 2003 |номер=60 |язык=ru |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080116052024/http://2003.novayagazeta.ru/nomer/2003/60n/n60n-s24.shtml |archivedate=2008-01-16 }}</ref>.
 [[Файл:MarijaSpiridonova.jpg|thumb|150px|Мария Спиридонова, революционерка, одна из руководителей партии левых эсеров]]
-Політичні зловживання психіатрією почастішали в 1930-х роках. У політичних цілях використовувалася перша тюремна (спеціальна) лікарня в СРСР — Казанська тюремна психіатрична лікарня НКВС СРСР. За деякими даними, у ній містилося як безліч осіб, що страждали на психічні розлади, так і багато людей без психічних порушень<ref name="post-Soviet"/>. Існувало ще декілька тюремних психіатричних лікарень у 1940–50-ті роки, до яких належали, зокрема, створена в 1951 році в будівлі колишньої жіночої в'язниці (поруч зі знаменитими «Хрестами») Ленінградська ТПЛ; тюремно-психіатричне відділення Бутирської в'язниці; тюремно-психіатрична лікарня в районі міста Томська.<ref name="Подрабинек"/>.
+Політичні зловживання психіатрією почастішали в 1930-х роках. У політичних цілях використовувалася перша тюремна (спеціальна) лікарня в СРСР&nbsp;— Казанська тюремна психіатрична лікарня НКВС СРСР. За деякими даними, у ній містилося як безліч осіб, що страждали на психічні розлади, так і багато людей без психічних порушень<ref name="post-Soviet"/>. Існувало ще декілька тюремних психіатричних лікарень у 1940–50-ті роки, до яких належали, зокрема, створена в 1951 році в будівлі колишньої жіночої в'язниці (поруч зі знаменитими «Хрестами») Ленінградська ТПЛ; тюремно-психіатричне відділення Бутирської в'язниці; тюремно-психіатрична лікарня в районі міста Томська.<ref name="Подрабинек"/>.
-У тюремних психіатричних лікарнях у сталінські часи й перші післясталінські роки перебували, зокрема, поміщені туди з політичних причин О. Г. Гойхбарг<ref name="Прокопенко"/>, перший президент Естонії Костянтин Пятс<ref name="post-Soviet"/><ref name="Диагноз-карта"/>, відомий партійний працівник С. П. Писарев, генерал КДБ СССР Павло Судоплатов (який брав участь у репресіях у сталінські часи і в середині 1950-х років симулював психічне захворювання, щоб уникнути відповідальності)<ref name="Прокопенко"/>, двоюрідний брат першого секретаря Ізраїльської комуністичної партії Мікуніс, колишній начальник штабу ВМС адмірал Л. М. Галлер, знаменитий радянський інженер і авіаконструктор А. М. Туполєв<ref name="Подрабинек"/>.
+У тюремних психіатричних лікарнях у сталінські часи й перші післясталінські роки перебували, зокрема, поміщені туди з політичних причин О.&nbsp;Г.&nbsp;Гойхбарг<ref name="Прокопенко"/>, перший президент Естонії Костянтин Пятс<ref name="post-Soviet"/><ref name="Диагноз-карта"/>, відомий партійний працівник С.&nbsp;П.&nbsp;Писарев, генерал КДБ СССР Павло Судоплатов (який брав участь у репресіях у сталінські часи і в середині 1950-х років симулював психічне захворювання, щоб уникнути відповідальності)<ref name="Прокопенко"/>, двоюрідний брат першого секретаря Ізраїльської комуністичної партії Мікуніс, колишній начальник штабу ВМС адмірал Л.&nbsp;М.&nbsp;Галлер, знаменитий радянський інженер і авіаконструктор А.&nbsp;М.&nbsp;Туполєв<ref name="Подрабинек"/>.
-У 1955 році С. П. Писарев, який піддався репресіям за критику КДБ у зв'язку з так званою справою лікарів, почав після свого звільнення кампанію проти політичних зловживань психіатрією<ref name="post-Soviet"/>. Він домігся призначення спеціальної комісії ЦК Компартії, яка прийшла до висновку, що зловживання дійсно відбувалися, і підтвердила висловлені Писаревим звинувачення у визначенні помилкових діагнозів, яке призвело до того, що психічно здорові люди піддавалися ізоляції в тюремних психіатричних лікарнях. Унаслідок сотні здорових людей були випущені з лікарень, а винуватці їхніх діагнозів були відсторонені від справ. Однак згодом відсторонені комісією лікарі та адміністратори повернулися на свої місця, учасники комісії — видалені під різними приводами з апарату ЦК<ref name="Алексеева. III">{{Книга:Алексеева Л. М.: История инакомыслия в СССР|глава=Движение за права человека. III. Становление (1968—1972 гг.)}}</ref>. Практика госпіталізації інакодумців, які не страждали на психічні захворювання, тривала<ref name="Диагноз-карта"/>.
+У 1955 році С.&nbsp;П.&nbsp;Писарев, який піддався репресіям за критику КДБ у зв'язку з так званою справою лікарів, почав після свого звільнення кампанію проти політичних зловживань психіатрією<ref name="post-Soviet"/>. Він домігся призначення спеціальної комісії ЦК Компартії, яка прийшла до висновку, що зловживання дійсно відбувалися, і підтвердила висловлені Писаревим звинувачення у визначенні помилкових діагнозів, яке призвело до того, що психічно здорові люди піддавалися ізоляції в тюремних психіатричних лікарнях. Унаслідок сотні здорових людей були випущені з лікарень, а винуватці їхніх діагнозів були відсторонені від справ. Однак згодом відсторонені комісією лікарі та адміністратори повернулися на свої місця, учасники комісії&nbsp;— видалені під різними приводами з апарату ЦК<ref name="Алексеева. III">{{Книга:Алексеева Л. М.: История инакомыслия в СССР|глава=Движение за права человека. III. Становление (1968—1972 гг.)}}</ref>. Практика госпіталізації інакодумців, які не страждали на психічні захворювання, тривала<ref name="Диагноз-карта"/>.
 == Основний період. 1960–80-ті роки ==
 === Юридична ситуація ===
-У жовтні 1960 року Верховна Рада РРФСР прийняла Кримінальний кодекс РРФСР, який замінив собою Кримінальний кодекс 1926 р. Для засудження дисидентів використовувалося понад 40 статей КК РРФСР, до того ж у республіканських КК змінювався лише номер статті, але зміст був ідентичним. «Найвживанішою» статтею, за якою проходили дисиденти, у КК РРФСР 1960 року була стаття 70 КК «Антирадянська агітація і пропаганда».<ref name="Королева">{{статья |заглавие=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 1 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=11 |ссылка=https://web.archive.org/web/20131500534400/http:/www.irex.ru/press/pub/polemika/11/koroleva/ |язык=ru |тип=журнал |автор=Королева Л.В, докт. ист. наук}}</ref>
+У жовтні 1960 року Верховна Рада РРФСР прийняла Кримінальний кодекс РРФСР, який замінив собою Кримінальний кодекс 1926&nbsp;р. Для засудження дисидентів використовувалося понад 40 статей КК РРФСР, до того ж у республіканських КК змінювався лише номер статті, але зміст був ідентичним. «Найвживанішою» статтею, за якою проходили дисиденти, у КК РРФСР 1960 року була стаття 70 КК «Антирадянська агітація і пропаганда».<ref name="Королева">{{статья |заглавие=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 1 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=11 |ссылка=https://web.archive.org/web/20131500534400/http:/www.irex.ru/press/pub/polemika/11/koroleva/ |язык=ru |тип=журнал |автор=Королева Л.В, докт. ист. наук}}</ref>
 Стаття КК 64 «Зрада Батьківщині», що містила згадування про «втечу за кордон або відмову повернутися з-за кордону в СРСР», дозволяла піддати репресіям, зокрема, тих, хто намагався емігрувати за кордон. Завдяки статті 72 «Організаційна діяльність, спрямована на вчинення особливо небезпечних державних злочинів, а так само участь в антирадянській організації» в ув'язненні опинялися члени організацій (у тому числі соціалістичних і комуністичних), створених не за вказівкою влади, а з ініціативи пересічних громадян. Особи, засуджені за статтями 70, 64 й 72, нерідко опинялися у психіатричних лікарнях.<ref name="Подрабинек">{{книга|автор=Подрабинек А.П.|заглавие=Карательная медицина|ссылка=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf|место=Нью-Йорк|издательство=Хроника|год=1979|страницы=|страниц=223|isbn=0897200225}} {{Архивировано|url=https://www.webcitation.org/6OJBuMkj9?url=http://www.cchr.spb.ru/wp-content/uploads/podrabinek_karatelnaya_meditsina_1979_text%5b1%5d.pdf |date=2014-03-24 }}</ref>
-У 1966 році був виданий Указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про внесення доповнення до Кримінального Кодексу РРФСР», що доповнював низку статей, які використовувалися для засудження дисидентів, статтями 190.1, 190.2, 190.3 такого змісту:
+У 1966 році був виданий Указ Президії Верховної Ради РРФСР «Про внесення доповнення до Кримінального Кодексу РРФСР», що доповнював низку статей, які використовувалися для засудження дисидентів, статтями 190.1, 190.2, 190.3 такого змісту: стаття 190.1&nbsp;— «Поширення завідомо неправдивих вигадувань, що ганьблять радянський державний і суспільний лад»;
+стаття 190.2&nbsp;— «Наруга над Державним гербом або прапором»;
+стаття 190.3&nbsp;— «Організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок»<ref name="Подрабинек"/>.
-стаття 190.1 — «Поширення завідомо неправдивих вигадувань, що ганьблять радянський державний і суспільний лад»;
-стаття 190.2 — «Наруга над Державним гербом або прапором»;
-стаття 190.3 — «Організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок»<ref name="Подрабинек"/>.
 У Кримінальному кодексі РРФСР існувала (проте в 1960-ті роки була вилучена з кодексу) стаття 148, згідно з якою «поміщення до лікарні для душевнохворих завідомо здорової людини з корисливих або особистих цілей» мало каратися позбавленням волі на строк до трьох років<ref name="Подрабинек"/>.
-Як зазначає історик-архівіст, консультант Комісії з реабілітації жертв політичних репресій при Президентові РФ <ref name="Петрюк-рец">{{статья|автор=Петрюк П. Т., Петрюк А. П.|заглавие=Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») |ссылка=http://www.psychiatry.ua/articles/paper227.htm |издание=Психічне здоров’я |год=2006 |выпуск=4 |страницы=89—94}}</ref> А. Прокопенко, оголошення неугодних людей неосудними дозволяло без привернення уваги світової громадськості й пов'язаного з цим шуму ізолювати їх у психіатричних лікарнях. До того ж можна було заявляти, що в СРСР сповідається найліберальніша концепція права, оскільки правопорушник у подібних випадках розглядається скоріше як хворий, якого слід лікувати, ніж як злочинець, який підлягає кримінальному покаранню<ref name="Прокопенко">{{книга |автор= |часть=''Прокопенко А. С.'' Безумная психиатрия |заглавие=Карательная психиатрия: Сборник |ответственный=Под общ. ред. А. Е. Тараса |место=Москва — Минск |издательство=[[АСТ (издательство)|АСТ]], [[Харвест]] |год=2005 |страниц=608 |isbn=5170301723|ссылка часть=https://web.archive.org/web/20100219221427/http://h-v-p.boom.ru/book.htm }}</ref>.
+Як зазначає історик-архівіст, консультант Комісії з реабілітації жертв політичних репресій при Президентові РФ<ref name="Петрюк-рец">{{статья|автор=Петрюк П. Т., Петрюк А. П.|заглавие=Рецензия на книгу: Карательная психиатрия: Сборник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ; Минск: Харвест, 2005. — 608 с. — (Серия «Библиотека практической психологии») |ссылка=http://www.psychiatry.ua/articles/paper227.htm |издание=Психічне здоров’я |год=2006 |выпуск=4 |страницы=89—94}}</ref> А. Прокопенко, оголошення неугодних людей неосудними дозволяло без привернення уваги світової громадськості й пов'язаного з цим шуму ізолювати їх у психіатричних лікарнях. До того ж можна було заявляти, що в СРСР сповідається найліберальніша концепція права, оскільки правопорушник у подібних випадках розглядається скоріше як хворий, якого слід лікувати, ніж як злочинець, який підлягає кримінальному покаранню<ref name="Прокопенко">{{книга |автор= |часть=''Прокопенко А. С.'' Безумная психиатрия |заглавие=Карательная психиатрия: Сборник |ответственный=Под общ. ред. А. Е. Тараса |место=Москва — Минск |издательство=[[АСТ (издательство)|АСТ]], [[Харвест]] |год=2005 |страниц=608 |isbn=5170301723|ссылка часть=https://web.archive.org/web/20100219221427/http://h-v-p.boom.ru/book.htm }}</ref>.
-Окрім політичних статей, до інакодумців, зокрема тих, які поміщалися до психіатричних лікарень, часом застосовувалися і кримінальні статті — наприклад, стаття 209 «Систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом»<ref name="Подрабинек"/>; звинувачення в «хуліганстві», «паразитизмі», «участі в незаконній торгівлі»<ref name="hearing-1983"/>. Використання кримінальних статей було ще одним способом уникнути широкого громадського резонансу, який в низці випадків отримували політичні справи<ref name="Подрабинек"/>.
+Окрім політичних статей, до інакодумців, зокрема тих, які поміщалися до психіатричних лікарень, часом застосовувалися і кримінальні статті&nbsp;— наприклад, стаття 209 «Систематичне заняття бродяжництвом або жебрацтвом»<ref name="Подрабинек"/>; звинувачення в «хуліганстві», «паразитизмі», «участі в незаконній торгівлі»<ref name="hearing-1983"/>. Використання кримінальних статей було ще одним способом уникнути широкого громадського резонансу, який в низці випадків отримували політичні справи<ref name="Подрабинек"/>.
-Примусові заходи медичного характеру (поміщення осіб, звинувачених за кримінальними й політичними статтями та визнаних неосудними, до психіатричних лікарень) в РРФСР офіційно регулювалися статтями 11, 58-61 Кримінального кодексу 1960 року, статтями 403-413 Кримінально-процесуального кодексу й підзаконними нормативними актами (інструкціями)<ref name="Подрабинек"/>. У статті 58 КК РРФСР зазначалося:<ref>{{cite web|url=http://pravo.levonevsky.org/kodeksru/uk/19601027/index01.htm|title=Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. Первая редакция, исходный текст кодекса (без изменений и дополнений)}}</ref>
+Примусові заходи медичного характеру (поміщення осіб, звинувачених за кримінальними й політичними статтями та визнаних неосудними, до психіатричних лікарень) в РРФСР офіційно регулювалися статтями 11, 58-61 Кримінального кодексу 1960 року, статтями 403—413 Кримінально-процесуального кодексу й підзаконними нормативними актами (інструкціями)<ref name="Подрабинек"/>. У статті 58 КК РРФСР зазначалося:<ref>{{cite web|url=http://pravo.levonevsky.org/kodeksru/uk/19601027/index01.htm|title=Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. Первая редакция, исходный текст кодекса (без изменений и дополнений)}}</ref>
 {{цитата|«До осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності або вчинили такі діяння у стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:
@@ Рядок 45: / Рядок 43: @@
 }}
-Існував і інший варіант розвитку подій — госпіталізація без порушення кримінальної справи, у межах медичних нормативних положень.<ref name="Буковский, Глузман"/> У 1961 році набула чинності «Інструкція з невідкладної госпіталізації психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку»<ref name="Королева"/>, затверджена МОЗ СРСР (від 10 жовтня 1961 року 04-14/32). Вона фактично легітимувала позасудове позбавлення волі й насильство над здоров'ям людей через владне свавілля<ref name="Королева"/> й застосовувалася в тих випадках, коли будь-які законні підстави для арешту були відсутні або ж коли влада прагнула уникнути судового процесу, який міг би привернути увагу громадськості. Надалі ця інструкція перевидавалася (для внутрішньовідомчого користування) з незначними змінами.<ref name="Подрабинек"/>
+Існував і інший варіант розвитку подій&nbsp;— госпіталізація без порушення кримінальної справи, у межах медичних нормативних положень.<ref name="Буковский, Глузман"/> У 1961 році набула чинності «Інструкція з невідкладної госпіталізації психічно хворих, які становлять суспільну небезпеку»<ref name="Королева"/>, затверджена МОЗ СРСР (від 10 жовтня 1961 року 04-14/32). Вона фактично легітимувала позасудове позбавлення волі й насильство над здоров'ям людей через владне свавілля<ref name="Королева"/> й застосовувалася в тих випадках, коли будь-які законні підстави для арешту були відсутні або ж коли влада прагнула уникнути судового процесу, який міг би привернути увагу громадськості. Надалі ця інструкція перевидавалася (для внутрішньовідомчого користування) з незначними змінами.<ref name="Подрабинек"/>
-Людина, госпіталізована відповідно до «Інструкції з невідкладної госпіталізації...», могла перебувати у психіатричному стаціонарі як завгодно довго. В інструкції було відсутнє право людини, яка госпіталізується, на захист, користування послугами адвоката і періодичний перегляд рішень про недобровільну госпіталізацію<ref name="zaprava"/>.
+Людина, госпіталізована відповідно до «Інструкції з невідкладної госпіталізації…», могла перебувати у психіатричному стаціонарі як завгодно довго. В інструкції було відсутнє право людини, яка госпіталізується, на захист, користування послугами адвоката і періодичний перегляд рішень про недобровільну госпіталізацію<ref name="zaprava"/>.
 === Розширення мережі психіатричних лікарень ===
-У радянській психіатрії переважала така тенденція, як посилене будівництво все більшої кількості психіатричних лікарень<ref name="Блох, Реддауэй"/>. У 1935 році на території СРСР функціонувало 102 психіатричні лікарні і 33 772 койко-місця; до 1955-го — близько 200 психіатричних лікарень, які мали 116 тисяч ліжок<ref name="Организация">{{книга |автор=Ястребов В. С. |ссылка часть= http://psychiatry.ru/lib/53/book/28/chapter/101 |часть=Организация психиатрической помощи |заглавие=Общая психиатрия / Под ред. А. С. Тиганова |ссылка=http://psychiatry.ru/lib/53/book/28 |место=М. |издательство= |год=2006 |страниц = |издание = |isbn=}}</ref>. З 1962 року по 1974-й кількість койко-місць зросла з 222 600 до 390 тисяч<ref name="Блох, Реддауэй"/>.
+У радянській психіатрії переважала така тенденція, як посилене будівництво все більшої кількості психіатричних лікарень<ref name="Блох, Реддауэй"/>. У 1935 році на території СРСР функціонувало 102 психіатричні лікарні і 33 772 койко-місця; до 1955-го&nbsp;— близько 200 психіатричних лікарень, які мали 116 тисяч ліжок<ref name="Организация">{{книга |автор=Ястребов В. С. |ссылка часть= http://psychiatry.ru/lib/53/book/28/chapter/101 |часть=Организация психиатрической помощи |заглавие=Общая психиатрия / Под ред. А. С. Тиганова |ссылка=http://psychiatry.ru/lib/53/book/28 |место=М. |издательство= |год=2006 |страниц = |издание = |isbn=}}</ref>. З 1962 року по 1974-й кількість койко-місць зросла з 222 600 до 390 тисяч<ref name="Блох, Реддауэй"/>.
-квітня 1969 року Ю. В. Андропов направив до ЦК партії проєкт плану розширення мережі психіатричних лікарень і пропозиції щодо вдосконалення використання психлікарень для захисту інтересів радянської держави і суспільного ладу. Крім того, приймалися й відповідні закриті постанови ЦК партії й Ради Міністрів.<ref name="Королева"/>
+квітня 1969 року Ю.&nbsp;В.&nbsp;Андропов направив до ЦК партії проєкт плану розширення мережі психіатричних лікарень і пропозиції щодо вдосконалення використання психлікарень для захисту інтересів радянської держави і суспільного ладу. Крім того, приймалися й відповідні закриті постанови ЦК партії й Ради Міністрів.<ref name="Королева"/>
-Спеціальні (тюремні) психіатричні лікарні (скорочено — СПЛ, ТПЛ) були створені в 1930-х роках з ініціативи А. Вишинського.<ref name="СахаровII-6">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 6. «Памятная записка». Дело Файнберга и Борисова. Михаил Александрович Леонтович. Использование психиатрии в политических целях. Крымские татары|заглавие=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/25.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> З початку 1960-х рр. створюється широка й постійно зростаюча мережа тюремних психіатричних лікарень.<ref name="Диагноз-карта">{{статья|автор=Блох С., Реддауэй  П.|заглавие=Диагноз: инакомыслие|ссылка=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|издание=Карта: Российский независимый и правозащитный журнал|номер=13—14|страницы=56—67|год=1996|archiveurl=https://web.archive.org/web/20060322012229/http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|archivedate=2006-03-22|url=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|deadlink=да}}</ref> . Динаміка їхнього будівництва в 1960-ті роки виглядала таким чином:
+Спеціальні (тюремні) психіатричні лікарні (скорочено&nbsp;— СПЛ, ТПЛ) були створені в 1930-х роках з ініціативи А. Вишинського.<ref name="СахаровII-6">{{книга|автор=Сахаров А.Д. Часть вторая|часть=Глава 6. «Памятная записка». Дело Файнберга и Борисова. Михаил Александрович Леонтович. Использование психиатрии в политических целях. Крымские татары|заглавие=Сахаров А.Д. Воспоминания|ссылка часть=http://www.bibliotekar.ru/saharov/25.htm|ссылка=http://www.bibliotekar.ru/saharov/index.htm}}</ref> З початку 1960-х рр. створюється широка й постійно зростаюча мережа тюремних психіатричних лікарень.<ref name="Диагноз-карта">{{статья|автор=Блох С., Реддауэй  П.|заглавие=Диагноз: инакомыслие|ссылка=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|издание=Карта: Российский независимый и правозащитный журнал|номер=13—14|страницы=56—67|год=1996|archiveurl=https://web.archive.org/web/20060322012229/http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|archivedate=2006-03-22|url=http://www.hro.org/editions/karta/nr1314/blox.htm|deadlink=да}}</ref> . Динаміка їхнього будівництва в 1960-ті роки виглядала таким чином:
-* [[1961 рік]] — Сичовська ТПЛ (Смоленська область)<ref name="Прокопенко"/>;
+* [[1961 рік]]&nbsp;— Сичовська ТПЛ (Смоленська область)<ref name="Прокопенко"/>;
-* [[1964 рік]] — Благовіщенська ТПЛ (Амурська область)<ref name="Прокопенко"/>;
+* [[1964 рік]]&nbsp;— Благовіщенська ТПЛ (Амурська область)<ref name="Прокопенко"/>;
-* [[1965 рік]] — Черняхівська ТПЛ (Калінінградська область) і Костромська ТПЛ (Костромська область)<ref name="Прокопенко"/>;
+* [[1965 рік]]&nbsp;— Черняхівська ТПЛ (Калінінградська область) і Костромська ТПЛ (Костромська область)<ref name="Прокопенко"/>;
-* [[1966 рік]] — Мінська СПЛ<ref name="zaprava"/>;
+* [[1966 рік]]&nbsp;— Мінська СПЛ<ref name="zaprava"/>;
-* [[1968 рік]] — Дніпропетровська СПЛ<ref name="zaprava"/>;
+* [[1968 рік]]&nbsp;— Дніпропетровська СПЛ<ref name="zaprava"/>;
-* [[1970 рік]] — Орловська СПЛ<ref name="zaprava"/>.
+* [[1970 рік]]&nbsp;— Орловська СПЛ<ref name="zaprava"/>.
 [[Файл:St Petersburg Psychiatric Hospital of Specialized Type with Intense Observation.JPG|thumb|left|Санкт-Петербургская (бывшая Ленинградская) психиатрическая больница специализированного типа с интенсивным наблюдением]]
-Також проводилося розширення площ лікарень, у зв'язку з чим збільшувався рівень їхнього заповнення. Наприклад, у 1956 році в Казанській і Ленінградській ТПЛ був відзначений найнижчий рівень заповнення — відповідно 324 і 384 хворих, а до 1970 року він зріс більш ніж у 2 рази: 752 хворих у Казанській і 853 в Ленінградській<ref name="Прокопенко"/>. Загальна кількість людей, які перебували на лікуванні в психіатричних лікарнях спеціального типу МВС СРСР у 1968 році, за архівними даними, становила 2465 осіб, а до кінця 1979 року вона виросла більш ніж у 2,5 раза і склала 6308 осіб<ref name="Прокопенко"/><ref name="ЦА ФСБ">Центральный архив Федеральной службы безопасности РФ, д. Н685; ф. 55, оп. 2, д. 739, 852</ref>. У 1986 році тільки в шести найбільших спеціальних психіатричних лікарнях МВС СРСР — Казанській, Ленінградській, Орловській, Сичовській, Черняхівській, Благовіщенській — знаходилося в ув'язненні 5329 людей<ref name="Прокопенко"/>.
+Також проводилося розширення площ лікарень, у зв'язку з чим збільшувався рівень їхнього заповнення. Наприклад, у 1956 році в Казанській і Ленінградській ТПЛ був відзначений найнижчий рівень заповнення&nbsp;— відповідно 324 і 384 хворих, а до 1970 року він зріс більш ніж у 2 рази: 752 хворих у Казанській і 853 в Ленінградській<ref name="Прокопенко"/>. Загальна кількість людей, які перебували на лікуванні в психіатричних лікарнях спеціального типу МВС СРСР у 1968 році, за архівними даними, становила 2465 осіб, а до кінця 1979 року вона виросла більш ніж у 2,5 раза і склала 6308 осіб<ref name="Прокопенко"/><ref name="ЦА ФСБ">Центральный архив Федеральной службы безопасности РФ, д. Н685; ф. 55, оп. 2, д. 739, 852</ref>. У 1986 році тільки в шести найбільших спеціальних психіатричних лікарнях МВС СРСР&nbsp;— Казанській, Ленінградській, Орловській, Сичовській, Черняхівській, Благовіщенській&nbsp;— знаходилося в ув'язненні 5329 людей<ref name="Прокопенко"/>.
-За словами докторки історичних наук Л. О. Корольової, до середини 1980-х рр. було відомо про існування 11 психлікарень спеціального типу, до числа яких входили Дніпропетровська, Казанська, Ленінградська, Мінська, Орловська, Сичовська, Черняхівська, два «спецсанаторії» в Київській та Полтавській областях та ін.<ref name="Королева"/> Однак Жак Россі у книзі «Довідник з ГУЛАГу» згадує, що до кінця 1970-х рр. у СРСР було вже близько сотні «психотюрем»; крім власне «психотюрем», у багатьох лікарнях Міністерства охорони здоров'я були камери в розпорядженні органів держбезпеки або внутрішніх справ<ref>{{книга|автор=Росси Ж.|заглавие=Справочник по ГУЛАГу|ссылка=http://antisoviet.narod.ru/rossi_gulag.pdf|издание=Изд. 2-е, доп|место=Москва|издательство=Просвет|серия=Преступление и наказание в мировой практике|год=1991|страниц=269}}</ref>.
+За словами докторки історичних наук Л.&nbsp;О.&nbsp;Корольової, до середини 1980-х рр. було відомо про існування 11 психлікарень спеціального типу, до числа яких входили Дніпропетровська, Казанська, Ленінградська, Мінська, Орловська, Сичовська, Черняхівська, два «спецсанаторії» в Київській та Полтавській областях та ін.<ref name="Королева"/> Однак Жак Россі у книзі «Довідник з ГУЛАГу» згадує, що до кінця 1970-х рр. у СРСР було вже близько сотні «психотюрем»; крім власне «психотюрем», у багатьох лікарнях Міністерства охорони здоров'я були камери в розпорядженні органів держбезпеки або внутрішніх справ<ref>{{книга|автор=Росси Ж.|заглавие=Справочник по ГУЛАГу|ссылка=http://antisoviet.narod.ru/rossi_gulag.pdf|издание=Изд. 2-е, доп|место=Москва|издательство=Просвет|серия=Преступление и наказание в мировой практике|год=1991|страниц=269}}</ref>.
-Доктор історичних наук Г. Чернявський пише, що найвідомішими серед «психотюрем і в'язниць із психвідділеннями» були лікарня при Інституті ім. Сербського, Новослободська й Бутирська в'язниці, в'язниця «Матроська тиша» (усі в Москві й під Москвою), психіатрична лікарня в місті Білі Стовпи Московської області, психвідділення в'язниці «Хрести» й лікарня ім. І. І. Скворцова-Степанова в Ленінграді, лікарні й в'язниці в Дніпропетровську, Казані, Калініні, Черняховську, Алма-Аті, Ташкенті, Великих Луках, Запоріжжі, Челябінську, Кишиневі, Мінську, Орлі, Полтаві, Києві (Дарниця), Ризі та інших місцях.<ref name="Петрюк-рец"/>
+Доктор історичних наук Г. Чернявський пише, що найвідомішими серед «психотюрем і в'язниць із психвідділеннями» були лікарня при Інституті ім. Сербського, Новослободська й Бутирська в'язниці, в'язниця «Матроська тиша» (усі в Москві й під Москвою), психіатрична лікарня в місті Білі Стовпи Московської області, психвідділення в'язниці «Хрести» й лікарня ім. І.&nbsp;І.&nbsp;Скворцова-Степанова в Ленінграді, лікарні й в'язниці в Дніпропетровську, Казані, Калініні, Черняховську, Алма-Аті, Ташкенті, Великих Луках, Запоріжжі, Челябінську, Кишиневі, Мінську, Орлі, Полтаві, Києві (Дарниця), Ризі та інших місцях.<ref name="Петрюк-рец"/>
-Психіатричні лікарні спеціального типу були установами закритого типу і перебували у віданні МВС СРСР — юридично й фактично безконтрольні з боку лікарської спільноти загалом. Фактично ж усі СПЛ були в підпорядкуванні 5-го управління Комітету держбезпеки, і тому всі санкції стосовно ув'язнених для «вилікування» дисидентів застосовувалися з відома комітетчиків.<ref name="Королева"/>
+Психіатричні лікарні спеціального типу були установами закритого типу і перебували у віданні МВС СРСР&nbsp;— юридично й фактично безконтрольні з боку лікарської спільноти загалом. Фактично ж усі СПЛ були в підпорядкуванні 5-го управління Комітету держбезпеки, і тому всі санкції стосовно ув'язнених для «вилікування» дисидентів застосовувалися з відома комітетчиків.<ref name="Королева"/>
 === Діаґнози ===
@@ Рядок 74: / Рядок 72: @@
 ;Повільноплинна шизофренія
-Часто висловлюється думка, що саме розширювальні діагностичні критерії повільноплинної шизофренії, які поширювалися А. В. Снєжневським та іншими представниками московської школи, зумовили використання цього діагнозу в репресивних цілях<ref name="Reich"/><ref name="Глузман"/><ref name="Коротенко"/><ref name="Пуховский">{{книга |автор=Пуховский Н.Н. |заглавие=Очерки общей психопатологии шизофрении |ссылка= |место=Москва |издательство=Академический проект |год=2001 |страницы= |страниц=366 |isbn=5829101548}}</ref>{{rp|259}}<ref name="Нуллер">{{книга|автор=Нуллер Ю.Л.|часть=О парадигме в психиатрии|заглавие=Парадигмы в психиатрии|ссылка=https://web.archive.org/web/20110825065413/http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm|место=Киів|издательство=Видання Асоціац ii психіатрів Украіні|год=1993|страницы=|страниц=|isbn=|ссылка часть=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm#1}} {{Wayback|url=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm |date=20110825065413 }}</ref><ref name="О парадигме">{{статья |автор=Нуллер Ю.Л. |заглавие=О парадигме в психиатрии |ссылка=
+Часто висловлюється думка, що саме розширювальні діагностичні критерії повільноплинної шизофренії, які поширювалися А.&nbsp;В.&nbsp;Снєжневським та іншими представниками московської школи, зумовили використання цього діагнозу в репресивних цілях<ref name="Reich"/><ref name="Глузман"/><ref name="Коротенко"/><ref name="Пуховский">{{книга |автор=Пуховский Н.Н. |заглавие=Очерки общей психопатологии шизофрении |ссылка= |место=Москва |издательство=Академический проект |год=2001 |страницы= |страниц=366 |isbn=5829101548}}</ref>{{rp|259}}<ref name="Нуллер">{{книга|автор=Нуллер Ю.Л.|часть=О парадигме в психиатрии|заглавие=Парадигмы в психиатрии|ссылка=https://web.archive.org/web/20110825065413/http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm|место=Киів|издательство=Видання Асоціац ii психіатрів Украіні|год=1993|страницы=|страниц=|isbn=|ссылка часть=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm#1}} {{Wayback|url=http://psychiatry.spsma.spb.ru/lib/nuller/paradigma.htm |date=20110825065413 }}</ref><ref name="О парадигме">{{статья |автор=Нуллер Ю.Л. |заглавие=О парадигме в психиатрии |ссылка=
 |издание=Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В.М. Бехтерева |тип=научный журнал |место=Л. |издательство=Институт им. В.М. Бехтерева |год=1991 |том= |номер=4 |страницы=5—13}}</ref>.
@@ Рядок 81: / Рядок 79: @@
 Відомий український психіатр та правозахисник, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман зазначає, що в 1960-ті роки різноманіття радянських психіатричних шкіл і напрямів змінилося диктатом школи академіка Снєжневського, що поступово став абсолютним: альтернативна діагностика переслідувалася. Цей фактор сприяв масовим зловживанням у психіатрії, частому використанню в судовій і позасудовій психіатричній практиці діагнозу «повільноплинна шизофренія» й поставленню його політичним інакодумцям. За словами української судової психіаторки, кандидатки медичних наук Ади Коротенко, розпливчасті діагностичні критерії даної нозологічної одиниці, відсутність стандартів діагностики і існування в СРСР власної класифікації форм шизофренії дозволяли укладати в межі хвороби індивідуальні особистісні прояви та визнавати душевнохворими практично здорових людей<ref name="Коротенко"/>{{rp|18,46}}.
-Відомий петербурзький лікар-психіатр, доктор медичних наук, професор Юрій Нуллер зазначає, що концепція школи Снєжневського призвела до надмірного розширення діагностики повільноплинної шизофренії й тої шкоди, яку воно принесло. Ю. Л. Нуллер додає, що в межах концепції повільноплинної шизофренії будь-яке відхилення від норми (за оцінкою лікаря) можна розглядати як шизофренію, з усіма наслідками для обстежуваного, що з цього випливали. Це створює широку можливість для вільних і мимовільних зловживань психіатрією. Однак ні А. В. Снєжневский, ні його послідовники, як стверджує Нуллер, не знайшли в собі цивільної й наукової мужності переглянути свою концепцію, що явно зайшла у глухий кут.<ref name="Нуллер"/><ref name="О парадигме"/><!--к абзацу-->
+Відомий петербурзький лікар-психіатр, доктор медичних наук, професор Юрій Нуллер зазначає, що концепція школи Снєжневського призвела до надмірного розширення діагностики повільноплинної шизофренії й тої шкоди, яку воно принесло. Ю.&nbsp;Л.&nbsp;Нуллер додає, що в межах концепції повільноплинної шизофренії будь-яке відхилення від норми (за оцінкою лікаря) можна розглядати як шизофренію, з усіма наслідками для обстежуваного, що з цього випливали. Це створює широку можливість для вільних і мимовільних зловживань психіатрією. Однак ні А.&nbsp;В.&nbsp;Снєжневский, ні його послідовники, як стверджує Нуллер, не знайшли в собі цивільної й наукової мужності переглянути свою концепцію, що явно зайшла у глухий кут.<ref name="Нуллер"/><ref name="О парадигме"/><!--к абзацу-->
 Американський психіатр Волтер Райх зазначив, що у зв'язку з характером політичного життя в Радянському Союзі й соціальних стереотипів, сформованих цим життям, нонконформістська поведінка там дійсно здається дивною та що у зв'язку з характером діагностичної системи Снєжневського ця дивина в деяких випадках стала кваліфікуватися як шизофренія. На думку Райха, у багатьох і, можливо, у більшості випадків, коли ставився такий діагноз, не тільки КДБ та інші відповідальні особи, а й самі психіатри дійсно вважали, що дисиденти хворі.<ref name="Reich"/><!--к абзацу-->
-Серед ключових фігур, які очолювали використання психіатрії з метою придушення вільнодумства в Радянському Союзі, відомий австралійський психіатр С. Блох і американський політолог П. Реддауей називають Г. В. Морозова, Д. Р. Лунца й А. В. Снєжневського<ref name="Блох, Реддауэй"/>{{rp|219}}, відзначаючи, що Снєжневский запровадив нове тлумачення хвороби, яке дало можливість розглядати ідеологічне інакомислення як симптом тяжкого психічного розладу<ref name="Блох, Реддауэй"/>{{rp|220}}. С. Блох і П. Реддауей згадують, що прихильники інших напрямів у радянській психіатрії (переважно представники київської та ленінградської шкіл) тривалий час рішуче виступали проти концепції Снєжневського і пов'язаної з цією концепцією гіпердіагностики шизофренії; впродовж 1950–60-х років представники ленінградської школи психіатрії відмовлялися визнавати шизофреніками дисидентів, яким був поставлений діагноз повільноплинної шизофренії в Москві<ref name="Блох, Реддауэй"/>.
+Серед ключових фігур, які очолювали використання психіатрії з метою придушення вільнодумства в Радянському Союзі, відомий австралійський психіатр С. Блох і американський політолог П. Реддауей називають Г.&nbsp;В.&nbsp;Морозова, Д.&nbsp;Р.&nbsp;Лунца й А.&nbsp;В.&nbsp;Снєжневського<ref name="Блох, Реддауэй"/>{{rp|219}}, відзначаючи, що Снєжневский запровадив нове тлумачення хвороби, яке дало можливість розглядати ідеологічне інакомислення як симптом тяжкого психічного розладу<ref name="Блох, Реддауэй"/>{{rp|220}}. С. Блох і П. Реддауей згадують, що прихильники інших напрямів у радянській психіатрії (переважно представники київської та ленінградської шкіл) тривалий час рішуче виступали проти концепції Снєжневського і пов'язаної з цією концепцією гіпердіагностики шизофренії; впродовж 1950–60-х років представники ленінградської школи психіатрії відмовлялися визнавати шизофреніками дисидентів, яким був поставлений діагноз повільноплинної шизофренії в Москві<ref name="Блох, Реддауэй"/>.
-Французький історик психіатрії Ж. Гаррабе зазначає, що критеріям шизофренії, прийнятим на Заході, цей діагноз не відповідав: пацієнти, яким був поставлений діагноз «повільноплинна шизофренія» представниками московської школи психіатрії, не розглядалися як шизофреніки психіатрами в західних країнах на підставі прийнятих там діагностичних критеріїв, незабаром офіційно закріплених в МКХ-9<ref name="Гаррабе-вялотекущая">Garrabé J. Histoire de la schizophrénie. — Paris, 1992. Перевод: [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7 История шизофрении]. См. [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7/chapter/84 Вялотекущая шизофрения] (в гл. XI).</ref>.
+Французький історик психіатрії Ж. Гаррабе зазначає, що критеріям шизофренії, прийнятим на Заході, цей діагноз не відповідав: пацієнти, яким був поставлений діагноз «повільноплинна шизофренія» представниками московської школи психіатрії, не розглядалися як шизофреніки психіатрами в західних країнах на підставі прийнятих там діагностичних критеріїв, незабаром офіційно закріплених в МКХ-9<ref name="Гаррабе-вялотекущая">Garrabé J. Histoire de la schizophrénie.&nbsp;— Paris, 1992. Перевод: [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7 История шизофрении]. См. [http://www.psychiatry.ru/lib/53/book/7/chapter/84 Вялотекущая шизофрения] (в гл. XI).</ref>.
 Діагноз застосовувався у випадках, коли обвинувачені заперечували вину, не співпрацювали зі слідством і було незручно засуджувати правозахисників до тюремного ув'язнення<ref name="Королева"/><ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Королева2">{{статья |заглавие=Власть и советское диссидентство: итоги и уроки. Часть 2 |издание=Электронный журнал «Полемика» |номер=12 |ссылка=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140221163429/http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |archivedate=2014-02-21 |accessdate=2010-06-02 |язык=ru |тип=журнал |автор=Королева Л.В., докт. ист. наук}} {{Wayback|url=http://www.irex.ru/press/pub/polemika/12/koroleva.html |date=20140221163429 }}</ref>.
@@ Рядок 93: / Рядок 91: @@
 В. Буковський і С. Глузман наводять слова професора Тимофєєва, який писав, що інакомислення може бути обумовленим хворобою мозку, коли патологічний процес розвивається дуже повільно, м'яко, а інші його ознаки до певного часу, іноді до скоєння кримінального вчинку, залишаються непомітними<ref name="Буковский, Глузман"/>.
-Згідно з радянськими правилами, «''усі хворі на шизофренію повинні перебувати на обліку в психоневрологічному диспансері''»<ref name="Наджаров">{{книга|автор = Наджаров Р. Я. |часть = Шизофрения |заглавие = Справочник по психиатрии |оригинал = |ссылка = http://tapemark.narod.ru/psycho/shizofrenija.html#06|ответственный = Под ред. А. В. Снежневского |издание = 2-е изд., перераб. и доп |место = М. |издательство = Медицина |год = 1985 |том = |страницы = 96|страниц = 416|серия = |isbn = |тираж = 235 000}}</ref>. Отже, хоча повільноплинна шизофренія є неважким розладом, особи, які отримали цей діагноз, піддавалися постановці на облік у ПНД. Далі: «''невідкладної госпіталізації відповідно до спеціальної інструкції Міністерства охорони здоров'я СРСР потребують хворі на шизофренію, які внаслідок особливостей клінічної картини (марення, імперативні галюцинації, збудження різного типу, гебоїдний стан з асоціальною поведінкою, депресії з суїцидальними тенденціями та ін.) становлять соціальну небезпеку для оточуючих або самих себе».''»<ref name="Наджаров"/>. Тому, якщо психіатр трактував якусь суспільно-політичну самодіяльність як прояв марення або «гебоїдного стану з асоціальною поведінкою», таке трактування могло автоматично спричинити недобровільну госпіталізацію.
+Згідно з радянськими правилами, «''усі хворі на шизофренію повинні перебувати на обліку в психоневрологічному диспансері''»<ref name="Наджаров">{{книга|автор = Наджаров Р. Я. |часть = Шизофрения |заглавие = Справочник по психиатрии |оригинал = |ссылка = http://tapemark.narod.ru/psycho/shizofrenija.html#06|ответственный = Под ред. А. В. Снежневского |издание = 2-е изд., перераб. и доп |место = М. |издательство = Медицина |год = 1985 |том = |страницы = 96|страниц = 416|серия = |isbn = |тираж = 235 000}}</ref>. Отже, хоча повільноплинна шизофренія є неважким розладом, особи, які отримали цей діагноз, піддавалися постановці на облік у ПНД. Далі: «''невідкладної госпіталізації відповідно до спеціальної інструкції Міністерства охорони здоров'я СРСР потребують хворі на шизофренію, які внаслідок особливостей клінічної картини (марення, імперативні галюцинації, збудження різного типу, гебоїдний стан з асоціальною поведінкою, депресії з суїцидальними тенденціями та ін.) становлять соціальну небезпеку для оточуючих або самих себе».''"<ref name="Наджаров"/>. Тому, якщо психіатр трактував якусь суспільно-політичну самодіяльність як прояв марення або «гебоїдного стану з асоціальною поведінкою», таке трактування могло автоматично спричинити недобровільну госпіталізацію.
 {{anchor|сутяжно-паранойяльний}}
 ;Сутяжно-паранояльний розвиток особистості
-Сутяжно-паранояльний розвиток особистості радянськими психіатрами виділявся як один із різновидів патологічного розвитку психопатичної особистості<ref name="Лексикон">{{книга|автор = |часть =  |заглавие = Развитие личности сутяжно-паранойяльное. — В кн.: ''Гиндикин В. Я.'' Лексикон малой психиатрии |оригинал = |ссылка =http://www.medicus.ru/psyhiatry/pats/?cont=nozarticle&art_id=4766|ответственный = |издание = |место = Москва |издательство = КРОН-ПРЕСС |год = 1997 |том = |страницы = |страниц = 571|серия = |isbn = |тираж = }}</ref> й передбачав виникнення після реальних психічних травм (зокрема, конфліктних ситуацій) паранояльних реакцій, з яких, як стверджувалося, згодом формується струнка система марення<ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Лексикон"/>: домінуюча ідея змінюється надцінною і врешті — маячною<ref name="Буковский, Глузман"/>. С. Глузман та В. Буковський зазначали, що сутяжно-паранояльний розвиток особистості виявився вельми зручним діагнозом для психіатричного репресування інакодумців<ref name="Этиология злоупотреблений"/>: ті чи інші прояви нонконформістського мислення й поведінки (наприклад, невдоволення «звільненням» людини від займаної посади після підписання нею «заяви протесту»; судження про окупацію Чехословаччини або про відсутність в СРСР демократичних свобод) легко могли бути діагностовані як «марення сутяжництва» або ж «марення реформаторства» у рамках паранояльного розвитку особистості<ref name="Буковский, Глузман"/>.
+Сутяжно-паранояльний розвиток особистості радянськими психіатрами виділявся як один із різновидів патологічного розвитку психопатичної особистості<ref name="Лексикон">{{книга|автор = |часть =  |заглавие = Развитие личности сутяжно-паранойяльное. — В кн.: ''Гиндикин В. Я.'' Лексикон малой психиатрии |оригинал = |ссылка =http://www.medicus.ru/psyhiatry/pats/?cont=nozarticle&art_id=4766|ответственный = |издание = |место = Москва |издательство = КРОН-ПРЕСС |год = 1997 |том = |страницы = |страниц = 571|серия = |isbn = |тираж = }}</ref> й передбачав виникнення після реальних психічних травм (зокрема, конфліктних ситуацій) паранояльних реакцій, з яких, як стверджувалося, згодом формується струнка система марення<ref name="Буковский, Глузман"/><ref name="Лексикон"/>: домінуюча ідея змінюється надцінною і врешті&nbsp;— маячною<ref name="Буковский, Глузман"/>. С. Глузман та В. Буковський зазначали, що сутяжно-паранояльний розвиток особистості виявився вельми зручним діагнозом для психіатричного репресування інакодумців<ref name="Этиология злоупотреблений"/>: ті чи інші прояви нонконформістського мислення й поведінки (наприклад, невдоволення «звільненням» людини від займаної посади після підписання нею «заяви протесту»; судження про окупацію Чехословаччини або про відсутність в СРСР демократичних свобод) легко могли бути діагностовані як «марення сутяжництва» або ж «марення реформаторства» у рамках паранояльного розвитку особистості<ref name="Буковский, Глузман"/>.
 Під поняттям «марення сутяжництва», як підкреслюють С. Глузман та В. Буковський, могло матися на увазі переконання інакодумця (яке нібито не відповідає дійсності), що особисті права індивіда порушуються, зневажаються; написання ним численних скарг і заяв з вимогою відновити «справедливість». Відомими судово-медичними експертами прямо висловлювалися твердження, що нібито ідеї боротьби за правду і справедливість найчастіше формуються саме в особистостей паранояльної структури, твердження, що судові засідання особами із сутяжно-паранояльним станом можуть використовуватися в ролі трибуни для промов і звернень тощо.<ref name="Буковский, Глузман"/><!--к абзацу-->
-А. Коротенко згадує, що до людей, які мали паранояльний склад особистості, відносили, якщо слідувати думці А. В. Снєжневського, «фанатиків правди», переконаних у правоті своїх поглядів<ref name="Коротенко"/>{{rp|46}}. За паранояльний розвиток трактувалися властиві дисидентам впевненість у своїй правоті, потреба у справедливості, загострене реагування на ситуацію, що принижує людську гідність<ref name="Коротенко"/>{{rp|79}}.
+А. Коротенко згадує, що до людей, які мали паранояльний склад особистості, відносили, якщо слідувати думці А.&nbsp;В.&nbsp;Снєжневського, «фанатиків правди», переконаних у правоті своїх поглядів<ref name="Коротенко"/>{{rp|46}}. За паранояльний розвиток трактувалися властиві дисидентам впевненість у своїй правоті, потреба у справедливості, загострене реагування на ситуацію, що принижує людську гідність<ref name="Коротенко"/>{{rp|79}}.
-За твердженням С. Глузмана, сам собою діагноз паранояльного розвитку особистості ще не означає необхідність визнання особи, якій інкримінується вчинення правопорушення, неосудною: в осіб, які вчинили загальнокримінальні делікти, діагностування цього розладу майже ніколи не призводило до екскульпації й подальшого примусового лікування. Згідно з офіційною статистикою Інституту судової психіатрії, осудними визнавали 95,5% правопорушників, яким був поставлений цей діагноз. Однак поставлення діагнозу сутяжно-паранояльного розвитку дисидентам, як зазначає С. Глузман, майже завжди призводило до визнання їх неосудними<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Буковский, Глузман"/>. Аналогічно неосудними зазвичай визнавалися й дисиденти, яким була діагностована повільноплинна шизофренія, — незважаючи на слабку окресленість діагностичних критеріїв, які передбачали невиразність, стертість симптоматики, що не заважає успішній адаптації в соціумі, професійній та творчій реалізації<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Буковский, Глузман"/>.
+За твердженням С. Глузмана, сам собою діагноз паранояльного розвитку особистості ще не означає необхідність визнання особи, якій інкримінується вчинення правопорушення, неосудною: в осіб, які вчинили загальнокримінальні делікти, діагностування цього розладу майже ніколи не призводило до екскульпації й подальшого примусового лікування. Згідно з офіційною статистикою Інституту судової психіатрії, осудними визнавали 95,5&nbsp;% правопорушників, яким був поставлений цей діагноз. Однак поставлення діагнозу сутяжно-паранояльного розвитку дисидентам, як зазначає С. Глузман, майже завжди призводило до визнання їх неосудними<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Буковский, Глузман"/>. Аналогічно неосудними зазвичай визнавалися й дисиденти, яким була діагностована повільноплинна шизофренія,&nbsp;— незважаючи на слабку окресленість діагностичних критеріїв, які передбачали невиразність, стертість симптоматики, що не заважає успішній адаптації в соціумі, професійній та творчій реалізації<ref name="Этиология злоупотреблений"/><ref name="Буковский, Глузман"/>.
-Відомий психіатр В. Я. Гіндикін у книзі «Лексикон малої психіатрії» згадує, що несумлінне використання діагнозу «сутяжно-паранояльний розвиток особистості» у репресивних цілях під час епохи застою призвело до його дискредитації і, як наслідок, — до відмови від виділення цього діагнозу в рамках МКХ-10<ref name="Лексикон"/>.
+Відомий психіатр В.&nbsp;Я.&nbsp;Гіндикін у книзі «Лексикон малої психіатрії» згадує, що несумлінне використання діагнозу «сутяжно-паранояльний розвиток особистості» у репресивних цілях під час епохи застою призвело до його дискредитації і, як наслідок,&nbsp;— до відмови від виділення цього діагнозу в рамках МКХ-10<ref name="Лексикон"/>.
-Ю. С. Савенко, відомий російський психіатр, президент Незалежної психіатричної асоціації, пише, що «найбільш злощасною помилкою радянської психіатрії» стало ігнорування критерію зрозумілості К. Ясперса і, як наслідок, — стирання межі між паранояльним розвитком особистості й паранояльним маренням — діагнозом, що часто виставлявся дисидентам<ref>{{посилання=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1999.pdf|страницы=15—16}}</ref>.
+Ю.&nbsp;С.&nbsp;Савенко, відомий російський психіатр, президент Незалежної психіатричної асоціації, пише, що «найбільш злощасною помилкою радянської психіатрії» стало ігнорування критерію зрозумілості К. Ясперса і, як наслідок,&nbsp;— стирання межі між паранояльним розвитком особистості й паранояльним маренням&nbsp;— діагнозом, що часто виставлявся дисидентам<ref>{{посилання=http://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_1999.pdf|страницы=15—16}}</ref>.
 === Спогади колишніх в'язнів ===
-* ''[[Абовин-Егидес, Пётр Маркович|Абовин-Егидес П.М.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=5371 Паралогизмы полицейской психиатрии и их соотношение с медицинской этикой]
+* ''[[Абовин-Егидес, Пётр Маркович|Абовин-Егидес П. М.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=5371 Паралогизмы полицейской психиатрии и их соотношение с медицинской этикой]
-* ''Белов Ю.С.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1085 Размышления не только о Сычёвке]
+* ''Белов Ю. С.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1085 Размышления не только о Сычёвке]
-* ''Ветохин Ю.А.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1612 Склонен к побегу]
+* ''Ветохин Ю. А.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1612 Склонен к побегу]
-* ''[[Буковський Володимир Костянтинович|Буковський В.К.]]'' [http://www.vehi.net/samizdat/bukovsky.html И возвращается ветер...]
+* ''[[Буковський Володимир Костянтинович|Буковський В. К.]]'' [http://www.vehi.net/samizdat/bukovsky.html И возвращается ветер…]
-* ''[[Горбаневская, Наталья Евгеньевна|Горбаневская Н.Е.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=907 Полдень. Дело о демонстрации 25 августа 1968 года на Красной площади]
+* ''[[Горбаневская, Наталья Евгеньевна|Горбаневская Н. Е.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=907 Полдень. Дело о демонстрации 25 августа 1968 года на Красной площади]
-* ''[[Григоренко Петро Григорович|Григоренко П.Г.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=808 В подполье можно встретить только крыс...]
+* ''[[Григоренко Петро Григорович|Григоренко П. Г.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=808 В подполье можно встретить только крыс…]
-* ''[[Григоренко, Пётр Григорьевич|Григоренко П.Г.]]'' [https://web.archive.org/web/20150626101644/http://www.imwerden.info/belousenko/books/grigorenko/grigorenko_crazy.htm Мысли сумасшедшего: Избранные письма и выступления]
+* ''[[Григоренко, Пётр Григорьевич|Григоренко П. Г.]]'' [https://web.archive.org/web/20150626101644/http://www.imwerden.info/belousenko/books/grigorenko/grigorenko_crazy.htm Мысли сумасшедшего: Избранные письма и выступления]
 * {{статья|заглавие=К 65-летию Иосифа Бродского|ссылка=http://www.npar.ru/journal/2005/4/brodsky.htm|издание=[[Независимый психиатрический журнал]] |год=2005|выпуск=4}}
-* ''[[Кукобака, Михаил Игнатьевич|Кукобака М.И.]]'' Заметки о Сычёвской психбольнице
+* ''[[Кукобака, Михаил Игнатьевич|Кукобака М. И.]]'' Заметки о Сычёвской психбольнице
-* ''Мальцев Ю.В.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?num=3864&t=page Репортаж из сумасшедшего дома]
+* ''Мальцев Ю. В.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?num=3864&t=page Репортаж из сумасшедшего дома]
-* ''[[Медведев, Жорес Александрович|Медведев Ж.А.]], [[Медведев, Рой Александрович|Медведев Р.А.]]'' Кто сумасшедший?
+* ''[[Медведев, Жорес Александрович|Медведев Ж. А.]], [[Медведев, Рой Александрович|Медведев Р. А.]]'' Кто сумасшедший?
-* ''[[Некипелов, Виктор Александрович|Некипелов В.А.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1993 Институт дураков]
+* ''[[Некипелов, Виктор Александрович|Некипелов В. А.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=1993 Институт дураков]
-* ''Николаев Е.Б.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=2061 Предавшие Гиппократа]
+* ''Николаев Е. Б.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=2061 Предавшие Гиппократа]
-* ''[[Новодворская, Валерия Ильинична|Новодворская В.И.]]'' [http://www.ds.ru/books/lie.htm Над пропастью во лжи]
+* ''[[Новодворская, Валерия Ильинична|Новодворская В. И.]]'' [http://www.ds.ru/books/lie.htm Над пропастью во лжи]
 * ''[[Плющ Леонід Іванович|Плющ Л. І.]]'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=book&num=2056 На карнавале истории]
-* ''Потылицын С.А.'' [http://magazines.russ.ru/znamia/1998/8/potylic.html Ум и безумие]
+* ''Потылицын С. А.'' [http://magazines.russ.ru/znamia/1998/8/potylic.html Ум и безумие]
-* ''Рафальский В.П.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=12581 Репортаж из ниоткуда]
+* ''Рафальский В. П.'' [http://www.sakharov-center.ru/asfcd/auth/?t=page&num=12581 Репортаж из ниоткуда]
 * ''Стефанович Е. В.'' Дурдом
-* ''[[Тарсис, Валерий Яковлевич|Тарсис В.Я.]]'' [https://litlife.club/br/?b=42441&p=1 Палата № 7]
+* ''[[Тарсис, Валерий Яковлевич|Тарсис В. Я.]]'' [https://litlife.club/br/?b=42441&p=1 Палата №&nbsp;7]
 * [http://npar.ru/journal/2009/3/18_gorbanevskaya.htm Что было: свидетельствует Наталья Горбаневская. ''Интервью Валерия Абрамкина'']
-* ''Шатравка А.И.'' [https://www.rulit.me/books/pobeg-iz-raya-read-339747-1.html Побег из рая]
+* ''Шатравка А. И.'' [https://www.rulit.me/books/pobeg-iz-raya-read-339747-1.html Побег из рая]
-* ''[[Шиманов, Геннадий Михайлович|Шиманов Г.М.]]'' [http://shimanov.narod.ru/zapiski_iz_krasnogo_doma.htm Записки из красного дома]
+* ''[[Шиманов, Геннадий Михайлович|Шиманов Г. М.]]'' [http://shimanov.narod.ru/zapiski_iz_krasnogo_doma.htm Записки из красного дома]
 == Примітки ==
@@ Рядок 146: / Рядок 144: @@
 * {{стаття |заглавие=Преступники в белых халатах (начало) |видання=Интернет-приложение к газете «Каскад» |номер=193 |ссылка=http://kackad.com/kackad/?p=3658 |автор=''[[Чернявский, Георгий Иосифович|Чернявский Г.]]'', докт. іст. наук |місяць=11—25 июля |год=2003 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150119210848/http://kackad.com/kackad/?p=3658 |archivedate=2015-01-19 }}
 * {{стаття|заглавие=Преступники в белых халатах (окончание) |видання=Интернет-приложение к газете «Каскад» |номер=194 |посилання=http://kackad.com/kackad/?p=3692 |автор=''[[Чернявский, Георгий Иосифович|Чернявский Г.]]'', докт. іст. наук |місяць=24 липня — 8 серпня |рік=2003 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20150119210844/http://kackad.com/kackad/?p=3692 |archivedate=2015-01-19 }}
-* [[Терновский, Леонард Борисович|''Терновский Л. Б.'']] [http://wikilivres.ru/Сага_о_«Хронике»_(Терновский)/16 Сага о «Хронике»: «Психи»]{{Недоступная посилання|date=Июнь 2018 |bot=InternetArchiveBot }} // ''Терновский Л. Б.'' Воспоминания и статьи. — Москва: [[Возвращение (издательство)|Возвращение]], 2006. — 288 с. — ISBN 5-7157-0199-6. — С.74—186.
+* [[Терновский, Леонард Борисович|''Терновский Л. Б.'']] [http://wikilivres.ru/Сага_о_«Хронике»_(Терновский)/16 Сага о «Хронике»: «Психи»]{{Недоступная посилання|date=Июнь 2018 |bot=InternetArchiveBot }} // ''Терновский Л. Б.'' Воспоминания и статьи.&nbsp;— Москва: [[Возвращение (издательство)|Возвращение]], 2006.&nbsp;— 288 с.&nbsp;— ISBN 5-7157-0199-6.&nbsp;— С.74—186.
 * ''Черепанов М.'' [https://web.archive.org/web/20130130101722/http://msalimov.narod.ru/Psix.htm Казанская психушка]
 * {{стаття |автор=Жирнов Е. |заглавие=«Не знаю, как я все это перенес» |посилання=http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=741690&print=true |издание=Коммерсант-Власть |место=Москва |издательство=[[Коммерсантъ (издательский дом)|Коммерсант]] |год=2007 |выпуск=№5 (709) от 12.02.2007}}
@@ Рядок 157: / Рядок 155: @@
 * [http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2009/10/091006_punitive_psychiatry.shtml Был бы человек, а диагноз найдется] // Русская служба [[БиБиСи]], 09.10.2009 г.
 * [http://www.bukovsky-archives.net/pdfs/psychiat/psy-rus.html 3.6. Репрессивная психиатрия (документы)] // [http://www.bukovsky-archives.net Soviet archives, collected by Vladimir Bukovsky]
-* [http://konkir.ru/sites/default/files/audio/karatelnaya_psihiatriya_v_sssr_k_60-letiyu_o.n._moskvina.mp3 Карательная психиатрия в СССР (К 60-летию О. Н. Москвина)] // Петербургский исторический клуб «Радио Петербург» (MP3).
+* [http://konkir.ru/sites/default/files/audio/karatelnaya_psihiatriya_v_sssr_k_60-letiyu_o.n._moskvina.mp3 Карательная психиатрия в СССР (К 60-летию О.&nbsp;Н.&nbsp;Москвина)] // Петербургский исторический клуб «Радио Петербург» (MP3).
-[[Категория:Права людини в СССР]]
+[[Категорія:Права людини в СССР]]
-[[Категория:Історія психіатрії]]
+[[Категорія:Історія психіатрії]]

Використання психіатрії в політичних цілях в СРСР: відмінності між версіями

Версія за 17:05, 3 липня 2020

Зміст

Передісторія. 1920–50-ті роки